вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"27" січня 2026 р. Справа № 918/1165/25
Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Редько К.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меланж Груп"
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Рівнетурист" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меланж Груп" (далі - Відповідач) в якій просить: визнати недійсним Договір купівлі-продажу 19/100 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 624,6 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладений 18.03.2016 року між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Турист Сервіс", посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвієнком О.В.; визнати недійсним Договір купівлі-продажу 44/100 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 1446,5 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладений 01.09.2017 між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Турист Сервіс", посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самоснюк О.А.; визнати недійсним Договір купівлі-продажу 2/3 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 909 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладений 23.10.2018 року між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Меланж Груп", посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самоснюк О.А.; визнати недійсним Договір купівлі-продажу 1/3 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 909 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладений 25.10.2018 року між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Меланж Груп", посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самоснюк О.А.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.03.2016 року укладений між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Турист Сервіс", Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 01.09.2017 року укладений між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Турист Сервіс", Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2018 року укладений між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Меланж Груп" та Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.10.2018 року укладений між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Меланж Груп" слід визнати недійсними на підставі ст. 228 ЦК України. Крім того, позивач покликається на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019 року, згідно яких Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань вказані договори визнано такими, що порушують публічний порядок і були спрямовані на незаконне отримання права на державне майно та відповідно до приписів частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, тобто не створюють юридичних наслідків, а отже не зумовлювали переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав ні для кого.
07.02.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого просить суд відмовити ПрАТ "Рівнетурист" у задоволенні позовних вимог до ТОВ "Меланж Груп" посилаючись на те, що ТОВ "Меланж Груп" є добросовісним набувачем спірного майна, та перед отриманням вищевказаного майна у власність ретельно перевіряло правомочність ПрАТ "Рівнетурист" на володіння та розпорядження спірним майном. Спірне майно ПрАТ "Рівнетурист" набуло законно та у визначений законодавцем спосіб, яке належало ПрАТ "Рівнетурист" на праві приватної власності ще з 2003 року, тобто більше ніж за 10 років до укладення спірних правочинів, а тому на думку відповідача, вказане майно належало ПрАТ "Рівнетурист" на праві приватної власності, а не було передано позивачу у відання.
Відповідач вказує, що майно на час укладення спірних правочинів належало на праві приватної власності ПрАТ "Рівнетурист", то ПрАТ "Рівнетурист" мало повне право вчиняти оспорювані правочини, які є правомірними та укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Відповідно, відсутні підстави для визнання правочинів недійсними за ст. 228 ЦК України.
27.01.2026 року до господарського суду від позивача надійшла заява в якій просить суд розглянути справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі.
27.01.2026 року до господарського суду від відповідача надійшла заява в якій відповідач позовні вимоги не визнає, у задоволенні позову просить відмовити та провести розгляд справи без участі відповідача.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.12.2025 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меланж Груп" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, залишено без руху. Надано Приватному акціонерному товариству "Рівнетурист" 5-денний строк з дня отримання даної ухвали подати до господарського суду докази сплати (доплати) судового збору за подання позовної заяви, а саме, 7 267,20 грн.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження - відмовлено; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.01.2026 року постановлено закрити підготовче провадження у справі № 918/1165/25 та призначити справу до судового розгляду по суті на "27" січня 2026 р.
Представник позивача в судове засідання 27.01.2026 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (Ухвала від 13.01.2026 р.) надіслано одержувачу Приватному акціонерному товариству "Рівнетурист" в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 13.01.2026 р. о 19:30 год.
Представник відповідача в судове засідання 27.01.2026 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (Ухвала від 13.01.2026 р.) надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Меланж Груп" в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 13.01.2026 р. о 19:34 год.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, враховуючи, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 992974 виданого 23.09.2003 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, Рівненське дочірнє підприємство "Рівнетурист" акціонерного товариства "Укрпрофтур" було власником 1/1 частки ресторану, загальною площею 3391,3 кв.м., готелю загальною площею 8012,4 кв.м, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно ЯЯЯ № 475356 виданого 23.12.2004 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" було власником 1/1 частки ресторану, загальною площею 3323,7 кв.м., готелю загальною площею 8012,4 кв.м, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САЕ № 306041 виданого 22.07.2011 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, ПрАТ "Рівнетурист" було власником 90/100 частини будівлі ресторану літ. "А-3" загальною площею 2963,4 кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36.
18.03.2016 року між ПрАТ "Рівнетурист" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Турист Сервіс" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу за умовами п. 1 та п. 2 якого, за цим договором продавець передає нерухоме майно, а саме: приміщення першого поверху № 1-11 приміщення - площею 21,6 кв.м; № 1-2 приміщення - площею 329,0 кв.м; № 1-3 приміщення - площею 46,5 кв.м; № 1-4 приміщення - площею 9,5 кв.м; №1-41 мийка - площею 2,5 кв.м; № 1-42 туалет - площею 1,2 кв.м; № 1-43 туалет - площею 1,1 кв.м; №1-44 мийка - площею 2,3 кв.м; №1-5 приміщення - площею 31,3 кв.м; № 1-6 приміщення - площею 6,6 кв.м; № 1-7 приміщення - площею 6,1 кв.м; № 1-8 коридор - площею 38,1 кв.м; № 1-81 приміщення - площею 14,7 кв.м; № 1-9 приміщення - площею 22,5 кв.м; № 1-10 приміщення - площею 80,1 кв.м; № 1-12 приміщення - площею 11,5 кв.м; загальною площею 624,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 36, що становить 19/100 частку будівлі ресторану літ. "А-3", у власність покупцю, а покупець приймає вищевказану частку будівлі ресторану в приватну власність і сплачує за нього продавцю грошову суму на умовах цього договору. 90/100 будівлі ресторану належить продавцю на праві спільної часткової власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 виданого 22.07.2011 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради.
11.11.2016 року, між ТОВ "Турист Сервіс" (Продавець) та ТОВ "Меланж Груп" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами п. 1 якого, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах 19/100 частки будівлі ресторану літ. "А-3", що знаходиться по вул. Київська, 36, в місті Рівне Рівненської області.
01.09.2017 року між ПрАТ "Рівнетурист" (Продавець) та ТОВ "Турист Сервіс" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами п. 1 якого, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах 44/100 частки будівлі ресторану літ. "А-3", площею 1446,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
21.09.2017 року між ТОВ "Турист Сервіс" (Іпотекодавець) та ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1. та п.1.2. якого, цим договором забезпечується виконання зобов'язань, що виникли з Договору позики грошей, посвідченого Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 13.09.2017 року за р. № 1426, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем. за умовою якого ТОВ "Турист Сервіс" зобов'язане повернути ОСОБА_1 суму у розмірі 1 700 000,00 грн, з обумовленим в договорі позики строком повернення боргу до 31 єовтня 2017 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .
Предметом іпотеки є: будівля, приміщення будівлі ресторану літ "А-3", що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про поділ майна, посвідченого Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 15.09.2017 року за р. № 1440. Право власності на відчужувану будівлю, приміщення будівлі ресторану літ "А-3" підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 97648412, сформованим Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 18.09.2017 року, номер запису про право власності: 22389676, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1354824956101.
23.10.2018 року між ПрАТ "Рівнетурист" (Продавець) та ТОВ "Меланж Груп" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами п. 1 та п. 2 якого, продавець передав, а покупець прийняв у власність та оплатив на нижчевикладених умовах 2/3 частки у праві власності будівлі, приміщення будівлі ресторану літ "А-3", що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, загальною площею площею 909 кв.м. Будівля, приміщення будівлі ресторану літ "А-3", 2/3 частки якої відчужуються, належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору про поділ майна, посвідченого Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 15.09.2017 року за р. № 1440. Право власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 18.09.2017 року, номер запису про право власності: 22389676, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1354824956101.
25.10.2018 року між ПрАТ "Рівнетурист" (Продавець) та ТОВ "Меланж Груп" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами п. 1 та п. 2 якого, продавець передав, а покупець прийняв у власність та оплатив на нижчевикладених умовах 1/3 частки у праві власності будівлі, приміщення будівлі ресторану літ "А-3", що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, загальною площею площею 909 кв.м. Будівля, приміщення будівлі ресторану літ "А-3", 1/3 частки якої відчужуються, належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору про поділ майна, посвідченого Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 15.09.2017 року за р. № 1440. Право власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Самсонюк О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області від 18.09.2017 року, номер запису про право власності: 22389676, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1354824956101.
Тобто, наведені вище обставини в їх сукупності свідчать, що майно яке складало предмет осорюваних правочинів у встановленом законом порядку було зареєстроване в органах БТІ та держави за ПрАТ "Рівнетурист", не перебувало на обліку в реєстрі державного майна та правомірність володіння цим майном державою не оскаржувалась.
Щодо аргументів позивача про віднесення спірного майна до об'єктів державної власності, тобто правового статусу об'єктів, які складали предмет оспорюваних правочинів та невідповідності оспорюваних правочинів інтересам держави і суспільства, як на підставу для визнання їх недійсними згідно ст. 228 ЦК України, судом встановлено наступне.
Правовий статус майна проспілкових організацій колишнього СРСР (УРСР) та заснованих такими організаціями товариств (у тому числі ПрАТ "Укрпрофтур"), а також оцінку дій державних органів щодо законності втручання в майнові права профспілкових організацій з метою захисту суспільного інтересу в контекті порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
Так зокрема, Рішенням Європейського суду з прав людини (справа «ПП «МАРКЕТТРАНС» проти України» (Заява № 16989/15) від 25.06.2025 року, судом встановлено.
"21. Підприємство-заявник стверджувало, що воно придбало базу у законного власника, і як його право власності, так і право власності попереднього власника були належним чином зареєстровані органами державної влади. Воно також підкреслило, що протягом багатьох років держава не висувала жодних вимог щодо спірного майна або іншим чином не виявляла до нього інтересу. Тому підприємство-заявник вважало, що воно мало вагомі підстави вважати, що це придбання було законним.
22. Уряд визнав, що було втручання у майнові права підприємства-заявника. Однак Уряд стверджував, що втручання було законним, спрямованим на захист суспільного інтересу та пропорційним. Зокрема, Уряд зазначив, що спірне майно було державною власністю згідно з постановою від 04 лютого 1994 року, і воно не могло бути відчужене без згоди держави. Повернення бази державі, таким чином, мало на меті забезпечити її використання як рекреаційного об'єкта для суспільних потреб. За аспектом пропорційності Уряд повторив свій аргумент, що підприємство-заявник не подало позовів про відшкодування шкоди (див. пункт 16), і додав, що підприємство-заявник (і, вочевидь, ПрАТ «Укрпрофтур» та ЗАТ «Херсонтурист») «скористалося тим фактом, що держава не ухвалила жодного спеціального закону щодо … майна профспілок колишнього СРСР».
24. Суд зазначає, що загальні принципи щодо втручання у мирне володіння майном були наведені, наприклад, у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункт 42, від 16 лютого 2017 року). Суд повинен оцінити, чи було втручання законним, відповідало суспільним інтересам, і переслідувало законну мету за допомогою засобів, розумно пропорційних меті, яку прагнули досягти.
25. Суд повторює, що ця справа фактично та юридично схожа на згадану справу «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine). Тому він вважає, що його висновки стосовно законності втручання (наведені в пункті 58 вказаного рішення) так само стосуються і цієї справи. Суд також повторює свій висновок в рішенні у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» [Комітет] (Federation of Trade Unions of the Chernihiv Region) [Committee], заява № 40633/15, пункт 28, від 09 січня 2025 року, що ще не було прийнято спеціального закону щодо статусу майна колишніх радянських профспілок, попри те, що Конституція України вимагає, щоб «правовий режим власності ... визначався виключно законом» (стаття 92).
30. Суд також зауважує, що, пояснюючи обґрунтування «суспільного інтересу» для втручання у майнові права підприємства-заявника, Уряд навів лише загальне твердження про необхідність відновлення прав держави на спірне майно (див. пункт 22); Уряд не стверджував, що державі було потрібне це майно з якоїсь конкретної та переконливої причини. Уряд не пояснив, як інтерес держави у володінні цим майном служив «суспільному інтересу» (див. рішення у справі «Максименко та Герасименко проти України» (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine), заява № 49317/07, пункт 57, від 16 травня 2013 року). Прокурор також не висунув жодних конкретних аргументів у зв'язку з цим, подаючи свій позов у 2011 році. Уряд також не надав інформації щодо того, як спірна база використовувалася ЗАТ «Херсонтурист» (наприклад, чи використовувалася вона для рекреаційних цілей членами профспілок або іншим чином використовувалася в інтересах суспільства), або щодо того, чи зареєструвала держава своє право власності на базу після ухвалення постанови 2014 року і як вона її використовувала, якщо використовувала взагалі (див., в якості протилежного прикладу згадане рішення у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), пункти 33 і 34; див. також згадане рішення у справі «Шмакова проти України» (Shmakova v. Ukraine), пункт 11). У зв'язку з цим Суд не ігнорує той факт, що згідно з відповідною відкритою інформацією база перебувала у занедбаному стані з 1990-х років.
31. Суд також пам'ятає, що підприємство-заявник (суб'єкт приватного права), мабуть, придбало базу з метою її використання як туристичного об'єкта для отримання прибутку. Це відрізняє цю справу від (і) згаданого рішення у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), в якій заявником була благодійна організація, що використовувала санаторій, придбаний у профспілкової організації, для підтримки дітей, які опинилися у «складних життєвих обставинах», та (іі) справи «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» (Federation of Trade Unions of the Chernihiv Region), в якій заявником була сама профспілкова організація. Однак Суд зазначає, що сам собою той факт, що майно призначалося для прибуткової діяльності, не є вирішальним. Він повторює у зв'язку з цим, що допущені органами державної влади неточності або помилки повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо якщо не йдеться про інші конфліктуючі індивідуальні інтереси. Іншими словами, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див. згадані рішення у справах «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), пункт 61, та «Максименко та Герасименко проти України» (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine), пункт 64)".
Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «ПП «МАРКЕТТРАНС» проти України» (заява № 16989/15) було ухвалено 25 червня 2025 року і воно є остаточним, що підтверджує порушення прав заявника, ймовірно, у сфері господарських спорів або захисту власності, і зобов'язує Україну привести своє законодавство у відповідність до стандартів ЄСПЛ, як це передбачено Конвенцією, що є обов'язковим для виконання згідно з європейськими нормами.
Втручання з боку держави в майнові права профспілкових організацій та порушення права на "мирне володіння майном" також знайшло своє відображення в Рішенні Європейського суду з прав людини (cправа "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (Заява № 5876/15) від 09.10.2018 року (остаточне 09.01.2019 року).
"54. Суд нагадує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три чіткі норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає, що держави мають право, серед іншого, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Однак ці норми не є непов'язаними: друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і тому повинні тлумачитися у контексті принципу, закріпленого першою нормою (див., наприклад, рішення у справі «Скордіно проти Італії № 1» [ВП] (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], заява № 36813/97, пункт 78, ЄСПЛ 2006-V).
55. У цій справі Суд, по-перше, зазначає, що з матеріалів справи зрозуміло та це не оскаржується сторонами, що спірне майно Санаторію становило «власність» заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Дійсно, Уряд не заперечував, що заявник був bona fide покупцем, придбавши нерухомість через більше ніж п'ять з половиною років після ухвалення остаточного рішення ВАСУ від 20 січня 1997 року (яким було підтверджено законність права власності «УПО» на майно, до якого також входила ця нерухомість). Державні органи влади, які зареєстрували право власності заявника на цю нерухомість, ставились до нього як до власника цього майна. Крім того, сторонами не оспорювалось і Суд не бачить підстав для іншого висновку, що ретроспективне визнання недійсним права власності заявника на нерухомість становило «позбавлення власності» у розумінні цього положення (див., наприклад, рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року). Отже, Суд має оцінити, чи було це позбавлення законним, чи здійснювалося воно в інтересах суспільства та чи переслідувало воно законну мету за допомогою засобів, достатньо пропорційних цілі, якої прагнули досягнути (там само, пункт 42).
56. У зв'язку з цим Суд спочатку повторює, що основна умова для того, щоб втручання вважалося сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, полягає у тому, що воно має бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підґрунтя у національному законодавстві. Вона також стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був доступним, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні для зацікавлених осіб (див., наприклад, згадане рішення у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), пункт 51). Хоча саме національні органи повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство, Суд зобов'язаний перевірити, чи призводить спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, до наслідків, які відповідають принципам Конвенції з точки зору їхнього тлумачення у світлі практики Суду (там само, пункт 52).
57. У зв'язку з цим Суд звертає увагу на помітну суперечність у національній практиці щодо статусу майна «УПО», зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли суди у цій справі (див. пункти 28, 31 та 32), та висновках в інших судових рішеннях (див. пункти 20, 21, 23, 42 та 43). Роль Суду не полягає у вирішенні того, які із суперечливих рішень були правильними, або у визначенні чіткого статусу майна, переданого «УПО». Проте Суд зазначає, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території Української РСР. Крім того, Уряд не продемонстрував, що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Вбачається, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус майна всесоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, розташованого на території України, та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій. Загалом з огляду на відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості з цього питання, яка призводить до різного тлумачення судами, Суд має серйозні сумніви щодо того, чи відповідало оскаржуване втручання вимогам законності відповідно до Конвенції (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), пункт 56; «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), пункт 42; та рішення у справі «Чумак проти України» (Chumak v. Ukraine), заява № 44529/09, пункт 48, від 06 березня 2018 року)."
Тобто, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), cпособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
За приписами частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Частинами 1 - 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При цьому, суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Щодо застосування практики Європейського суду з прав людини як джерела права.
Згідно ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, згідно якого суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналогічні положення містяться і в Законі України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно ст. 17 якого суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що майно яке складало предмет осорюваних правочинів у встановленом законом порядку було зареєстроване в органах БТІ та держави за ПрАТ "Рівнетурист", не перебувало на обліку в реєстрі державного майна та правомірність володіння та розпорядження цим майном державою не оскаржувалась. Тобто, на момент укладення оспорюваних правочинів, ПрАТ "Рівнетурист" був власником 90/100 будівлі ресторану літ. "А-3" загальною площею 2963,4 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САЕ № 306041 виданого 22.07.2011 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради і добросовісність володіння та розпорядження таким майном власником з боку держави не оспорювалась.
Так само, суду не подано доказів недобросовісної поведінки ТОВ "Меланж Груп" під час укладення оспорюваних Договорів та придбання майна.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували, що оспорювані правочини суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам чи порушують публічний порядок, що могло б свідчити про їх нікчемність чи було б правовою підставою для визнання таких Договорів недійсними, згідно ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України.
З огляду на зазначене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меланж Груп" про визнаня недійсним Договору купівлі-продажу 19/100 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 624,6 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладеного 18.03.2016 року між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Турист Сервіс"; визнаня недійсним Договору купівлі-продажу 44/100 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 1446,5 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладеного 01.09.2017 між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Турист Сервіс"; визнання недійсним Договору купівлі-продажу 2/3 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 909 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладеного 23.10.2018 року між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Меланж Груп"; визнання недійсним Договору купівлі-продажу 1/3 часток будівлі ресторану літ. "А-3" площею 909 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 36, укладеного 25.10.2018 року між ПрАТ "Рівнетурист" та ТОВ "Меланж Груп" - судом визнаються необгрунтованими.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору (з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору) у розмірі 9 689,60 грн покладаються на позивача у справі.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 09 лютого 2026 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Р.В. Романюк