05 лютого 2026 року
м. Київ
справа №320/59059/24
адміністративне провадження № К/990/16212/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року (суддя Перепелиця А.М.)
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року (судді Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)
у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клеон-Ойл»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про забезпечення позову до подання позовної заяви,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст заяви про забезпечення позову
Товариство з обмеженою відповідальністю «Клеон-Ойл» (далі також - Позивач, ТОВ «Клеон-Ойл», Товариство) звернулося до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - Відповідач, ГУДПС) із заявою про забезпечення позову шляхом:
- заборони ГУ ДПС у м. Києві вчиняти будь-які дії, які є наслідком визнання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 від 1 липня 2019 року не діючою та будь-яких інших дій, які обумовлені таким невизнанням та спрямовані на зупинення, обмеження, перешкоджання господарської діяльності ТОВ «Клеон-Ойл»;
- заборони ГУ ДПС у м. Києві відмовляти/блокувати/зупиняти в реєстрації подані ТОВ «Клеон-Ойл» акцизні накладні або не приймати їх з підстав відсутності в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального (далі також - Реєстр) даних щодо дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 від 1 липня 2019 року;
- заборони вчиняти будь-які дії третім особам, що спрямовані на зупинення, обмеження, перешкоджання здійснення господарської діяльності ТОВ «Клеон-Ойл» внаслідок визнання ГУ ДПС у м. Києві не діючою ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 від 1 липня 2019 року.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач зазначав, що податковим органом безпідставно вилучено з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформацію щодо строку дії ліцензії №26580314201900116 від 1 липня 2019 року. На думку Позивача, така протиправна поведінка контролюючого органу створює реальну загрозу заподіяння значних матеріальних збитків не лише самому Товариству, а й його контрагентам, а також негативно впливає на публічні та суспільні інтереси.
Неможливість виконання ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ» своїх договірних зобов'язань у зв'язку з відсутністю реєстрації акцизних накладних призведе не лише до втрати прибутку, а й до ризику розірвання господарських договорів, що ставить під загрозу стабільність господарської діяльності як Позивача, так і його партнерів. Зупинення діяльності, у свою чергу, може спричинити перебої у постачанні пального клієнтам, серед яких є не лише приватні суб'єкти господарювання, а й органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства.
Крім того, Позивач та його контрагенти Позивача вже стикаються з проблемами реєстрації акцизних накладних, що створює ризик застосування до них штрафних санкцій з боку контролюючих органів. Водночас оформлення необхідних для такої реєстрації квитанцій за формою №1-АН є неможливим за відсутності чинної ліцензії.
За таких обставин відсутність можливості своєчасної реєстрації акцизних накладних зумовлює низку негативних наслідків, зокрема накладення фінансових санкцій, порушення легальності обігу пального, неможливість його зберігання та постачання з акцизних складів, а також реальний ризик повного зупинення господарської діяльності Товариства.
1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою від 11 грудня 2024 року Київський окружний адміністративний суд частково задовольнив заяву про забезпечення позову та:
заборонив ГУ ДПС вчиняти дії будь-які дії, які є наслідком визнання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не діючою та будь-яких інших дій, які обумовлені таким невизнанням та спрямовані на зупинення, обмеження, перешкоджання господарської діяльності ТОВ «Клеон-Ойл»;
заборонив блокування та зупинення реєстрації акцизних накладних заявника з підстав, пов'язаних із відсутністю відомостей про ліцензію в Реєстрі.
У частині вимог про заборону вчинення дій третім особам суд відмовив, визнавши достатніми заходи, спрямовані на обмеження дій податкового органу.
Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до істотних та незворотних наслідків, зокрема:
розриву господарських зв'язків;
припинення діяльності підприємства;
неможливості повного відновлення порушених прав навіть у разі подальшого задоволення позову.
Постановою від 12 березня 2025 року Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ГУ ДПС, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що:
застосовані заходи є співмірними, обґрунтованими та необхідними для збереження існуючого стану правовідносин до вирішення спору по суті;
на період воєнного стану ліцензії, строк дії яких закінчився, вважаються чинними, що виключає правові підстави для визнання ліцензії недійсною або блокування діяльності Позивача.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Відповідача-1 (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, які просить скасувати ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.
Відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено приписи статей 153, 157 та 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), оскільки у разі неподання ТОВ «Клеон-Ойл» позовної заяви у строк, встановлений частиною другою статті 153 КАС України, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 320/59059/24 про забезпечення позову підлягала скасуванню.
Зокрема, позов у межах провадження № 320/59059/24 до суду першої інстанції подано не було, що підтверджується відсутністю відповідної позовної заяви у матеріалах справи та є самостійною і беззаперечною підставою для скасування заходів забезпечення позову.
Незважаючи на це, заява Головного управління ДПС у м. Києві про скасування заходів забезпечення позову, подана 26 грудня 2024 року, була розглянута судом першої інстанції лише 16 квітня 2025 року, без належної оцінки дотримання заявником обов'язкового десятиденного строку для подання позову.
Посилання представника ТОВ «Клеон-Ойл» на відкриття провадження у справі № 320/890/25, на переконання Відповідача, не спростовує порушення вимог частини другої статті 153 КАС України, оскільки позов у цій справі подано лише 7 січня 2025 року, тобто поза межами встановленого законом строку, а зазначене провадження є процесуально відокремленим від справи № 320/59059/24.
Під час апеляційного розгляду Позивач, як вважає Відповідач, не надав доказів своєчасного подання позову, однак суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цій обставині, що свідчить про істотне порушення норм процесуального права.
ГУ ДПС зазначає також про відсутність належних доказів, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову могло істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду чи ефективний захист прав позивача.
Крім того, Відповідач покликається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 7 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.
Крім того, в ухвалі суду першої інстанції не наведено істотних обставин та доказів, які б свідчили про наявність очевидних ознак протиправності рішень, дій чи бездіяльності ГУ ДПС та ДПС України або про порушення прав та інтересів ТОВ «Клеон-Ойл».
З урахуванням викладеного Відповідач просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 320/59059/24.
2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Позивач вважає оскаржувані судові рішення обґрунтованими і законними, просить залишити їх в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач, зокрема, стверджує, що ним дотримано вимоги частини другої статті 153 КАС України, оскільки позовну заяву вперше подано до Київського окружного адміністративного суду 19 грудня 2024 року у справі № 320/60905/24, тобто у межах десятиденного строку з дня постановлення ухвали про забезпечення позову від 11 грудня 2024 року; ухвалою суду від 2 січня 2025 року зазначену позовну заяву було повернуто, після чого 7 січня 2025 року ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ» повторно звернулося до суду з аналогічними позовними вимогами та заявою про поновлення строку звернення, а ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року відкрито провадження у справі № 320/890/25 за правилами спрощеного позовного провадження, що підтверджує своєчасність і належність реалізації Позивачем права на судовий захист.
Скасування заходів забезпечення позову виключно через формальну відмінність у реєстраційному номері провадження є проявом надмірного формалізму, що суперечить засадам справедливого судочинства та принципу доступу до правосуддя. Такий підхід підриває ефективність судового захисту та не відповідає завданням адміністративного процесу.
У своїй заяві про застосування заходів забезпечення Позивач просив суд першої інстанції застосувати заходи забезпечення позову саме у вигляді заборони ГУ ДПС вчиняти будь-які дії, які є наслідком визнання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не діючою та будь-яких інших дій, які обумовлені таким невизнанням та спрямовані на зупинення, обмеження, перешкоджання господарської діяльності ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ» та забороні ГУ ДПС відмовляти/блокувати/зупиняти в реєстрації подані ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ» акцизні накладні або не приймати їх з підстав відсутності в Реєстрі даних щодо дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Вибір саме такого способу захисту порушених прав Позивачем було обумовлено такими обставинами справи як: характер дій контролюючих органів, співмірність до позовних вимог, необхідністю отримання судового захисту на час судового розгляду спору по суті, недопущення передчасних наслідків дій контролюючого органу до набрання законної сили судового рішення по суті спору. Акцентує увагу, що без врегулювання цієї ситуації та усунення протиправних дій контролюючого органу Товариство не зможе вести свою основну господарську діяльність, що призведе до значних матеріальних збитків та нанесенню шкоди не тільки власне ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ», але й контрагентам та суспільним відносинам в цілому. Адже, наразі Позивач має укладені договори поставки пального згідно з якими здійснюються активні поставки пального контрагентам, копії договорів, наявні в матеріалах справи.
Зауважує представник Позивача й на тому, що у разі неможливості здійснення господарської діяльності ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ», воно зазнає істотних фінансових втрат, нестиме відповідальність перед контрагентами, у тому числі в судовому порядку, та ризикує розірванням довгострокових договірних відносин, що негативно вплине на його ділову репутацію. Контрагенти Позивача, зокрема комунальні підприємства та органи місцевого самоврядування, забезпечують постачання пального соціально значущим споживачам, тому припинення діяльності Товариства може спричинити перебої у забезпеченні паливом, особливо в умовах підвищеної потреби у пальному для генераторів під час відключень електроенергії.
Позивач та його партнери вже зазнають труднощів із реєстрацією акцизних накладних у Реєстрі, що підтверджується квитанціями № 1-АН про відмову в прийнятті документів через відсутність чинної ліцензії. Неможливість реєстрації накладних створює ризик застосування штрафних санкцій, ускладнює підтвердження легальності обігу пального.
Зупинення діяльності ТОВ «КЛЕОН-ОЙЛ» матиме негативні бюджетні наслідки, оскільки Товариство є сумлінним платником податків та у 2024 році сплатило 4 759 395,28 грн податкових платежів; додатково держава втратить щомісячні авансові внески у розмірі близько 60 000 грн відповідно до нової моделі оподаткування АЗС.
Крім того, Товариство є роботодавцем для 368 працівників, а припинення діяльності може призвести до запровадження режиму простою та значного вивільнення персоналу, що матиме соціально чутливі наслідки. Додатковим ризиком є можливість віднесення Позивача до категорії ризикових платників податків у зв'язку з поширенням інформації про відсутність ліцензії в інформаційних системах ДПС, що істотно ускладнить подальшу господарську діяльність.
Після виключення відомостей про ліцензію контролюючим органом уже ініційовано масові перевірки із залученням Національної поліції та застосуванням штрафних санкцій, що свідчить про системний тиск і реальний ризик повного блокування діяльності Позивача у разі скасування заходів забезпечення позову. Надані суду докази підтверджують реальність, а не гіпотетичність негативних наслідків, а також обґрунтовують необхідність збереження існуючого стану до вирішення спору по суті.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Як підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, встановлено в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року, та не заперечується сторонами, після подання заяви про забезпечення позову 19 грудня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Клеон-Ойл» зареєструвало позовну заяву у справі №320/60905/24 до Головного управління ДПС у м. Києві.
У межах зазначеної справи Позивач оскаржив дії контролюючого органу щодо визнання недіючою ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 від 1 липня 2019 року, виключення інформації про дію цієї ліцензії з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, а також просив зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити у відповідному реєстрі дані про дію зазначеної ліцензії до 07 лютого 2025 року.
Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 2 січня 2025 року у справі №320/60905/24 повернув позовну заяву Позивачеві.
Надалі, 10 січня 2025 року, зареєстровано позовну заяву (справа №320/890/25) Товариства з обмеженою відповідальністю «Клеон-Ойл» до Головного управління ДПС у м. Києві, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо визнання недіючою ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 від 1 липня 2019 року та виключення інформації щодо її дії з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального;
- визнати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 діючою з 1 липня 2019 року до 7 лютого 2025 року;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити в Реєстрі дані щодо дії зазначеної ліцензії;
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві та ДПС України щодо відмови в реєстрації акцизних накладних ТОВ «Клеон-Ойл» з підстав визнання недіючою ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116;
- зобов'язати ДПС України зареєструвати акцизні накладні ТОВ «Клеон-Ойл», які не були прийняті або зареєстровані з підстав відсутності в Реєстрі інформації про строк дії зазначеної ліцензії.
Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 січня 2025 року відкрив провадження у справі №320/890/25 та визначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 29 вересня 2025 року частково задовольнив позов, зокрема:
- визнав протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо визнання недіючою ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №26580314201900116 від 1 липня 2019 року та виключення інформації про неї з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального;
- визнав протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві та ДПС України щодо відмови в реєстрації акцизних накладних ТОВ «Клеон-Ойл» з підстав визнання недіючою зазначеної ліцензії;
- зобов'язав ДПС України зареєструвати всі акцизні накладні ТОВ «Клеон-Ойл», які не були прийняті або зареєстровані через відсутність у Реєстрі про строк дії відповідної ліцензії.
У решті позовних вимог суд відмовив.
Станом на цей час рішення не набрало законної сили, оскільки справа переглядається судом апеляційної інстанції.
Варто зазначити й те, що Київський окружний адміністрований суд у справі №320/59059/24 ухвалою від 16 квітня 2025 року заяву ГУДПС про скасування заходів забезпечення позову (вхідний №25235 від 9 квітня 2025 року) у справі №320/59059/24 залишив без задоволення. Зазначене судове рішення Відповідачем не оскаржувалося, а отже в межах цього касаційного провадження Суд не наділений повноваженнями щодо перевірки обставин наявності або відсутності підстав для скасування заходів забезпечення позову.
Повертаючись до перевірки відповідності судових рішень щодо забезпечення позову вимогам законності та обґрунтованості, Суд звертає увагу на таке.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 оку у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24).
Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі № 140/1568/23 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Отже, та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що невжиття судом забезпечення адміністративного позову, може призвести до порушення прав та законних інтересів Позивача, ускладнити або зробити фактично неможливим виконання рішення суду у цій справі у майбутньому, з огляду на можливі негативні наслідки дій Відповідача щодо припинення дії ліцензії. Суди погодились з доводами Позивача, що припинення дії ліцензії призведе до негативних наслідків, а саме зупинення діяльності, неможливість сплачувати податки, реєструвати акцизні накладні, може привести до розірвання договірних відносин.
Таким чином суди погодились з доводами Позивача та задовольнили його заяву про забезпечення позову.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Сам по собі факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішення чи вчинення дій, які потенційно можуть вплинути на права та інтереси Позивача, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Наявність реальної загрози порушення прав, а також ризиків, пов'язаних із виконанням майбутнього судового рішення, має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, Позивач, звертаючись із заявою про забезпечення позову, до заяви не додав копії ліцензії (або витягу чи її додатків), дія якої, за твердженням Позивача, протиправно припинена Відповідачем, що унеможливлює достовірно встановлення її реквізитів (номера, дати видачі, строку дії). Найсуттєвішим є те, що у матеріалах справи відсутні відомості, які б давали змогу визначити конкретне місце роздрібної торгівлі пальним, щодо якого видано ліцензію, зокрема конкретну автозаправну станцію, на якій Позивач здійснював господарську діяльність.
При цьому, варто зазначити, що відповідно до приписів статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Такий нормативний підхід обумовлює необхідність встановлення чіткої прив'язки між ліцензією, конкретним об'єктом (АЗС) та господарською діяльністю, що на ньому здійснюється.
За відсутності даних про конкретне ліцензоване місце провадження діяльності, суд був позбавлений правових і фактичних підстав перевірити, чи поширюється дія відповідної ліцензії на конкретну автозаправну станцію, щодо якої заявляються ризики, а також оцінити, яким саме чином припинення дії конкретної ліцензії може вплинути на всю господарську діяльність Позивача. Відтак неможливо було встановити, чи перебувають наведені у заяві доводи у прямому причинно-наслідковому зв'язку з оскаржуваними у справі № 320/890/25 рішеннями або діями Відповідача, та чи є такі ризики реальними, безпосередніми й такими, що потребують негайного судового втручання.
Так, Суд зазначає, що Позивач надав копію штатного розпису, зі змісту якого вбачається включення до організаційної структури Позивача 17 автозаправних станцій.
Позивач не навів переконливих доводів і не надав доказів, які б підтверджували, що припинення дії ліцензії щодо однієї (із 17 зазначених ним в штатному розписі) з автозаправних станцій призведе або може призвести до незворотних або критичних наслідків для всієї господарської діяльності підприємства. Так само у матеріалах справи відсутні відомості про те, що на відповідній АЗС, щодо якої видавалась відповідна ліцензія, не здійснювались інші види господарської діяльності, які могли б пом'якшувати або нейтралізувати заявлені ризики.
Натомість у позовній заяві сам Позивач зазначив широкий перелік інших видів економічної діяльності здійснюваних ним відповідно до КВЕД, зокрема:
46.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту;
46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;
46.33 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами;
46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами;
46.90 - неспеціалізована оптова торгівля;
47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;
68.10 - купівля та продаж власного нерухомого майна;
68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;
73.11 - рекламні агентства;
73.20 - дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки;
77.11 - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
Такий перелік видів економічної діяльності не підтверджує недиверсифікований характер господарської діяльності Позивача, що, за відсутності належної та допустимої доказової бази у цій справі не дає підстав підтвердити його доводи про критичну залежність фінансового стану від можливості здійснення виключно роздрібної торгівлі пальним на підставі ліцензії, дію якої припинено.
Варто підкреслити й те, що у своїй заяві сам Позивач зазначив про наявність у нього ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним, що свідчить про отримання ним не однієї ліцензії. Однак суди на цю обставину належної уваги не звернули. Водночас Позивач не обґрунтував, у який саме спосіб припинення дії окремої ліцензії створює реальну загрозу заподіяння істотної шкоди його господарській діяльності.
За таких обставин колегія суддів Погоджується з доводами Відповідача, що зазначені Позивачем підстави забезпечення позову не підтверджені належними та допустимими доказами та не відповідають стандарту обґрунтованості, необхідному для застосування виняткових заходів забезпечення позову.
Відтак висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для вжиття таких заходів не може вважатися належно вмотивованим, оскільки ґрунтується не на встановлених фактах, а на гіпотетичних ризиках, що не доводять можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.
Варто також зазначити, що, посилаючись на наявність у Позивача договірних зобов'язань перед контрагентами щодо постачання пального, суди попередніх інстанцій не перевірили ані зміст відповідних договорів, ані характер та умови виконання господарських операцій. Зокрема, судами не встановлено, а Позивач не доводив, що постачання пального за такими договорами мало здійснюватися виключно з тієї автозаправної станції, щодо діяльності якої було припинено дію ліцензії.
За відсутності таких перевірених обставин твердження про неминучість порушення договірних зобов'язань і настання негативних наслідків для Позивача має характер припущень і не підтверджує реальність і безпосередність ризиків, на які він посилався у заяві про забезпечення позову, з якими і погодились суди попередніх інстанцій.
Посилаючись на відмову у реєстрації акцизних накладних, як обставину що свідчить про настання незвотротних для Позивача наслідків, суди попередніх інстанцій не встановили, а Позивач не довів, що такі обставини створюють саме той рівень ризику, який закон пов'язує з необхідністю застосування виняткових заходів забезпечення позову.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Проте оскаржувані судові рішення у цій справі не містять жодного обґрунтованого мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав Позивача, складність вчинення цих дій, не встановлено, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежилися лише висновками, що припинення ліцензії може призвести до невідвотротних наслідків щодо діяльності Позивача, при цьому суди не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову.
Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас слід звернути увагу, що Позивач на момент подання заяви про забезпечення позову не надав жодного належного та допустимого доказу того, що роздрібна торгівля пальним на час звернення до суду та на момент вчинення Відповідачем дій щодо припинення дії ліцензії була основним видом його господарської діяльності або становила ключове джерело отримання доходу.
У світлі викладеного колегія суддів вважає, що Позивачем не доведено існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов'язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував позивач. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність відповідних правовідносин.
При цьому колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного розпорядження може убезпечити Позивача від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.
Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта.
Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 460/549/20, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню із прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Клеон-Ойл» про забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх