Справа № 361/1531/25
Провадження № 2/361/507/25
27.01.26
27 січня 2026 р. м.Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Писанець Н.В.,
при секретарі - Михальова М.В.,
представника позивача - Кузнєцова С.О.,
представника відповідача - Ігнатова Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Кузнєцова Світлана Олександрівна до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені -
В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, представником позивача Кузнєцовою С.О. зазначено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.09.2017р. у справі №361/3465/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно, аліменти в розмірі частини всіх видів доходу відповідача щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до його повноліття.
Станом на 28.01.2025р., відповідно розрахунку заборгованості зі сплати відповідачем аліментів на дитину, здійсненого державним виконавцем відділу Ніжинського ДВС, вбачається наявна заборгованість у розмірі 180 194,50 грн.
З часу ухвалення рішення про стягнення аліментів розмір витрат на утримання дитини значно зросли. На даний момент, позивач вважає, що цей розмір аліментів не відповідає потребам дитини та фінансовим можливостям відповідача. На підставі викладеного просить суд змінити спосіб стягнення аліментів з частки від його доходу на аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 6000,00 грн.
Поряд з цим, враховуючи наявну заборгованість зі сплати аліментів, представником відповідача зазначено про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за період з 09.06.2017р. по 31.01.2025р. пені у розмірі 54171,64 грн.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представником позивача 04.05.2025р., до початку розгляду справи по суті, було подано заяву про збільшення позовних вимог. При цьому було зазначено, що 26.03.2025р. відповідачем було сплачено заборгованість по аліментам в перерахованій сумі 119 518,92 грн., з урахуванням наданих ним державному виконавцю доказів сплати аліментів безпосередньо позивачу, що зазначено у відповіді на запит адвоката Кузнєцової С.О. від 07.04.2025р. Здійснивши новий розрахунок розміру пені за несвоєчасну сплату аліментів, у період з 01.06.2019р. по 31.01.2025р. представником позивача визначено її суму у 1 026 131,44 грн. У резолютивній частині заяви просить суд змінити спосіб стягнення аліментів з частки від його доходу на аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 6000,00 грн. та про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за період з 09.06.2017р. по 31.01.2025р. пені у розмірі 119 518,92 грн.
Представником відповідача ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого вбачається незгода з вимогами позивача, оскільки, на думку представника відповідача - не надано належних обгрунтувань саме збільшенню розміру аліментів до 6000,00 грн., що не є зміною способу їх стягнення, оскільки визначений судовим рішенням розмір аліментів у вигляді частини від доходів відповідача складає 3215,50 грн., а розмір 6000,00 грн. є збільшеним розміром. Також просить суд відмовити у повному обсягу у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем, на момент розгляду справи, вже сплачена у повному обсягу заборгованість за аліментами у розмірі 119 518,92 грн. та вимога щодо стягнення пені - також не підлягає задоволенню.
Присутня у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримала збільшені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 просив суд відмовити у задоволенні збільшених позовних вимог на підставах та обгрунтуваннях, викладених у відзиві.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд, дослідивши докази, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, доходить наступного.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.09.2017р. у справі №361/3465/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно, аліменти в розмірі частини всіх видів доходу відповідача щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до його повноліття.
Позивачка, звертаючись до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів, посилається на те, що визначений судовим рішенням розмір аліментів не відповідає потребам дитини та фінансовим можливостям відповідача, відтак просить змінити спосіб стягнення аліментів.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Положення статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ч.. 1,2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положенням статті 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька - може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.02.2014 № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30.06.2020, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12.01.2022 у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23.05.2022 у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 182 СК України суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно положення статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить 3196,00 грн.
Відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.09.2017р. у справі №361/3465/17 - стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно, аліменти в розмірі частини всіх видів доходу відповідача щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно положення ст. 180 СК України обов'язок щодо утримання дитини покладається на батьків.
Позивачка, звертаючись до суду із позовом не вказала, що зумовило її звернутися з вимогами про зміну способу стягнення аліментів, адже взагалі можливість відповідача не у повному обсягу щомісячно сплачувати аліменти, наявність заборгованості з їх сплати, та вказівка, що розмір аліментів не відповідає потребам дитини та фінансовим можливостям відповідача - без належного обгрунтування - не є підставою для звернення із вказаним позовом.
Натомість, у позовній заяві не вказано, а представник позивачки в судовому засіданні не зазначила, які витрати та у якому розмірі позивачка здійснює на утримання дитини щомісячно, а долучені роздруківки з інтернет-сайтів продажу дитячого одягу та взуття - такими не є.
Відтак, суд позбавлений можливості згідно статті 182 СК України дослідити обставини, які підлягають врахуванню.
Суд до уваги не приймає доводи представника позивачки, яка стверджує, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів розмір витрат на утримання дитини значно зросли - оскільки не надано доказів таких понесених витрат позивачем у порівнянні з певним періодом часу, а також суд критично ставиться до доводів представника позивача, що у зв'язку із погашенням відповідачем заборгованості по сплаті аліментів за один платіж - його фінансовий та майновий стан покращився, оскільки всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України стороною позивача не було надано належних, достовірних та допустимих доказів такого стану.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 6 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пред'являючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів із частки від заробітку (доходу) платника аліментів на тверду грошову суму - позивачка належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, які мали місце за період з часу видачі рішення суду про стягнення аліментів та станом на час звернення до суду із вказаним позовом.
Позивачкою не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про збільшення її витрат на утримання неповнолітньої дитини.
Позивачкою лише констатовано, що право вибору способу стягнення аліментів, у твердій сумі або в частині від заробітку (доходу), Закон закріпив виключно за одержувачем аліментів, та відповідач має змогу сплачувати аліменти, однак, не доведено жодним доказом, що потреби дитини в розвитку, навчанні та вихованні збільшилися.
Позивачка в позовній заяві навіть не вказала та не надала докази на підтвердження збільшення потреб у розвитку, навчанні та вихованні сина, що вимагає від неї додаткових фінансових витрат, які б могли бути сприйняті судом як підстава для зміни способу стягнення аліментів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Таким чином, як у позовній заяві позивачки, так і під час судового розгляду справи її представник не довели обставин, визначених ст. 192 СК України, які є підставою для зміни способу стягнення аліментів, визначений за рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.09.2017р. у справі №361/3465/17.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги у частині зміни способу стягнення аліментів є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Під час вирішення вимог позивача про стягнення пені, суд виходить з наступного.
Станом на 28.01.2025р., відповідно розрахунку заборгованості зі сплати відповідачем аліментів на дитину, здійсненого державним виконавцем відділу Ніжинського ДВС, вбачається наявна заборгованість у розмірі 180 194,50 грн.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. (ч. 5ст. 124 Конституції України, ч. 1ст. 18 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 1ст. 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Аналізуючи вищенаведені норми права, суд відзначає, що у разі стягнення аліментів (у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі), цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. А тому, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність божника у вигляді неустойки (пені).
Також суд враховує правовий висновок, зроблений Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.04.2019 року у справі №333/6020/16-ц, яка зазначила, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць * кількість днів заборгованості * 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний зі змістом позовної заяви про стягнення з нього аліментів на утримання дитини та знав про свій обов'язок їх сплати, доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти та утворення заборгованості з незалежних від нього причин, відповідач не надав, сплатив 26.03.2025р. заборгованість в уточненому розмірі 119 518,92 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач повинен сплатити позивачу неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання неповнолітнього сина.
Щодо розміру неустойки (пені) суд відзначає, що загальна сума неустойки (пені) за несплату аліментів має розраховуватися за формулою: Р=(А1 х Q1 х 1 %)+(A2 х Q2 х 1 %)+ (An х Qn х l %), де: Р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Відповідачем не надано суду доказів неможливості вчасної сплати аліментів, не наданий власний розрахунок пені, а факт погашення відповідачем заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, тому суд погоджується з розміром пені за несплату аліментів, розрахованим представником позивача, а саме - за період з 01.06.2019р. по 31.01.2025р. - 1 026 131,44 грн. Не виходячи за межі позовних вимог, а також із врахуванням вимог діючого законодавства щодо граничного розміру пені, суд задовольняє позовні вимоги у цій частині та стягує з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 119 518,92 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в межах задоволених позовних вимог у розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 3,12,81,265,315-316,318-319 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Кузнєцова Світлана Олександрівна до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 119518,92 (сто дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 92 коп.
Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Писанець Н.В.