04 лютого 2026 року м. Київ
Справа № 940/916/25
Провадження №22-ц/824/2095/2026
Резолютивна частина постанови оголошена 04 лютого 2026 року
Повний текст постанови складено 05 лютого 2026 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: заявник ОСОБА_1
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 липня 2025 року, ухваленого у складі судді Самсоненко Р.В., -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області зі заявою про встановлення факту спільного проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у якій просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у період з 23.05.2005 року по дату зникнення безвісти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 , приймаючи безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, виконуючи бойове завдання в районі Іллінка Донецької області, внаслідок артилерійського обстрілу, штурмових дій противника, зник безвісті.
У зв'язку з тим, що заявниця та ОСОБА_4 не зареєстрували шлюб, ОСОБА_1 не може в повному обсязі реалізувати свої права, а саме належним чином комунікувати з органами військового управління, подавати заяви до уповноважених органів щодо розшуку ОСОБА_4 та ініціювати питання виплати грошових коштів, і в подальшому ініціювати звернення до суду із заявою про оголошення ОСОБА_4 померлим. У зв'язку з чим прохала встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Заявниця вказала в заяві, що сімейні стосунки між заявником та ОСОБА_4 виникли у 2002 році, з 12.12.2002 року ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав з ОСОБА_1 в її будинку по АДРЕСА_1 . Сторони проживали разом як сім'я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільний побут та відносини притаманні подружжю. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_2 , якого вони виховували спільно. Проживали разом до мобілізації чоловіка на військову службу та мали взаємні відносини як у подружжя до моменту зникнення ОСОБА_4 08.11.2024 року.
Ухвалою суду від 27 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу прийнято до розгляду, призначено судове засідання.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 22 липня 2025 року Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зниклого безвісти, однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 23.05.2005 року по дату зникнення безвісти ОСОБА_4 08.11.2024 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею доведено, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 має для неї юридичне значення, в іншому, окрім судового порядку встановити такий факт вона не має можливості, у зв'язку із чим суд вважає за можливе задовольнити заяву, оскільки факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків, підтверджується дослідженими судом доказами.
Не погоджуючись з рішенням суду, Міністерство оборони України подалоапеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вимоги позивача є передчасними, оскільки ОСОБА_4 вважається зниклим безвісті а не померлим, а тому звернення до МО України про виплати є передчасними.
Зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та порушив ч. 3 ст. 294 ЦПК України оскільки встановив факт проживання з 23 травня 2005 року а не як було зазначено в заяві з 12 грудня 2002 року.
Зауважує, що мета заявниці не буде досягнута у разі задоволення заяви, оскільки у разі задоволення заяви заявник не набуде права призначення та отримання нарахованого та не виплаченого грошового забезпечення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Порхун О.П. проти доводів апеляційної скарги заперечувала.
В судовому засіданні прредставник МО України Завальнюк Ж.В. підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 адвокат Порхун О.П. в режимі відеоконференцзв'язку проти доводів апеляційної скарги заперечувала.
Заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися.
Заінтересована особа ОСОБА_2 подав до апеляційного суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Заінтересована особа ОСОБА_3 про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином (а.с.169).
За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що відповідно до Акту про фактичне місце проживання депутата Тетіївської міської ради ОСОБА_5 № 22 від 26.02.2025 року, складеного за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджено, що громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , з 2002 року, вели спільний побут, спільне господарство. Разом з ними проживав їх спільний син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 16).
У свідоцтві про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , вказано місце народження - с. Горошків, батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_1 ( а. с. 7).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи № 2273 від 31.12.2021 року, встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.12.2002 р. по теперішній час ( а. с. 9).
Із витягу з Реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 зазначено, що вона з 12.01.2004 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 6).
Також, разом із заявою до справи ОСОБА_1 долучила копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , вказавши, що оригінал свідоцтва знаходиться у неї ( а. с. 8).
З копії виписки з рішення Тетіївського районного суду Київської області від 23 травня 2005 року встановлено, що шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , який був зареєстрований 23 листопада 1992 року, актовий запис № 12 - розірвано ( а. с. 78).
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) від 10.11.2024 № 323 встановлено, що матрос ОСОБА_4 , стрілець-санітар десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти, з 08 листопада 2024 року вважається таким, що зник безвісти за особливих обставин ( а. с. 12).
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 09.11.2024 року встановлено, що 09.11.2024 року відділенням поліції № 3 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.11.2024 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (№ кримінального провадження 12024111300000122) по факту зникнення безвісти її чоловіка - військовослужбовця в.ч. НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуваючи поблизу м. Курахове Донецької області, під час бойових завдань перестав виходити на зв'язок із 30.10.2024 року ( а. с. 15).
З витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25.02.2025 сформованого Міністерством внутрішніх справ України, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник на території бойових дій (під час воєнних дій), особа рядового або начальницького складу, відомості про кримінальне провадження № 12024111300000122 внесено 09.11.2024 відділенням поліції № 3 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на підставі заяви № 3960 від 09.11.2024 ( а. с. 14).
На підтвердження факту проживання однією сім'єю заявницею долучено фотокартки із сімейного альбому на яких зображені заявниця, ОСОБА_4 та їх син ОСОБА_9 в ранньому дитячому віці ( а. с. 79-80).
Також у судовому засіданні в першій інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_6 в якому вона пояснила суду, що знає цю сім'ю. Вони проживали разом з 2002 року, як чоловік і дружина, вели спільне господарство, спільний побут, мали сина.
Крім того, була допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 яка підтвердила факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як чоловіка і дружини з 2002 року. Пояснила, що вони проживали разом як сім'я, провели ремонт у будинку, мали спільне господарство і спільний побуту.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви. По суті справи підтвердив факти та обставини викладені в позовній заяві, пояснив, що являється сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підтвердив, що його батьки постійно проживали разом, вели спільне господарство та спільний побут, як сім'я.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1,2 ст. 315 ЦПК України що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18).
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи містять докази, що підтверджують факт проживання заявниці однією сім'єю з ОСОБА_4 .
У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , які надали покази, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом.
Також було долученоАкт про фактичне місце проживаннядепутата Тетіївської міської ради ОСОБА_5 № 22 від 26.02.2025 року, складеного за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджено, що громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , з 2002 року, вели спільний побут, спільне господарство. Разом з ними проживав їх спільний син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 16).
Крім того, у свідоцтві про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , вказано місце народження - с. Горошків, батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_1 ( а. с. 7).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи № 2273 від 31.12.2021 року, встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.12.2002 р. по теперішній час ( а. с. 9).
Із витягу з Реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 зазначено, що вона з 12.01.2004 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 6).
З копії виписки з рішення Тетіївського районного суду Київської області від 23 травня 2005 року встановлено, що шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , який був зареєстрований 23 листопада 1992 року, актовий запис № 12 - розірвано ( а. с. 78).
Також, до матеріалів справи було долучено фотокартки із сімейного альбому на яких зображені заявниця, ОСОБА_4 та їх син ОСОБА_9 в ранньому дитячому віці ( а. с. 79-80).
Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, що підтверджують факт проживання заявниці ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_4 .
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається існування спору про право між заявником і заінтересованою особою, оскільки у разі встановлення факту, що має юридичне значення права заінтересованої особи жодним чином порушенні не будуть.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що мета заявниці не буде досягнута у разі задоволення заяви, з огляду на те, що у такому випадку заявник не набуде права на призначення та отримання нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення, є необґрунтованими. Зазначене зумовлено тим, що у межах поданої заяви відсутній предмет спору у вигляді стягнення грошових коштів із заінтересованої особи, а відтак наведені доводи не стосуються предмета та підстав заяви, поданої до суду та суд не вирішує таке питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Отже, відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України на справи окремого провадження не поширюється норма ЦПК України щодо меж судового розгляду. З огляду на специфіку окремого провадження, яке спрямоване не на вирішення спору про право, а на встановлення юридичних фактів або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав та обов'язків, суд у справах цієї категорії не обмежений виключно змістом заявлених вимог.
У зв'язку з цим суд, з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, а також забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів заявника, у разі наявності відповідної потреби має право виходити за межі вимог, заявлених у поданій до суду заяві, у межах предмета окремого провадження та вимог процесуального закону.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 липня 2025 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна
04 лютого 2026 року м. Київ
Справа № 940/916/25
Провадження №22-ц/824/2095/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: заявник ОСОБА_1
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 липня 2025 року, ухваленого у складі судді Самсоненко Р.В.,-
Відповідно до вимог ч.6 ст.259, ч.6 ст.268, ст. 383 ЦПК України, суд проголошує вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови буде виготовлено протягом 10 днів.
Суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна