2 лютого 2026 року м. Чернівці справа № 716/1059/25
провадження №22-ц/822/30/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Черновська А.К.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 8 жовтня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Позов обґрунтований тим, що відповідач є колишнім чоловіком її доньки - третьої особи ОСОБА_3 , він регулярно зловживає алкогольними напоями та вчиняє вдома конфлікти, сварки, створює нестерпні умови для проживання. Все це відбувається в присутності спільних повнолітніх дітей. Тобто, відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку, оскільки заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
Позивач просила усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю, а саме належним їй житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення із нього відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 8 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 211,20грн. судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 жовтня 2025 року, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги позивачки залишити без задоволення.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було встановлено, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, тощо. Натомість відповідач у своїх поясненнях вказував на те, що він разом із своєю колишньою дружиною спільною працею, коштами добудовували житловий будинок, побудували гараж, здійснювали поточні ремонти, здійснювали оплату комунальних послуг. Дані обставини були також підтверджені свідком ОСОБА_6 . Іншого житла у апелянта немає. В матеріалах справи немає жодних доказів того, що відповідач порушує правила співжиття, права позивачки. І, як зазначається у вищевказаному рішенні - виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Кадубовецької сільської ради від 27.03.2006, позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 106,90 кв. м., житловою площею 59,70 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_2 на вищевказаний житловий будинок також підтверджується інформаційною довідкою 430390880, сформованою 07.08.2025 на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Згідно Відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих Кадубовецькою сільською радою від 28.04.2025 за № 209 на момент її видачі зареєстрованими є: 1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (період реєстрації із 01.02.1998 і по теперішній час); 2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (період реєстрації із 05.10.2004 і по теперішній час); 3) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (період реєстрації із 26.05.1994 і по теперішній час); 4) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (період реєстрації із 06.04. 1977 і по теперішній час).
Згідно Витягу з реєстру Кадубовецької територіальної громади № 2025/005192535, сформованого 23.04.2025 на підставі заяви ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_2 23.04.2025 знятий з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10.12.2024 у справі № 716/1949/24, шлюб між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 розірвано. Зі змісту рішення вбачається, що підставою розірвання шлюбу є різні погляди на життя, виникнення сварок та конфліктів, припинення спільного проживання як подружжя, не підтримання фактичних шлюбних відносин.
Відповідно до змісту постанови Заставнівського районного суду Чернівецької області від 05.05.2025 у справі № 716/726/25, відповідача ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173-2 ч. 1, 173-8 ч.2 КУпАП.
Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що 12.04.2025 о 20:10 години та 23.04.2025 приблизно о 13:30 години відповідач ОСОБА_1 , знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_3 домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлювані в її адресу нецензурною лайкою, словесними образами, погрозах фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю останньої. Він же 13.04.2025 приблизно о 15:30 годині по місцю свого проживання вчинив сварку з колишньою дружиною ОСОБА_3 , порушивши при цьому вимоги термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 381359 від 12.04.2025, а саме заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Факт звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів з приводу вчинення насильства в сім'ї відповідачем ОСОБА_1 підтверджується також листом Відділення поліції № 3 (м. Заставна) ЧРУП від 16.04.2025 № 165799, з якого вбачається, що за її повідомленням, яке зареєстровано у ІПНП у журналі Є05231 ВП № 3 (м. Заставна) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 13.04.2025 проведено перевірку, за результатами якої відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно огляду сімейного лікаря від 05.05.2025, позивач ОСОБА_2 перебуває на «Д» обліку у зв'язку із захворюванням на ішемічну хворобу серця, стабільну стенокардію, дифузний кардіосклероз тощо.
Відповідно до консультативного висновку лікаря невролога та висновку кардіолога від 14.04.2025, ОСОБА_3 діагностовано соматоформну вегетативну дісфункцію з астено-невротичними, тривожними синдромами, а також стабільну стенокардію, напруження.
Як вбачається з виписки з лікаря від 10.10.2024 наданої суду ОСОБА_4 , їй діагностовано ГТР (генералізований тривожний розлад) з явищами дереалізації та рекомендовано медикаментозне лікування.
Згідно інформації Сервісного Центру відділу обслуговування громадян №5 ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 22.07.2025 та Форми ОК-5 наданих на запит суду, відповідач ОСОБА_1 перебуває на обліку та розмір його пенсії за віком станом на 01.07.2025 становить 11799,95 грн.
Також на виконання ухвали суду про витребування доказів нотаріусом надано відповідь від 28.07.2025 № 149/01-16 з якої вбачається, що спадщина після смерті ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 прийнята його спадкоємцем за законом - сином ОСОБА_1 . 18 грудня 2023 року ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, у землі, яка перебуває у Спілці селян співвласників ім. 1-го Травня, розташованої на території села Баламутівка, Чернівецького району (колишній Заставнівський район) Чернівецької області, розміром 0,85 в умовних кадастрових гектарах, що належав ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкоємцем якої був її чоловік, ОСОБА_7 , який спадщину прийняв.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_1 упродовж тривалого часу постійно порушує правила співжиття, у житловому будинку поводить себе агресивно, вчиняє сварки, зловживає спиртними напоями. Дані обставини підтверджені матеріалами справи та поясненнями учасників судового провадження. Вказані обставини є достатньою підставою для виселення відповідача ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення, хоча виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. Однак таке втручання в особисті права останнього є необхідним для захисту здоров'я та прав інших осіб, зокрема позивача та третіх осіб, і у контексті статті 2 Конвенції права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканність, тому за обставинами цієї справи припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення відповідає такому критерію та переслідує легітимну мету.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено наступне. Позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 106,90 кв. м., житловою площею 59,70 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_1 , виданим виконкомом Кадубовецької сільської ради від 27.03.2006 та підтверджується інформаційною довідкою 430390880, сформованою 07.08.2025 на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Згідно Відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих Кадубовецькою сільською радою від 28.04.2025 зареєстрованими є: 1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (період реєстрації із 01.02.1998 і по теперішній час); 2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (період реєстрації із 05.10.2004 і по теперішній час); 3) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (період реєстрації із 26.05.1994 і по теперішній час); 4) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (період реєстрації із 06.04. 1977 і по теперішній час).
Згідно Витягу з реєстру Кадубовецької територіальної громади № 2025/005192535, сформованого 23.04.2025 на підставі заяви ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 23.04.2025 знятий з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10.12.2024 шлюб між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 розірвано. Зі змісту рішення вбачається, що підставою розірвання шлюбу є різні погляди на життя, виникнення сварок та конфліктів, припинення спільного проживання як подружжя, не підтримання фактичних шлюбних відносин.
За положеннями частини першої - третьої статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною третьою статті 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Проте дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (стаття 29ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу позову посилалася на статтю 116 ЖК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Для застосування норм цієї статті є необхідною наявність двох умов: 1) систематичне порушення правил співжиття, а також 2) вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз'яснено, що при вирішені справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 6 листопада 2024 року по справі № 445/1824/21.
На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, п'ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Верховний Суд в постанові від 07 грудня 2022 року, справа № 524/6094/19, провадження № 61-13306св21, при розгляді аналогічної справи звернув увагу на наступне. В статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. "Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що "питання домашнього насильства», яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов'язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (рішення у справі "Ірина Смірнова проти України" (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об'єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню, що відповідно до статті 116 Житлового кодексу, є належним законодавчим рішенням для її справи, національні судові органи не здійснювали комплексний аналіз ситуації та ризику майбутнього психологічного й фізичного насильства, з яким стикалися заявниця та її діти. Суд також зазначає, що провадження тривало понад два роки на трьох рівнях юрисдикції, протягом яких заявниця та її діти залишались під загрозою подальшого насильства. Таким чином, не було досягнуто справедливого балансу між усіма протилежними особистими інтересами. Відповідь цивільних судів на позов заявниці про виселення її колишнього чоловіка не відповідала позитивному зобов'язанню держави забезпечити ефективний захист заявниці від домашнього насильства (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, 90, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції (рішення у справі "Кривицька та Кривицький проти України", ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), заява № 30856/03, пункт 41, від 02 грудня 2010 року). Однак, у наведеному вище рішенні "Левчук проти України" ЄСПЛ зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров'я та прав інших осіб (рішення у справах "Опуз проти Туреччини", пункт 144, "Єремія проти Республіки Молдова" ). Більше того, у контексті статті 2 Конвенції Суд зазначив, що у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканність.
На зазначене посилався і суд першої інстанції, який всебічно та повно встановив всі обставини справи, дослідив надані сторонами докази та застосував відповідні норми матеріального права.
Доводи апелянта, що в матеріалах справи немає жодних доказів того, що відповідач порушує правила співжиття та права позивачки, спростовуються наступним.
Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 05.05.2025 у справі № 716/726/25, відповідача ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173-2 ч. 1, 173-8 ч.2 КУпАП. Як вбачається з постанови, 12.04.2025 о 20:10 години та 23.04.2025 приблизно о 13:30 години відповідач ОСОБА_1 , знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_3 домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлювані в її адресу нецензурною лайкою, словесними образами, погрозах фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю останньої. Він же 13.04.2025 приблизно о 15:30 годині по місцю свого проживання вчинив сварку з колишньою дружиною ОСОБА_3 , порушивши при цьому вимоги термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 381359 від 12.04.2025, а саме заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Факт звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів з приводу вчинення насильства в сім'ї відповідачем ОСОБА_1 підтверджується також листом Відділення поліції № 3 (м. Заставна) ЧРУП від 16.04.2025 № 165799, з якого вбачається, що за її повідомленням, яке зареєстровано у ІПНП у журналі Є05231 ВП № 3 (м. Заставна) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 13.04.2025 проведено перевірку, за результатами якої відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Встановлено, що згідно огляду сімейного лікаря від 05.05.2025, позивач ОСОБА_2 перебуває на «Д» обліку у зв'язку із захворюванням на ішемічну хворобу серця, стабільну стенокардію, дифузний кардіосклероз тощо.
Відповідно до консультативного висновку лікаря невролога та висновку кардіолога від 14.04.2025, ОСОБА_3 діагностовано соматоформну вегетативну дісфункцію з астено-невротичними, тривожними синдромами, а також стабільну стенокардію, напруження.
Як вбачається з виписки з лікаря від 10.10.2024 наданої суду третьою особою ОСОБА_4 , то останній діагностовано ГТР (генералізований тривожний розлад) з явищами дереалізації та рекомендовано медикаментозне лікування.
Згідно інформації Сервісного Центру відділу обслуговування громадян №5 ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 22.07.2025 та Форми ОК-5 наданих на запит суду, відповідач ОСОБА_1 перебуває на обліку та розмір його пенсії за віком станом на 01.07.2025 становить 11799,95 грн.
На виконання ухвали суду про витребування доказів нотаріусом надано відповідь від 28.07.2025 № 149/01-16 з якої вбачається, що спадщина після смерті ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 прийнята його спадкоємцем за законом - сином ОСОБА_1 . 18 грудня 2023 року ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, на право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, у землі, яка перебуває у Спілці селян співвласників ім. 1-го Травня, розташованої на території села Баламутівка, Чернівецького району (колишній Заставнівський район) Чернівецької області, розміром 0,85 в умовних кадастрових гектарах, що належав ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкоємцем якої був її чоловік, ОСОБА_7 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.
При розгляді справи відповідач в судовому засіданні визнав, що притягувався до адміністративної відповідальності в травні 2025 року за вчинення домашнього насильства, а також він порушив заборонний припис, який винесений відносно нього 12.04.2025. Зазначив, що він не має іншого житла, а житловий будинок батьків, які померли, що входить в спадкову масу на сьогоднішній день не оформлений та на нього також можуть претендувати інші родичі. Зазначені обставини були ним підтверджені і в суді апеляційної інстанції.
Вказані обставини підтверджують систематичне та тривале вчинення домашнього насильства, що є достатньою підставою для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення, хоча виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції, однак таке втручання в особисті права може бути необхідним для захисту здоров'я та прав інших осіб і у контексті статті 2 Конвенції права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканність, тому за обставинами цієї справи припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення відповідає такому критерію та переслідує легітимну мету.
Судом встановлено, що відповідач, проживаючи в будинку позивача, упродовж тривалого часу систематично порушує правила співжиття, зловживає спиртними напоями, вчиняє сварки, ображає нецензурною лайкою, погрожує заподіянням шкоди життю та здоров'ю, тобто вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно позивача та членів її сім'ї. За вчинення протиправних дій відповідача було неодноразово притягнуто до адміністративної відповідальності.
Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були надані ним в суді першої інстанції та під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що суд першої інстанції, на виконання вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", врахував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 8 Конвенції та практику ЄСПЛ і вирішив справу з урахуванням балансу інтересів сторін спору і принципу пропорційності.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 8 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 6 лютого 2026 року.
Судді І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак