Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/2309/2026
м. Київ Справа № 359/3828/23
05 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Муранової-Лесів І.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вищевказаною позовною заявою з вимогою:
- стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунок Державної казначейської служби України на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1 865,00 грн.;
- стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державіної казначейської служби України на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.;
- судові витрати стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області.
Позов мотивувала тим, що 19 жовтня 2021рокуадміністративна комісія при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради винесла постанову про накладення адміністративного стягнення №9, якою наклала на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1360 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою, позивач оскаржила її до суду та рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2022року у справі №359/1514/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року, було задоволено її адміністративний позов, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення № 9 від 19жовтня 2021року, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 152 КУпАП.
У період з 21листопада 2021 року по 10січня 2022року позивач знаходилася за межами України, перебувала у Вірменії. Проте з її рахунку було списано суму штрафу у розмірі 1 360 грн., яке відбулося в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4відкритого у Бориспільському відділі державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Внаслідок виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення з позивача було списано виконавчий збір у сумі 136,00 грн. та виконавчі витрати в сумі 369 грн. Всього з рахунку відповідача було списано коштів в сумі 1 865,00 грн.
Зазначає, що судовими рішенням у справі № 359/1514/22, які мають преюдиційне значення, встановлено протиправність дій виконавчого комітету Бориспільської міської ради щодо притягнення її до адміністративної відповідальності та порушення вимог КУпАП, що стало підставою для скасування постанови № 9 від 19 жовтня 2021 року та закриття справи про адміністративне правопорушення за ст.152 КУпАП.
Вважає, що заподіяна їй матеріальна шкода в сумі 1865 грн. підлягає відшкодуванню відповідно до вимог ст.ст.1173, 1174 ЦК України. Також стверджує, що неправомірними діями відповідача позивач була позбавлена виплаченої соціальної допомоги при народження дитини, яка надходила на рахунок. Вона була змушена змінювати спосіб свого життя, збирати докази невинуватості, залучати правову допомогу, відстоювати у суді свою позицію та незаконність дій відповідача, була вимушена обмежити блага, якими вона могла забезпечити дитину. Внаслідок цього відповідачем їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 10 000 грн. Позивачем понесені витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з місцевого бюджету м. Борисполя Київської області на користь ОСОБА_1 суму стягнутого штрафу в розмірі 1 360 гривень.
Стягнуто з Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування стягнутого виконавчого збору та витрат виконавчого провадження 505 гривень.
Стягнуто з Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 гривень 60 копійок та поштові витрати в сумі 29 гривень, всього на загальну суму 1102 гривні 60 копійок.
В задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 25 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови щодо стягнення моральної шкоди, поштових витрат та витрат на правничу допомогу та ухвалити нове, яким стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та поштові витрати. Стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн. Стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та поштові витрати.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанцій при ухваленні оскаржувального рішення припустилися порушення норм процесуального права, висновки суду є передчасними та суперечать фактичним обставинам справи.
Під час дослідження документів, доданих до матеріалів справи, суд допустив надмірний формалізм, чим створив перешкоди позивачу у компенсації витрат на правничу допомогу, у компенсації поштових витрат та у відшкодуванні моральної шкоди.
Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що в акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30 березня 2023 року неможливо достовірно встановити які послуги та у яких обсягах були надані адвокатом Асряном А.О. позивачу. Скаржник категорично не погоджується з висновком суду першої інстанції оскільки в акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30 березня 2023 року чітко зазначено, які послуги надано адвокатом його клієнту.
Пунктом 2 акту визначено, що загальний час надання послуг адвоката замовнику становить 5 (п'ять) години.
Пунктом 3 акту визначено, що загальна вартість послуг адвоката за надані послуги складає 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) грн., з розрахунку 3 000.00 грн. за годину роботи адвоката.
Тому, апелянт вважає твердження суду про неможливість достовірно встановити які послуги та яких обсягах були надані безпідставними.
Скаржником засобами поштового зв'язку направлялись документи позивачу та виконувались інші процесуальні дії в рамках розгляду цієї справи.
На підтвердження поштових витрат скаржник надав суду першої інстанції фіскальні чеки, які підтверджують витрати на поштовий зв?язок, однак суд не взяв до уваги дані докази.
Суд відмовляючи скаржнику у відшкодуванні моральної шкоди спонукає виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області припиненню повторних протиправних дій (незаконні рішення, які визнані судами), ча завдання та мета відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів місцевого самоврядування є запобігання вчиненню об?єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Судом першої інстанції не враховано та належним чином не надана правова оцінка, що протиправні дії відповідача у подальшому потягнули за собою накладення арешту Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) на всі карткові рахунки, а згодом і списання грошових коштів відбулося саме з карти на допомогу по догляду за дитиною.
Окрім того, судом першої інстанції встановлено, але не враховано при прийняті рішення відмови у відшкодуванні моральної шкоди, що у період з 21 листопада 2021 року по 10 січня 2022 року скаржник знаходилася за межами України, а протиправні дії відповідача та накладення арешту на її грошові кошти спричинила моральну шкоду, яка полягала у моральних стражданнях та душевних переживаннях та болі, а також вона була змушена докладати додаткових зусиль для поновлення своїх прав. Крім цього, такі дії відповідача змусили скаржника залишитись без грошей поза межами України, що позбавили її можливості гідно харчуватись, купувати засоби гігієни.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2022 року у справі № 359/1514/22, яке набрало законної сили 20 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення № 9 від 19 жовтня 2021 року, винесену адміністративною комісією при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради Київської області відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 152 КУпАП закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 496 гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Вказаним рішенням суду встановлено, що 19 жовтня 2021 року адміністративна комісія при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради винесла постанову про накладення адміністративного стягнення № 9, якою наклала на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 360 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП.
Суд зазначив, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення була винесена за відсутності ОСОБА_1 , яка не з'явилась на засідання адміністративної комісії при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради.
Також суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 отримувала вказане повідомлення, а також, що повідомлення було направлено не за адресою реєстрації ОСОБА_1 .
За змістом рішення від 26 липня 2022 року Бориспільський міськрайонний суд встановив, що в протоколі про адміністративне правопорушення № 86 від 18 серпня 2021 року та в постанові про накладення адміністративного стягнення № 9 від 19 жовтня 2021 року відсутня вказівка на конкретну норму Правил благоустрою м. Борисполя, затверджених рішенням сесії Бориспільської міської ради від 29 березня 2016 року № 470-7-VII, яка була порушена позивачем.
Суд погодився з доводами позивача щодо безпідставності притягнення її до адміністративної відповідальності та вважав, що постанова про накладення адміністративного стягнення № 9 від 19 жовтня 2021 року відносно ОСОБА_1 підлягає скасуванню як протиправна, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 26 жовтня 2022 року було відмовлено позивачу у задоволенні заяви про поворот виконання з підстав , що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб відновлення майнового права, адже після набрання законної сили рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 26 липня 2022 року вона має право пред'явити в порядку цивільного судочинства позов про стягнення з виконавчого комітету Бориспільської міської ради матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності, на підставі ч.1 ст.1173 ЦК України.
Дослідження копії виконавчого провадження АСВП № НОМЕР_4, наданого Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) встановлено наступне.
21 жовтня 2021 року до Відділу з адміністративної комісії Виконавчого комітету Бориспільської міської ради надійшла на виконання постанова від 19 жовтня 2021 року № 9 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 360 гривень відносно ОСОБА_1
21 жовтня 2021 року постановою державного виконавця Агатюка О.О. була відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 про примусове виконання постанови № 9, виданої 19 жовтня 2021 року Бориспільською міської радою та стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штраф 1360 грн. Стягувач - Бориспільська міська рада.
Платіжним дорученням № 32259 від 03 грудня 2021 року Бориспільським міським ВДВС ЦМУМЮ (м.Київ) перераховано 1360 грн. штрафу на рахунок Головного управління Казначейства у Київській області, Бориспільська міська рада, 21081100 - код класифікації доходів бюджету для адміністративних штрафів та інших санкцій.
Згідно із розпорядженням № НОМЕР_4 від 03 грудня 2021 року грошові кошти, що надійшли на депозитний рахунок Бориспільського міського ВДВС підлягали перерахуванню: 1360 грн. - на користь ГУК Київ обл./Бориспіль мі./2108110 - в казначейство України; 136 грн. виконавчого збору на рахунок Казначейства України, 69 грн. та 300 грн. витрат виконавчого провадження - в Державну казначейську службу за вказаними реквізитами.
Постановою державного виконавця від 03 грудня 2021 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_5 було закрито у зв'язку тим, що боржником рішення виконано, борг, виконавчий збір, витрати сплачено в повному обсязі.
Факт списання коштів з рахунку позивача у сумі 1865 грн. 02 грудня 2021 року (баланс - залишок - 207.24) підтверджується випискою з рахунку позивача в АТ «КБ «Приватбанк».
Позивач є громадянкою Вірменії та має посвідку на постійне проживання в Україні серії/номер НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , виданого Бориспільським міськрайонний відділом державної реєстрації актів цивільного стану 05 березня 2021 року, позивач має малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із повідомленням Головного управління ДВСУ в Київській області від 10 жовтня 2023 року № 5-10/7674 у Головному управління Казначейства відсутня інформація щодо зарахування до державного бюджету грошових коштів в розмірі 1360 грн., стягнутих з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
Станом на 10 жовтня 2023 року Головне управління Казначейства не отримувало на свою адресу заяв щодо повернення коштів від ОСОБА_1 з державного бюджету утриманої з неї суми штрафу в сумі 1360 грн.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Положеннями частин першої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись з даним позовом, позивачка посилалася на ті обставини, що у період з 21 листопада 2021 року по 10 січня 2022 року скаржник знаходилася за межами України, а протиправні дії відповідача та накладення арешту на її грошові кошти спричинила моральну шкоду, яка полягала у моральних стражданнях та душевних переживаннях та болі, а аткож вона була змушена докладати додаткових зусиль для поновлення своїх прав. Крім цього, такі дії відповідача змусили скаржника залишитись без грошей поза межами України, що позбавили її можливості гідно харчуватись, купувати засоби гігієни.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, будь-яких доказів того, що діями Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області позивачці завдано моральних страждань, останньою не надано. Отже, неможливо встановити причинний зв'язок між діями органу державної влади та моральними стражданнями позивачки, що є необхідною умовою для відшкодування завданої шкоди.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Разом з тим, Київський апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано та належним чином не надана правова оцінка, що у період з 21 листопада 2021 року по 10 січня 2022 року скаржник знаходилася за межами України, а протиправні дії відповідача та накладення арешту на її грошові кошти спричинила моральну шкоду та звертає увагу, що а ні до позовної заяви, а ні до апеляційної скарги не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачці сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру саме з боку відповідача, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди жодним чином позивачем не обґрунтований і не доведений та очевидно не відповідає тим негативним наслідкам, які вона зазначала.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити таке.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами 1, 2 ст. 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 4 зазначеної статті визначено, що розмір таких витрат має бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вказане повністю кореспондується із принципом змагальності, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення.
Окрім того, наведене свідчить про те, що тягар доказування повністю покладається на ту сторону, котра заявила таку вимогу в суді, в той же час співмірність, обґрунтованість витрат на правничу допомогу, а також їх розмір необхідно підтвердити належними та допустимими доказами.
Наведене підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові КГС ВС у справі № 922/2604/20 від 20 липня 2021 року. Зокрема, у вказаній справі Суд зазначив, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Аналогічні висновки щодо необхідності доказування суми судових витрат на професійну правничу допомогу, про відшкодування якої заявляє учасник справи, були також викладені у постанові ВП ВС від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові ОП КГС ВС від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Встановлено, що адвокат Асрян А.О. представляє інтереси ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 27 березня 2023 року.
Відповідно до протоколу узгодження послуг від 27 березня 2023 року сторони погодили перелік послуг адвоката в процесуальних діях, що надаються замовнику.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30 березня 2023 року адвокат Асрян А.О. надав замовнику перелік послуг.
Разом з тим, стягуючи такі витрати з відповідача, судом першої інстанції не враховано, що позивачем не надано письмових доказів, зазначених ст. 137 ЦПК України для вирішення питання про відшкодування судових витрат. Так, у матеріалах справи не міститься доказів надання правничої допомоги саме у цій справі, не конкретизовано скільки часу витрачено на вивчення документів, на консультацію, на підготовку позовної заяви та до переліку наданих послуг включно складання та написання відповіді на відзив, що не підтверджується матеріалами справи, що є підставою для відмови у стягненні судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, відсутні правові підстави для стягнення на користь апелянта судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий Судді: