02.02.2026 м.Дніпро Справа № 904/3366/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
розглянувши заяву керівника Криворізької центральної окружної прокуратури про забезпечення позову
у справі № 904/3366/25
за позовом керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради м. Кривий Ріг
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Форпартнерс» м. Кривий Ріг
про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 5 183 012 грн 93 коп.
В провадженні Центрального апеляційного господарського суду знаходиться справа №904/3366/25 за апеляційними скаргами Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Миргородської Ольги Миколаївни на ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2025 про затвердження мирової угоди та на ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Від керівника Криворізької центральної окружної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт в межах ціни позову на нерухоме майно, що належить ТОВ «ФОРПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 45111014), а саме: Будинок площею 2134.3 кв. м, що розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245128812060; Будівля площею 30,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245121512060; Будівля площею 23,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245099212060; Будівля площею 52,5 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245091012060; Будинок площею 2087 кв. м, що розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245085712060; Будівля площею 187,5 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245078612060; Будівля площею 594,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245071912060; Будівля площею 376,3 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3247472712060; Будівля площею 907,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245162412060; Будівля площею 72,5 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245152312060; Будівля площею 774,4 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245144412060; Будівля площею 254,1 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29Б, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 3245134312060.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що ТОВ «ФОРПАРТНЕРС» на праві приватної власності належить нерухоме майно (комплекс будівель та споруд) за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Українська, 29. При цьому ТОВ «ФОРПАРТНЕРС» користується земельною ділянкою 1211000000:08:233:0001 площею 2,5352 га без правовстановлюючих документів та не сплачує плату за землю. Загальна сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у період з 24.12.2022 по 31.05.2025 складає 5 183 012,93 грн. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2025 задоволено заяву керівника Криворізької центральної окружної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно по вул. Українська, 29, яке належить ТОВ «ФОРПАРТНЕРС». Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2025 затверджено мирову угоду у даній справі та закрито провадження у справі. Іншою ухвалою суду від 17.11.2025 скасовано заходи забезпечення позову. В той же день, 17.11.2025, ТОВ «ФОРПАРТНЕРС» отримано висновок щодо технічної можливості поділу об'єкту нерухомого майна, а також технічний паспорт, складений ФОП Донскова А.Г. Крім цього, в той же день 17.11.2025, Виконком Центрально-Міської районної у місті раді прийняв рішення №689 «Про зміну адреси об'єкта нерухомого майна, комплексу будівель та споруд, розташованого на вул. Українській, 29, у зв'язку з його поділом», яким присвоєно адреси вул. Українська, 29, 29А, 29Б вказаному комплексу нерухомого майна. В подальшому 27.11.2025 ТОВ «ФОРПАРТНЕРС» звернулося до державного реєстратора Нивотрудівської сільської ради Дніпропетровської області із заявою про поділ нерухомого майна по вул. Українській, 29 на декілька об'єктів нерухомості. 01.12.2025 державним реєстратором Нивотрудівської сільської ради Дніпропетровської області внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування арешту на нерухоме майно, накладеного ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2025, та проведено державну реєстрацію поділу нерухомого майна. Закрито розділ Реєстру 428670512110 (майно, на яке було накладено арешт) та зареєстровано нові об'єкти нерухомого майна за адресами: вул. Українська, 29, 29А, 29Б (3245128812060; 3245121512060; 3245099212060; 3245091012060; 3245085712060; 3245078612060; 3245071912060; 3247472712060; 3245162412060; 3245152312060; 3245144412060; 3245134312060). На даний час нерухоме майно продовжує належати ТОВ «ФОРПАРТНЕРС», однак арешт на нерухоме майно відсутній. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане нерухоме майно є єдиним об'єктом нерухомості, що належить ТОВ «ФОРПАРТНЕРС» та за рахунок якого може бути виконано судове рішення у випадку задоволення позовних вимог. Слід звернути увагу, що дії щодо поділу об'єкту нерухомості було проведено в один день - 17.11.2025, саме тоді, коли судом скасовано заходи забезпечення позову. При цьому за один день 17.11.2025 ФОП Донскова А.Г. змогла провести технічну інвентаризацію всього комплексу загальною площею 7495,2 кв. м та скласти висновок щодо поділу вказаного комплексу. Також в цей же день, 17.11.2025 Виконком Центрально-Міської районної у місті ради вирішив зібратися для вирішення лише одного питання - присвоєння адрес нерухомому майну, яке було поділено ТОВ. Окрім того, згідно з додатком до рішення Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради №689 від 17.11.2025, було подано висновок про можливість поділу від 03.11.2025 що свідчить про наміри поділу ще до постановлення судом ухвали про скасування заходів забезпечення. Слід звернути увагу, що в Єдиній державній електронній системі з питань будівництва відсутні відомості про висновок щодо поділу від 03.11.2025, а підставою для державної реєстрації поділу майна став висновок щодо можливості поділу від 17.11.2025. 27.11.2025 о 13:35 представник ТОВ звернулася до Виконкому Криворізької міської ради з заявою про зняття арешту на вказане майно. Реєстратор провела відповідну реєстрацію та сформувала витяг. В той же день 27.11.2025 ТОВ звернулося до державного реєстратора Нивотрудівської сільської ради, яка здійснила державну реєстрацію поділу об'єкту нерухомості по вул. Українська, 29 (реєстраційний номер 428670512110). Вказане свідчить про умисну підготовку до вчинення ряду дій з метою створення умов для відчуження вказаного об'єкту нерухомості. На даний час діє мирова угода, за умовами якої ТОВ повинно сплатити на користь міської ради понад 5 млн грн. Таким чином, у випадку відчуження відповідачем права власності на нерухоме майно (єдине, що є у власності відповідача) на користь інших осіб, виконати в примусовому порядку рішення суду буде неможливо. З урахуванням викладеного, є реальні, існуючі обставини, які вказують на ймовірну складність або неможливість у майбутньому виконати рішення суду.
Апеляційний господарський суд, дослідивши аргументи, наведені у заяві, та оцінивши долучені до неї докази, вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Слід зауважити, що у даній справі предметом позову, згідно поданої позовної заяви, є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Форпартнерс» безпідставно збережених коштів у розмірі 5183012 грн 93 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:08:233:0001, на якій розташоване нерухоме майно, що належить відповідачу.
Тобто у межах справи № 904/3366/25 господарський суд вирішував майновий спір.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2025 у справі №904/3366/25 затверджено мирову угоду, укладену між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форпартнерс», на підставі поданої спільної заяви сторін про її укладення.
За цією мировою угодою Відповідач визнав заявлені до стягнення кошти в розмірі 5183012,93грн, та судові витрати по сплаті 50% судового збору в розмірі 31098,08грн, які зобов'язався сплатити на користь Криворізької міської ради на умовах узгоджених цією Мировою угодою.
Згідно п. 2.1. Мирової угоди Позивач надає Відповідачу розстрочку по сплаті 5183012,93 грн строком до 01.05.2027.
В п.2.2. мирової угоди сторони погодили, що відповідач зобов'язується сплатити на поточний рахунок Криворізької міської ради визнану суму заборгованості 5183012,93грн частками в наступному розмірі та строки:
2.2.1. до 01.12.2025 - 287945,16грн; - (сплачено ТОВ “ФОРПАРТНЕРС»)
2.2.2. до 01.01.2026 - 287945,16грн;
2.2.3. до 01.02.2026 - 287945,16грн;
2.2.4. до 01.03.2026 - 287945,16грн;
2.2.5. до 01.04.2026 - 287945,16грн.
Колегія зазначає, що в матеріали справи відповідачем додано квитанції №487 від 11.11.2025 на суму 287 945,16 грн. та №55609 від 31.12.2025 на суму 287 945,00 грн. про сплату платежів відповідно до затвердженого сторонами графіку в мировій угоді.
Як на підставу для забезпечення даного позову заявник вказував на те, що на даний час діє мирова угода, за умовами якої ТОВ повинно сплатити на користь міської ради понад 5 млн грн. У випадку відчуження відповідачем права власності на нерухоме майно (єдине, що є у власності відповідача) на користь інших осіб, виконати в примусовому порядку рішення суду буде неможливо.
Водночас, апеляційний суд наголошує, що заявником не було надано доказів, зокрема, невиконання відповідачем умов мирової угоди та не наведено достатньо обґрунтованих обставин, які б свідчили про вірогідність утруднення або неможливість її виконання або виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту виключно нерухомого майна, що належить на праві власності відповідачу, а не грошових коштів на рахунках відповідача в межах спірної суми.
Позивачем не представлено суду доказів відсутності у відповідача грошових коштів як і не зазначено про наявність будь-яких судових рішень про стягнення з відповідача сум, а також відкритих виконавчих проваджень за ними.
Суду не доведено наявність ризиків виведення відповідачем коштів, що засвідчували б вірогідність того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі його прийняття.
В свою чергу, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Дійсно, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Однак, у даній справі судом враховується, що позивач просить накласти арешт саме на нерухоме майно відповідача, що вже само по собі не співвідноситься до предмету спору, яким є стягнення грошових коштів.
При цьому не встановлювалася вартість майна, про арешт якого просить заявник, відповідно відсутня можливість перевірити чи буде такий захід забезпечення позову співмірним позовним вимогам, тобто чи накладений арешт буде здійснений в межах спірної суми та суттєво не перевищить її, що буде порушенням принципу пропорційності та балансу інтересів сторін.
Натомість вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, на яку посилається скаржник).
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову потрібно враховувати, що такими заходами не повинні обмежуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані із предметом спору.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22).
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі № 918/812/21 відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Водночас, в контексті додаткової гарантії позивача на отримання присудженої на його користь суми грошових коштів, тобто реального виконання судового рішення у випадку задоволення позову, необхідно саме в першу чергу клопотати про накладення арешту на предмет спору, тобто в даному випадку саме на грошові кошти відповідача, а вже на додаток на інше його майно. При цьому такий арешт має здійснюватися лише в межах розміру позовних вимог (спірної суми).
Адже як свідчить стала практика Верховного Суду при вирішенні подібних процесуальних питань, допускається можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанови від 03.03.2023 у cправі №905/448/22, від 08.07.2024 у справі №916/143/24).
Заявником взагалі не досліджувався майновий стан боржника, не з'ясовувалось співвідношення вартості нерухомого майна з ціною позову; а за підтвердження відсутності коштів, взагалі неможливо дійти висновку про адекватність заявленого заходу забезпечення позову без вчинення вказаних дій.
У даному випадку позивачем не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.
Як вже було зазначено відповідачем виконуються умови мирової угоди та здійснюються платежі, згідно затверджених в ній графіків погашення суми заборгованості.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що вжиття заходів забезпечення щодо виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, що стосується розстрочення платежів, положеннями господарського процесуального законодавства не передбачено.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що заявником не наведено підставних аргументів щодо необхідності вжиття відповідного заходу з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, адекватності заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, його пов'язаності та співмірності з предметом позову та співвідношення із можливими негативними наслідками для відповідача.
Як передбачено ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У відповідності до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 136-141, 233-235, 269, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Відмовити у задоволенні заяви керівника Криворізької центральної окружної прокуратури про забезпечення позову у справі № 904/3366/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А.Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко