05 лютого 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 754/13452/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2676/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Галась І.А., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У серпні 2025 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій остання просила встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , національність молдаван, ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Бахмут у віці 54 роки (а.с. 1-7).
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 . Заявник звернулась до нотаріальної державної контори для оформлення спадщини після померлого ОСОБА_3 .
Державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори відкрито спадкову справу від 01.01.2025 № 224/2024 та повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з наступними обставинами.
Спадкове майно після померлого ОСОБА_3 складається з нерухомого майна - будинку в АДРЕСА_1 .
За даними встановленими державним нотаріусом померлим ОСОБА_3 не залишено заповіту. Право власності на означений будинок на момент смерті спадкодавця зареєстроване за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Оскільки, заявницею не надано документів на підтвердження смерті ОСОБА_2 , то нотаріус позбавлений можливості встановити коло спадкоємців.
Заявниця позбавлена можливості надати документи на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , оскільки останній помер ще в період коли заявниця була малолітньою, у заявниці, яка змушена була евакуюватися з окупованого у 2023 році м. Бахмут, відсутні документи, оскільки більшість речей та документів залишились на окупованій території у понівеченому внаслідок ракетних обстрілів будинку.
Ситуація ускладняється ще тією обставиною, що ОСОБА_2 помер ще у вересні 1985 року, тобто за часів перебування України у складі частини СРСР, а отже реєстрація смерті регулювалося законодавством Української РСР, зокрема, Положенням про порядок реєстрації актів громадянського стану, затвердженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 травня 1969 року (із змінами та доповненнями), які передбачали, що реєстрація смерті мала проводитися в органах РАЦС (реєстрації актів цивільного стану) за місцем проживання померлого або за місцем настання смерті.
Згідно наявних у заявника копій документів, а саме «Домовая книга для пропискиграждан проживаючих в доме № 96 по улице 8-е марта г. Артемовск» містяться записи лише відносно ОСОБА_4 як власниці будинку з 1960 року. Записи в домовій книзі не визнані недійсними і не скасовані.
За даними технічного паспорту 1983 року, власниками будинку зазначено як ОСОБА_4 так і ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його смерті відкрилась спадщина, за законом, яку в порядку ст. 529 та 549 ЦК УРСР 1963 прийнята дружиною - ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 померла у 1993 році та спадщину в порядку ст. 549 ЦК УРСР 1963 року фактично прийнято сином померлої, спадкодавцем ОСОБА_3 , підтвердження факту смерті ОСОБА_2 надасть можливість заявниці отримати свідоцтво про право на спадщину.
Зазначені обставини, окрім долучених до матеріалів документів, підтверджені письмовими поясненнями (показами) свідків: ОСОБА_5 , що після евакуації з м. Бахмут наразі проживає за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_6 , який також евакуювався у м. Хмельницький та проживає за адресою АДРЕСА_3 .
У заявниці відсутній оригінал документа, що підтверджує факт смерті її батька на тимчасово окупованій території, а тому орган державної реєстрації актів цивільного стану не може провести державну реєстрацію смерті.
Свідоцтво про смерть ОСОБА_7 було повторно видане 18 квітня 2024 року Відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції республіки Крим, що діє на тимчасово окупованій території, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є недійсним і не створює правових наслідків.
Заявник позбавлена можливості у встановленому законом порядку здійснити реєстрацію факту смерті батька, оскільки документи на підтвердження цих обставин видані на тимчасово окупованій території, що унеможливлює отримання заявником свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України (а.с. 1-7).
21 серпня 2025 року керівником Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Дашутіною Р.В. на адресу суду подано заперечення заяву, в яких остання зазначала, що згідно позовної заяви, позивач просила встановити факт смерті особи, яка померла 1985 році, отже, застосування у вказаному випадку статті 317 ЦПК суперечать суті самої норми. Вважала, що в даному випадку справу необхідно розглядати в порядку статті 315 ЦПК. Заявник стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Бахмут (колишня назва - Артемівськ) помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак жодного факту/копії документу, тощо, який би підтверджував вказані дані - не надано. В листі Обухівської районної державної нотаріальної контори вказано «Зі слів спадкоємиці, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 помер приблизно у 1985-1990 роках». При цьому, інформація про втрату архіву Бахмутського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бахмутському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (сучасна назва) Центральному відділу невідома. Відомості актових записів цього відділу містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян. З метою з'ясування вказаного факту, враховуючи відомості позовної заяви, Центральним відділом листом від 19.08.2025 направлено відповідний запит до відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.Виходячи з вищевикладеного, Центральний відділ не вбачає підстав у задоволенні позовних вимог заявника, за наявними даними (а.с. 40-41).
26 серпня 2025 року керівником заінтересованої особи - Дашутіною Р.В. направлено до суду пояснення, в яких остання зазначила, що 25.08.2025 до Центрального відділу надійшла відповідь на запит до відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Згідно отриманої інформації архів перших примірників актових записів про смерть за період вказаний позивачем по Бахмутському відділу - збережений в повному обсязі. Смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - не виявлено.
Таким чином, вважати, що смерть ОСОБА_2 настала у конкретний період часу та саме у місті Бахмут - підстав не виявлено. Окремо зазначено, що в ІІ частині позовної заяви, позивач посилається на законодавство щодо встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території з метою розгляду питання щодо смерті іншої особи - ОСОБА_7 , що в межах розгляду питання стосовно встановлення факту смерті ОСОБА_2 виходить за межі предмету доказування (а.с. 48-49).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 вересня 2025 року заяву задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , національність молдован, ІНФОРМАЦІЯ_6 року у м. Бахмут у віці 54 роки (а.с. 53-56).
Не погодившись з рішенням районного суду, 17 вересня 2025 року керівник Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дашутіна Р.В. звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та здійснити його перегляд відповідно до вимог ст. 315 ЦПК України (а.с. 61-63).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявником ставилось перед судом питання щодо встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у місті Бахмут.
При розгляді справи Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надавались до суду заперечення щодо розгляду справи у межах статті 317 ЦПК України, якою передбачено встановлення фактів народження та смерті осіб, що настала на окупованій території України, про що, в тому числі, зазначено в описовій частині рішення суду.
Статтею 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено термін «тимчасово окупована територія»: 7) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Статтею 317 ЦПК України визначено порядок встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.
Тобто, законодавець вказаною нормою спростив процедуру встановлення факту народження або смерті, яка насталана тимчасово окупованій території.
Датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19 лютого 2014 року, що визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Таким чином, стаття 317 ЦПК України регулює порядок встановлення факту народження або смерті, які настали після ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Водночас, рішенням суду при встановленні факту смерті застосовано саме положення 317 статті ЦПК України, що суперечить її суті, оскільки смерть ОСОБА_2 , згідно даних позовної заяви, настала у 1985 році.
Зауважувала, що Центральним відділом не заперечується можливість встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наявними доказами та відповідно до внутрішнього переконання суду, що передбачено статтею 80 ЦПК України.
Однак, вважала, що при розгляді вказаної справи, суд мав керуватись нормами статті 315 ЦПК України, в якій зазначено, що суд розглядає справи про встановлення факту, у тому числі, стосовно смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (а.с. 61-63).
21 жовтня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_1 - адвоката Терещенко Л.В., в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін (а.с. 91-96).
У судовому засіданні представник апелянта Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Братішко Б.В. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник ОСОБА_1 - адвокат Терещенко Л.В. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_8 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 її представник - адвокат Терещенко Л.В. підтвердила в суді про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 113-121)
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №206 від 13.03.1956 р.. Відомості про батька - відсутні, відомості про матір - ОСОБА_9 (а.с. 13-14).
Згідно наявних в матеріалах копій документів, а саме «Домовая книга для прописки граждан проживаючих в доме № 96 по улице 8-е марта г. Артемовск» (на рос. мов.) містяться записи лише відносно ОСОБА_4 як власниці будинку з 1960 року (а.с. 15-17).
За даними технічного паспорту 1983 року, власниками будинку зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 18-19).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть (повторно) серія НОМЕР_1 виданого Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 26.08.2020 року, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 , померла ІНФОРМАЦІЯ_10 , про що 25.08.1993 року складено відповідний актовий запис №871 (а.с. 11 зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого органом РАЦС м. Зезен, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виданого 22.10.2024 р.(а.с. 12-13).
Державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори за зверненням ОСОБА_1 було відкрито спадкову справу від 01.01.2025 № 224/2024 та повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з наступними обставинами:
Спадкове майно після померлого ОСОБА_3 складається нерухомого майна - будинку в АДРЕСА_1 .(а.с. 10-11).
За даними встановленими державним нотаріусом померлим ОСОБА_3 не залишено заповіту. Право власності на означений будинок на момент смерті спадкодавця зареєстроване за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Оскільки, заявницею не надано документів на підтвердження смерті ОСОБА_2 , то нотаріус позбавлений можливості встановити коло спадкоємців.
Зі слів заявниці, вона позбавлена можливості надати документи на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , оскільки останній помер ще в період коли вона була малолітньою, у неї, яка змушена була евакуюватися з окупованого у 2023 році м. Бахмут, відсутні документи, оскільки більшість речей та документів залишились на окупованій території у понівеченому внаслідок ракетних обстрілів будинку.
Окрім цього, матеріали справи містять копії нотаріально завірених заяв свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтверджують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_10 знали оскільки жили в одному мікрорайоні, дружили. ОСОБА_11 є бабою ОСОБА_1 та дружиною ОСОБА_12 . Знають що помер ОСОБА_2 у 1985 році (а.с. 24-26).
Частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.
Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 - 309 ЦПК України).
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).
Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях»розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.
Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Звертаючись до суду з вказаною заявоюпро встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , національність молдаван, ІНФОРМАЦІЯ_6 року у м. Бахмут у віці 54 роки, ОСОБА_1 посилалась положення на ст. 317 ЦПК України.
Однак, згідно з приписами ч. 1 ст. 317 ЦПК України суди розглядають заяви про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Проте, вказана у заяві територія (м. Бахмут) у 1985 році, коли за твердженням заявниці ОСОБА_1 помер ОСОБА_2 , не була тимчасово окупованою. Також, вказана територія не належала до територій, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан відповідно до законодавства України.
Крім того, 19 серпня 2025 року заступник начальника Управління Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління МЮ України, в порядку перевірки заяви ОСОБА_1 , направила до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області відповідний запит № 29401/8.1-25 щодо наявності (відсутності) архівного фонду та актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 43)
За повідомленням виконуючої обов'язки начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління МЮ України від 22.08.2025 року № 27295/32740-22-25/15.1, за результатами перевірки по Бахмутському відділу ДРАЦС у Бахмутському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління МЮ України, у т.ч. за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не виявлено. Перевірка наявності актового запису про смерть за період з 13.09.1982 по 13.09.1988 по первинній документації та з 14.09.1986 по теперішній час по поновленим актовим записам цивільного стану, а також по другим примірникам актових записів про смерть за період з 01.10.2014 по теперішній час по поновленим актовим записам цивільного стану. Повідомлено, що перші примірники актових записів про смерть за вказані періоди по Бахмутському відділу збереглися в повному обсязі (а.с. 51).
Відтак, враховуючи те, що вказана у заяві територія (м. Бахмут) на час смерті ОСОБА_2 1985 року не була тимчасово окупованою та не належала до територій, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, колегія суддів приходить до висновку, про помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального закону та задоволення заяви.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 вересня 2025 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 06 лютого 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов