Справа № 646/1495/25
Провадження № 11кп/818/161/26
04 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 22 січня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025226100000027, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Воздвиженка, Оренбурзької області, рф, громадянина України, не одруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судимого:
- 27 січня 2025 року вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням (іспитовим строком 1 рік),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робот на строк 120 годин.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, до покарання, призначеного за даним вироком, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 27 січня 2025 року, виходячи із співвідношення вісім годин громадських робіт відповідають одному дню обмеження волі, та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 15 днів.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням (з іспитовим строком 1 рік), з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 та п. 2 ч.3 ст.76 КК України.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним в тому, що він 18 січня 2025 року приблизно об 11:00 годині, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, знаходячись за місцем мешкання ОСОБА_9 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , в ході сварки із ОСОБА_9 , підійшов до нього та наніс потерпілому один удар кулаком правої руки в праве око.
Своїми протиправними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження у вигляді синця на верхній і нижній повіці правого ока.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
Прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини провадження, які суд визнав доведеними, і кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , вважає оскаржуваний вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин. Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 виконувати самостійно.
В обґрунтування посилається на те, що суд невірно застосував положення вимог ч.4 ст.70 КК України, оскільки, коли особі попереднім вироком призначене покарання, від відбування якого її звільнено на підставі ст. 75 КК України, а за новим вироком, призначене реальне покарання, то положення ч. 4 ст. 70 КК України не застосовуються, а кожен вирок у такому випадку виконується самостійно.
Також просить врахувати, що обвинувачений не одружений, ніде не працює, раніше судимий та вчинив новий злочин пов'язаний з насильством, за таких обставин суспільно-корисна праця є необхідною умовою його виправлення і призначений судом першої інстанції обсяг громадських робіт потребує збільшення з метою перевиховання ОСОБА_10 .
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
Обвинувачений та захисник в судовому засіданні не заперечували проти апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинуваченого та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню за наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З огляду на ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржується, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом закону, який не підлягає застосуванню - ч.4 ст.70 КК України, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 13 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26523/17, провадження № 51-3600 кмо 20), якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.
Так, якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Таке тлумачення закону про кримінальну відповідальність є усталеною практикою, оскільки суд, який призначає такій особі покарання за інший злочин, вчинений до постановлення вироку в першій справі, не може ревізувати міру покарання, призначену особі попереднім вироком.
Натомість протилежний підхід ставив би даний суд у позицію суду вищої інстанції, що прямо суперечило би положенням кримінального процесуального закону (ст.24 КПК України) та підривало би презумпцію законності й обґрунтованості попереднього судового рішення (ч.2 ст.21 КПК України).
За таких обставин у цьому разі положення ч.4 ст.70 КК України щодо призначення покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок, зокрема попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, й новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 27 січня 2025 року за ч.1 ст.309 КК України ОСОБА_7 призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням (іспитовим строком 1 рік).
Відповідно до вироку у цьому кримінальному провадженні, ОСОБА_7 засуджений за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт, яке підлягає реальному відбуванню.
Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, і навпаки, то застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
А тому місцевий суд, дійшов неправильного висновку про необхідність застосування положень ч.4 ст.70 КК України при призначенні остаточного покарання ОСОБА_7 .
За таких обставин доводи прокурора в цій частині є цілком обґрунтованими, а тому колегія суддів вважає за необхідне вирок суду щодо останнього скасувати та виключити із вироку суду посилання на застосування положень ч.4 ст.70 КК України.
Зазначене свідчить про те, що суд застосував закон, який не підлягає застосуванню, що згідно п.2 ч.1 ст.413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України - підставою для скасування вироку.
Також заслуговують на увагу доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.
Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України покарання у виді громадських робіт строком на 120 годин, суд першої інстанції послався на щире каяття з боку останнього. Зазначена обставина була визнана судом як обставина, яка пом'якшує покарання, що передбачена п.1.ч.1 ст.66 КК України, та обґрунтовує саме визначені судом вид та розмір покарання обвинуваченому. Обставини, які обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено.
Проте судом першої інстанції не приділено належної уваги фактичним обставинам кримінального провадження та відомостям про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який неодружений, будучи працездатною особою, суспільно-корисною працею не займається, офіційного заробітку та міцних соціальних зв'язків не має, що беззаперечно негативно характеризує особу обвинуваченого.
Відповідно до розуміння правової природи та значення поняття щирого каяття, наданих у правових позиціях, викладених у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире каяття є сукупністю невід'ємних одне від одного складових, що характеризують об'єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого злочину і полягають у повному визнанні своєї провини у вчиненні злочину, висловлюванні жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію, що склалася, а так саме й готовність нести відповідальність. Тобто, всі ці фактори правової поведінки обвинуваченого є невід'ємними складовими щирого каяття. Такої позиції додержується й Верховний Суд у своїх чисельних рішеннях (ВС ККС №759/7784/15-к від 22.03.2018 року; № 756/4830/17-к від 09.10.2018 року; № 308/5319/14-к від 03 лютого 2022 року).
Проте матеріали провадження не містять будь-яких об'єктивних даних на підтвердження щирого каяття з боку обвинуваченого, окрім формального визнання своєї провини в загальних межах.
За таких обставин, колегія суддів вважає призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50,65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, а доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного обвинуваченому покарання слід визнати цілком обґрунтованими.
У зв'язку з викладеним, у відповідності зі ст.414, 420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного йому покарання та ухвалити свій вирок в цій частині.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення-проступку, а також дані про його особу, який не одружений, не працює, суспільно - корисливою діяльністю не займається, за місцем проживання характеризується посередньо.
З врахуванням зазначеного, обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді та розмірі, як наполягає прокурор в апеляційній скарзі, яке буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 виконувати самостійно.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Колегія суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3