09 лютого 2026 рокуСправа №160/36421/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у спрощеному (письмовому) позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008 м. Миколаїв, вул. Морехідна, 6, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.11.2025 р. № 046850018214 щодо відмови призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню) відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 11.11.2025 року вона особисто звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою, щодо виплати мені грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зважаючи на стаж 30 років на посаді вчителя та вихователя, проте 25.11.2025 року отримала рішення про відмову № 04850018214 від 20.11.2025 в призначенні допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», адже як зазначає відповідач, що посаді асистента вчителя, яка не передбачена Розділом І «Освіта» Переліку № 909.
Позивач вказує, що все життя працювала і продовжую працювати на посаді вчителя, вихователя, а саме як почала працювати з 15.08.1984 року і по сьогоднішній час.
На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв'язку з чим остання звернулась до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Ухвалою від 29 грудня 2025 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/36421/25 та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до п. 3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з п. 3 ч. 6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року на адресу суду від відповідача 12 січня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що згідно з матеріалів пенсійної справи та доданих до заяви позивача від 11.11.2025 документів, встановлено, що згідно із наданої довідки від 25.05.2025 № 85, виданої Синельниківським ліцеєм № 6 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, позивач з 01.09.2022 переведена на посаду асистента вчителя та працює на цій посаді по теперішній час. Вищезазначена посада не відповідає посадам передбаченим Розділом 1 “Освіта» Переліку № 909.
Отже, здійснити перерахунок пенсії позивача немає можливості, так як на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20 листопада 2025 № о/р 046850018214 про відмову в призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій є правомірними та законними, прийнятими в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
11.11.2025 року позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про зміну надбавки (призначення грошової допомоги у розмірі її десяти місячних пенсій відповідно до Закону - 1058).
20.11.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №р/о 046850018214, яким відмовило позивачу у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій враховуючи наступні правові підстави.
Відмова обґрунтована тим, що згідно з матеріалів пенсійної справи та доданих до заяви позивача від 11.11.2025 документів, встановлено, що згідно із наданої довідки від 25.05.2025 № 85, виданої Синельниківським ліцеєм № 6 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, позивач з 01.09.2022 переведена на посаду асистента вчителя та працює на цій посаді по теперішній час.
Вищезазначена посада не відповідає посадам передбаченим Розділом 1 “Освіта» Переліку № 909.
Враховуючи вищезазначене, здійснити перерахунок пенсії Позивача немає можливості, так як на день досягнення пенсійного віку Позивач не працювала на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись з відмовою відповідача зарахувати до страхового стажу роботу позивача викладача у позашкільних навчальних закладах та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 року (далі - Порядок № 1191) до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10), що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909.
Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону №1058-IV станом на день її призначення. 6.13. Згідно з пунктом 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII (чинного до 28 вересня 2017 року) (далі - Закон №1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно зі статтею 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, зокрема позашкільну освіту. 6.17. Статтею 4 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року №1841-III (далі - Закон №1841-III) визначено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 06 травня 2001 року №433, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року №2145-VIII невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта. Отже, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
За приписами статті 28 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII (далі Закон №1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Відповідно до ст. 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Як передбачено статтею 4 Закону України Про позашкільну освіту від 22.06.2000 року за №1841-III, з наступними змінами та доповненнями, позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України Про освіту, цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України Про освіту невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Таким чином, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
Статтею 12 Закону України Про позашкільну освіту №1841-III (далі - Закон №1841-III) та п. 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 06 травня 2001 року за №433, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Відповідно до статті 21 Закону №1841-III право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач оскаржуваним рішенням від 05.11.2025 № 232550003208 відмовив ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, так як періоди її роботи на посаді директора дошкільного закладу освіти не відноситься до посад, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, у п. 4 якого зазначено, що до категорії педагогічних працівників належать посади: вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров'я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Суд звертає увагу на те, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія вищезазначеного Переліку №963, який відносить посади, зокрема, асистент вчителя, вихователь до педагогічних посад.
Таким чином, суд зробив висновок, що посади асистент вчителя, вихователь відносяться до педагогічних посад.
З оскаржуваної рішення від 20.11.2025 р. № 046850018214 видно, що відповідач зроби висновок про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу позивача повністю періодів роботи позивача з 01.11.1999 року по 09.04.2021 року (по день досягнення пенсійного віку) на посаді викладача з класу скрипки в комунальному закладі «Нікопольська міська школа мистецтв № 1».
Однак, зважаючи на наведені вище положення законодавства, суд вважає, що період роботи позивача з 01.11.1999 року по 09.04.2021 року на посаді викладача з класу скрипки в комунальному закладі «Нікопольська міська школа мистецтв № 1» повинні зараховуватись до спеціального страхового стажу роботи на посадах, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і який у сукупності становить понад 30 років, що відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV надає право їй на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Також, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінлян (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказано, що орган влади, зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документ пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а в конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе рішення особи повинно бути вмотивованим.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.11.2025 р. № 046850018214 щодо відмови призначити мені, ОСОБА_1 , грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню) відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2025 року про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно до п. 1, 3 ч. 2ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відтак даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією № 1795 від 19.12.2025 року.
Враховуючи задоволення основної позовної заяви ОСОБА_1 суд вважає за можливе присудити всі здійснені позивачем документально підтверджених судових витрат з відповідача.
Керуючись ст. 139, 143, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008 м. Миколаїв, вул. Морехідна, 6, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.11.2025 р. № 046850018214 щодо відмови призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2025 року про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008 м. Миколаїв, вул. Морехідна, 6, 1, код ЄДРПОУ 13844159) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук