03 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 671/2114/24
провадження № 61-6858св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року під головуванням судді Ніколової С. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 травня 2025 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Волочиської міської ради Хмельницького району Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав,
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування вимог вказував, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей. Діти знаходяться на його утриманні, він займається вихованням дітей та піклується про них. Вказав, що шлюб між ним та відповідачем розірвано 19 вересня 2024 року. В січні 2023 року ОСОБА_2 виїхала до США і з цього часу вона не бачилася з дітьми, лише декілька разів спілкувалася по телефону з ініціативи дітей. Вважав, що між відповідачем і дітьми відсутній будь-який емоційний зв'язок, вона, будучи матір'ю, має обмежене розуміння потреб дітей та повністю байдужа до подальшої долі дітей. Зазначав, що вона, нехтуючи своїми батьківськими обов'язками не піклується про дітей, не займається їх вихованням, матеріальним забезпеченням, не сплачує аліменти, не цікавиться їхнім життям, не дбає про їх фізичний та духовний розвиток, самоусунулася від виконання батьківських обов'язків. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач свідомо без поважних причин ухиляється від виховання дітей.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Волочиський районний суд Хмельницької області заочним рішенням від 05 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що суд не погоджується з висновком органу опіки і піклування, оскільки він ґрунтується лише на доводах позивача про те, що відповідач не виконує батьківські обов'язки, не бере участі у вихованні дітей, не дбає про їхнє життя та здоров'я. Висновок органу опіки і піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не містить достатнього обґрунтування доведеності тривалої винної поведінки матері, те, що вона остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, а також не містить обґрунтування доцільності позбавлення її батьківських прав та мотивів такого рішення. На підтвердження обставин, викладених у висновку, орган опіки і піклування доказів не надав, зокрема, рішення про попередження матері щодо неналежного виконання нею батьківських обов'язків. Висновок зроблений без врахування усіх обставин справи, в тому числі без врахування характеристики батьків, прихильності матері та дітей один до одного, а тому суд вважав, що даний висновок суперечить інтересам дітей.
Суд врахував думку неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які не втратили прихильності до матері і в судовому засіданні пояснили, що матір проявляє безпосередній інтерес до їхнього життя, кожного дня телефонує, а також перераховує кошти на особистий рахунок дочки на різні потреби обох дітей. Дочка ОСОБА_5 пояснила, що матір хотіла б, щоб вона проживала разом із нею в США, однак, поки що немає такої можливості.
Відповідач виконувала свої обов'язки по вихованню дочки ОСОБА_5 та сина ОСОБА_4 недостатньо, однак вона не втратила інтересу до дітей, про що свідчать встановлені в судовому засіданні обставини. Свідомого і грубого нехтування відповідачем батьківських обов'язків при розгляді цієї справи не встановлено. В даному випадку відсутність належної участі матері в зустрічах з дітьми та у їхньому вихованні, починаючи з січня 2023 року пов'язане із її значним віддаленим місцем проживання закордоном, а саме, згідно із поясненнями учасників справи, в США.
Крім того, відповідач станом на час розгляду справи в суді матеріально забезпечувала дітей, тобто до подання позову до суду про позбавлення її батьківських прав. На думку суду зазначені обставини також свідчать про те, що вона не втратила інтерес до дітей.
До ОСОБА_2 раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, а також вона не притягувалася до відповідальності за вчинення насильства в сім'ї чи за неналежне виконання батьківських обов'язків.
При цьому, з метою забезпечення справедливої рівноваги прав батька, з яким проживають діти, прав матері дітей, та для забезпечення прав дітей сторін, найкращі інтереси яких є предметом основного піклування їх батьків, суд вважав за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування Волочиської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов'язків протягом одного року.
Позбавлення батьківських прав відповідача не сприятиме захисту інтересів дітей щодо їхнього права на батьківське піклування, не відповідатиме інтересам дітей.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Нюнею О. І., залишив без задоволення.
Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Перебування відповідача за кордоном дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків між матір'ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки.
Судом не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частини шостої статті 19 СК України, згідно з якою суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
В матеріалах справи також відсутні докази того, що ОСОБА_2 притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство щодо до неї тощо.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 травня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 23 жовтня 2024 року у справі № 361/2014/22, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24.
Суди не звернули уваги на те, що відповідач протягом трьох років не цікавиться життям дітей, не виявляє бажання спілкуватись з ними дбати про їх забезпечення, навчання, розвиток, виховання, стан здоров'я, не вітає дітей з днем народження та будь-якими іншими святами, жодного разу не відвідувала навчальний заклад, де навчаються діти та не цікавиться успіхами дітей, їхнім життям та розвитком. Матеріали справи підтверджують свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
При цьому, судами не було правильно враховано думку дітей, які висловили її самостійно під час розгляду справи, а також висновок органу опіки та піклування.
Оскільки відповідач протягом тривалого часу жодним чином не цікавиться життям дітей, у неї, як біологічної матері обмежене розуміння їх потреб, а також між ними відсутній будь-який емоційний зв'язок, позбавлення батьківських прав у такому випадку відповідатиме інтересам дітей.
Суд першої інстанції не ставив питання дітям стосовно їх позиції про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Апеляційний суд не перевірив позиції дітей, не заслухав їхньої думки.
Відповідач злісно ухилилась та знехтувала своїми батьківськими обов'язками, а саме в січні 2023 року вона виїхала закордон, в лютому 2023 року позивач був мобілізований до лав ЗСУ, об'єктивно не міг виконувати свої батьківські обов'язки, проте відповідач не повернулась до дітей, у зв'язку з чим позивач вимушений був самовільно залишити військову частину, оскільки дідусь та бабуся не могли повноцінно займатися внуками через похилий вік.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Фіщук А. А., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Зазначала, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей сторін.
Відповідач не відмовилася від виконання своїх батьківських обов'язків, а її дії свідчать про щиру турботу та участь у житті дітей.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Волочиського районного суду Хмельницької області.
18 серпня 2025 року цивільна справа № 671/2114/24 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого у сторін народилось двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 19 вересня 2024 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 червня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Волочиського районного управління юстиції, актовий запис № 75.
13 вересня 2024 року Волочиським районним судом Хмельницької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно на кожного з дітей, починаючи з 10 вересня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.
Згідно з довідкою про склад сім'ї від 29 жовтня 2024 року № 199, виданою старостою Гарнишівського старостинського округу, діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , проживають разом з батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 19 серпня 2024 року, що складений комісією в складі посадових осіб Гарнишівського старостинського округу, діти проживають разом з батьком. Сім'я матеріально забезпечена, має власний дім, який належить батькові ОСОБА_1 . Умови проживання сучасні, сім'я забезпечена предметами побутового вжитку і предметами для розвитку дітей. Діти охайні та доглянуті.
Згідно з характеристикою Волочиського ліцею № 2 ОСОБА_3 є старанною, доброзичливою, комунікабельною, у знайомому колі людей почувається комфортно, вільно, дружелюбно, має спокійний характер. Сім'я дівчинки старається брати учать у шкільному та особистому житті дитини. Батько спілкується з класним керівником, однокласниками, товаришами учениці. Хвилюється за її навчання та виховання. Бере участь у загальношкільних та класних батьківських зборах, допомагає дівчинці морально та фізично.
Відповідно до характеристики Волочиського ліцею № 2 ОСОБА_3 брав участь в класних заходах, навчався на достатньому та середньому рівні, у спілкуванні з однокласниками відкритий, доброзичливий, товариський, спокійний, стриманий. Батько ОСОБА_4 з 1-го класу активно співпрацює з вчителями та вихователями ГПД, після його мобілізації, на зв'язку із школою були бабуся і дідусь, а також старша сестра. Мати на початку 1-го класу брала активну участь в організації навчання сина, потім односторонній зв'язок з ОСОБА_2 підтримувався через Viber, де вона систематично переглядала та інколи реагувала на повідомлення вчителів та батьків про навчання і виховання учнів класу в шкільній групі. Владислав емоційно переживав від'їзд матері, втратив інтерес до навчання, часто хворів.
Відповідно до висновку Органу опіки і піклування виконавчого комітету Волочиської міської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Волочиської міської ради Хмельницького району Хмельницької області від 13 грудня 2024 року № 625, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З інформації ГУНП в Хмельницькій області від 22 серпня 2024 року вбачається, що 25 січня 2023 року ОСОБА_2 перетнула державний кордон України через пункт пропуску Рава-Руська.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків , вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій надали правову оцінку поданим сторонами доказам і встановили, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення її батьківських прав відносно дітей.
В касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди не звернули уваги на те, що відповідач протягом трьох років не цікавиться життям дітей, не виявляє бажання спілкуватись з ними дбати про їх забезпечення, навчання, розвиток, виховання, стан здоров'я, не вітає дітей з днем народження та будь-якими іншими святами, жодного разу не відвідувала навчальний заклад, де навчаються діти та не цікавиться успіхами дітей, їхнім життям та розвитком. Матеріали справи підтверджують свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Оскільки відповідач протягом тривалого часу жодним чином не цікавиться життям дітей, у неї, як біологічної матері обмежене розуміння їх потреб, а також між ними відсутній будь-який емоційний зв'язок, позбавлення батьківських прав у такому випадку відповідатиме інтересам дітей. Відповідач злісно ухилилась та знехтувала своїми батьківськими обов'язками, а саме в січні 2023 року вона виїхала закордон, в лютому 2023 року позивач був мобілізований до лав ЗСУ, об'єктивно не міг виконувати свої батьківські обов'язки, проте відповідач не повернулась до дітей, у зв'язку з чим позивач вимушений був самовільно залишити військову частину, оскільки дідусь та бабуся не могли повноцінно займатися внуками через похилий вік.
Проте, суди не встановили обставин остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивач відповідних доказів суду не надав.
Зазначені доводи позивача не свідчать про остаточне й свідоме ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків.
Виїзд та перебування відповідача у США з січня 2023 року не свідчить про те, що вона не бажає брати участь в утриманні і вихованні дітей, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що ОСОБА_2 є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.
При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання дітей.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
На виконання зазначених норм у суді першої інстанції була заслухана думка дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , які пояснили, що мама виявляє безпосередній інтерес до їхнього життя, щодня телефонує, перераховує кошти на особистий рахунок доньки на різні потреби обох дітей, а також хотіла б, щоб діти проживали з нею у США, однак наразі немає такої можливості.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не ставив питання дітям стосовно їх позиції про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки суд першої інстанції заслухав думку дітей та прийняв всі надані ними пояснення до уваги.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанови Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/32/22, від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).
Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2024 року у справі № 161/10938/22, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц зауважив, що під час вирішення питань, які стосуються життя дитини, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не перевірив позиції дітей, не заслухав їхньої думки є необґрунтованими, оскільки в суді першої інстанції у судовому засіданні було вислухано думку дітей та процесуальних порушень з цього приводу встановлено не було. При цьому, ОСОБА_1 не звертався в суді апеляційної інстанції з проханням повторно заслухати думку дітей.
Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не відповідає їхнім якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Верховний Суд уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання дитини з одним з батьків.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.
Суди попередніх інстанцій на виконання вимог статті 19 СК України надали оцінку висновку органу опіки та піклування та дійшли правильного висновку про неврахування такого висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
В свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.
Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24.
Аргументи в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з висновками зазначеними у вказаних постановах Верховного Суду.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 23 жовтня 2024 року у справі № 361/2014/22, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо клопотання про розгляд цієї справи за участю позивача
В касаційній скарзі ОСОБА_1 зокрема, просив провести розгляд справи за його участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та повторно з'ясувати думку дітей.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Таким чином, питання про виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.
Колегія суддів не вбачає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень у цій справі, а тому заявлене клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції за участю позивача задоволенню не підлягає.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд цієї справи за його участю.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров