Номер провадження 22-ц/821/449/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №706/752/25 Категорія: 313000000 Орендарчук М. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
03 лютого 2026 року м. Черкаси :
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді секретарСіренко Ю. В., Василенко Л. І. Івануса А.Д.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гонди Олега Юрійовича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 27.11.2025 (суддя в суді першої інстанції Орендарчук М. П.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна про зняття арешту з майна,
в червні 2025 позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила зняти арешт, накладений постановою державного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т. П. від 28.03.2025 з права оренди земельної ділянки, що розташована в адмінмежах Ліщинівської сільської ради, Христинівського р-ну, Черкаської області та стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 24.10.2023 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,502 га за вищевказаною адресою.
24.03.2025 сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 24.10.2023, якою розірвали даний договір.
На сьогоднішній день договір оренди між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 є розірваним за згодою сторін, що підтверджується додатковою угодою від 24.03.2025 та Актом приймання-передачі земельної ділянки, але здійснити реєстрацію припинення права оренди позивач не має можливості у зв'язку з тим, що на земельну ділянку накладено обтяження приватним виконавцем по виконавчому провадженню відносно ОСОБА_3 , тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 27.11.2025 позов задоволено.
Знято арешт з нерухомого майна, накладеного згідно з постановою про арешт майна боржника № 77593269 від 28.03.2025 приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т. П. (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59234123 від 28.03.2025), а саме - з права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7124683500:02:001:0091, розташована за адресою: Черкаська обл, Христинівський р-н, в адмінмежах Ліщинівської сільської ради, яка належить ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, по 605,60 грн з кожного.
Рішення суду обґрунтовано тим, що приватний виконавець не мав права накладати арешт на право оренди земельної ділянки боржника орендаря (не власника земельної ділянки) та застосовувати такий захід примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки шляхом проведення електронних торгів, оскільки під час виконання рішення суду арештованими та реалізованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику.
Судом враховано, що додаткова угода про дострокове розірвання договору оренди землі від 24.10.2023 є чинною, підписана сторонами договору та не заперечується сторонами, тому доводи відповідача, що така угода є фраудаторним правочином, визнані судом такими, що не відповідають обставинам справи.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та стягнути з неї на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що арешт права оренди земельної ділянки було накладено в межах виконавчого провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 8 116 490 грн. На момент арешту право оренди на земельну ділянку було зареєстроване за ФОП ОСОБА_3 , тому такий арешт накладено приватним виконавцем законно і в межах діючого законодавства.
Крім того вказано, що додаткова угода, якою розірвано договір оренди землі є фраудаторним правочином, укладеним з метою нанести шкоду кредитору і дії позивача та ОСОБА_3 по укладенню додаткової угоди в даному випадку є фіктивними та здійснені для уникнення відповідальності ФОП ОСОБА_3 від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Позовна заява фактично спрямована на позбавлення ФОП ОСОБА_1 можливості реалізувати виконання рішення суду через виконавче провадження, оскільки зняття арешту позбавить виконавця інструментів впливу на боржника та унеможливить виконання судового рішення.
Також вказано на помилковість застосування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 904/968/18, оскільки вони зроблені з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому не може бути застосованим до правовідносин у даній справі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що 24.03.2023 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Згідно умов договору, орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,502 га з кадастровим номером 7124683500:02:001:0091, що розташована за адресою: Черкаська обл., Христинівський р-н, в адмінмежах Ліщинівської сільської ради. Даний договір укладений строком на 7 років.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 у справі № 925/1467/22 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 8 116 490 грн боргу.
Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у цій же справі частково скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 70 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та залишено без змін в частині стягнення 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 31 067,40 грн витрат на проведення експертизи.
20.03.2025 Господарським судом Черкаської області було видано Накази у відповідності до яких 20.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Чупис Т. П. відкрито виконавче провадження № 77593269.
28.03.2025 було накладено арешт права оренди земельної ділянки позивача. Підставою накладення арешту є постанова про арешт майна боржника від 28.03.2025 приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т. П. у виконавчому провадженні № 77593269.
Згідно ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (із змінами та доповненнями) визначено, що державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки є речовим правом, відмінним від права власності на земельну ділянку, та відповідно до ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» таке речове право відноситься до об'єктів звернення для стягнення при примусовому виконанні судових рішень.
Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом (ч. 5 ст. 93 ЗК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 135 ЗК України передбачено, що звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
Стаття 5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно до абзацу 7 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки відносяться до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції:
«5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02.05.2023 № 3065-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції:
«5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».
Згідно зі статтею 31 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)».
Згідно договору оренди землі від 24.10.2023, а саме підпункту а п. 31 (а.с. 5) передбачено право сторін розірвати договір за взаємною згодою.
Як вбачається з додаткової угоди про дострокове розірвання від 24.03.2025 (а.с. 6) ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 дійшли згоди розірвати договір оренди землі від 24.10.2023 з моменту підписання додаткової угоди та погодили, що у сторін відсутні претензії один до одного по умовам виконання зобов'язань по договору.
Додаткова угода була підписана сторонами 24.03.2025, крім того сторонами в цей же день підписано акт прийому-передачі, що є додатком до додаткової угоди, згідно якого орендар ФОП ОСОБА_3 повернув, а орендодавець ОСОБА_2 прийняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,502 га з кадастровим номером 7124683500:02:001:0091, що розташована за адресою: Черкаська обл., Христинівський р-н, в адмінмежах Ліщинівської сільської ради.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент розгляду справи про зняття арешту з майна додаткова угода від 24.03.2025 про дострокове розірвання договору оренди землі від 24.10.2023 є чинною і приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Т. П. накладаючи 28.03.2025 арешт на право оренди земельної ділянки у виконавчому провадженні № 77593269 не звернув уваги, що на вказану дату договір оренди між сторонами був розірваний і у ФОП ОСОБА_4 було відсутнє право оренди відносно спірної земельної ділянки.
Дана обставина спростовує доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що арешт в межах виконавчого провадження було накладено законно і в межах діючого законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що додаткова угода від 24.03.2025 про дострокове розірвання договору оренди є фраудаторним правочином та містить ознаки підробки, оскільки була укладена «заднім числом» колегія суддів відхиляє, оскільки в підтвердження вказаних доводів скаржником не було надано жодних належних та допустимих доказів доказів, а суд не може керуватися лише припущеннями сторони про дату укладення договору.
Зокрема, під час розгляду справи у ній не заявлявся зустрічний позов з вимогою про визнання додаткової угоди недійсною, також скаржником до матеріалів справи не було надано судового рішення в іншій справі, яким додаткова угода від 24.03.2025 є недійсною, отже на даний час діє презумція правомірності договору.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумцію правомірності правочину. Ця презумція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, враховуючи вищевикладене, те, що під час виконання рішення суду арештованими та реалізованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику, а також те, що договір оренди, на який накладено арешт як на право оренди боржника (орендаря) розірвані на момент накладення такого арешту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки в зв'язку з припиненням договірних відносин, право оренди на земельну ділянку більше не належить ФОП ОСОБА_3 , відповідно арешт на речове право має бути знято.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про помилковість застосування судом висновків Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 заслуговують на увагу, однак не є процесуальною підставою для зміни чи скасування рішення суду з вищевикладених мотивів, приведених вище в постанові апеляційного суду.
Так, посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, щодо відсутності компетенції у приватного виконавця накладати арешт на право оренди земельної ділянки та звернення стягнення на нього за виконавчими провадженнями відносно боржника орендаря, приведені в мотивувальній частині рішення районного суду є не правозастосовними до даних правовідносинах у зв'язку з кардинальною зміною правового регулювання питання оборотоздатності права оренди земельної ділянки після 2021 року.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/968/18 від 18.03.2020 керувалась чинним на той час законодавством, що регулювало земельні правовідносини в частині купівлі-продажу права оренди. На момент прийняття постанови приватного виконавця 17.10.2018, яка була предметом розгляду у справі № 904/968/18 право оренди земельної ділянки було об'єктом оборотоздатності саме для власника земельної ділянки, що випливало з ч. 5 ст. 93 ЗК України. Велика Палата формувала правовий висновок з урахуванням чинної на той час матеріально-правової бази в правовідносинах, що розглядаються.
Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 та № 3065-ІХ від 02.05.2023 до ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України були внесені зміни, що дозволяють право оренди земель сільськогосподарського призначення відчужувати або передавати в заставу її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.07.2024 у справі № 904/9875/21, від 04.12.2024 у справі № 875/3625/21, від 17.02.2025 у справі № 904/1615/22, вказано, що враховуючи положення ч.5 ст. 93 ЗК України в редакції ЗУ № 1423-ІХ від 28.04.2021 від 02.05.2023 № 3065-ІХ відповідно до яких законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача (орендаря) земельної ділянки, дії державного (приватного) виконавця щодо накладення арешту на майнові права оренди земельних ділянок є правомірними та спрямовані на забезпечення виконання рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними в апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 27.11.2025 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна про зняття арешту з майна - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 04.02.2026.
Суддя-доповідач
Судді