Єдиний унікальний номер 2-5634/10/16
Номер провадження 22-ц/818/16/26
05 лютого 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2010 року в складі судді Колесник С.А. у справі № 2-5634/10/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк»), в особі керуючого філією АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові, звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 09 червня 2008 року між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 68708С14, за яким відповідачем отримано кредиту в сумі 21050 доларів США строком до 08 червня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та відповідачами було укладено договір поруки № 68708Р10 від 09 червня 2008 року, за яким ОСОБА_1 зобов'язався солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником умов Кредитного договору, а також відшкодовувати витрати, що будуть визначатися на момент фактичного задоволення, в т.ч. суму кредитів, відсотки, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання Кредитного договору, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання Кредитного договору.
Відповідачі належним чином не виконували умов кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 08 червня 2010 року розмір заборгованості становить 189068, 43 грн, з яких заборгованість за кредитом 18279,78 доларів США, що еквівалент 144764, 89 грн; за відсотками по кредиту 4240,42 долари США, що є еквівалентом 33581, 58 грн; пені за прострочену заборгованість 6108,43 грн; пені за несвоєчасне погашення відсотків 4613, 47 грн.
Посилаючись на вказані обставини АТ «Укрексімбанк» з урахуванням уточнень просило стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 68708С14 від 09 червня 2008 року в розмірі 189068,37 грн та судові витрати.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 21 жовтня 2010 року позов - ПАТ «Укрексімбанк» в особі керуючого філією АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрексімбанк» в особі керуючого філією АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові заборгованість за кредитним договором № 68708014 від 09 червня 2008 року у розмірі 189 068,37 грн, витрати на оплату судового збору у розмірі 1700 грн, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі належним чином не виконували умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої не спростовано, а тому наявні підстави для її солідарного стягнення в судовому порядку.
20 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кислий Андрій Матвійович, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не дотримано обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
АТ «Укрексімбанк» не надано доказів направлення вимоги про дострокове повернення частини кредиту та сплати процентів, а також отримання відповідачами відповідного повідомлення (вимоги, претензії).
Спірний кредитний договір укладено для задоволення споживчих потреб позичальника, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній станом на 21 жовтня 2010 року.
Позивачем порушено визначений умовами договору порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку, а тому правові підстави для стягнення з відповідачів достроково повернення частини кредиту, що залишилася, сплати пені та процентів відсутні.
06 травня 2025 року АТ «Укрексімбанк» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що банком дотримано досудовий порядок врегулювання спору, а саме 15 березня 2010 року Банком було направлена вимогу щодо дострокового погашення заборгованості: ОСОБА_3 - лист № 068- 27/1259 та ОСОБА_1 - лист № 068-27/1261.
Зазначені обставини були встановлені судовим розглядом та відображені у судовому рішенні з посиланням на відповідні аркуші справи - аркуш судової справи 19-21.
Також, відповідачі про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень - аркуш судової справи 58,59, проте у судове засідання не з'явилися.
Ухвалою судді доповідача від 14 травня 2024 року цивільну справу № 2-5634/10/16 за позовом ПАТ АТ «Укрексімбанк» в особі філії АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повернуто до Київського районного суду м. Харкова для належного оформлення.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 12 червня 2024 року частково відновлено втрачене судове провадження по цивільній справі № 2-5634/10/16 за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині:
- заочного рішення Київського районного суду м. Харкова у справі 2-5634/10/16 від 21 жовтня 2010 року;
- ухвали Київського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-5634/10/16;
- ухвали Київського районного суду м. Харкова від 15 червня 2012 року у справі № 2-5634/10/16;
- позовної заяви від 18 червня 2010 року;
- кредитного договору № 68708С14 від 09 червня 2008 року;
- договору поруки № 68708Р10 від 09 червня 2008 року;
- вимоги до ОСОБА_2 ;
- вимоги до ОСОБА_1 ;
- виписки з особового рахунку з 09 червня 2008 року по 08 червня 2010 року. У відновленні решти документів по цивільній справі № 2-5634/10 відмовлено.
У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 лютого 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" отримано в електронному кабінеті 25 вересня 2025 року (т. 2, а.с. 190);
ОСОБА_1 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с. 187-188), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (т. 2, а.с. 172);
ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 25 вересня 2025 року (т. 2, а.с. 191);
ОСОБА_2 отримано в електронному кабінеті 25 вересня 2025 року (т. 2, а.с. 192).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що 09 червня 2008 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 68708С14, за яким останньою отримано кредит в сумі 21050 доларів США з кінцевою датою погашення 08 червня 2014 року (том 2, а.с. 127 - 131).
Виконання вказаного договору було забезпечено порукою ОСОБА_1 , з яким було укладено договір поруки № 68708Р10 від 09 червня 2008 року (том 2, а.с. 132-133).
15 березня 2010 року ПАТ «Укрексімбанк» направлено ОСОБА_3 вимогу про дострокове погашення заборгованості № 068- 27/1259, відповідно до якої запропоновано погасити заборгованість в сумі 21511,76доларів США протягом 10 днів з дня отримання повідомлення (том 2, а.с. 134-135).
Також, вимогу про погашення заборгованості від 12 березня 2009 року було направлено ОСОБА_1 , яку останній отримав 13 квітня 2009 року (том 2, а.с. 137, 137).
Станом на 08 червня 2010 року ОСОБА_3 нараховано заборгованість за Кредитним договором у розмірі 189 068,43 грн, яка складалась із заборгованості: за кредитом 18279,78 доларів США, що еквівалент 144 764, 89 грн; за відсотками по кредиту 4240,42 долари США, що є еквівалентом 33581, 58 грн; пені за прострочену заборгованість 6108,43 грн; пені за несвоєчасне погашення відсотків 4613, 47 грн (том 2, а.с. 138-141).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).
У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений указаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося з метою задоволення споживчих потреб позичальника, зобов'язаний застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги ПАТ «Укрексімбанк» доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги щодо недотримання банком порядку надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У справі, що переглядається, наявна інформація про те, що 15 березня 2010 року ПАТ «Укрексімбанк» направило рекомендованими поштовими відправленнями позичальнику ОСОБА_2 та поручителю ОСОБА_1 вимоги про необхідність погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором протягом 10 днів з дня отримання вимоги. Вказані обставин були встановлені судом першої інстанції при ухваленні рішення 21 жовтня 2010 року з посиланням на аркуші справи (а.с. 58, 59). Також, при розгляді питання про відновлення втраченого провадження Банком надано копії вимог до ОСОБА_2 від 15 березня 2010 року та вимог до ОСОБА_1 від 12 березня 2009 року.
Рекомендовані поштові відправлення направлені ОСОБА_2 були повернуті банку з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» Отже, за відсутності доказів отримання позичальником та поручителем вимоги, строк дострокового повернення кредиту слід вважати таким, що настав на 11 календарний день з дати направлення відповідачам відповідного повідомлення (вимоги) банку.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач не дотримався встановленого Законом України «Про захист прав споживачів» досудового порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 09 лютого 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина