Номер провадження: 22-ц/813/4246/26
Справа № 492/1076/23
Головуючий у першій інстанції Гусєва Н. Д.
Доповідач Комлева О. С.
03.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлов Олег Афанасійович на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року, постановленого під головуванням судді Гусєвої Н.Д., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 22 вересня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 12 лютого 2023 року розірвано.
У період шлюбу за спільні кошти сторони придбали рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль марки «ВАЗ 210930», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , причіп марки «ЛІДЕР», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Оскільки, згоди щодо поділу спірного майна подружжя сторони не дійшли, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просив визнати вказане майно спільним майном подружжя, припинити право спільної сумісної власності подружжя на вказане майно, виділивши автомобіль та причіп позивачу, квартиру відповідачці, стягнути з відповідачки на користь позивача грошову компенсацію за одну другу частки ринкової вартості вказаної квартири у розмірі 73200,00 грн.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 транспортні засоби: автомобіль марки «ВАЗ» модель 210930, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску, колір зелений, тип загальний легковий, Хетчбек-В, об'єм двигуна 1500, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; причіп марки «ЛІДЕР», модель «810080», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2018 року випуску, колір синій, тип загальний причіп - загальний ПР-Бортовий-В, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 , які зареєстровані за ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки «ВАЗ» модель 210930, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску, колір зелений, тип загальний легковий, Хетчбек-В, об'єм двигуна 1500, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; причіп марки «ЛІДЕР», модель «810080», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2018 року випуску, колір синій, тип загальний причіп - загальний ПР-Бортовий-В, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки «ВАЗ» модель 210930, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску, колір зелений, тип загальний легковий, Хетчбек-В, об'єм двигуна 1500, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; причіп марки «ЛІДЕР», модель «810080», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2018 року випуску, колір синій, тип загальний причіп - загальний ПР-Бортовий-В, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільним майном подружжя нерухомого майна, припинення права спільної сумісної власності подружжя, виділення рухомого та нерухомого майна, стягнення грошової компенсації відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлов О.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов, не вирішив долю квартири, що належить сторонам на праві спільної власності, оскільки дійшов помилкового висновку, що квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Апелянт вважає, що ухвалене судове рішення не вирішило спір між сторонами, а його вирішення потребує від позивача подальшого звернення до суду з іншим позовом з метою остаточного вирішення спору.
Також апелянт звернув увагу, що судом при постановленні рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 03 лютого 2026 року ОСОБА_1 , а також його представник адвокат Михайлов О.А. не з'явились, були сповіщені належним чином (а.с. 159, 160).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі в період часу з 22 вересня 2004 року по 13 лютого 2023 року, що підтверджується рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 13 лютого 2023 року, яким шлюб між сторонами розірвано (а.с. 6-7).
За час перебування у шлюбі, подружжя придбало у власність: автомобіль марки «ВАЗ» модель 210930, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску, колір зелений, тип загальний легковий, Хетчбек-В, об'єм двигуна 1500, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; причіп марки «ЛІДЕР», модель «810080», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2018 року випуску, колір синій, тип загальний причіп - загальний ПР-Бортовий-В, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 , які зареєстровані за ОСОБА_1 (а.с. 8, 19).
Також, за час шлюбу сторонами було придбано шляхом приватизації квартиру АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9602988 від 18 січня 2006 року, свідоцтвом про право власності на житло від 16 січня 2006 року, відповідно до яких вказана квартира належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а. с. 39, 109, 110).
Відповідно до звітів про незалежну оцінку ринкова вартість спірного автомобіля становить 28200,00 грн., причепу - 24400,00 грн., квартири - 199000,00 грн. (а.с. 9-18, 20-28, 30-39).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Суд при розгляді справи враховує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вищезазначене узгоджується із пунктами 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України), частина 3 статті 368 ЦК), відповідно до частини 2, частини 3 статті 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно з'ясовувати, коли саме сторони припинили ведення спільного господарства, обсяг спільного майна, нажитого на час припинення ведення спільного господарства, джерела придбання цього майна, наявність боргів подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Виходячи із приписів статті 60 СК України, факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Дана презумпція може бути спростована законом або договором.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки другий з подружжя не довів іншого.
Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й однин із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до положень статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Судом вірно встановлено, що за час перебування у шлюбі, подружжя придбало у власність рухоме майно: автомобіль марки «ВАЗ» модель 210930, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 16 березня 2005 року, а також причіп марки «ЛІДЕР», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , серії НОМЕР_6 від 01 березня 2019 року, які зареєстровані за ОСОБА_1 , позивачем у справі. Вказані транспортні засоби є неподільними речами.
Відповідно до частини 2, частини 4, частини 5 статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини 5 статті 71 СК України, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій.
Під час поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частини 4, частини 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що оскільки сторони не дійшли згоди щодо отримання грошової компенсації та внесення грошової суми на депозитний рахунок відносно неподільних речей автомобіля марки «ВАЗ» модель 210930, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , причепу марки «ЛІДЕР», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , суд на законних підставах визнав вказані автомобіль, причеп об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши право власності по 1/2 частці за кожним із них без реального їх розподілу.
Згідно зі статтями 1, 2, 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та інших) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
За змістом наведеного, власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
Законом України «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі, приватизації.
Законом України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину 5 статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема пунктом 4 частини 1 статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте подружжям за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, включно, житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.
Суд встановивши, що за час перебування у шлюбі, сторонами 16 січня 2006 року було придбано шляхом приватизації квартиру АДРЕСА_1 , яка належить сторонам на права приватної спільної власності, приймаючи до уваги, що вказана квартира сторонами приватизована не у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, дійшов обґрунтованого висновку, що вказана квартира не може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона не була придбана за спільні кошти чи в результаті спільної праці подружжя, внаслідок чого вимога позивача про поділ вказаної квартири не підлягає задоволенню через необґрунтованість.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлов О.А. про те, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов, не вирішив долю квартири, що належить сторонам на праві спільної власності, оскільки дійшов помилкового висновку, що квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки спірна квартира не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так як квартира сторонами приватизована не у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року.
Також апелянт звернув увагу, що судом при постановленні рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати апеляційним судом розподілу не підлягають.
Однак, сторони не позбавлені права на звернення до суду, який ухвалив рішення з відповідною заявою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлов Олег Афанасійович - залишити без задоволення.
Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 09 лютого 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда