Номер провадження: 22-ц/813/1827/26
Справа № 497/1343/25
Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.
Доповідач Назарова М. В.
03.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2025 року, постановлену Болградським районним судом Одеської області у складі: судді Кодінцевої С.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір'ю,
Предметом апеляційного перегляду є ухвала Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2025 року, якою у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом (який був визнаний судом первісним) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір'ю відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 27.10.2025 скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 жодним чином не виконує рішення органу опіки та піклування про визначення графіку зустрічей дитини з матір'ю, що, у свою чергу, на думку скаржника, призведе до того, що буде втрачений емоційний контакт малолітньої дитини з матір'ю. Скаржник зазначає, що заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення та спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Враховуючи, що на час подання апеляційної скарги триває підготовче засідання, справа перебуває у провадженні суду з липня 2025 року, досить тривалий час мати не бачить дитину, а звернення до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, враховуючи тривалий розгляд справ, призведе лише до того, що мати не буде бачити свою доньку, окрім цього вимоги заяви про забезпечення позову жодним чином не є тотожними з позовними вимогами, скаржник вважає, що наявні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову (в.м. а.с. 114-136).
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 повідомлений у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судову повістку-повідомлення на 03.02.2026 отримав особисто 13.01.2026, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 158), відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , а також третя особа - Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦК України, оскільки судові повістки-повідомлення на 03.02.2026 отримали в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 06.01.2026 о 19:23:03 та 19:20:18 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (в.м. а.с. 152зв.-153), до судового засідання не з'явилися. Крім того, 16.01.2026 від представника третьої особи - Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області - Мохначевої М.М. та 03.02.2026 від скаржника ОСОБА_2 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною десятою статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Частиною другою статті 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Із системного аналізу зазначених норм права убачається, що підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Заборона вчиняти певні дії застосовується у разі необхідності обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову шляхом встановлення тимчасового (на період розгляду справи) графіку перебування дитини за місцем проживання матері за своїм змістом фактично є тотожним позовним вимогам, хоча і не ідентичним. Задоволення забезпечення позову частково вирішить заявлені позовні вимоги на етапі розгляду справи або може вплинути на їх вирішення, що є недопустимим.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що забезпечення позову у такий спосіб може бути інструментом маніпуляцій, зокрема, при виконанні такої ухвали один із батьків може самовільно змінити місце проживання дитини під виглядом чергової зустрічі на підставі ухвали. У цілому, незважаючи на тимчасовий характер заходів забезпечення позову, навіть нетривалий проміжок часу їх дії можуть завдати значної шкоди правам та інтересам дитини.
При визначенні основних інтересів дитини суд враховує дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Суд роз'яснив позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 , що вимоги даної заяви про забезпечення позову можуть бути самостійними вимогами для подачі позову про визначення участі матері у вихованні дитини, яка проживає окремо від неї.
Таким чином, встановивши, що обраний спосіб забезпечення позову не відповідає характеру заявлених вимог та підміняє собою вирішення вимог у інших цивільно-правових відносинах, суд виснував про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції та, переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
З огляду на вказані норми матеріального права,мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інші особи не мають права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
Колегія суддів з даного приводу зауважує, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з матір'ю має переважати над намаганням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з нею. Такі зустрічі та спілкування відповідають найкращим інтересам дитини.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17, від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19.
Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
Помилковими є висновки суду першої інстанції про тотожність вимог заяви про забезпечення позову позовним вимогам.
Дійсно ч. 8 ст. 150 ЦПК України забороняє вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Разом з тим, у зустрічному позові ОСОБА_2 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (в.м. а.с. 23-25).
У заяві ж про забезпечення позову ОСОБА_2 просила:
- зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) передавати та забезпечувати побачення і спілкування (контакт) малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожну неділю місяця з 10 години до 17 години, з матір'ю ОСОБА_2 , без участі батька та інших осіб, з можливістю ОСОБА_2 забирати дитину до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) передавати та забезпечувати побачення і спілкування (контакт) малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 , без участі батька та інших осіб, з можливістю забирати дитину до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на період святкових днів, канікул дитини, а саме на день народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 години до 17 години, друга половина осінніх, зимових, весняних, літніх шкільних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до останнього дня вказаного періоду, без присутності батька, з повідомленням ОСОБА_1 про місце перебування ОСОБА_3 під час реалізації матір'ю права на контакт з дитиною (в.м. а.с. 81-83).
Отже зміст вказаних вище позовних вимог та вимог заяви про забезпечення позову спростовує висновки суду першої інстанції про їх тотожність, а доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є визначення місця проживання дитини, тому вид його забезпечення шляхом встановлення графіків зустрічей та зобов'язання відповідача за зустрічним позовом надати можливість безперешкодного спілкування матері з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю, яка не позбавлена своїх батьківських прав.
Також колегія суддів погоджує доводи апеляційної скарги щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, так як відсутні підстави, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що їх зустрічі будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з малолітньою дитиною, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
У постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження№ 61-1153св17, Верховний Суд погодився з рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області про забезпечення позову, який дійшов обґрунтованого висновку, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з нею.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду (щодо забезпечення позову) від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, провадження № 61-10859св20; від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, провадження № 61-1092св21.
У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, провадження № 61-9164св20, Верховний Суд звернув увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, необхідність сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю повинна переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із нею. А тому з метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню між ними психоемоційного зв'язку на період розгляду справи у суді та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах.
Оскільки вимоги забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та враховуючи тимчасовий характер таких заходів, колегія суддів вважає, що достатнім та співмірним заходом забезпечення позову у даній справі буде зобов'язання ОСОБА_1 передавати та забезпечувати побачення і спілкування (контакт) малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 , без участі батька та інших осіб, з можливістю ОСОБА_2 забирати дитину до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином:
кожну неділю місяця з 10 години до 17 години, та передавати та забезпечувати побачення і спілкування (контакт) дитини з матір'ю на період святкових днів, на день народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 години до 17 години, на період канікул - друга половина осінніх, зимових, весняних, літніх шкільних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до останнього дня вказаного періоду, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини сторін та відповідає забезпеченню рівності прав учасників даного спору.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню із постановленням нової про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) передавати та забезпечувати побачення і спілкування (контакт) малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 , без участі батька та інших осіб, з можливістю ОСОБА_2 забирати дитину до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 :
кожну неділю місяця з 10 години до 17 години, та передавати та забезпечувати побачення і спілкування (контакт) дитини з матір*ю на період святкових днів, на день народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 години до 17 години, на період канікул - друга половина осінніх, зимових, весняних, літніх шкільних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до останнього дня вказаного періоду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 03 лютого 2026 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
В.А. Коновалова