Номер провадження 2-др/754/17/26
Справа №754/16717/25
Іменем України
09 лютого 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі судді Саламон О.Б., секретаря судового засідання Рябенка В.О., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Товмач Володимира Вікторовича про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Товмач В.В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме просить стягнути з ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу в загальному розмірі 20 000 грн.
Вимоги обґрунтовано тим, що у провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, при цьому рішенням Деснянського районного суду м. Києва позов задоволено. Вважають за необхідне покласти на відповідача понесені позивачем витрати. Захист законних прав та інтересів ОСОБА_1 здійснювався Адвокатським об'єднанням «Консиліум». Станом на 29.01.2026 витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу склали 20 000 грн. за надання правової допомоги, що підтверджується Актом здачі-приймання робіт № 01/09-2025 від 29.01.2026.
Відповідач ОСОБА_2 надав письмові заперечення, у відповідності до яких зазначив щодо непогодження з заявою про стягнення витрат на адвоката з таких підстав: судовий процес ініційований виключно позивачем; причин для подання позову не було; не створював жодних перешкод щодо затягування процесу; сприяв швидкому і ефективному вирішенню спору. При цьому зазначив, що відповідно до ст.ст. 133,137,141 ЦПК України стягнення судових витрат на правничу допомогу можливе лише у випадках, коли сторона позивача понесла витрати через дії відповідача, що ускладнили процес. У цій справі таких підстав немає, тому стягнення коштів на понесені позивачем витрати на правову допомогу, є необгрунтованим. Просить відмовити у задоволенні заяви.
Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2026 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю - задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
Питання про компенсацію судових витрат суд вирішує без виклику учасників справи.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
До того ж, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати адвоката, пов'язані з наданням правової допомоги, якщо сторона відповідача їх має на увазі, повинні бути підтверджені відповідними доказами понесення таких витрат (квитанції, чеки чи інші первинні фінансові документи).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги.
На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Суд при ухваленні додаткового рішення враховує правову позицію, висловлену у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі № 466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 слідує, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку аюо інший юанківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої палати у справі № 755/9215/15ц. Суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Також в питанні надання доказів правомірності надання правової допомоги, варта уваги позиція Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтам тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у звязку з недоведеністю їх наявності.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Згідно зі ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Таким чином зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема ч.ч. 4-5 ст. 137 ЦПК України може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат, а стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.
Аналогічний висновок викладений у поставі Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 127/9918/14-ц.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19)).
Як вбачається з матеріалів справи, у позові позивачем зазначалося щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач очікує понести - 20 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження понесених витрат на правову допомогу було надано суду копію договору про надання правової допомоги від 18.09.2025, укладеного між Адвокатським об'єднанням «КОНСИЛІУМ» та ОСОБА_1 , а також надано Акт здачі - приймання робіт 29.01.2026.
Зі змісту п 4.3 Договору про нанадння правової допомоги вбачається, що в Акті виконаних робіт включаються надані послуги з правової допомоги за певний період, певний обсяг наданих послуг або остаточне виконання робіт за договором.
Зокрема, ні квитанцій, ні платіжних інструкцій, ні опису наданих послуг, ні витраченого часу, ні обсяг робіт, суду не надано.
Згідно зі ст.4 Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (ст.15 Закону про адвокатуру).
Державна реєстрація адвокатського об'єднання здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» з урахуванням особливостей, передбачених Законом про адвокатуру.
Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського об'єднання, зміну складу його учасників адвокатське об'єднання протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.
Крім того, представником не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як того вимагає ч. 3 ст. 137 ЦПК України.
Даний факт позбавляє суд можливості визначення розміру витрат, їх співмірність зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторін, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, як того вимагає частина 4 ст. 137 ЦПК України.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20 відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Виходячи з вищевказаного та оцінюючи в скупності надані документи, суд звертає увагу на той факт, що Договір укладений із Адвокатським об'єднанням «КОНСИЛІУМ».
Кредитором за цим договором є саме Адвокатське Об'єднання. Жодних квитанцій, платіжних інструкцій, які б свідчили про перекази, не вбачається.
Поданий «Акт» не містить повноцінної розшифровки: часу, дій, оплати участі в засіданнях з підтвердженням фактичної тривалості участі, що відповідно суперечить вимогам ч. 3 ст. 137 ЦПК України.
За ч.ч. 4-6 ст. 137 і ч.ч. 3-5 ст. 141 ЦПК України непропорційні, непов'язані або непідтверджені витрати зменшуються або не відшкодовуються.
За ч. 3 ст. 137 ЦПК України стороною у справі має бути поданий обов'язковий детальний опис робіт та витрат.
Натомість надано шаблонне формулювання без розшифрування по датах, часу, конкретних діях.
За ч. 4-6 ст. 137, ч. 3-5 ст. 141 ЦПК України суд зменшує або відмовляє, якщо витрати не пов'язані із справою, непідтверджені або непропорційні.
Таким чином, подані документи є неналежними та недопустимими доказами «реальних витрат на правничу допомогу» за договором з АО. Такі документи не підтверджують ані факт, ані розмір витрат, ані їх причинний зв'язок із розглядом справи, не належать до доказів, які за ч. 8 ст. 141 ЦПК України прямо вимагають для встановлення розміру витрат (договори, рахунки, платіжні документи тощо), і не відповідають критеріям належності, допустимості та достатності доказів (ст. ст. 76, 77, 78, 80 ЦПК України).
Такі суми не підлягають відшкодуванню.
За таких обставин ці витрати не пов'язані безпосередньо з розглядом справи; є непропорційними до предмета спору; не відповідають критеріям необхідності й ощадливості процесу (ч. 3 ст. 141 у системному зв'язку з ст. 133, 134 ЦПК України).
Суд звертає також увагу на те, що судових засідань (включаючи підготовчий розгляд)було призначено три - 26.11.2025, 20.01.2026, 28.01.2026, при цьому відповідач ОСОБА_2 щоразу з'являвся на кожне судове засідання та зазначав щодо нерозуміння з його боку подачі позову, оскільки будь - яких перешкод у проживанні дитини з матір'ю не має та, відповідно, позов він визнає у повному обсязі.
Відповідно, суд звертав увагу сторін щодо відсутності предмету спору, однак сторона позивача зауважила, що можуть виникнути перешкоди в майбутньому, тому просили розглянути спір по суті.
Як зазначено вище, відповідач ОСОБА_2 надав письмові заперечення щодо клопотання стосовно стягнення понесених витрат на правову допомогу.
Натомість, суд бере також до уваги і той факт, що: судовий процес ініційований виключно позивачем; причин для подання позову не було, оскільки дитина проживала і проживає з матір'ю, що підтверджено в судовому засіданні; відповідач не створював жодних перешкод щодо затягування судового процесу і його явка в судові засідання була відповідальною; сприяв швидкому і ефективному вирішенню спору; не зловживав процесуальними правами і обов'язками; не затримував розгляд справи, в результаті чого не оголошувалися "незрозумілі" перерви.
Виходячи з наведеного, у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 137, 141, 270 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви представника представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Товмач Володимира Вікторовича про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 09.02.2026
Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон