Cправа № 127/36899/25
Провадження № 2-а/127/362/25
менем України
05 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Гуменюка К.П.,
за участю секретаря судового засідання Бортнюк А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Геращенко Тетяна Василівна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса Василя Віталійовича серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
вимоги позивача: скасувати постанову інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса В.В. серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, -
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Геращенко Тетяна Василівна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса Василя Віталійовича серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Геращенко Тетяна Василівна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса Василя Віталійовича серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою інспектора роти 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенантом поліції Довбиус В.В. серія ЕНА №6156846 від 15.11.2025, позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, за ч. 1 ст. 121 КУпАП за те, що 15.11.2025 року о 12:08 год., перебуваючи в с. Махнівка, дорога АДМ 21 км, керував транспортним засобом «Porsсhe Сayenne» д.н.з. НОМЕР_1 без наявного проходження обов'язкового технічного контролю на транспортний засіб, чим порушив п. 31.1 ПДР України. Позивач категорично не погоджується із винесеною постановою, вважає її необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а сама постанова винесена з грубим порушенням норм чинного законодавства та процедури розгляду справи.
Так, транспортний засіб «Porsсhe Сayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до технічного паспорту зареєстрований на ТОВ «ФК «А-Фінанс». Відповідно до договору фінансового лізингу (додається), який наданий суду, даний транспортний засіб є об'єктом лізингу за даним договором. Лізингодавцем визначено ТОВ «ФК «А-фінанс», а позивач в свою чергу визнано Лізингоодержувачем. Беручи до уваги вищезазначене, слід визнати, що Позивач використовує даний транспортний засіб для особистих цілей. Однак, автомобіль є легковим, про що зазначено у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (додається), в якості таксі не використовується та не використовувався. Відповідачем факт використання автомобіля в якості таксі не встановлено та доказами не підтверджено. В оскаржуваній постанові такий факт не відображено. Автомобіль для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку теж не використовується та не використовувався, та факт такого використання не встановлено та доказами не підтверджено, в оскаржуваній Постанові - не відображено.
Пунктом 4.2 у договорі фінансового лізингу чітко зазначено, що без письмової згоди Лізингодавця Лізингоодержувач не має право використовувати об'єкт лізингу за нецільовим призначенням, зазначеним у заявці-анкеті, в тому числі в якості таксі або для навчальної діяльності (дана діяльність відноситься до комерційної діяльності), … а також змінювати зовнішній вигляд (реклама, тюнінг, тощо) Об'єкта лізингу. (п.п. 4.2.2.). Дана умова свідчить про те, що транспортний засіб заборонено використовувати в комерційних цілях, які будуть приносити прибуток, а тому транспортний засіб «Porsсhe Сayenne» використовується позивачем лише в особистих цілях, що підтверджує підпис Лізингоодержувача на сторінці 5.
Окрім того, серед видів діяльності власника автомобіля - ТОВ «ФК «А-Фінанс» відсутні такі види діяльності, як надання послуг таксі та перевезення пасажирів або вантажів. Таким чином, автомобіль марки «Porsсhe Сayenne», не підлягає обов'язковому технічному контролю. Однак, відповідач зробив висновок про обов'язковість проведення технічного контролю вказаного автомобіля лише з тієї підстави, що він на праві власності належить суб'єкту господарювання - юридичній особі.
Окрім того, частиною 1 статті 121 КУпАП передбачено накладення адміністративного стягнення у разі керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (у темну пору доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Однак, в даному випадку позивачем не було здійснено порушень, передбачених ч.1 ст.121 КУпАП, адже жодних технічних несправностей в автомобілі не було. Тобто в даному випадку правопорушення кваліфіковано не правильно.
Також, інспектором Довбиус В.В. в постанові зазначено, що позивачем порушено п. 31.1 ПДР, згідно якого технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що теж не має ніякого відношення до інкримінованого позивачу правопорушення, а саме відсутність обов'язкового технічного контролю.
У зв'язку із вищевикладеним позивач переконаний, що постанова інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса В.В. серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 є необґрунтованою та винесеною з порушенням норм чинного законодавства, отже такою, що підлягає скасуванню.
01 грудня 2025 року засобами системи «Електронний суд» представником позивача до суду було надано заяву про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема копії роз'яснення, наданого на адвокатський запит ТОВ «ФК «А-Фінанс» та завірену копію заяви-замовлення ФОП на отримання послуг фінансового лізингу.
Також 01 грудня 2025 року до Вінницького міського суду Вінницької області засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив відповідача на позовну заяву ОСОБА_1 .
За змістом відзиву 15.11.2025 року нарядом батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП під час несення служби на ДСПП «Махнівка», на 242 км АД М-21 в с. Махнівка, Хмільницького району, Вінницької області, близько 12 год. 10 хв. виявлено транспортний засіб PORSCHE CAYENNE, д.н.з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час перевірки документів поліцейським було встановлено, даний транспортний засіб підлягає обов'язковому технічному контролю, однак у встановленому законом порядку його не пройшов. Встановивши всі обставини справи та факт вчинення адміністративного правопорушення, поліцейським після розгляду справи було прийнято рішення про притягнення водія до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) гривень, та винесено постанову серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025.
Також у відзиві наголошено, що оскаржувана постанова є електронною, і після внесення в електронний бланк постанови відомостей та даних, при зазначенні частини статті КУпАП та підпункту ПДР сталась механічна описка, яка, на переконання відповідача, не може слугувати підставою для скасування даної постанови. Зауважено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся відповідно до вимог чинного законодавства, а винесена постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 року є обґрунтованою, законною та не підлягає скасуванню.
Окрім того, до відзиву відповідачем долучено записи з портативних відеореєстраторів № 476859 та № 4761114.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини в адміністративній справі, дослідивши матеріали справи та надані сторонами доказами, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Судом встановлено, що відповідно до постанови інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса Василя Віталійовича серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025, водій ОСОБА_1 15 листопада 2025 року о 12:06:13 на 232 км АД М-21 в с. Махнівка (Комсомольське) Хмільницького району Вінницької області керував транспортним засобом Porsсhe Сayenne, д.н.з. НОМЕР_1 (належність - ТОВ «ФК «А-Фінанс») без наявного проходження обов'язкового технічного контролю на транспортний засіб, чим порушив п.31.1 ПДР - технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів.
Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.1 ст.121 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень.
Частиною 1 статті 276 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Згідно ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, негайне оголошення якої після закінчення розгляду справи регламентовано ч.1 ст.285 КУпАП.
При цьому ст.7 КУпАП задекларовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Справи про адміністративні правопорушення, що стосуються порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів у відповідності до ст. 222 КУпАП розглядають органи Національної поліції.
Частиною 2, 4 ст.258 КУпАП передбачено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) протокол не складається. У таких випадках уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу, що також кореспондується з положеннями ч.1 ст.276 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Дані положення знайшли своє відображення в Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ якої постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.23 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, а відповідно до п.10 ч.1 ст. зазначеної статті вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях. Окрім того, згідно пункту 11 цієї норми до основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 31 Закону України № 580-VIII поліції надано право застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст.251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП при накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що мало місце в даному випадку.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в справі №513/899/16-а.
При цьому варто також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведене дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13 березня 2020 року справа №234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року справа №398/3566/16-а, від 30 травня 2018 справа №337/3389/16-а.
Нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеку, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання, є Закон України «Про дорожній рух», а єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п.1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 ПДР закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно оскаржуваної постанови позивачем порушено п. 31.1 Правил дорожнього руху України, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП.
Так згідно п. 31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Разом з тим, частиною 1 статті 122 КУпАП встановлюється накладення на водія адміністративного стягнення за керування транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Тобто для притягнення водія до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП суб'єкт владних повноважень повинен прийти до обґрунтованого висновку про наявність у транспортного засобу, яким здійснюється керування, конкретних технічних несправностей і невідповідності конкретним вимогам, що визначені пунктом 31.4 Правил дорожнього руху.
Натомість, як вбачається зі змісту обставин правопорушення, викладених в постанові серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025, водій керував транспортним засобом, який не пройшов обов'язковий технічний контроль.
Однак експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю), забороняється пунктом 31.3 (б) ПДР України. Адміністративна ж відповідальність у разі керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, передбачена ч.3 ст.122 КУпАП.
Тобто, в даному випадку наявна очевидна невідповідність суті та обставин правопорушення, викладених в оскаржуваній постанові, зазначеній правовій кваліфікації.
При цьому, згідно наданого відповідачем відеозапису із портативних відеореєстраторів екіпажу патрульної поліції вбачається, що притягнення до адміністративної відповідальності водія ОСОБА_1 відбувалось саме за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 с.122 КУпАП.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
Обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світло пропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до положень п.15.2 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 в редакції від 25.08.2023 року (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортним засобом, що використовується з метою отримання прибутку є транспортний засіб (зокрема службовий легковий автомобіль), що експлуатується юридичними особами, фізичними особами - підприємцями під час провадження господарської діяльності, фізичними особами під час виконання цивільно-правових договорів з метою отримання прибутку.
Разом з тим, аналіз положень ст. 35 ЗУ "Про дорожній рух" дає підстави для висновку про те, що обов'язковому технічному контролю підлягають автомобілі, що використовуються саме для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Тобто, визначальною обставиною є мета фактичного використання автомобіля для перевезення пасажирів або вантажу з метою отримання прибутку.
Так згідно даної норми Закону обов'язковому технічному контролю не підлягають:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тони, причепи до них - зі строком експлуатації до двох років.
3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені ЗУ "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".
Також приписами ст.35 ЗУ "Про дорожній рух" встановлюється періодичність проходження обов'язкового технічного контролю, а саме:
1) для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;
2) для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;
3) для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.
Окрім того, варто зазначити, що порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами закріплено Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ №176 від 18 липня 1997 року, термінологію, наведену у яких доцільно використовувати для віднесення автомобіля до об'єкту обов'язкового технічного огляду.
Відповідно до п. 7.3 цих Правил їх дія не поширюється на перевезення, які здійснюються службовими легковими автомобілями.
За змістом ст. 1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено терміни:
- автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб);
- автомобіль легковий - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно; автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України (визначення термінів) легковим автомобілем вважається автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше дев'яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки; вантажний автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 8048, автомобіль PORSCHE CAYENNE сірого кольору, д.н.з НОМЕР_1 , є загальним легковим універсалом з кількістю сидячих місць разом із місцем водія - 5, та з 18.06.2025 є власністю ТОВ «ФК «А-Фінанс».
Відповідно до договору фінансового лізингу №2105Л/180625 від 18 червня 2025 року зазначений вище транспортний засіб є об'єктом лізингу. Лізингодавцем визначено ТОВ «ФК «А-фінанс», а лізингоодержувачем є ОСОБА_1 .
Пунктом 4.2 вказаного договору зазначається, що без письмової згоди лізингодавця лізингоодержувач не має права використовувати об'єкт лізингу за нецільовим призначенням, зазначеним у заявці-анкеті, в тому числі в якості таксі або для навчальної діяльності, а також змінювати зовнішній вигляд (реклама, тюнінг, тощо) Об'єкта лізингу. (п.п. 4.2.2.).
Згідно відповіді ТОВ «ФК «А-Фінанс» за підписом директора товариства Олександра Мороза на адвокатський запит, з моменту укладання договору фінансового лізингу №2105Л/180625 від 18.06.2025 по теперішній час ОСОБА_1 за письмовою згодою про надання дозволу використовувати об'єкт лізингу за нецільовим призначенням, вказаним в заяві-замовленні, не звертався.
Відповідно ж до заяви-замовлення фізичної особи (фізичної особи-підприємця) на отримання послуг фінансового лізингу від 18.06.2024, копія якої долучена до відповіді на зазначений вище адвокатський запит, у розділі «ІІ. Інформація щодо об'єкта лізингу» в графі «Цілі використання» ОСОБА_1 зазначено «особисті, не комерційні».
Таким чином, оскільки вказаний вище транспортний засіб є легковим автомобілем, який не використовується для перевезення пасажирів або вантажу з метою отримання прибутку, за відсутності доказів протилежного, не може вважатися об'єктом, що підлягає обов'язковому технічному контролю.
Також в контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення як постанова про притягнення до адміністративної відповідальності має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Згідно ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
В силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 винесена інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенантом поліції Довбиусом В.В. без достатніх правових підстав, необґрунтовано, з недотриманням принципів правомірної адміністративної поведінки, отже підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Крім того, частинами 1, 2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст. 1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, за подання до суду даної позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп., що підтверджується платіжною інструкцією 2.416739883.1 від 24.11.2025 (а.с. 9).
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі відповідно до ставок судового збору, визначених частиною 2 даної статті.
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 3674-VІ за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на час звернення позивача до суду складав 1211 гривень 20 копійок.
В той же час, ч. 5 ст. 4 Закону № 3674 передбачено, що розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на даний час складає 605 гривень 60 копійок.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 висловлено правовий висновок про те, що «З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2025 року складає 3028 гривень.
Враховуючи вищенаведене, за подання позовної заяви позивачу в даному випадку належало сплатити судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок (3028 х 0,2).
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що суд дійшов висновку про доцільність задоволення позовних вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як зазначається в позовній заяві, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, складає 10 000 грн. Поряд із цим зазначається, що «точний розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач, буде наданий суду у порядку ст.139 КАС України». Однак жодних доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем та його представником до суду надано не було. Тож суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 6-10, 19, 20, 70, 90, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Довбиуса Василя Віталійовича серії ЕНА № 6156846 від 15.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП -скасувати.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього рухувідносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
В іншій частині вимог позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
Відповідач: Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, юридична адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3).
Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК