Номер провадження: 11-кп/813/1396/26
Справа № 522/20301/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2025, якою під час судового розгляду к/п № 12023163520000437 від 21.08.2023 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Лисичанськ, Луганської обл., громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 16.02.2026 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотань захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , про зміну запобіжного заходу та задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 й стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 16.02.2026 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ст. 177 КПК України, які не зменшилися на цій стадії к/п стосовно ОСОБА_7 , відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, в тому числі на більш м'який та на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодилася із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість з огляду на таке:
- сторона обвинувачення жодним чином не підтверджує існування заявлених ризиків, хоча до її обов'язків належить на підставі належних та допустимих доказів довести наявність ризиків, при чому, що такі обставини мають бути щоразу новими;
- ризик втечі підсудного не може встановлюватися лише на підставі суворості можливого покарання. При цьому, ризик впливу на учасників к/п обвинуваченим належними доказами не доведений, оскільки відсутні відомості про притягнення ОСОБА_7 до відповідальності за ст. 386 КК України;
- обвинувачений ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, за місцем проживання характеризується позитивно, під час перебування в умовах слідчого ізолятора зарекомендував себе посередньо, а також бажає продовжувати військову службу.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту або інший запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі.
Учасники апеляційного провадження в судове засідання до апеляційного суду призначене на 02.02.2026 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, при цьому захисник ОСОБА_6 подала клопотання, яким просила розглядати справу за її відсутності, водночас прокурор причини неявки суду не повідомив. При цьому, апеляційним судом були вжиті заходи, щодо забезпечення участі в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_7 в режимі відеоконференції, водночас з технічних причин це не вдалося.
З врахуванням приписів ст.ст. 405, 422-1 КПК України колегія суддів вирішила провести апеляційний розгляд провадження за відсутності учасників провадження та на підставіч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та ретельно дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до обвинувального акту, який міститься в матеріалах кримінального провадження, що надійшло до апеляційного суду, ОСОБА_7 обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років із конфіскацією майна
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Відтак, виходячи з практики ЄСПЛ загроза можливого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування обвинуваченим або вчинення злочину повторно.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до обставин, викладених в обвинувальному акті, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину з корисливих мотивів та із застосуванням насильства щодо потерпілого, та більш того, ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, в тому числі за злочини пов'язані із застосуванням насильства та з корисливих мотивів, що відповідно характеризує особу обвинуваченого та свідчить про ступінь його суспільної небезпеки.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Отже, враховуючи наведене в сукупності, на переконання апеляційного суду, наявність в цьому к/п ризиків, передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України є доведеноюта їх актуальність не зменшилася на цій стадії к/п, що відповідно є підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За таких обставин підстави для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу відсутні, оскільки вони не зможуть гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Ризик впливу обвинуваченим на інших учасників к/п не встановлювався судом 1-ої інстанції, з огляду на що апеляційний суд відхиляє відповідні доводи захисника.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що наявність міцних соціальних зв'язків в обвинуваченого ОСОБА_7 та його позитивні характеристики за місцем проживання, існували на момент ймовірного вчинення інкримінованого діяння, однак не стали для нього стримуючими факторами, з огляду на що вони не можуть гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та, відповідно, не можуть бути підставами для обрання йому більш м'якого запобіжного заходу враховуючи при цьому потреби к/п.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, поєднаного із застосуванням насильства щодо потерпілого, враховуючи, що життя людини, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ої інстанції не визначати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при прийнятті судом 1-ої інстанції оскаржуваної ухвали не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 .
Водночас, апеляційний суд враховує, що судовий розгляд обвинувального акту відбувається вже тривалий час, під час якого обвинувачений ОСОБА_7 утримується під вартою.
Частина 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду на вимоги ч. 4 ст.28 КПК України, якою регламентовано, що кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Аналіз зазначених положень свідчить, що розумність строків кримінального провадження встановлено законодавцем задля забезпечення гарантій особи від необґрунтованого та надмірного затягування кримінального провадження стосовно неї з метою забезпечення прав цієї особи.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
За обставинами цього к/п обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 був переданий до суду 16.10.2023, однак на теперішній час обвинувальний акт судом не розглянутий.
Апеляційний суд, загалом погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності правових підстав для продовження строку тримання під вартою з метою забезпечення імперативних завдань кримінального провадження, в той же час звертає особливу увагу суду 1-ої інстанції на те, що запобіжний захід не є покаранням за злочин.
Відтак, апеляційний суд, не втручаючись у процес здійснення правосуддя судом 1-ої інстанції, вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України, тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим звертає увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових та дієвих заходів направлених на завершення судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 .
Водночас, апеляційний суд нагадує суду 1-ої інстанції про те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою дисциплінарної відповідальності судді є безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку встановленого законом.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 16.02.2026 включно, без визначення застави- залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових та дієвих заходів для розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України в розумні строки.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4