Справа № 302/84/26 Провадження № 3/302/42/26
10 лютого 2026 року селище Міжгір'я
Суддя Міжгірського районного суду Закарпатської області Повідайчик О.І., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
на розгляд судді надійшов протокол про адміністративне правопорушення № ПП015138 від 14 січня 2026 року про те, що громадянин ОСОБА_1 14.01.2026 біля 10:05 години в смт Міжгір'я керував транспортним засобом FIAT DOBLO д.н.з. НОМЕР_2 та надавав послуги з перевезення пасажирів в режимі таксі в кількості 1 чоловік без одержання ліцензії, яка передбачена п.24 ст.7 «Про ліцензування видів господарської діяльності». Діяння ОСОБА_1 суб'єктом складання протоколу кваліфіковано як адміністративне правопорушення передбачене частиною 1 статті 164 КУпАП.
На розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився, проте захисником ОСОБА_1 - адвокатом Гримут Д.Ю. подано додаткові пояснення по справі. В поясненнях захисник зазначив що ОСОБА_1 не надав і не надає послуги з перевезення пасажирів в режимі таксі, жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 саме оплатно та систематично, зокрема 14.01.2026, надавав послуги “таксі», як і доказів вилучення у нього відповідних грошових коштів, отриманих від здійснення господарської діяльності по перевезенню пасажирів, без відповідних дозвільних документів, матеріали справи не містять. При цьому, у протоколі не зазначено ні особу пасажира, якій надавалися так звані послуги, ні суму коштів, які начебто за це отримав водій, а також не вказано ознаку систематичності такої діяльності.
До протоколу про адміністративне правопорушення додано матеріали, а саме: направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) № ЕНР000317 від 09.01.2026, додаткові обґрунтування до матеріалів справи, фото світлина, копія посвідчення водія ОСОБА_1 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
З'ясовуючи обставини, які підлягають встановленню при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 280 КУпАП суддя враховує таке.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За диспозицією ч.1 ст.164 КУпАП адміністративна відповідальність настає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до Закону.
Так, відповідно до ч.1 ст.164 КУпАП об'єктивна сторона цього правопорушення характеризується діями, спрямованими на провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом. Суб'єктом відповідальності в даному випадку є суб'єкт господарювання.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності. В свою чергу, під визначенням господарської діяльності, розуміється будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 3 ст.2 Закону України “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» передбачено, що під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Отже, необхідною ознакою господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі, а саме: вчинення понад трьох разів. При цьому, разове вчинення зазначеної дії не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
Зі змісту поданих захисником ОСОБА_1 адвокатом Гримутом Д.Ю. , заперечень, у вказаний у протоколі дату та час він не здійснював пасажирські перевезення, а у його авто перебував товариш, якого він підібрав по дорозі й безоплатно підвозив до центру селища. Тобто не надавав послуги з перевезень пасажирів на таксі без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
Суддя констатує, що жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення, окрім самого протоколу матеріали справи не містять. Доказів на спростування доводів захисника ОСОБА_1 матеріали справи не містять також.
Світлина із зображенням авто, не свідчить про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення. При цьому суддя зауважує, що з світлини не вбачається, що в авто дійсно перебуває якась людина. Матеріали справи не містять відомостей про свідків, письмові пояснення таких ні протокол, ні матеріали справи не містять. Також відсутні відео докази, на підтвердження здійснення пасажирських перевезень та здійснення господарської діяльності ОСОБА_1 .
Згідно з ч.1ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015р. №222, за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб'єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.
В описовій частині протоколу про адміністративне правопорушення, вказано про те, що ОСОБА_1 , «надавав послуги з перевезення пасажирів в режимі таксі в кількості 1 чоловік» однак у протоколі відомості про системність відсутні, та докази цього суду не надано також.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Однак, достатніх, допустимих та достовірних доказів здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності у виді надання послуг з перевезення пасажирів, систематичності цього, матеріали справи не містять. Відсутні в матеріалах справи й відомості про вартість та оплату таких послуг.
Відеофіксація правопорушення не здійснювалася, а доказова база протоколу ґрунтується власне лише на відомостях що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення та в додаткових обґрунтуваннях старшого державного інспектора Відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області М.Матей.
Протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , не може бути визнаний достатнім і належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним і достатнім доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені й доведені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали обґрунтованих сумнівів у суду.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитися на її користь.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа " Коробов проти України " № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom ), п. 161, Series A заява № 25).
За таких обставин, суддя доходить висновку, що вина ОСОБА_1 , належними та допустимими доказами не підтверджується, а обставини зазначені у протоколі не доведені "поза розумним сумнівом".
Всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, доходжу висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 , складу правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 164 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи події і складу адміністративного правопорушення (п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП).
Таким чином, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
З наведених міркувань та керуючись ст. 7, 9, 247 283-285 КУпАП, суддя
провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Міжгірський районний суд Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя О.І. Повідайчик