Справа № 420/10607/25
06 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 10 квітня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), відповідно до якої позивач просить:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку відносно позивача при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 січня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 14 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 січня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 14 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по 14 березня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по 14 березня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою суду від 15 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 .
При цьому, представник позивача зазначив, що за період з 13 квітня 2016 року по 22 січня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
24 березня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/9640/24 на розрахунковий рахунок сума індексації грошового забезпечення.
Однак Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Окрім того, представник позивача вважає за необхідне стягнути на користь Позивача з Відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 13 квітня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
До суду 02 травня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_2 навпаки була виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_4 з 01.01.2020.
Відповідно до наданої Позивачем копії довідки з банківського рахунку, то виплату Позивачу здійснювала військова частина НОМЕР_4 , а не військова частина НОМЕР_2 .
У зв'язку з наведеним та тим, що сам Позивач в своїй позовній заяві вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , то військова частина НОМЕР_2 є неналежним відповідачем.
По суті порушеного права представник відповідача зазначив, що військовослужбовців не поширюються положення КЗпП України.
На думку представника відповідача, ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця; зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Отже, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.
Таким чином, застосування судом першої інстанції постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 при розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) - є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою від 27 листопада 2025 року залучено другого відповідача - Військову частину НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ). Розгляд справи розпочато спочатку.
До суду 17 грудня 2025 року від відповідача - Військової частини НОМЕР_4 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що здійснена позивачу виплата була проведена на виконання рішення суду та на момент виключення позивача зі списків особового складу будь-якої заборгованості з виплати грошового забезпечення не було.
Також представник відповідача зазначає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення чи заробітної плати.
Згідно з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Також представник відповідача звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 716/9584/15-ц, відповідно до якої Суд зробив висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою від 16 січня 2026 року витребувано від Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за останні два місяці перед звільненням, та надати до суду протягом п'яти днів з дати отримання копії вказаної ухвали, копії яких надіслати позивачу. Зупинено провадження у справі до отримання копії витребуваних судом доказів.
До суду 28 січня 2026 року від військової частини НОМЕР_4 надійшла довідка про середньоденне грошове забезпечення позивача.
Ухвалою від 05 лютого 2026 року поновлено провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено паспортом громадянина України.
Сторони не заперечують, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 - 22.01.2018 року.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень суд встановив, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/9640/24 від 04.11.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року скасовано.
Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 22.01.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 22.01.2018 р. із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Сторони не заперечують, що на виконання судового рішення по справі № 420/9640/24 від 04.11.2024 року військовою частиною НОМЕР_4 на картковий рахунок позивача було перераховано 14 березня 2025 року кошти в розмірі 65167,94 грн.
Згідно з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_2 була виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_4 з 01.01.2020.
Судом досліджена довідка щодо розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (грудень 2017 року, листопад 2017 року).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Суд встановив, що на виконання судового рішення по справі № 420/9640/24 від 04.11.2024 року військовою частиною НОМЕР_4 на картковий рахунок позивача було перераховано 14 березня 2025 року кошти в розмірі 65167,94 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 - 22.01.2018 року - не був проведений повний розрахунок з позивачем.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до довідки про середньоденне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача, середньоденне забезпечення становить - 257,11 грн.
Таким чином, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача має складати 257,11 грн х 183 дні= 47051,13 грн., які належать стягненню з відповідача, на користь позивача.
Тому враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом визнати протиправною бездіяльність відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 47051,13 грн.
Судом обраний зазначений спосіб захисту прав позивача з тих підстав, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд звертає увагу, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Таким чином, суд доходить висновку, що обраний судом спосіб захисту прав позивача є достатньою компенсацією майнових витрат позивача внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, та з наведених обґрунтувань відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 22 січня 2018 року по 18 липня 2022 року.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Щодо решт позовних вимог, суд зазначає.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Також у справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Цей висновок був повторений у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 року у справі № 620/7687/21.
Тому, застосовуючи цей висновок Верховного Суду, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення у зв'язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати позивачу індексації заробітної плати (грошового забезпечення), суд доходить висновку, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання уповноваженого органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи викладені вище висновки Верховного Суду та встановлені судом у справі обставини, те, що відповідачем виплачено заборгованість на виконання рішення суду по справі № 420/9640/24, але не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд доходить висновку, що наведені позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню.
Згідно з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_2 була виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_4 з 01.01.2020.
Тому належним відповідачем у справі є Військова частина НОМЕР_4 .
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.
У зв'язку з тим, що позов задоволено частково, та позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір не належить стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 47051,13 грн (сорок сім тисяч п'ятдесят одна гривня 13 копійки), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) у нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 13 квітня 2016 року по день фактичної виплати - 14 березня 2025 року індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко