Справа № 465/9614/25 Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.
Провадження № 22-ц/811/3901/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
06 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
секретар: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, -
25 жовтня 2025 року ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , яким строком на 6 місяців заборонити останньому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .
Заява обгрунтована тим, що за адресою АДРЕСА_1 проживає заявниця, її колишній чоловік ОСОБА_1 та їх троє спільних дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Будинок за вищевказаною адресою належить на праві спільної часткової власності заявниці та її колишньому чоловіку ОСОБА_1 . Протягом останніх років ОСОБА_1 вчиняє в присутності дітей домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини (заявниці). Так, 12.08.2025 року заявниця ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою до ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області з приводу того, що 12.08.2025 року близько 21 год 45 хв її колишній чоловік ОСОБА_1 вчинив відносно неї сварку, в ході якої виражався в її сторону нецензурною лайкою та наніс їй один удар кулаком по голові. Того ж дня були відібрані письмові пояснення від доньки заявниці - ОСОБА_4 . Відповідно до пояснень від 12.08.2025 року, ОСОБА_4 підтвердила обставини, які були викладені заявницею у заяві. Вона була свідком, як ОСОБА_1 спровокував сварку з матір'ю, вдарив її кулаком по голові та штовхав. 22.08.2025 року був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №479535, відповідно до якого 12.08.2025 року близько 21 год 45 хв за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив відносно своєї колишньої дружини гр. ОСОБА_3 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме вчинив конфлікт, в ході якого виражався нецензурною лексикою, наніс один удар кулаком по голові, однак, тілесних ушкоджень не завдав, що зі слів потерпілої завдало шкоди її психічному здоров'ю, чим вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Незважаючи на те, що заявниця є співвласником будинку, в якому проживають і їх спільні діти ОСОБА_1 не допускає її до житла. Так, зокрема 06.10.2025 року заявниця прийшла додому, однак, ОСОБА_1 нецензурною лексикою сказав їй вийти, в іншому випадку він візьме сокиру, в подальшому виштовхував її, тим самим застосувавши фізичне насильство. Даний інцидент зафіксовано на звукозаписі, який додано до заяви. На даний час вона і її троє дітей вимушені орендувати житло, адже вона боїться за своє життя і здоров'я. Обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису є вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно своєї колишньої дружини, що підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення.
Оскаржуваним рішенням заяву задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким строком на 3 (три) місяці заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Зазначив, що суд першої інстанції обмежився розглядом одного епізоду конфлікту між сторонами, що стався 12.08.2025 року, при цьому не взяв до уваги інші факти та обставини, які мали місце як до, так і після зазначеного інциденту. Вказує, що між сторонами існує триваючий конфлікт з приводу продажу спільного житлового будинку, який посилюється тоді, коли ОСОБА_3 , маючи ключі та вільний доступ до житлового будинку, приходить в будинок та вчиняє різного роду провокації щодо ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що після переїзду ОСОБА_3 неодноразово відвідувала спільний будинок, брала участь у розпорядженні спільним майном, забирала особисті речі, меблі, побутову техніку та продукти, користувалася холодильником і морозильною камерою, ставила одяг у пральну машину, а одного разу разом з наймолодшою донькою залишалась на ніч, що не відповідає твердженням про наявність загрози або страху за своє життя і здоров'я. Значна частина тверджень заявника у заяві про обмежувальний припис викладена з метою показати ОСОБА_1 у негативному світлі і не відображає фактичних відносин між колишнім подружжям, зокрема що більшість конфліктів та сварок ініціювала колишня дружина. В апеляційній скарзі наведено докази, що підтверджують ці обставини, зокрема письмові пояснення, заяви в поліцію, скріншоти спілкування у месенджерах та відео, які свідчать про нестабільну поведінку ОСОБА_3 та відсутність підстав для обмежувального припису. Крім того, суд першої інстанції, володіючи інформацією, що ОСОБА_3 не проживає за адресою АДРЕСА_1 ухвалив рішення, яким по суті виселив ОСОБА_1 з його єдиного житлового приміщення. Станом на зараз ОСОБА_1 тимчасово змушений проживати у друзів, оскільки у нього відсутнє будь-яке інше житло. Вказує, що таким чином заява ОСОБА_3 переслідувала іншу мету, ніж передбачено Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». А тому, суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні цієї заяви, оскільки через окреме проживання сторін припис не виконує захисної або запобіжної функції, а обмежує право ОСОБА_1 на проживання у власному будинку.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заяви про видачу обмежувального припису.
У судовому засідання апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому неявка учасників відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_7 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати
з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв'язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов'язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що: «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.
Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство.
Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону.
Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що: «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи».
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.10.2023 року.
Від шлюбу у сторін народилось троє дітей - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16.06.2005 року Львівським міським управлінням юстиції, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 21.09.2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 21.11.2019 року Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Згідно представлених заявницею витягів з Реєстру Львівської територіальної громади від 23.10.2025 року, в будинку за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_3 та спільні діти сторін - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . За цією ж адресою зареєстрований і проживає ОСОБА_1 .
Будинок за вищевказаною адресою належить на праві спільної часткової власності заявниці та її колишньому чоловіку ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 16.07.2024 року та свідоцтвом про право власності на частку у спільному майні подружжя від 16.07.2024 року, виданим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В.
12.08.2025 року заявниця ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою до ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області з приводу того, що 12.08.2025 року близько 21 год 45 хв її колишній чоловік ОСОБА_1 вчинив відносно неї сварку, в ході якої виражався в її сторону нецензурною лайкою та наніс їй один удар кулаком по голові.
22.08.2025 року працівниками сектору протидії домашньому насильству ВП ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №479535, відповідно до якого 12.08.2025 року близько 21 год 45 хв за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив відносно своєї колишньої дружини гр. ОСОБА_3 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме вчинив конфлікт, в ході якого виражався нецензурною лексикою, наніс один удар кулаком по голові, однак тілесних ушкоджень не завдав, що зі слів потерпілої завдало шкоди її психічному здоров'ю, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Заявницею долучено до матеріалів справи звукозапис, відповідно до якого ОСОБА_1 озвучував погрози фізичної розправи в сторону ОСОБА_3 , зазначаючи, що візьме до рук сокиру. В судовому засіданні (першої інстанції) останній не заперечив, що саме він 06.10.2025 року проголошував вказані погрози, хоча й уточнив, що сказав це в пориві гніву, не маючи дійсних намірів так вчинити.
Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що сварки, сутички та конфлікти між учасниками справи тривають довший час та такі конфлікти переростають у насильницькі дії з боку ОСОБА_1 , як психологічного (образи, погрози, висловлювання нецензурними словами, залякування, тощо), так і фізичного характеру (тілесні ушкодження).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні достатні та належні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав доведеним факт вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_3 з боку заінтересованої особи ОСОБА_1 та правильно вказав і про те, що є високою вірогідність продовження домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, поясненнями заявниці, а тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника, колегія суддів погоджується з застосованим обмежувальним приписом, який ухвалив суд першої інстанції в межах визначеного у законі строку, а саме на три місяці.
Також, колегія суддів вважає виправданими обмеження прав ОСОБА_1 , застосовані судом, оскільки заінтересована особа не позбавляється своїх прав, а такі лише законно тимчасово обмежуються з метою забезпечення реалізації та захисту прав потерпілої особи, а саме прав на життя, здоров'я, безпеку, житло, свободу тощо, що мають у даному випадку пріоритет.
Такі заходи є законними, переслідують законну мету та є пропорційними до мети, що переслідується (необхідними в демократичному суспільстві).
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра