30 січня 2026 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу з доповненнямизахисника ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.10.2025,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.10.2025 продовжено ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, строк тримання під вартою до 06.12.2025 включно з визначенням розміру застави у розмірі 49 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 148 372 000 гривень.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинення тяжкого корупційного кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років з конфіскацією майна або без такої, що свідчить про наявність ризику переховування від суду. Також з огляду на умови, які існують в Україні, є можливість нелегального перетину обвинуваченим кордону. Крім того, ОСОБА_6 за час зайняття підприємницькою діяльністю міг набути широке коло зв'язків, використовуючи які, може реалізувати ризик втечі та ухилення від суду. Також існує ризик впливу на свідків, адже показання останніх мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище ОСОБА_6 як обвинуваченого, тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю впливати на свідків з метою схилити їх не давати правдиві показання. Крім того, з огляду на обставини та характер вчиненого злочину, існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_8 подав в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 .
В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, у даній справі відсутні та ніколи не існували, а висновки суду спростовуються аргументами, доводами і наданими доказами сторони захисту, які не були враховані судом. Вказує, що висновки суду щодо наявності ризику переховування від суду є недоведеними та нічим не підтвердженими, а обґрунтування існування зазначеного ризику виключно з огляду на покарання, яке може бути призначене, не може бути визначальною обставиною для продовження тримання ОСОБА_6 під вартою. Вважає, що наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, позитивної ділової репутації, характеристики з місця проживання, рухомого та нерухомого майна на території України, яке наразі арештоване, а також ведення ним підприємницької діяльності в України та інші обставини, що свідчать про його сталий зв'язок з державою Україна, повністю нівелює ризик переховування. Також зазначає, що ризик впливу на свідків має лише гіпотетичний характер, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, зокрема протоколи допиту свідків або матеріали НСРД, які б вказували на спроби ОСОБА_6 чинити самостійно чи через третіх осіб тиск на будь-яких осіб. Стверджує, що висновок суду про існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення у зв'язку з наявністю обвинувального акту щодо ОСОБА_6 в іншому кримінальному провадженні, є недопустимим на даному етапі кримінального провадження в контексті дії презумпції невинуватості.
Апелянт наголошує, що висновки суду щодо неможливості застосування цілодобового домашнього арешту до ОСОБА_6 є необґрунтованими, оскільки, незважаючи на всі негативні наслідки воєнного стану та війни в Україні, жодних проблем в роботі за цим напрямком у працівників поліції немає, як і жодних перешкод в роботі засобів електронного контролю, що підтверджується керівником уповноваженого структурного підрозділу Національної поліції України. Вважає, що домашній арешт в достатній мірі може гарантувати виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків і явку до суду. Звертає увагу, що оскаржуваною ухвалою зменшено розмір застави, однак дана сума грошових коштів є непомірною для ОСОБА_6 та його родини, що призводить до фактичного застосування безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Зауважує, що ОСОБА_6 є волонтером, працевлаштований, має міцні соціальні зв'язки, сім'ю, постійне місце проживання, нерухоме майно в Україні, позитивну репутацію та авторитет, а також суттєві проблеми зі здоров'ям. Зазначає, що за результатами аналізу всієї медичної документації та листування сторони захисту з медичними установами, підтверджується неможливість надання ОСОБА_6 необхідної та вчасної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора. Вказує, що життя та здоров'я ОСОБА_6 щодня перебуває у реальній загрозі, оскільки ДУ «Київський слідчий ізолятор» не містить жодних захисних споруд для ув'язнених, тому під час повітряної тривоги останні перебувають на своїх місцях, що може призвести до загрози здоров'ю, а також загибелі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані, що характеризують особу обвинуваченого, тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України належить до категорії тяжких злочинів,.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.10.2025,якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 06.12.2025 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3