05 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 704/697/25
Провадження № 22-ц/821/86/26
Категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Кукушкіної А. О.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
29 травня 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2008 між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11357702000. В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який своє право вимоги відступив до ТОВ « ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18.09.2019.
Вказує, що 20.08.2013 Тальнівським районним судом Черкаської області ухвалено рішення по справі № 704/1242/13-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11357702000 від 09.06.2008 у розмірі 310 723,80 грн, а ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.12.2019 підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 11357702000 від 09.06.2008 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Зазначив, що з моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке виніс Тальнівський районний суд Черкаської області не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 по 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
25.07.2024 на загальних зборах ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №704/1242/13-ц у розмірі 95 883,85 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Він Фінанс» відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як докази надав копію заочного рішення та ухвалу суду, в яких не вказано прізвища, ім'я та по батькові відповідача, а зазначено лише Особа_1 та Особа_2.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів щодо виконання рішення суду, що є предметом позову, а саме про відкриття виконавчого провадження за даним рішенням та про результати примусового його виконання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 21.10.2025, ТОВ «Він Фінанс», вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Щодо ненадання доказів виконання рішення вказав, що позивач позбавлений можливості подати такі докази через їх відсутність, проте, звернув увагу, що при наявності часткового виконання судового рішення, що є предметом спору, позивач мав би про це зазначити і, відповідно до цього, робити розрахунки компенсаційних втрат із суми, яка б відрізнялась від тої, що вказана в рішенні, що є предметом спору в даній справі.
Проте, зазначив, що позивач вираховував розмір компенсаційних витрат саме з суми 310 723,80 грн (розмір заборгованості, який встановлено рішенням суду, що є предметом спору в даній справі), що лише свідчить про невиконання такого рішення.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 у справі № 704/1242/13-ц позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість по кредитному договору № 11357702000 від 09.06.2008 в сумі 310 723,80 грн та судовий збір в сумі 3 107,23 грн (а.с. 14 - 14 зворотній бік).
Відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 18.09.2019 № 1930/К, ПАТ «Дельта Банк» передав у власність ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому (а.с. 10 - 11).
Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.12.2019 заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», заінтересовані особи ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження - задоволено.
Замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 по справі № 704/1242/13-ц, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 11357702000 від 09.06.2008 (а.с.16 - 16 зворотній бік).
Наказом № 55-к від 25.07.2024 на загальних зборах ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 12).
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код юридичної особи - 38750239, місцезнаходження 04112, м. Київ, вулиця Авіоконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8 змінено на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 9 - 9 зворотній бік).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Зокрема належність повідомлення відповідача засвідчують відмітки про його відсутність за адресою місцезнаходження.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, як докази, надано копію заочного рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 та копію ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.12.2019, в яких не вказано прізвища, ім'я та по батькові відповідача, а зазначено лише Особа_1 та Особа_2.
Статтею 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі Реєстр) автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №910/3191/20, від 24.10.2024 в справі № 752/8103/13-ц.
Колегією суддів апеляційного суду із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що в заочному рішенні Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 відповідачем є саме ОСОБА_1 , так само і в ухвалі Тальнівського районного суду Черкаського районного суду від 19.12.2019 заінтересованими особами є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору №11357702000 від 09.06.2008, що підтверджується заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 310 723,80 грн.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
При вирішенні спору апеляційний суд враховує, що відповідач, будучи обізнаний про звернення позивача до нього з даним позовом, що засвідчує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 25), не скористався правом подання відзиву разом з доказами, які б спростували факт не виконання ним заочного рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 року у справі № 704/1242/13-ц.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що у позивача виникло право на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 у справі № 704/1242/13-ц, яке набрало законної сили, що не виконано боржником.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 67 944,25 грн інфляційних втрат та 27 939,60 грн трьох процентів річних нарахованих за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки ( штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22).
Враховуючи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року, тому, заявляючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних, ТОВ «Він Фінанс» вірно зазначив період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Викладене узгоджується із правовими висновками, зокрема, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 (провадження № 61-7585св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23 (провадження № 61-11727св24).
Оскільки заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 у цивільній справі № 704/1242/13-ц було стягнуто ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11357702000 від 09.06.2008 у розмірі 310 723,80 грн, а 18.09.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ « Довіра та Гарантія» (наступне найменування ТОВ «Він Фінанс») було укладено договір купівлі-продажу відповідно до якого право грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування ТОВ «Він Фінанс»), однак відповідач не виконав це зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, наведений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є правильним та відповідачем не спростований.
Інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 310 723,80 грн за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 складають 67 944,25 грн, які і підлягають до задоволення.
За період з 23.02.2019 по 23.02.2022 три проценти річних складають 27 939,60 грн, які також підлягають до задоволення.
Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс», становить 67 944,25 грн, сума 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Він Фінанс» становить 27 939,60 грн, а разом 95 883,85 грн.
Заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 95 883,85 грн відповідачем не спростована.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази не надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 76, 77, 78, 89 ЦПК України, не правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим.
Посилання суду першої інстанції щодо ненадання позивачем доказів виконання рішення суду та відкритого виконавчого провадження щодо його виконання, що є підставою для відмови у задоволенні позову є помилковими, оскільки у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15.
Позичальник не надав докази про повернення кредиту у строки та розмірі, які передбачені кредитним договором, що встановлено в заочному рішенні Тальнівського районного суду Черкаської області від 20.08.2013 на підставі якого позивач, як правонаступник кредитора має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду.
Відповідачем, як суду першої так і суду апеляційної інстанції, не надано доказів виконання вищезазначеного судового рішення, а отже воно залишається невиконаним. Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Він Фінанс» підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог у справі з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 6 056,00 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Доказів наявності у відповідача обумовлених законодавством пільг по сплаті судового збору матеріали справи не містять.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» - задовольнити.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ -38750239, м. Київ, вул. Авіаконструтора Ігоря Сікорського, буд. 8) 95 883,85 грн, що складається із розміру 27 939,60 грн 3 % річних, інфляційних втрат в розмірі 67 944,25 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ -38750239, м. Київ, вул. Авіаконструтора Ігоря Сікорського, буд. 8) судові витрати в розмірі 6 056,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков