Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4444/25
Номер провадження 2/299/1556/25
(заочне)
30.01.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, за участю представника позивач Данко О.М., представника третьої особи на стороні позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Виноградів цивільну справу за позовом органу опіки і піклування Королівської селищної ради до ОСОБА_2 , третіх осіб на стороні позивача: ОСОБА_3 , Служби у справах дітей Королівської селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав,
Позивач орган опіки і піклування Королівської селищної ради звернулася у Виноградівський районний суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , третіх осіб на стороні позивача: ОСОБА_3 , Служби у справах дітей Королівської селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав, а саме: позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканку АДРЕСА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та передати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на опікування батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявлені вимоги мотивовані тим, що Орган опіки та піклування Королівської селищної ради розглянув матеріали, зібрані службою у справах дітей Королівської селищної ради та центром надання соціальних послуг відносно громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканки АДРЕСА_1 , з наявних документів з'ясовано, що сім'я вищезгаданої громадянки знаходиться під соціальним супроводом у зв'язку із складними життєвими обставинами від 23.05.2024р. Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на обліку служби у справах дітей Королівської селищної ради, як такий де батьки, або особи що їх заміняють ухиляються від виконання батьківських обов'язків з 20.06.2024р.
Далі позивач зазначає, що відповідачка не виконує свої батьківські обов'язки, часто залишає дитину вдома самого, зловживає алкоголем. Згідно висновку оцінки потреб сім'ї складеного центром надання соціальних послуг встановлено, що сім'я є малозабезпеченою, в будинку антисанітарія. З матір'ю дитини фахівцями ЦНПС неодноразово були проведені профілактичні бесіди щодо мінімізування складних життєвих обставин та належного виконання нею батьківських обов'язків. Небезпечним фактором стала пожежа у будинку, де проживає вищезгадана родина. На момент займання у будинку перебувала бабуся (інвалід 3 групи, яка не може самостійно пересуватись), та малолітня дитина. Матері на той момент вдома не було, чим саме і наразила дитину та матір на небезпеку, зі слів очевидців знаходилась в кафе, розпиваючи алкогольні напої. Перебування разом з матір'ю несе пряму загрозу дитини.
Комісія дійшла висновку, що умови даної родини жодним чином не покращилися, складні життєві обставини не мінімізовані, стан ще більше погіршився. Антисанітарні умови в будинку не покращуються (стан непридатний для проживання, немає ні електропостачання, ні опалення, ні води. В будинку відсутні вікна, замість яких набиті плівка та теплі ковдри, серед хати і в кімнатах гори сміття, двір схожий стихійне сміттєзвалище). Мати дитини ОСОБА_2 неодноразово забирала хлопчика з дошкільного закладу в стані алкогольного сп'яніння. 2024 році дитина потрапила у дитяче відділення Виноградівської РЛ, де будучи в стані алкогольного сп'яніння порушувала стаціонарний режим, та навіть заперечувала наявність у неї сина.
Згідно обставин усієї ситуації, даний випадок розцінюється як складний та потребує позбавлення батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , так як з матір'ю неодноразово проводились профілактичні бесіди, надавалась натуральна допомога у вигляді продуктів харчування, засобів гігієни та одягу. Однак поведінка матері та умови проживання залишаються незмінними.
Як зазначено у Висновку оцінки потреб сім'ї та ОСОБА_5 потреб сім'ї/особи Центру надання соціальних послуг Королівської селищної ради сім'я ОСОБА_6 має ознаки, що спричинили складні життєві обставини (далі СЖО), а саме те, що мати не належно виконує батьківські обов'язки по вихованню дитини, вживає алкогольні напої. Мати усвідомлює свої дії, однак не готова до співпраці та не реагує на зауваження щодо своєї поведінки.
Відповідно до характеристики, виданої Королівською селищною радою від 29.07.2025 р.№04-08/1059 громадянка ОСОБА_2 народилася та проживає в с.Королево, де за час проживання показала себе з негативної сторонни, зловживає спиртними напоями, у хаті безлад, розкидані речі, гори сміття, брудний посуд. З сусідами та односельчанами має погані відносини, не звертає уваги на критику щодо аморального способу життя. Веде аморальний спосіб життя. Активної участі в житті селища не приймає.
Рішенням Виноградівського районного суду у справі №299/5014/22 від 28.12.2022р. шлюб між батьками дитини - розірвано. Батько дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , сплачує аліменти на утримання дитини, систематично сплачує кошти за садочок, відвідує дитину, та в повній мірі піклується про сина, забезпечує йому належне піклування та догляд.
На даний момент дитина - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає в тітки - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою АДРЕСА_3 , так як батько солдат у 233 навчальному центрі, 2 батальйоні, 1-шій навчальній роті в частині НОМЕР_1 в Рівненькій області.
За таких обставин, з метою захисту прав та законних інтересів дитини, позивач вважає, що ОСОБА_2 має бути позбавлена батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з підстав, встановлених законом. Цього вимагають інтереси малолітньої дитини. Вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 дасть можливість забезпечити право дитини на виховання в сім'ї оскільки мати свідомо ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку, не цікавиться розвитком та станом здоров'я сина, не дбає про його інтереси. Зазначені факти, розцінюються як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення Відповідачки до своїх батьківських обов'язків, а відтак позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та передати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на опікування його батькові ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі повністю задоволити.
Відповідачка в судове засідання повторно не з'явилася, про час і місце судового засідання був повідомлена через Оголошення на ВЕБ-сайті Виноградівського районного суду про виклик особи, місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, яке розміщене на сайті Виноградівського районного суду, а відтак, враховуючи, що відповідачка повідомлена належним чином вкотре не з'явилася до суду без повідомлення причин, не подала відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Представник третьої особи на стороні позивача ІНФОРМАЦІЯ_7 у суді вказав, що батько дитини ОСОБА_3 призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_8 , а відтак факт проходження заявником військової служби унеможливлює фактичне виконання ним обов'язків опікуна щодо свого малолітнього сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , окрім того в у ОСОБА_3 , який проходить військову службу у лавах ЗСУ є батьки, які відповідно до сімейного законодавства теж зобов'язанні опікуватись своїм онуком.
Представник Служби у справах дітей Королівської селищної ради, третя особа ОСОБА_8 та Представник третьої особи- в/ч НОМЕР_1 , де проходить військову служба по мобілізації ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про місце і час розгляду даної справи у суді в судове засідання не з'явилася, заяв та клопотань про прични своєї неявки або відкладення слухання справи не надали, а відтак, враховуючи, що вони повідомлені про місце і час розгляду справи у суді, а тому є всі підстави для вирішення справу на підставі наявних в ній та поданих сторонами доказів та матеріалів.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (ч. 1 ст. 372 ЦПК України).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв'язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з'явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
Оскільки явка сторін не була визнана судом обов'язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка належним чином повідомленого відповідача, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні, з винесенням заочного рішеня відповідно до приписів ст.ст.280-282 ЦПК України.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов'язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов'язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Судом встановлено, що малолітній син сторін ОСОБА_4 - 17.06.2020р., проживає разом з матір'ю - відповідачкою по справі. Сім'я відповідачки знаходиться під соціальним супроводом у зв'язку із складними життєвими обставинами від 23.05.2024р. Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на обліку служби у справах дітей Королівської селищної ради, як такий де батьки, або особи що їх заміняють ухиляються від виконання батьківських обов'язків з 20.06.2024р.
Згідно висновку оцінки потреб сім'ї складеного центром надання соціальних послуг встановлено, що сім'я є малозабезпеченою, в будинку антисанітарія.
Згідно висновку оцінки потреб сім'ї складеного центром надання соціальних послуг встановлено, що сім'я є малозабезпеченою, в будинку антисанітарія.
На даний момент дитина - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає в тітки - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою АДРЕСА_3 .
Рішенням Виноградівського районного суду у справі №299/5014/22 від 28.12.2022р. шлюб між батьками дитини - розірвано. Батько дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , сплачує аліменти на утримання дитини, систематично сплачує кошти за садочок, відвідує дитину, та в повній мірі піклується про сина, забезпечує йому належне піклування та догляд, що є на думку позивача, підставою для передачі дитина на опікуванні батькові.
Орган опіки та піклування під час розгляду справи у своєму висновку, врахувавши фактичні відносини між сторонами, з метою захисту прав і законних інтересів дитини, визнав доцільним позбавлення ОСОБА_2 її батьківських прав відносно її сина ОСОБА_4 .
Між тим, національним законом визначено, що саме орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята статті 19 СК України).
Отже орган опіки та піклування надав свій висновок щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки вона свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, порушує прав й інтереси дитини.
Думка дитини не була з'ясована у зв'язку із її малолітнім віком.
При цьому суд бере до уваги, що відповідно до висновків зазначених у Постанові Верховного суду від 30.04.2025р. у справі №752/13545/21, де ВС зауважив, що суд може оцінювати думку дитини з урахуванням її віку не лише безпосередньо в судовому засіданні, але й через оцінку висновку органу опіки та піклування, службові особи якого проводили опитування дитини.
Суд враховує, що відповідно до пункту 50 Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього дитині, до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватись принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини, з повагою принципу верховенства права.
Затягування розгляду справи негативно впливає на дітей та їхній розвиток. Неефективне та, зокрема, запізніле провадження у справах щодо дітей може призвести до порушення позитивних зобов'язань за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «М і М проти Хорватії» від 03 вересня 2015 року, заява № 10161/13, § 179, 182).
Отже, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, з урахуванням вимоги позивача щодо передачі сина на опіку батькові, який на даний час перебуває у ЗСУ, суд приходить до переконання, що як окремо, так і у своїй сукупності ці дані не доводять те, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо свого малолітнього сина або свідомо нехтує ними, а знаходження сім'ї відповідачки у складних життєвих обставинах, в тому числі і у зв'язку із малозабезпеченістю сім'ї, не є безумовною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Так, відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Діти та батьки відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, і це можна виправдати лише за поодиноких обставин.
Зокрема, під час розгляду справи українські суди дійшли висновку, що умови проживання дітей були небезпечні для життя і здоров'я, морального виховання (діти були брудними й голодними, стояли на обліку в диспансері, займалися бродяжництвом). Однак ЄСПЛ не погодився, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров'я.
При цьому ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу треба приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і значенням повинні переважати над інтересами батьків.
Визначаючи основні інтереси дитини в кожному конкретному випадку, слід враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли сім'я особливо непридатна або виразно неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечити її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.
З огляду на принципи, проголошені Європейським судом з прав людини, для розлучення дитини з батьками суд встановлює: 1) провинну поведінку батьків; 2) справжню небезпеку умов для дитини; 3) доказову базу зазначених обставин; 4) застосування тимчасових проміжних заходів до батьків; 5) обов'язкове слухання свідчень самої дитини.
Сімейний кодекс України закріпив вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав і найпоширеніші з них це ухилення від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
В даній конкретній життєвій ситуації суд, зважуючи на висновки органу опіки та піклування, бере до уваги і те, що сім'я відповідачки дійсно перебуває у скрутних життєвих обставинах, а також те, що органом опіки та піклування Королівської селищної ради проводиться певна робота із відповідачкою щодо мінімізування складних життєвих обставин та належного виконання нею батьківських обов'язків. Разом з тим суд, керуючись тим, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з сином, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин, все ж вважає, що до відповідачки слід застосувати превентивні дії шляхом попередження її про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх обов'язків, як мати щодо виховання неповнолітнього сина, брати активну участь у його вихованні, матеріальному утриманні, сприяти його духовному та моральному розвитку, оскільки саме такого ставлення до себе бажає мати її син, а нехтування вказаними материнськими обов'язками в майбутньому може стати підставою для позбавлення її батьківський прав щодо дитини.
При цьому суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).
У зв'язку із викладеним, суд, враховуючи наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.
Та разом з тим, як роз'яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків, а відтак суд вважає за необхідне застосувати превентивні дії шляхом попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх обов'язків, як мати щодо виховання неповнолітнього сина, брати активну участь у його вихованні, матеріальному утриманні, сприяти духовному та моральному розвитку, оскільки саме такого ставлення до себе бажає мати його її син. Нехтування вказаними обов'язками, як матері, в майбутньому може стати підставою для позбавлення її батьківський прав щодо сина.
Окрім того, як достовірно встановлено у суді, батько дитини ОСОБА_3 на даний час є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією на період правового режиму воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 , та безпосередньо виконує обов'язки за місцем несення служби.
З урахуванням обставини проходження батьком військової служби та безпосереднього виконання ним обов'язків за місцем несення служби, реалізація його права бути опікуном неповнолітнього сина можлива лише за умови звільнення з військової служби, а відтак, оскільки батько є зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення та проходить військову службу, а тому вказана обставина унеможливлює фактичне передання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на опікування батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.12,13,81,89,258,259,265,273,280-282 ЦПК України суд,
У задоволенні позову органу опіки і піклування Королівської селищної ради до ОСОБА_2 , третіх осіб на стороні позивача: ОСОБА_3 , Служби у справах дітей Королівської селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити відповідачку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканку АДРЕСА_1 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , зокрема, щодо належного виконання своїх батьківських обов'язків.
Покласти на Орган опіки та піклування Королівської селищної ради контроль за виконанням відповідачкою ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 06.02.2026р.
Головуючий Надопта А. А.