справа № 404/10651/23 головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
провадження № 22-ц/824/4409/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
03 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення з актового запису про народження відомості про батька дитини,
у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувсь до Кіровського районного суду м.Кропивницького з позовом про виключення з актового запису про народження відомостей про батька дитини, у якому просила суд:
виключити з актового запису про народження дитини №306 від 02 грудня 2023 року про народження сина ОСОБА_3 , вчиненого Фортечним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому, даних про те, що батьком сина є ОСОБА_2 .
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 29 березня 2017 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , але їх спільне життя не склалось, проживали окремо. Шлюб не розривали, оскільки відповідач постійно проживав за межами країни та не повертався до України.
Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 . При реєстрації народження дитини, їй стало відомо, що ОСОБА_2 зареєструють батьком сина, оскільки на час вагітності та народження дитини - вона перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Відповідач також відмовляється приїздити до країни для подання спільної заяви щодо невизнання ним батьківства. На підтвердженням того, що ОСОБА_2 не є батьком дитини, можна провести експертизу або зробити запити щодо перетину ним кордону. У досудовому порядку вирішити даний спір не має можливості.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 11 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просила скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підтримавши доводи позовної заяви вказала, що з позовом звернулася до суду самостійно, без допомоги адвоката, та не мала можливості відвідувати засідання, тому що проживає в м. Кропивницькому і сама виховує сина, у зв'язку з чим не мала змоги дізнатися про необхідність надання доказів.
Вказала, що довести що ОСОБА_2 не є батьком дитини можна зробивши запит в Держприкордонслужбу про перетин кордону за певний період, однак не має можливості самостійно отримати таку інформацію щодо відповідача, а вартість експертизи є для позивачки значною сумою, тому сподівалась, що суд зробить запит про перетин кордону ОСОБА_2 .
Суд також не врахував що відповідач не з'явився на жодне засідання, не надав доказів на спростування позову, що підтверджує той факт, що він не є батьком дитини.
Крім того, після ухвалення оскаржуваного рішення, 23 жовтня 2025 року проведений аналіз ДНК на батьківство, яким встановлено що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ймовірністю 99,999999%. Висновок молекулярно- генетичного експертного дослідження додано до апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво- Святошинсього районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення з актового запису про народження відомості про батька дитини, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судове засідання апелянтка не з'явилася, 02 лютого 2026 року до суду надійшла її заява про розгляд справи без участі. Зазначила, що свої вимоги підтримує повністю.
Інші учасники справи у судове засідання також не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Печерському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції у місті Києві.
02 грудня 2023 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про народження дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (серія НОМЕР_1 , місце державної реєстрації: Фортечний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №306). Батьками дитини вказані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вказувала і стверджувала, що ОСОБА_2 не є батьком її дитини. Вказувала, що чоловік після реєстрації шлюбу виїхав за межі країни і не повертався.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог місцевий суд встановив не доведеним відсутність кровного споріднення дитини з відповідачем. Зокрема, ОСОБА_1 не надала висновок експерта щодо встановлення батьківства свого сина щодо іншого чоловіка, не заявила клопотань про призначення відповідної експертизи. Посилання позивача, що відсутність кровного споріднення дитини з відповідачем може бути підтверджено запитом про перетин кордону ОСОБА_2 суд розцінив критично.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених підстав.
Щодо долучених апелянткою нових доказів до апеляційної скарги
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.ч. 4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, долучаючи до апеляційної скарги нові докази ОСОБА_1 пропустила визначений частиною другою статті 83 ЦПК України строк, а причин, що об'єктивно не залежали від неї подати такі докази разом із позовною заявою не навела, клопотань про його поновлення не заявила. На підставі встановленого, апеляційний суд повертає такі докази без розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваного рішення
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
За змістом положень статті 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до статті 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття (стаття 136 СК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК), - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини. При цьому відповідні вимоги жінки суд може задовольнити лише за умови подання іншою особою заяви про своє батьківство.
У постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 676/1200/20 Верховний суд акцентував, що передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У цій справі, ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляла клопотань про призначення судово-генетичної експертизи, доказів на підтвердження відсутності кровного споріднення між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не надала, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки достатніх належних та допустимих доказів щодо відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком дитини, та дитиною матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться виключно до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова