05 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 638/12051/25
провадження № 22-ц/818/908/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю « Споживчий центр» на заочне рішення Шевченківський районний суд м. Харкова від 17 вересня 2025 року ухвалене у складі судді Штих Т.В.-
Встановив
В червні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» (надалі ТОВ) звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 27.11.2024-100000597 від 27.11.2024 у розмірі 35925 грн. 00 коп. також просив стягнути понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 грн.
Позов обґрунтований тим, що 27.11.2024 Між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 27.11.2024-100000597, Відповідно до умов договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 15000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.11.2024, строком на 147 днів, зі сплатою процентів у розмірі фіксованої ставки - 1% за 1 (один) день користування кредитом яка застосовується протягом перших 5 чергових періодів користування кредитом та фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день, на який надається Кредит. Крім того, договором встановлено, що комісія, пов'язана з наданням Кредиту дорівнює 1050 грн.
Відповідно до Договору від 27.11.2024 та квитанції про перерахунок коштів Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 15000 грн. строком на 147 днів, ОСОБА_1 27.11.2024 отримано кредитні кошти у розмірі 15000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 35925 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15000 грн., по процентам в розмірі 12600 грн., комісії 1050 грн., неустойки 7275 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, позивач був змушений звернутися до суду.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 17.09.2025 року в задоволені позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів та не доведено (не надано виписки за картковими рахунками) факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача (факт укладення договору кредиту) та наявність заборгованості на момент звернення до суду з позовом, у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. ДОВІДКА-РОЗРАХУНОК про стан заборгованості за кредитним договором №27.11.2024-100000597 від 27.11.2024 судом у якості відповідного доказу не приймається, оскільки є одностороннім документом, ініційованим позичальником, та об'єктивно не підтверджує фінансові зобов'язання відповідача при відсутності фінансових, бухгалтерських документів, як от виписка щодо руху коштів по банківському рахунку відповідача, меморіальний ордер.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Споживчий центр» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалите нове рішення, яким повністю задовільнити позовні вимоги, та здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами укладено кредитний договір та у сторін виникли зобов'язання за цим договором. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразових ідентифікаторів «E314» - для Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 27.11.2024 р., Заявки № 27.11.2024- 100000597 від 27.11.2024 р., Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №27.11.2024-100000597 (кредитної лінії) від 27.11.2024 р., які надсилались у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0505882549. Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Позивач до позовної заяви надав докази в тому числі по рахунку 4441-11XX-XXXX-5188, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, надані позивачем документи у своїй сукупності доводять як факт виконання ТОВ «Споживчий центр» своїх зобов'язань за кредитним договором, так і факт невиконання відповідачем його зобов'язання щодо повернення кредиту.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.11.2024 року в електронній формі підписано паспорт споживчого кредиту, а також додаток до анкети позичальника, якою надано особисті дані.(а.с 104 зворот-106 зворот)
Також 27.11.2024 року позивач та відповідач підписали в електронній формі пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), яка є пропозицією укласти електронний кредитний договір.(а.с.98-101)
Окрім цього, 27.11.2024 року сторони в електронній формі підписали заявку, яка є частиною кредитного договору та містить підтвердження позичальника про прийняття пропозиції (акцепт). Основними умовами кредитного договору є наступні:
1. Дата надання/видачі кредиту - 27.11.2024;
2. Сума Кредиту: 15000 грн.
3. Строк, на який надається Кредит - 147 днів з дати його надання.
4. Дата повернення (виплати) кредиту - 22.04.2025;
5. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
6. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 1% = (22050 / 15000)/147 * 100%.
7. Проценти (економічна сутність плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку.
8. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі "Комісія", економічна сутність плата за надання Кредиту) що дорівнює 1050 грн. 00 коп.
Згідно довідки розрахунку, складеної відповідачем, заборгованість позивача по кредитному договору від 27.11.2024 року №27.11.2024-1000000597 відповідає заявленій до стягнення за даним позовом сумі. При цьому проценти по кредиту нараховані за період з 27.11.2024 по 22.04.2025 року.
Також, в матеріалах наявна квитанція про видачу 15000 грн. за кредитним договором від 27.11.2024 року №27.11.2024-1000000597. Отримувач картка/рахунок ОСОБА_1 .
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
Ураховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Заявка споживача ОСОБА_1 , відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 4441-11ХХ-ХХХХ-5188.
До матеріалів справи приєднано квитанцію про видачу 15000 грн. за кредитним договором №25.06.2024 року №25.06.2024-100001019. Отримувач картка/рахунок ОСОБА_1 .
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.
Також не спростовано, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 не належить ОСОБА_1 .
Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зобов'язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 15000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 ., зазначений відповідачем у договорі.
Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Положеннями кредитного договору № 27.11.2024-100000597 від 27.11.2024 передбачено, що банк надавав позичальнику кредити на поточні потреби.
Таким чином, з урахуванням п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки договір кредиту не містить переліку додаткових та супутніх послуг ТОВ за які встановлюється плата у вигляді комісії, встановлена у п.8 кредитного договору умова про сплату комісії є нікчемною.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.
Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
З огляду на зазначене підстави для задоволення позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 1050,00 грн та неустойки у розмірі 7275 грн відсутні.
Тому стягненню підлягає сума 27 600,00 грн, що утворилась по тілу кредиту та процентами за кредитом
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до п. п. в п. 4 ч. 1ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволено частково на 76,8%, тому судовий збір в розмірі 4651 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 600,00 ( двадцять сім тисяч шістсот) грн
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 4651 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят одну) грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.Ю Тичкова
Судді: О.В.Маміна
Н.П. Пилипчук