10 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/4553/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Горбач А. М. (адвокат),
відповідача - Сібілєв М. А. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025
постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп"
про стягнення 4 733 493,28 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України", позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (далі - ТОВ "Газойлтехнопайп", відповідач) про стягнення 3 418 634,04 грн пені та 1 314 859,24 грн штрафу за договором від 13.01.2023 № 4600007067 (далі - Договір).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору щодо строків виконання робіт..
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 26.03.2025 (суддя Сташків Р. Б.) у справі № 910/4553/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Газойлтехнопайп" на користь ТОВ "Оператор ГТС України" 2 156 271,94 грн пені, 1 051 887,40 грн штрафу, а також 60 152,99 грн судового збору. У решті позову відмовлено.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.11.2025 (колегія суддів: Сітайло Л. Г., Буравльов С. І., Шапран В. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у цій справі скасував, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ "Газойлтехнопайп" на користь ТОВ "Оператор ГТС України" 808 601,98 грн пені, 394 457,77 грн штрафу, а також 60 152,99 грн судового збору.
У решті позову відмовити".
Суд стягнув з ТОВ "Оператор ГТС України" на користь ТОВ "Газойлтехнопайп" 36 091,79 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів доручено Господарському суду міста Києва.
2.3. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 заяву ТОВ "Газойлтехнопайп" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4553/25 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Оператор ГТС України" на користь ТОВ "Газойлтехнопайп" 9 932,27 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Оператор ГТС України" не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій (2 610 032,06 грн пені та 920 401,47 грн штрафу) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 у справі № 910/4553/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, а справу в цій частині направити на новий розгляд.
3.2. Також не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції ТОВ "Оператор ГТС України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій простить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 910/4553/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ухвалених по суті спору ТОВ "Оператор ГТС України" посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема:
- статей 530, 628, 629, 846 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права за подібних умов договорів у подібних правовідносинах (щодо строків виконання робіт), викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 25.02.2020 у справі № 911/2309/18, від 01.08.2022 у справі № 917/1056/20;
- статей 551, 624 ЦК України та 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19 від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 (щодо обов'язку суду у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а також поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання).
4.1.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про необхідність формування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 837, 846 та 883 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах.
4.1.4. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що судами порушено норми матеріального права щодо належної оцінки наявних у матеріалах доказів, зокрема, умов договору. Вказане призвело до невірного тлумачення судами його умов та невірної кваліфікації договору (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.1.5. На переконання скаржника, суди у вирішенні цього спору невірно кваліфікують спірні відносини сторін та помилково визначають спірний договір, як договір будівельного підряду та за аналогією норми передбаченої частиною третьою статті 883 ЦК України безпідставно відмовили у стягненні пені та штрафу за прострочення усіх етапів робіт навіть у випадку коли підрядник допустив прострочення останнього етапу договору. Скаржник вважає, що такі дії суду першої та апеляційної інстанції є фактично ігноруванням, як безпосередньо положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", так і взагалі принципів та мети проведення процедури публічної закупівлі для укладення договору саме для виконання певних робіт на певних умовах. Тобто, на переконання ТОВ "Оператор ГТС України", фактично Суди змінюють умови договору, які були опубліковані у його проєкті ще при оголошенні проведення публічної закупівлі та, відповідно, були відтворені з ідентичним змістом при укладенні договору.
4.1.6. У цьому контексті скаржник наголошує на тому, що укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під правове регулювання положень статей 837, 846 ЦК України та містить чітко визначені етапи виконання робіт. Суди у вирішенні цього спору помилково покликаються на правові висновки, які викладені у постановах Верховного від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24 та від 25.08.2025 у справі № 910/15007/24 оскільки у означених справах висновки Суду стосуються правовідносин сторін, які виникли з договорів будівельного підряду, зокрема, з умовами щодо обов'язку підрядника здати закінчені будівництвом об'єкти в експлуатацію. Натомість у цьому спорі умови договору на якому ґрунтуються позовні вимоги не містять обов'язку підрядника щодо будівництва та здачі закінченого будівництвом об'єкта.
4.1.7. Суди у вирішенні цього спору не врахували, що предметом укладеного між договору є надання послуг з ремонту та технічного обслуговування вимірювання витрат газу на вже збудованих газорозподільчих станціях. При цьому, ремонт самих ГРС не передбачений умовами договору, а склад та обсяг робіт визначений не проектно-кошторисною документацією, а Технічними вимогами та якісними характеристиками. Скориставшись принципом свободи договору, сторони передбачили можливість нарахування штрафних санкцій саме у випадку несвоєчасного виконання як окремого виду робіт, так і певного етапу робіт, обумовлених договором та передбачених Графіком виконання робіт (Додаток № 3 до договору) незалежно від виконання усього зобов'язання. При цьому, за умовами договору, нарахування таких штрафних санкцій не залежить від порушення строків виконання усіх етапів договору і здачі цілого готового об'єкту.
4.1.8. Позивач зазначає, що суди залишили поза увагою зміст пункту 6.19 договору, згідно з якими невиконання, неналежне виконання, часткове виконання робіт підрядником, вважається невиконанням робіт в цілому. Означене також вказує на те, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень в частині відмови у стягненні штрафних санкцій не дослідили досліджено вказаних вище обставин, умов договору та вимог діючого законодавства.
4.1.9. Скаржник вважає, що існує необхідність формування висновків Верховного Суду, зокрема: "стосовно наявності у Суду підстав (із врахуванням, що предметом спору не є внесення змін до договору) не брати до уваги істотні умови укладеного сторонами договору як щодо необхідності виконання робіт згідно із графіком їх виконання, так і щодо настання відповідальності за несвоєчасне виконання робіт згідно з графіком, фактично вносити до нього зміни, всупереч положенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", як після укладення таких договорів, так і навіть після їх виконання".
4.1.10. Позивач зазначає, що необхідність у наданні таких висновків викликана саме фундаментальністю для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування означених норм права у зв'язку з великою кількістю подібних спорів, що перебувають на розгляді в судах України. На переконання скаржника, суди нівелюючи істотні умови договору такими висновками вносять до них зміни вже після укладення договорів, у т.ч. і після їх виконання. Тобто, фактично такими діями суди втручаються у процедуру проведення публічної закупівлі та спотворюють її результати.
4.1.11. Скаржник вважає, що всупереч умовам договору щодо можливості застосування замовником штрафних санкцій у разі несвоєчасного виконання підрядником робіт, передбачених графіком виконання робіт, суди попередніх інстанцій здійснили вибіркове тлумачення умов договору, не врахувавши усі положення договору, а саме пункт 4.1 договору, з прив'язкою до Додатку № 3 до договору без урахування приписів статей 637 та 213 ЦК України.
4.1.12. На переконання скаржника, такі помилкові висновки судів у оскаржуваних судових рішеннях стимулюють інших учасників господарських відносин не виконувати зобов'язання своєчасно та не дотримуватись обов'язкових умов, передбачених договором.
4.1.13. Також за твердженням скаржника, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суди помилково не взяли до уваги, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 ТОВ "Оператор ГТС України" включений до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач укладає подібні договори з метою виконання програми модернізації та розвитку газотранспортної системи (у тому числі здійснення ремонтів об'єктів ГРС [заміни трубопроводів, ремонтів газорозподільчих станцій, заміні лічильників та ВОГ, тощо]), яка затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.05.2021 № 806. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Отже, укладаючи договори у тому числі і спірний договір, позивач діє в інтересах держави, зокрема, в інтересах обороноздатності держави, а тому відповідач, як підрядник затримуючи виконання робіт порушує не лише умови договору, а і завдає негативного впливу інтересам держави.
4.1.14. На обґрунтування вимог касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції ТОВ "Оператор ГТС України" посилається на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про неправильне застосування судом апеляцій положень статей 126, 129, 221 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 06.07.2022 у справі № 905/671/19, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 та від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24.
4.1.15. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи позивача в частині того, що відповідач порушив процедуру подання доказів розміру понесених судових витрат, визначену у статті 221 ГПК України та не встановив відсутності поважних причин неможливості подання доказів понесення витрат на правничу допомогу, які унеможливили подання цих доказів до закінчення судових дебатів.
4.1.16. Також в порушення вимог статті 126, 129 ГПК України суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що відповідачем до поданого клопотання про ухвалення додаткової постанови не додано доказів понесення витрат. Водночас поданий відповідачем акт не містить детального переліку і опису робіт та здійснених адвокатом витрат для їх виконання, а також не містить вартості кожної наданої послуги.
4.1.17. За доводами скаржника, при ухваленні додаткової постанови суд апеляційної інстанції також неправильно застосував положення частини четвертої статті 129 ГПК України та звертає увагу, що по фактично апеляційна скарга відповідача залишена судом апеляційної інстанції судом без задоволення, оскільки судом апеляційної інстанції лише збільшено відсоткове значення зменшеного Господарським судом міста Києва розміру пені та штрафу, а саме з 50 % до 70 %. Тобто, по суті спір у цій справі за результатами апеляційного розгляду задоволений на користь позивача. Вказане, на переконання скаржника, свідчить про відсутність підстав для стягнення судових витрат на користь відповідача.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзивах на касаційні скарги ТОВ "Газойлтехнопайп" просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційних скарг є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Між ТОВ "Оператор ГТС України" (замовник) та ТОВ "Газойлтехнопайп" (підрядник) 13.01.2023 укладений договір № 4600007067, за умовами якого підрядник за завданням замовника, згідно з умовами цього договору, зобов'язується на свій ризик надати послуги: "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Ізмаїл)", відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (зі змінами та доповненнями), норм ЦК України та ГК України, (роботи), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи, відповідно до умов цього договору.
5.2. Згідно з пунктом 1.2 Договору склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками (Додаток №1), Договірною ціною (Додаток №2) та Графіком виконання робіт (Додаток №3).
5.3. Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна вартість виконуваних робіт становить 27 984 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 4 664 000,00 грн.
5.4. За умовами пункту 4.1 Договору підрядник зобов'язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору з обов'язковим дотриманням погодженого з замовником графіку виконання робіт (Додаток №3), що додається до цього договору та є невід'ємною його частиною.
5.5. Відповідно до пункту 4.2 Договору строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін цей договір у випадках, передбачених чинним законодавством України.
5.6. Пунктом 4.3 Договору обумовлено, що датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 5 договору. Виконання робіт може бути закінчено підрядником достроково за умови письмової згоди замовника.
5.7. За умовами пункту 5.1. Договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
5.8. Згідно з пунктом 10.2 Договору, у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток №3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.
5.9. У Додатку №3 до договору (Графік виконання робіт) сторони визначили строки виконання робіт, зокрема:
1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 днів;
2) виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів;
3) пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.
5.10. На виконання умов Договору між сторонами підписані акти приймання виконаних робіт, зокрема:
- акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2024 року № 1 на загальну суму 67 856,78 грн та акт вартості устаткування до нього, на загальну суму 16 752 936,70 грн;
- акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2024 року № 2 на загальну суму 1 473 380,76 грн;
- акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2024 року №3 на загальну суму 489 529,31 грн.
5.11. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що відповідач прострочив виконання робіт за другим та третім етапами робіт за Договором, у зв'язку з чим позивачем на підставі пункту 10.2 Договору нараховані відповідачу штрафні санкції, зокрема: 3 418 634,04 грн пені та 1 314 859,24 грн штрафу.
5.12. За твердженням позивача, останнім днем виконання робіт другого етапу "Виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи" є 09.11.2023. Останнім днем виконання робіт третього етапу "Пусконалагоджувальні роботи" є 15.01.2024.
5.13. Однак, фактично роботи другого етапу (будівельно-монтажні роботи) на загальну суму 16 820 793,48 грн виконані відповідачем 03.06.2024, тобто з пропуском встановленого строку на 206 календарних днів. Наведене стало підставою для нарахування пені за прострочення виконання робіт за другим етапом з 10.11.2023 до 02.06.2024 на суму 3 061 384,41 грн та штрафу в розмірі 7 % - 1 177 455,54 грн.
5.14. Крім того, роботи другого етапу (будівельно-монтажні роботи) на загальну суму 1 473 380,76 грн відповідач фактично виконав 16.09.2024, тобто з пропуском встановленого строку на 311 календарних дні. Наведене стало підставою для нарахування пені за прострочення виконання робіт за другим етапом з 10.11.2023 до 15.09.2024 на суму 268 155,30 грн та штрафу в розмірі 7 % - 103 136,65 грн.
5.15. Позивач вказує, що роботи другого/третього етапів (будівельно-монтажні роботи; пусконалагоджувальні роботи) на загальну суму 489 529,31 грн відповідач фактично виконав 17.10.2024, тобто з пропуском встановленого строку на 342 календарних дні (будівельно-монтажні роботи) та 275 календарних дні (пусконалагоджувальні роботи).
5.16. Наведене стало підставою для нарахування позивачем пені за прострочення виконання робіт за 2 етапом (будівельно-монтажні роботи) з 10.11.2023 до 16.10.2024 на суму 76 231,37 грн та штрафу в розмірі 7 % - 29 319,76 грн.
5.17. Крім того, позивачем також нараховано пеню за прострочення виконання робіт за 3 етапом (пусконалагоджувальні роботи) з 16.01.2024 до 16.10.2024 на суму 12 862,96 грн та штраф у розмірі 7 % - 4 947,29 грн.
5.18. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує, що позивач неправомірно нараховує штрафні санкції за виконання 2 та 3 етапу робіт, оскільки основним зобов'язанням відповідача є виконання всіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору це закінчені роботи з ремонту, відповідно до такого договору. Сторони у Договорі погодили строк виконання робіт за договором, який складає 365 днів з моменту укладення Договору.
5.19. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем допускались порушення умов Договору щодо вчасної оплати та надання дозволу на виконання робіт, а також на наявність форс-мажорних обставин, зокрема, складність логістичного сполучення з територією на якій знаходиться об'єкт замовника - місто Ізмаїл, у зв'язку з перекриттям підйомного мосту у м. Затока Одеської області.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення пені і штрафу, у зв'язку з порушенням підрядником строків виконання робіт.
7.2. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
7.3. Суд першої інстанції позов задовольнив частково та мотивував таке рішення тим, що факт несвоєчасного виконання свого зобов'язання відповідачем перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем належним чином не спростований, що відповідно, є підставою для нарахування позивачем пені та штрафу, згідно з положеннями пункту 10.2 Договору. Однак, позивачем для розрахунку пені та штрафу взято період прострочення виконання зобов'язань відповідачем окремо щодо кожного етапу виконання робіт, що не відповідає умовам укладеного сторонами Договору. За висновками суду, основним зобов'язанням підрядника є виконання усіх передбачених Договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет Договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого Договору.
7.4. Сторони визначили у Договорі початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати укладання Договору - 13.01.2023, а отже, з урахуванням пункту 4.1 Договору, гранична дата виконання робіт за Договором припадає на 13.01.2024 (субота). З урахуванням положень частини п'ятої статті 254 ЦК України суд дійшов висновків, що граничною датою виконання робіт за Договором є 15.01.2024 (понеділок) та дійшов висновків, що нарахування штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт підлягає з 16.01.2024.
7.5. Здійснивши перерахунок штрафних санкцій суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування 2 695 339,92 грн пені та 1 314 859,24 грн штрафу.
7.6. Також, місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин за спірним Договором у зв'язку з необґрунтованістю.
7.7. При цьому судом враховано те, що зобов'язання за Договором виконано відповідачем повністю, зважаючи на існування обставин, які впливали на строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, що вбачається з наданих відповідачем доказів (зокрема, сертифікату про форс-мажорні обставини), а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов'язань чи погіршення власного фінансового стану або виникнення ускладнень у здійсненні господарської діяльності, внаслідок прострочення зобов'язання з боку відповідача, у зв'язку з чим встановлено наявність підстав для зменшення неустойки на 20 %.
7.8. Судом апеляційної інстанції фактично викладено судове рішення в редакції постанови та зменшено розмір пені та штрафу на 70 % - до 808 601,98 грн - пеню; до 394 457,77 грн - штраф.
7.9. Суд апеляційної інстанції також виходив із того, що положення статей 230, 231 ГК України (тут і далі - чинного на час виникнення спірних правовідносин) та статей 549, 627, 846, 875, 883 ЦК України при вирішенні питання застосування неустойки у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт / робіт за договором будівельного підряду є універсальними у правозастосуванні при вирішенні цієї категорії спорів, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду, отже, за загальним правилом, неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах Договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт.
7.10. У частині зменшення розміру пені та штрафу на 70 % постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що з урахуванням поведінки та інтересів обох сторін, зазначені відповідачем причини та обставини невиконання ним договірних зобов'язань, а також враховуючи виконання відповідачем всього обумовленого договором обов'язку, на переконання суду апеляційної інстанції розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язання з урахуванням відсутністю доказів понесених збитків позивача, у т.ч. і фактичної відсутності вини відповідача з огляду на форс-мажорні обставини та обізнаність позивача про неможливість виконання робіт у строк обумовлений сторонами, застосовуючи положення статей, якими передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції також врахувавши доводи сторін, оцінив за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у сукупності та визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення заявленого до стягнення позивачем пені та штрафу.
7.11. За висновками суду, сума штрафних санкцій, стягнутих з відповідача на користь позивача за рішенням суду першої інстанції, за наведених вище обставин, є невиправдано значним тягарем для відповідача.
7.12. З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, майновий стан сторін та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені та штрафу на 70 % і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
7.13. Причиною подання касаційної скарги стала незгода ТОВ "Оператор ГТС України" з висновками судів в частині відмови у стягненні пені та штрафу в розмірі 3 530 433,53 грн (2 610 032,06 грн пені та 920 401,47 штрафу).
7.14. У решті рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції жодним з учасників спору не оскаржується та, відповідно, не переглядається Верховним Судом, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України.
7.15. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.16. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.17. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.18. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.19. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач у касаційній скарзі, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували статей 530, 628, 629, 846 ЦК України та не врахували висновки, викладені у низці постанов Верховного Суду, які наведені у пункті 4.1.2 цієї постанови.
7.20. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.21. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
7.22. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.23. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
7.24. Також позивач у касаційній скарзі з посиланням на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує про необхідність формування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 837, 846 та 883 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах.
7.25. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.26. Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи № 904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.
7.27. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
7.28. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.29. У вирішенні доводів скаржника, які наведені у пунктах 4.1.5 - 4.1.13. Суд розглядає доводи касаційної скарги у їх логічному зв'язку, ураховуючи підстави касаційного оскарження, означені скаржником.
7.30. Як вже зазначено вище, предметом цього спору є вимоги замовника до підрядника про стягнення пені і штрафу, у зв'язку з порушенням останнім строків виконання робіт.
7.31. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог мотивували свої висновки тим, що укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором підряду, правовідносини щодо якого регулюються положеннями, зокрема, § 1 Глави 61 ЦК України.
7.32. Проаналізувавши передбачені Договором зобов'язання сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що основним зобов'язанням Підрядника за договором є надання передбачених у пункті 1.1 Договору послуг (з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів / ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Ізмаїл). Умовами Договору з урахуванням додатків до нього також визначено інші обов'язки підрядника у межах основного зобов'язання, зокрема, обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації; виготовлення / придбання основних блоків та вузлів; будівельно-монтажні роботи; електромонтажні роботи; пусконалагоджувальні роботи.
7.33. Проаналізувавши передбачені у Договорі підряду зобов'язання підрядника, суди врахували сталу та послідовну правову позицію Верховного Суду щодо застосування неустойки за порушення строків виконання підрядних робіт / робіт за договором будівельного підряду та виходили, зокрема, з того, що умовами Договору з урахуванням додатків до нього також визначені інші обов'язки підрядника, які існують в межах основного зобов'язання. Зокрема, обов'язок забезпечення виготовлення / придбання обладнання у певні строки, який пов'язаний із виконанням передбачених Договором робіт, оскільки відповідне обладнання підлягає монтуванню і встановленню на об'єкті будівництва. Тобто, є необхідним саме для виконання таких робіт, а також обов'язок виконати пусконалагоджувальні роботи.
7.34. Отже, за висновками судів, основним зобов'язанням Підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого Договору.
7.35. Як вже зазначено вище, суди встановили, що сторонами у Договорі визначено початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати підписання договору - 13.01.2023 та завершується зі спливом строку виконання встановленого для останнього етапу робіт (365 календарних днів), а отже Підрядник мав завершити роботи до 16.01.2024 включно.
7.36. За загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт, зокрема і тих, які стосуються поставки обладнання в межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах Договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт.
7.37. Надавши оцінку, змісту укладеного між сторонами Договору, суди дійшли висновку, що формулювання пункту 10.2 Договору не містить прив'язки до порушення підрядником окремих етапів робіт, тобто погоджені сторонами умови договору у частині відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт не передбачають можливості стягнення неустойки за порушення строків виконання окремих етапів виконання робіт.
7.38. З огляду на викладене суди і дійшли висновків, що прострочення відповідачем у виконанні зобов'язань за Договором починається із наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за Договором, тобто із 16.01.2024, а відповідно, саме із цієї дати виникає право позивача на нарахування пені та штрафу.
7.39. Суд також враховує, що у вирішенні цього питання фактично суди попередніх інстанцій поклали в основу рішень сталу та послідовну позицію Верховного Суду у застосуванні статей 230, 231 ГК України та статей 549, 627, 846, 875, 883 ЦК України при вирішенні питання застосування неустойки у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт / робіт за договором будівельного підряду, яка є універсальною у правозастосуванні при вирішенні цієї категорії спорів та викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, а також у постановах від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
7.40. Суди також взяли до уваги, що питання застосування положень означених вище статей ЦК України та ГК України було предметом розгляду Верховним Судом у справі № 910/3385/24 (постанова від 18.02.2025), які є тотожними зі справою, що розглядається, як за предметом та підставами позову, так і за суб'єктним складом сторін та фактичними обставинами спору. Судами також взято до уваги, що Договір у цій справі та договір від 12.08.2022 № 4600006418, який досліджувався судами у справі № 910/3385/24 мають аналогічні умови, та в обох випадках стороною їх є позивач. Зокрема, у справі № 910/3385/24 суди вирішували спір за договором, основним зобов'язанням підрядника за яким було надання послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки (ремонт вузла редукування ГРС ВО "Азот" Рівненського проммайданчика Бібрського ЛВУМГ).
7.41. Схожі правові висновки (щодо стягнення штрафу та пені) за окремими етапами робіт за аналогічними положеннями Договору, укладеного підрядниками з ТОВ "Оператор ГТС України" були неодноразово переглянуті Верховним судом, зокрема, постанови від 19.08.2025 у справі № 910/15480/24, від 28.08.2025 у справі № 910/150007/24, від 30.09.2025 у справі № 910/932/25, від 09.12.2025 у справі № 910/12468/24, від 10.012.2025 у справі № 910/16193/24. У всіх означених постановах Верховний Суд дійшов висновку про те, що за тотожним визначенням порядку зазстосування штрафних санкцій у договорі з позивачем, їх нарахування за етапами не передбачено.
7.42. Суд касаційної інстанції у контексті доводів касаційної скарги (про нівелювання судами істотних умов Договору та фактичного внесення змін до нього після його укладення та виконання) та необхідності формування висновків щодо застосування положень статей 837, 846 та 883 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, зауважує, що скаржник залишає поза увагою те, що, як встановлено судами, умови пункту 10.2 Договору не містить прив'язки до порушення підрядником окремих етапів робіт. При цьому, суди у вирішенні цього спору лише надали оцінку змісту укладеного Договору, зокрема, в частині меж та строків відповідальності підрядника у разі прострочення своїх зобов'язань та зробили відповідні висновки, виходячи із установлених фактичних обставин спору. Будь-яких інших висновків чи іншого тлумачення умов Договору, які знаходяться поза межами підстав та предмета спору, оскаржувані судові рішення не містять.
7.43. При цьому слід зауважити, що посилання на статтю 875 ЦК України (Договір будівельного підряду) в оскаржуваних судових рішення також відсутнє.
7.44. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди надали оцінку умовам Договору укладеного між сторонами спору та дійшли висновку про те, що у цій справі між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт. Проаналізувавши передбачені у конкретно цьому Договорі підряду зобов'язання підрядника, суди дійшли заснованого на умовах договору та вимогах статей 638, 837 ЦК України висновку, що основним зобов'язанням Підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого Договору.
7.45. Суд також у вирішенні означених доводів вважає за необхідне звернутися до висновків Великою Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, зокрема, про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем етапів робіт, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки, чи прострочення послідовності виконання робіт, об'єднаного в етапи, за кожним із цих етапів, за договором в цілому, не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
7.46. Суд зазначає, що "несвоєчасно виконані роботи" не є тотожним поняттям до "несвоєчасне виконання окремих етапів робіт".
7.47. З огляду на викладене, враховуючи зміст і обставини справи, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких сформульовано висновок Верховного Суду, ознак необхідності розгляду питання формування висновків Верховного Суду у застосуванні означених вище норм виходячи з мотивів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не вбачає.
7.48. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
7.49. Щодо посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статей 530, 628, 629, 846 ЦК України, які викладені у постановах від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 25.02.2020 у справі № 911/2309/18, від 01.08.2022 у справі № 917/1056/20, то слід зазначити таке.
7.50. Верховний Суд у постанові у справі № 911/2309/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначив, що за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт, зокрема і тих, які стосуються виконання підрядником підготовчих робіт в межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт.
7.51. У справі № 911/2076/18, на яку посилається скаржник, предметом судового розгляду за первісним позовом є стягнення штрафу та пені, а за зустрічним - стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат. Первісні позовні вимоги обґрунтовані порушенням умов договору в частині недотримання строків поставки обладнання на об'єкт та проведення будівельно-монтажних робіт. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов'язань за договором будівельного підряду в частині своєчасної оплати виконаних робіт. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції, частково задовольнили первісний та зустрічний позов, провели зустрічне зарахування грошових сум, присуджених до стягнення з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів, на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанцій, узагальнено зазначив, що в пункті 1.1 Договору передбачено, що основним зобов'язанням підрядника є виконання робіт, завершальною стадією яких є здача об'єкта в експлуатацію. Водночас умовами Договору також визначено інші обов'язки підрядника, які існують в межах основного зобов'язання, в тому числі обов'язок підрядника щодо забезпечення поставки обладнання, який пов'язаний з виконанням передбачених договором робіт, оскільки відповідне обладнання підлягає монтуванню і встановленню на об'єкті будівництва, тобто є необхідним саме для виконання таких робіт. Колегія суддів касаційного господарського суду зазначила, що з урахуванням предмета спору за первісним та за зустрічним позовами у цій справі, дослідженню підлягали питання щодо дотримання підрядником зобов'язань з виконання будівельних робіт та поставки обладнання в межах визначених Договором строків та відповідно до Графіку виконання робіт, а також щодо виконання зобов'язань замовника в частині надання відповідного дозволу на проведення підрядних робіт, як передумови для початку перебігу строку виконання робіт за Договором, і дотримання порядку та строків здійснення розрахунків з підрядником. При ухваленні рішення за первісним позовом місцевий господарський суд не врахував, що до вартості підрядних робіт підлягає включенню і вартість поставленого обладнання, оскільки укладений між сторонами договір має ознаки змішаного договору (договору підряду та договору поставки обладнання), внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що умовами пункту 8.2 договору передбачено нарахування штрафних санкцій лише за порушення строків виконання підрядних робіт, тоді як під визначення «виконання робіт» у пункті 8.2 договору підпадають не лише безпосередньо підрядні роботи, а й поставка обладнання, які у своїй сукупності і складають предмет будівельного підряду.
7.52. У справі № 917/1056/20 предметом позову є стягнення пені та штрафу за договором підряду на закупівлю робіт. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, щодо своєчасного виконання робіт з технічного переоснащення базової станції, у зв'язку з чим, останньому нараховані штрафні санкції, які заявлено до стягнення. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідачем порушено строки виконання робіт, вказавши про наявність підстав для нарахування позивачем штрафних санкцій. При цьому, у означеній постанові Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції саме з підстав неправильного застосування положень частини четвертої статті 882 ЦК України.
7.53. При цьому, колегія суддів зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками Верховного Суду, викладеним наведених вище постановах Суду на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався скаржник. У зазначених справах суди встановлювали реальність виконання підрядниками робіт за договорами саме у межах погоджених сторонами в договорах умов щодо надання робіт / послуг. Суд вважає ці посилання необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з урахуванням предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин. А тому висновки судів у оскаржуваних судових рішеннях не суперечать висновкам Верховного Суду у наведених скаржником справах та не свідчать про інше застосування норм права, що також виключає скасування ухвалених у цій справі судових рішень з означених скаржником підстав.
7.54. Також, підставою касаційного оскарження судових рішень позивач із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує про неправильне застосування судами статей 549 - 552 ЦК України та 233 ГК України (щодо зменшення розміру штрафних санкцій) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які наведені у пункті 4.1.2 цієї постанови.
7.55. Зокрема, позивач, вважає безпідставними висновки судів у частині наявності підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення суми нарахованих санкцій.
7.56. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників про неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у низці постанов Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.
7.57. На підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу/пені). Висновок щодо застосування цих норм права в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
7.58. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
7.59. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
7.60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
7.61. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
7.62. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 03.12.2024 у справі № 904/872/24, від 03.12.2024 у справі № 909/321/24, тощо.
7.63. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання про зменшення штрафу та пені, суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторін та врахував істотні обставини, зокрема те, що за минулі роки війни підприємство відповідача стало збитковим, а нарахування штрафних санкцій може істотно вплинути на можливість провадження нормальної господарської діяльності товариства, виконання поточних договірних зобов'язань та буде створювати надмірний тягар для відповідача; позивач включений до Реєстру суб'єктів природних монополій, а відтак при підготовці проекту Договору контрагентам залишається або приймати відповідні умови або взагалі зупиняти свою діяльність; Договір на підставі якого здійснюється нарахування штрафних санкцій підписаний відповідачем на невигідних умовах, а саме пеня за несвоєчасне виконання робіт становить 0,1 % за кожен день прострочення та додатково 7 % штрафу у разі прострочення виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів (пункт 10.2 Договору), при цьому, пеня за несвоєчасну оплату по договору зі сторони позивача становить 0,01 % від суми несвоєчасної оплати (пункт 10.10 договору); позивач повідомлений про неможливість виконання робіт у строк обумовлений сторонами, що підтверджується наведеними у відзиві обставинам, зокрема, наявністю форс-мажорних обставин.
7.64. Також судова колегія відзначила, що позивач не зазнав збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій на 70 %, нарахованих відповідно до Договору.
7.65. У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.66. Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
7.67. Відтак, з огляду на конкретні обставини справи, яка розглядається, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження. Суд відхиляє доводи щодо неправильного застосування судами положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Переоцінка цих обставин та встановлення інших обставин, в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.
7.68. Суд також враховує, що у вирішенні питання зменшення неустойки рішення судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі узгоджуються з останньою актуальною правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
7.69. Водночас постанови Верховного Суду та висновки, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України посилається скаржник, суттєво відрізняються за обставинами справ. Частина його доводів з посиланням на висновки Верховного Суду зводяться лише до виокремлення деяких висновків Верховного Суду без урахування, зокрема, предмета та підстав позову у справі, результату вирішення спору в цілому.
7.70. З огляду на наведене вище у Суду відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22).
7.71. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови в частині зменшення розміру штрафних санкцій, а відтак підстави для її скасування відсутні.
7.72. Тому визначена позивачем підстава касаційного оскарження в цій частині також не підтвердилася.
7.73. Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Оператор ГТС України" із посиланням на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд зазначає, що згідно з положеннями наведеної статті ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.74. Тобто, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.75. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
7.76. Оскільки, як вже зазначено вище, у цій справі не підтвердилися визначені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не вбачає правових підстав для розгляду доводів касаційної скарги за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.77. При цьому Суд також враховує, що доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до неналежної оцінки судами умов Договору. Водночас таким доводам вже надана належна оцінка у пунктах 7.37., 7.42. цієї постанови
7.78. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
7.79. З урахуванням наведеного вище (у розділі 7 цієї постанови), доводи касаційних скарг у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.
Щодо касаційної скарги ТОВ "Оператор ГТС України" на додаткову постанову суду апеляційної інстанції.
7.80. Як зазначалося вище, позивач також не погоджується з ухваленою у справі додатковою постановою суду апеляційної інстанції про стягнення з нього на користь відповідача 9 932,27 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи це розмір надмірно великим і неспівмірним зі складністю справи, яка не потребувала витрачання значного часу для підготовки процесуальних документів.
7.81. Крім того, скаржник наполягає на безпідставності стягнення з нього на користь відповідача цих витрат, позаяк останнє порушило процедуру подання доказів розміру понесених судових витрат та не надало суду доказів їх оплати адвокату.
7.82. У вирішенні доводів касаційної скарги в цій частині Суд враховує встановлені судом апеляційної інстанції, зокрема, зазначення відповідачем у своїй апеляційній скарзі попереднього орієнтованого розрахунку витрат та зазначення про можливість подання доказів протягом п'яти днів з дня ухвалення постанови; подання відповідачем заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у зв'язку із апеляційним розглядом цієї справи та вимогу про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000,00 грн.
7.83. На підтвердження надання правових послуг, відповідач подав договір про надання правової допомоги укладений 17.10.2023 між Адвокатським об'єднанням "Синегор" (об'єднання) та ТОВ "Газойлтехнопайп" (клієнт) № 17.10-1; додаткову угоду від 14.04.2023 № 14/04-1 до договору. Пунктом 2 додаткової угоди №14/04-1 від 14.04.2023 встановлено вартість правової допомоги та її розрахунок в суді апеляційної інстанції, зокрема, подача апеляційної скарги (за погодженням з клієнтом, у разі ухвалення рішення, яке може спричинити негативні наслідки для клієнта), подача відзиву на апеляційну скаргу (у разі подачі апеляційної скарги з боку позивача, вироблення правової позиції та погодження її з клієнтом - 45 000,00 грн;формування та направлення документів по суті спору; представництво інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді під час здійснення господарського судочинства - 25 000,00 грн. Також відповідач надав суду акт приймання передачі від 11.1.2025 № 11/11 надання вищенаведених послуг на суму 70 000,00 грн.
7.84. Дослідивши подані до заяви докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про завищення відповідачем, як вартості наданих послуг, так і витраченого часу на надання правничої допомоги. За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених стороною на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість витрат позивача лише у розмірі 15 000,00 грн.
7.85. При цьому суд також урахував лише часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та дійшов висновку про розподіл судових витрат шляхом стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 9 932,27 грн, тобто пропорційно задоволеним вимогам.
7.86. Зміст оскаржуваної додаткової постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції оцінив розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг.
7.87. Водночас аргументи, викладені у касаційній скарзі не підтверджуються матеріалами справи та по суті зводяться до незгоди скаржника із здійсненим судом розподілом судових витрат та необхідності відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, що однак, не свідчить про неправильне здійснення судом розподілу цих витрат.
7.88. Колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
7.89. Суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженої додаткової постанови врахував ключові обставини, які необхідні під час розгляду заяви відповідача про розподіл витрат на правничу допомогу, оцінив витрати у контексті принципів розумності, співмірності, обґрунтованості і дійшов висновку про її часткове задоволення. Водночас доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права не підтверджуються.
7.90. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, не були враховані судом апеляційної інстанції, а застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному із вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.
7.91. Аргументи скаржників щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться лише до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України.
7.92. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ "Оператор ГТС України".
7.93. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.
7.94. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційні скарги, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.95. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
7.96. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
7.97. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
7.98. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. Згідно з частинами першою, другою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.3. Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційних скаргах не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
9. Судові витрати
9.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 (в оскаржуваній частині) та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 зі справи № 910/4553/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова