Справа № 465/4880/23 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/2638/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
09 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - представника позивача - адвоката Поронюка І. Б., представника відповідача - адвоката Курилець Х. З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року (повний текст рішення складено 26 червня 2025 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,
у червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього на свою користь моральну шкоду в розмірі 808 485 грн 00 коп., а також судові витрати.
Позов мотивував тим, що ОСОБА_2 21 жовтня 2019 року о 21 год. 00 хв., керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ 217030» номерний знак НОМЕР_1 і рухаючись ним автодорогою «Київ-Чоп» в напрямку м. Чоп, при проїзді 557 км + 400 м. автодороги, яка розташована у с. Солонка, Пустомитівського району Львівської області, порушив вимоги Р. 1 п.п. 1.5, 1.10 (в частині значення терміну дати дорогу), Р. 2, п. 2.3 «б», «д», Р. 10 п.п. 10.1, 10.4, Р. 16 п. 16.11 та вимоги дорожнього знаку пріоритету 2.1 (дати дорогу) Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при розвороті і виїзді із другорядної дороги на головну «Київ-Чоп» не дав перевагу в русі мотоциклу марки «Ямаха» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався головною автодорогою «Київ-Чоп» в напрямку до м. Києва, внаслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів під час якого водій ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а його пасажир ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Відповідно до висновку експерта № 1237 від 03 грудня 2019 року у ОСОБА_4 при поступленні у 8-му МКЛ м. Львова 21 жовтня 2019 року було діагностовано: «Закритий перелом лівої променевої кістки в нижній третині зі зміщенням. Закритий перелом шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням. Закритий перелом середньої нижньої третини лівої стегнової кістки. Закритий перелом верхньої третини лівої малогомілкової та нижньої третини лівої велекогомілкової кісток зі зміщенням. Забій передньої черевної стінки і лікарями відмічене ще наявність «гематом» в ділянці лівого променево-зап?ясного суглобу, лівого кульошового суглобу, лівого стегна та гомілки. Така травма лівих верхньої та нижньої кінцівок утворилась внаслідок контактів вказаних ділянок з тупими предметами, могла виникнути 21 жовтня 2019 року при зіткненні мотоцикла, на якому знаходився потерпілий, із автомобілем під час дорожньо-транспортної пригоди, та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я. В період з жовтня 2019 року і поданий час ОСОБА_1 перебував як на стаціонарному лікуванні, так і проходив різного роду обстеження в медичних установах. 11 березня 2020 року ОСОБА_5 отримав тимчасову довідку про статус інваліда 2 групи, а 18 березня 2020 року отримав пенсійне посвідчення інваліда 2 групи на 1 рік. 10 лютого 2021 року ОСОБА_5 пройшов огляд МСЕК, якою підтверджено 2 групу інвалідності до 01 березня 2022 року, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціально експертною комісією від 10 лютого 2021 року. 17 березня 2021 року позивач отримав пенсійне посвідчення інваліда 2 групи. 23 лютого 2022 року ОСОБА_5 пройшов огляд МСЕК, якою підтверджено 2 групу інвалідності до 23 лютого 2025 року. Отримані ОСОБА_1 тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою загальної втрати працездатності не менш ніж на одну третину, були спричинені при дорожньо-транспортній пригоді за обставин вказаних в медичній документації, доданій до позовної заяви. Станом на даний час лікування ОСОБА_4 після перенесених в результаті ДТП травм не завершено, плануються подальші операції. ОСОБА_1 не може самостійно ходити. Внаслідок ДТП із ОСОБА_6 , що відбулося 21 жовтня 2019 року дружина ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження та вже ніколи не відновить звичного способу життя. Відповідно до висновку експерта № 1236 від 04 листопада 2019 року у ОСОБА_3 при поступленні у 8-му МКЛ м. Львова 21 жовтня 2019 року було діагностовано: «Важка поєднана травма тіла. Відкрита черепно-мозкова травма. Перелом основи черепа. Двобічні контузійно-геморагічні забої головного мозку. Внутрішньомозковий крововилив. Субарахноідальний крововилив. Вторинна двобічна ішемія в басейні задніх мозкових артерій. Набряк головного мозку. Мозкова кома II. Закрита хребетна травма. Перелом поперечних паростків шийних С6 С7 хребців та латеральних мас Th 1 хребця. Закрита травма грудної клітки. Лівобічний гемопневмоторакс, правобічний пневмоторакс. Закрита травма живота. Відкритий багатовідламковий перелом лівої стегнової кістки зі зміщенням фрагментів. Лікарями відмічено ще наявність рани і «забійної гематоми» на лівому стегні, садна у лівій здухвинній ділянці, «забійної гематоми» на правій кисті. На час проведення судово-медичної експертизи виявлено рану і пляму на шкірі, яка є слідом загоєного садна в ділянці лівого кульошового суглобу. Із висновку експерта також убачається, що у ОСОБА_3 є прогресуюча маткова вагітність 9-10 тижнів, тобто на день ДТП, дружина позивача була вагітною. Внаслідок завданих травм, дружина змушена постійно лікуватися та є інвалідом І групи. Хоча ОСОБА_3 була у важкому стані та була змушена постійно лікуватися, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_7 . З початку 2021 року донька почала хворіти. Оскільки лікування в Україні не приносило бажаних результатів, було прийнято рішення відвезти ОСОБА_7 на лікування в Швейцарію, однак стан доньки постійно погіршувався і ІНФОРМАЦІЯ_2 вона померла в Швейцарії. Наведені обставини мають причинно-наслідковий зв'язок із ДТП, що відбулося 21 жовтня 2019 року за участю водія ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 в результаті чого позивачу було завдано значної моральної шкоди, що полягає, зокрема, в сильному фізичному та душевному болю і стражданнях, яких він зазнав внаслідок тілесних ушкоджень отриманих в результаті ДТП, постійному стресі та переживаннях за своє здоров'я, здоров'я дружини та їхньої доньки і подальше майбутнє, зміні способу життя (домашній режим, постійне лікування, необхідність проходити різного роду обстеження та переносити операції, неможливість працювати), позивач відчуває постійний страх повторення травмуючої для нього ситуації і досі не може відновити свій звичний спосіб життя. Лікування триває. ОСОБА_5 оцінює завдану йому відповідачем моральну шкоду у розмірі 810 000 грн 00 коп., що підтверджується висновком експерта № 548/23 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 01 травня 2023 року. Страховою компанією (АТ «Просто-страхування) було виплачено ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 515 грн 00 коп., відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що підтверджується розрахунком страхового відшкодування № 146439 від 30 березня 2021 року та розпорядженням № 336491 від 30 березня 2021 року на виплату страхового відшкодування. Отже, з відповідача необхідно стягнути (810 000,00 - 1 515,00) 808 485 грн 00 коп.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 150 000 грн 00 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в сумі 25 380 грн 00 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 073 грн 60 коп.
В решті вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в липні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просять змінити рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким визначити моральну шкоду в розмірі 808 485 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при ухваленні рішення не враховано, що після ДТП позивач переніс 15 операцій, отримав інвалідність ІІ групи, надалі проходить тривалий процес реабілітації (лікування) як в Україні, так і за кордоном. Поза увагою суду залишилось, що актом судово-медичного дослідження № 87 отримані позивачем під час ДТП тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, а не до тілесних ушкоджень середньої важкості, як було визначено судовим експертом, одразу після ДТП. При вирішенні спору не враховано також факт отримання дружиною позивача тілесних ушкоджень, внаслідок яких померла його донька, якою була вагітна дружина в момент ДТП. Наведене у своїй сукупності свідчить, що позивач лікуючись роками не зможе повернутися до звичного способу життя, працювати. Заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди підтверджена висновком експерта, до неї включено як компенсація за перенесені ним моральні страждання, так і вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію його психічного стану. Висновок суду про зменшення розміру відшкодування належним чином не умотивований в оскарженому рішенні, що не узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16. Незважаючи га те, що жодних коштів від відповідача на своє лікування позивач не отримував, він не ставить питання про відшкодування витрат на лікування (понад ліміт відшкодування, сплаченого страховиком відповідача), а лише пред'явив позов про відшкодування моральної шкоди, незважаючи на те, що його моральні страждання тривали і тривають досі.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 21 жовтня 2019 року о 21 год. 00 хв., керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ 217030» номерний знак НОМЕР_3 і рухаючись ним автодорогою «Київ-Чоп» в напрямку м. Чоп, при проїзді 557 км + 400 м. автодороги, яка розташована у с. Солонка, Пустомитівського району, Львівської області, порушив вимоги Р. 1 п.п. 1.5, 1.10 (в частині значення терміну дати дорогу), Р. 2, п. 2.3 «б», «д», Р. 10 п.п. 10.1, 10.4, Р. 16 п. 16.11 та вимоги дорожнього знаку пріорітету 2.1 (дати дорогу) Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при розвороті і виїзді із другорядної дороги на головну «Київ-Чоп» не дав перевагу в русі мотоциклу марки «Ямаха» номерний знак НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався головною автодорогою «Київ-Чоп» в напрямку до м. Києва, внаслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів під час якого водій ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а його пасажир ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами та на підставі статті 75 КК України звільнено від відбування обраного основного покарання з випробуванням, надано іспитовий строк 1 (один) рік, та на підставі статті 76 КК України покладено обов'язки.
Вироком Львівського апеляційного суду від 10 березня 2023 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково.
Вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 лютого 2021 року відносно ОСОБА_2 скасовано в частині призначеного покарання.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Відповідно до частини першої статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік. На підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 76 КК України на період іспитового строку покладено на ОСОБА_2 обов'язок періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
В решті вирок суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року вирок Львівського апеляційного суду від 10 березня 2023 року стосовно ОСОБА_2 залишено без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - без задоволення.
В постанові суду касаційної інстанції у цій справі зауважено, що «цей касаційний розгляд на відміну від попереднього відбувався за касаційною скаргою лише одного потерпілого ( ОСОБА_1 ), тоді як інша потерпіла надіслала до Верховного Суду свої заперечення, в яких наполягала на необхідності застосування статті 75 КК України, оскільки вони примирилися, і на даний час засуджений добровільно відшкодовує заподіяну шкоду. Більше того, потерпіла ОСОБА_9 у своїх запереченнях зазначає, що потерпілий ОСОБА_10 неправдиво стверджує, що не отримав «навіть частково» відшкодування за завдані йому тілесні ушкодження з моменту вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Так, він отримав від засудженого 130 000 грн 00 коп. на її лікування, однак вона цих коштів так і не отримала. Таким чином, на час нового апеляційного та касаційного розглядів істотно змінилися обставини, які мають бути враховані при вирішенні питання про можливість застосування до засудженого статті 75 КК України, а тому суд апеляційної інстанції не порушив приписи статті 439 КПК України. Враховуючи вказані нові обставини в сукупності з тими обставинами, які були встановлені судом першої інстанції, апеляційний суд при новому розгляді дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України. Так, суд апеляційної інстанції врахував, що під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_1 подав заяву про відсутність претензій до обвинуваченого та прохання не позбавляти волі останнього, що потерпіла ОСОБА_9 відмовилась від апеляційної скарги та вважала призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням статті 75 КК України справедливим і достатнім для його виправлення. Також апеляційний суд взяв до уваги сімейні обставини засудженого, послідовні дії щодо відшкодування завданої ним шкоди (25 жовтня 2019 року, 01 листопада 2019 року ОСОБА_2 перерахував потерпілому ОСОБА_1 для лікування ОСОБА_9 по 50 000, 00 грн; 01 грудня 2019 року відповідно - 14 900, 00 грн; 9 грудня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 в цивільно-правовому порядку була укладена угода про примирення, відповідно до якої сторонами узгоджено розмір відшкодування заподіяної внаслідок ДТП шкоди; засуджений ОСОБА_2 виплатив потерпілій ОСОБА_9 130 000, 00 грн 6 грудня 2019 року, а потім 3 000, 00 доларів США, що підтверджується розписками потерпілої від 20 січня 2023 року, 19 квітня 2023 року, 27 червня 2023 року. Вказане, на думку Суду, свідчить про щире каяття засудженого».
Під час ДТП позивач отримав численні ушкодження здоров'я, середнього ступеня тяжкості, що підтверджується наявними у справі медичними документами. Тривалість лікування позивача підтверджується виписками із його медичної карти. Також, позивач перебував у період з 15.08.2022 по 06.09.2022 на стаціонарному лікуванні у Шпиталі Базельського університету в м. Базель, Швейцарія. Після ДТП позивачу була встановлена ІІ група інвалідності.
Крім того, судом встановлено, що під час ДТП, яка сталося 21 жовтня 2019 року, потерпілою визнана і ОСОБА_3 , яка на момент ДТП була вагітною, та внаслідок ДТП отримала тяжкі тілесні ушкодження, і їй встановлена інвалідність І групи «А».
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилась дитина - ОСОБА_11 , яка з народження має статус «дитина з інвалідністю».
З 16 лютого 2021 року по 25 лютого 2021 року ОСОБА_11 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», де у неї було виявлено підозру на мієлодиспластичний синдром, гостра лейкемія.
Як вбачається із зазначеного витягу, дитина народилася від І вагітності. Матері дитини під час вагітності було проведено 5 КТ всього тіла після того, як на 9 тижні вагітності мама отримала важку черепно-мозкову травму, травму черевної порожнини у ДТП. Дитина народилась шляхом Кесарського розтину на 8 місяці вагітності.
В період з березня 2021 року по лютий 2022 року ОСОБА_11 неодноразово проходила лікування в КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в Швейцарії.
14 квітня 2023 року ОСОБА_5 звернувся за проведенням комісійної судово-медичної експертизи до Обласного бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради Департаменту охорони здоров'я.
За результатами проведеної експертизи на підставі медичних документів складено акт судово-медичного дослідження № 87, із заключної частини якого вбачається, що згідно записів наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_4 , даних додаткових методів обстежень (2019, 2022 та 2023 р.р.), обстеження лікарів ортопедів-травматологів КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» ЖОР 14 квітня 2023 року, враховуючи обставини отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , відповідаючи на поставлені запитання, комісія приходить до заключення: у ОСОБА_1 станом на 2019 рік (21 жовтня 2019 року дорожньо-транспортна подія, керував мотоциклом) виявлено: - закриту тупу травму лівої верхньої кінцівки: синці в ділянці променево-зап?ястного суглобу та перелом променевої кістки в типовому місці; - закриту тупу травму лівої нижньої кінцівки: синців в ділянці кульшового суглобу, стегна та гомілки, переломи шийки та середньої третини стегнової кістки та обох кісток гомілки в нижній третині (висновок експерта № 1237 від 21 листопада 2019 року - 03 грудня 2019 року). Станом на квітень 2023 року - переломи лівої стегнової кістки та обох кісток гомілки із дефектом великогомілкової кістки із його заміщенням (в компресійно-дистракційному апараті Ілізарова) не зрощені, які призвели до порушення функції лівої нижньої кінцівки III ступеню. Згідно таблиці відсотків втрати загальної працездатності внаслідок різних травм незрощений перелом стегна (пункт 141) становить 55%; великогомілкової кістки (пункт 151/6) - 35%; порушення функції лівої нижньої кінцівки внаслідок травми стегна (пункт 142/в) - 45 %. Враховуючи такі дані, тілесні ушкодження у ОСОБА_1 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою загальної втрати працездатності не менш ніж на одну третину, були спричинені при дорожньо-транспортній пригоді за обставин вказаній в медичній документації в 2019 році.
Як вбачається з розрахунку № 146439 страхового відшкодування від 30 березня 2021 року ОСОБА_1 , зокрема, визначено розмір майнової шкоди - 30 299 грн 95 коп., розмір моральної шкоди - 1 515 грн 00 коп.
Отже, позивачу було виплачено АТ «Просто-страхування» страхове відшкодування у загальному розмірі 31 814 грн 95 коп.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи № 548/23 від 01 травня 2023 року, наявність у ОСОБА_1 психотравмувальних факторів обґрунтовують виникнення моральної шкоди внаслідок: нервового (психічного) стресу; сильного психологічного та фізичного дискомфорту при зіткненні з будь-якими натяками, що символізують чи нагадують про обставини дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 21 жовтня 2019 року, погіршення психофізіологічного й психоемоційного стану; вплив цих порушень у соціально побутовій сфері. Матеріальний еквівалент моральної шкоди заподіяної ОСОБА_1 склав 810 000 грн 00 коп. Ця сума включає компенсацію за перенесені ним моральні страждання, а також вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію його психічного стану.
Позивач також зазначав, що його сімейні відносини після ДТП погіршилися та призвели до розірвання шлюбу з ОСОБА_3 .
В матеріалах справи містяться квитанції, а саме від 01 листопада 2019 року, про перерахування ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 у розмірі 50 000 грн 00 коп. (призначення платежу - надходження готівки за платіжними картками. Надходження готівки на лікування ОСОБА_13 , яка потрапила в аварію в с. Солонка 21 жовтня 2019 року, від ОСОБА_2 ), та 05 листопада 2019 року про перерахування ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 50 000 грн 00 коп. (призначення платежу - надходження готівки за платіжними картками. Надходження готівки на лікування ОСОБА_13 , яка потрапила в аварію в с. Солонка 21 жовтня 2019 року від ОСОБА_2 .
Із заяви від 24 лютого 2021 року, яка була складена потерпілими ОСОБА_1 та ОСОБА_14 в межах кримінальної справи, зокрема, вбачається, що цивільних позовів на стадії досудового розслідування не заявлено та подаватися такі не будуть. Обвинувачений ОСОБА_2 з потерпілими примирився, відтак претензій будь-якого характеру до нього у них немає та в подальшому не буде.
Також, 30 грудня 2020 року між потерпілими у кримінальному провадженні ОСОБА_1 , ОСОБА_14 (батько ОСОБА_3 , яка в силу частини шостої статті 55 КПК України перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви про визнання потерпілою) та ОСОБА_2 було укладено договір про порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Вказаним договором сторонами визначено, а саме у пунктах 7 - 10 такого, що потерпілі до підозрюваного не мають жодних претензій, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної їм внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди; потерпілі запевняють та гарантують, що не зверталися та не мають наміру звертатися в майбутньому до підозрюваного ОСОБА_2 із цивільним позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди. Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність підозрюваного ОСОБА_2 була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АO3292105, укладеного із АТ «Просто страхування», у зв'язку із чим, відшкодування заподіяної потерпілим шкоди буде врегульовуватися в порядку визначеному положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто за рахунок виплати страхового відшкодування. Потерпілі погоджуються, що відшкодування шкоди внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди не буде врегульовуватися в порядку статті 1194 ЦК України в судовому порядку.
Відповідно до розпорядження № 337901 на виплату страхового відшкодування від 20 квітня 2021 року ОСОБА_1 здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 168 185 грн 05 коп., з яких 105 000 грн 00 коп. відшкодування шкоди пов'язаної з лікуванням потерпілого, та 75 114 грн 00 коп. - шкода пов'язана із втратою працездатності потерпілим.
З листа АТ «Просто-страхування» від 13 травня 2021 року вбачається, зокрема, що відповідно до наданих документів страхова компанія прийняла рішення про відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повної страхової суми (ліміту відповідальності) за шкоду заподіяну життю та здоров'ю потерпілого - по 200 000 грн 00 коп. кожному. Належні страхові відшкодування були перераховані на карткові рахунки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зазначені у заявах на виплату страхового відшкодування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.
Правозастосовча практика у цій категорії справ є усталеною, так Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Водночас, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Частиною першою статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 зазначено, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у частинах першій, другій статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, позивач зазнав значної емоційної напруги та стресу, фізичного болю і ушкодження здоров'я, які кваліфіковані судово-медичним експертом як ушкодження середньої тяжкості, складність та тривалість лікування, пов'язані із цим негативні зміни у житті позивача, суди першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення позивачем моральних страждань та існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, проте визначаючи її розмір, місцевий суд не у повній мірі урахував глибину понесених позивачем страждань у зв'язку із ДТП, в якому він визнаний одним із потерпілих, зокрема, характеру та тяжкості отриманих ним тілесних ушкоджень, які спочатку були середньої важності, проте після проведення додаткових досліджень, віднесені до важких тілесних ушкоджень, тривалість його лікування, групу інвалідності, отриману ним після ДТП, реабілітацію, яка триває на даний час, смерть дитини після цієї пригоди, адже його дружина на цей момент була вагітною, розірвання шлюбу зі своєю дружиною, внаслідок чого дійшов до недостатньо обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди більш ніж у п'ять разів, та визначили розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000 грн 00 коп.
Керуючись принципами виваженості, розумності, справедливості та співмірності, беручи до уваги, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення немайнових втрат потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача, враховуючи посткримінальну поведінку відповідача, а саме добровільне відшкодування позивачу та його дружині значних коштів як на лікування, так і на компенсацію моральної шкоди, а також враховуючи відшкодування потерпілому шкоди страховою компанією, обставини кримінального провадження, в межах якого між сторонами була укладена угоди про примирення та відшкодування шкоди, колегія суддів за обставина цієї справи доходить висновку, що розмір адекватної компенсації моральної шкоди, яка на даний час підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, необхідно визначити у розмірі 250 000 грн., і такий розмір відповідатиме глибині і тривалості моральних страждань позивача.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди підтверджена висновком експерта, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Випадки, коли має місце обов'язкове призначення експертизи судом визначені в статті 105 ЦПК України, яка з огляду на предмет спору у справі, що переглядається, є незастосовною.
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Необхідно враховувати, що призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов'язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом в постановах від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц, від 26 січня 2024 року в справі № 607/7296/22, від 16 квітня 2025 року в справі № 127/40363/23, що свідчить про його усталеність в судовій практиці.
При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.
Разом з цим, суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року в справі № П/811/4240/14.
У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, на який міститься посилання в апеляційній скарзі, викладено висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду справи, колегія суддів, вважає, що такі не суперечать, а узгоджуються з даним висновком.
Посилання заявника на те, що місцевим судом не взято до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 755/597/21-ц, на яку міститься посилання у додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли лише своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінити, визначивши її розмір у сумі 250 000 грн 00 коп., а в решті залишити без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , змінити, визначивши її розмір, у сумі 250 000 грн 00 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич