Номер провадження: 11-сс/813/270/26
Справа № 523/18357/25 1-кс/523/8646/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
02.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 29.12.2025, якою в межах к/п № 22025160000000404 від 10.07.2025 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Березівка Одеської обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.02.2026 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській обл. ОСОБА_9 та стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.02.2026 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому злочинів, ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились на даній стадії к/п та є актуальними, відсутності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, при цьому, слідчий суддя на підставі абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати розмір застави підозрюваному ОСОБА_8 .
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погодився із оскаржуваною ухвалою, вважає її необґрунтованою та незаконною, оскільки:
- клопотання слідчого не відповідає приписам ч. 3 ст. 199 КПК України та містить лише формальні посилання на обставини, які дають підстави продовжити дію запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 без конкретизації дій;
- тяжкість покарання не може бути єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, доказів існування ризиків стороною обвинувачення не надано, а крім того підозрюваний ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, вищу освіту, з 2021 року проходить військову службу в ЗСУ, одружений, має трьох дітей та постійне місце проживання, а також системні тяжкі захворювання;
- слідчий суддя не звернув увагу на значне погіршення стану здоров'я підозрюваного ОСОБА_8 , в тому числі під час перебування під вартою;
- більш того, ОСОБА_8 був викривачем у к/п щодо начальника 61 військового мобільного госпіталю полковника ОСОБА_10 , що свідчить про його громадську позицію;
- ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставним та сторона обвинувачення навіть не вказала яким саме способом підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджує його формальність в цьому к/п;
- оскільки підозрюваний ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, веде добропорядний спосіб життя та проходить військову службу, то підстав вважати, що він може продовжити злочинну діяльність немає;
- слідчі та процесуальні дії, які планує провести сторона обвинувачення (на які посилався слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі) жодним чином не залежать від місця перебування підозрюваного ОСОБА_8 , так як виконання таких дій покладено виключно на уповноважених осіб органу досудового розслідування;
- абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України свідчить про те, що можливість не визначати розмір застави є правом суду, а не його обов'язком, а тому в контексті обставин цього к/п наявні всі підстави застосувати до підозрюваного альтернативний запобіжний захід у виді застави.
За таких обставин захисник ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та винести нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити розмір застави, в межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 183 КПК України.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечувала щодо її задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції захисника та прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги та ретельно дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, положення ст. 199 КПК України регулюють процедуру продовження строку тримання під вартою, за змістом яких підставами продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник фактично не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_8 за обставинами, які викладені у повідомленні про підозру, апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України на даному етапі слідства є обґрунтованою та потребує подальшого розслідування.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За обставинами даного кримінального провадження ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України, які караються позбавленням волі на строк від 5 до 8 років та позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з конфіскацією майна відповідно, які є тяжкими злочинами відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Оцінюючи наявність заявлених ризиків в цьому к/п, апеляційний суд враховує специфіку інкримінованих злочинів, в тому числі проти основ національної безпеки України, зокрема перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та у сфері службової діяльності, а саме одержання неправомірної вигоди за здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,які були вчинені групою осіб та в умовах воєнного стану.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на тяжкість ймовірного покарання, активні дії підозрюваного, які відповідно до обставин, викладених в повідомленні про підозру носили організаторський характер, що впливає на визначення ступеню суспільної небезпеки підозрюваної особи.
Окрім того, інкриміновані злочини можливо були вчинені з корисливих мотивів, та більш того особливість інкримінованих злочинів, вчинених в умовах воєнного стану обумовлює наявність суспільного інтересу, що в сукупності підтверджує існування ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому, вище наведене спростовує доводи захисника щодо продовження тримання під вартою лише з підстав тяжкості ймовірного покарання.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, обумовлюється специфікою інкримінованого злочину, зокрема за ч. 3 ст. 369-2 КК України, вчинення якого опосередковується наявністю зв'язків серед осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що може свідчити про спроби підозрюваним перешкоджати розслідуванню к/п іншим чином.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задля забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та досягнення потреб досудового розслідування.
Оскільки на теперішній час вище встановлені ризики не зменшились, а підстави для встановлення більш м'якого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження відсутні, апеляційний суд вважає відхиляє відповідні доводи захисника.
При цьому, щодо невідповідності клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу вимогам приписів ст. 199 КПК України, апеляційний суд зауважує, що запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
В цьому контексті колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
На глибоке переконання апеляційного суду, обставини к/п, викладені в повідомленні про підозру, обумовлюють здійснення значного масиву роботи органом досудового розслідування задля зібрання доказів та вчинення необхідних процесуальних дій в цьому к/п, що в тому числі обґрунтовує необхідність продовження підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому, слідчий навів достатні обґрунтування в клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 , на підставі оцінки яких слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про задоволення поданого клопотання. Під час апеляційної перевірки оскаржуваної ухвали підстав для її скасування не встановлено.
Водночас, апеляційний суд наголошує, що наявність міцних соціальних зв'язків в підозрюваного ОСОБА_8 , вищої освіти, перебування на військовій службі, наявність в нього трьох дітей, постійного місця проживання та роботи, а також його громадська позиція існували на момент ймовірного вчинення інкримінованих діянь, однак не стали стримуючими факторами для підозрюваного під час ймовірного їх вчинення, з огляду на що вони не можуть гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та, відповідно, не можуть бути підставами для обрання більш м'якого запобіжного заходу враховуючи при цьому потреби к/п.
Відповідно до ст. 176 КПК України в чинній редакції, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Отже, законодавець імперативно встановив, що за наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК Українипід час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
За приписами ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України.
Апеляційний суд зауважує, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Отже, оскільки в даному к/п стосовно підозрюваного ОСОБА_8 встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з врахуванням специфіки інкримінованих діянь та стадії розслідування к/п, застосування стосовно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави цілком відповідає встановленим кримінальним процесуальним законодавством вимогам, що обумовлено особливістю законодавства про притягнення до відповідальності осіб за визначеним в ст. 176 КПК України переліком статей КК України та збройною агресією проти України.
Будь-яких обставин, які змінилися чи виникли під час досудового розслідування на підставі чого суд зміг би дійти іншого висновку та визначити підозрюваному заставу, не встановлено.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу сторони захисту на можливість в подальшому звернутися з клопотанням про зміну виду запобіжного заходу з врахуванням подальших результатів розслідування інкримінованих злочинів.
Водночас, апеляційний суд повторно приймає до уваги на посилання захисника ОСОБА_7 , що підозрюваний ОСОБА_8 має системні захворювання серця, суглобів та йому встановлений діагноз: поширений ліпоматоз верхніх та нижніх кінцівок, спини та живота, який потребує систематичного відвідування лікаря, прийом ліків та здачі аналізів, з огляду на що апеляційний суд повторно зобов'язує уповноважений орган тимчасового тримання під вартою забезпечити необхідне медичне обстеження підозрюваного та лікування в разі потреби, а в разі неможливості забезпечення за рахунок ресурсів ізолятору тимчасового тримання, зобов'язати начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях організувати проведення необхідного медичного обстеження та надання належної медичної допомоги підозрюваному ОСОБА_8 . При цьому, апеляційний суд зауважує, що захисником не були надані підтвердження значного погіршення стану здоров'я підозрюваного.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 29.12.2025, якою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.02.2026 включно, без визначення застави - залишити без змін.
Доручити службовим особам ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Одеській обласній філії ДУ «Центр охорони здоров'я» ДКВС в Миколаївській та Одеській обл. забезпечити надання належної медичної допомоги підозрюваному ОСОБА_8 , в тому числі в разі необхідності в закладах МОЗ України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4