05 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/1866/25 пров. № А/857/22669/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Чуприною О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Івано-Франківській області, ГУ ПФУ в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо неврахування при призначенні йому пенсії заробітної плати, яку він отримував протягом 2007-2020 років, що підтверджується довідками ТзОВ “ЗапСиббурнефть», ТзОВ “Буринжениринг» та ТзОВ “Инк-Сервис», а також щодо нездійснення підвищення розміру пенсії на 20% відповідно до ч.2 ст.6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні» №56/95-ВР від 15.02.1995 (далі - Закон №56/95-ВР), визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо нездійснення підвищення розміру його пенсії на 20%, відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР при здійсненні перерахунків пенсії 26.02.2025 (у зв'язку з індексацією заробітку) та 13.03.2025 (у зв'язку з уточненням даних в ЕПС) та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з моменту її призначення (02.06.2024), з урахуванням заробітної плати, яку він отримував протягом 2007-2020 років, тобто з урахуванням довідок ТзОВ “ЗапСиббурнефть», ТзОВ “Буринжениринг» та ТзОВ “Инк-Сервис», а також з урахуванням підвищення її на 20%, відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при обчисленні розміру пенсії для розрахунку заробітної плати не було враховано довідки про заробітну плату, видані підприємствами, розташованими на території російської федерації, в яких вказано суми заробітної плати за періоди з 01.04.2007 по 16.04.2010 і з 29.03.2011 по 11.06.2020, оскільки рішенням суду не зобов'язано враховувати дані довідки для розрахунку заробітної плати. Також обставиною, яка слугувала підставою для не врахування спірних довідок при обчисленні розміру пенсії для розрахунку заробітної плати є те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода СНД).
ГУ ПФУ подало до суду клопотання, в якому вказує, що п.6 Прикінцевих Положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX від 19.11.2024 (далі - Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 10.11.1987 та від 23.05.2018, ОСОБА_1 з 03.07.1987 був прийнятий помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння скважин на нафту і газ третього розряду в районну інженерно-технологічну службу №1, з 01.10.1987 йому було присвоєно четвертий розряд помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння скважин нафти і газу, з 06.11.1987 звільнений з роботи з районної інженерно-технологічної служби №1, з 01.08.1990 прийнятий помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння скважин на нафту і газ по четвертому розряду в РІТС освоєння, з 13.04.1992 переведений помічником бурильника по капітальному ремонту свердловин в цех капітального ремонту свердловин, з 28.06.1994 переведений комбуром в РІТС-2 бригаду №2 Рибальського родовища Сумської області, з 10.03.1998 переведений помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ по п'ятому розряду РІТС-2, з 05.08.2001 переведений бурильником експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ по шостому розряду Охтирської РІТС Івано-Франківської експлуатації, з 01.10.2003 переведений бурильником експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту і газ по шостому розряду Охтирської РІТС Івано-Франківської експлуатації, з 17.03.2007 звільнений за угодою сторін, з 19.04.2007 прийнятий на посаду інженера по бурінню вахтовим методом в ООО “ЗапСиббурнефть» (далі - ТзОВ “ЗапСиббурнефть», ТзОВ “ЗапСиббурнефть»), з 18.04.2008 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 28.05.2008 прийнятий на посаду інженера по бурінню в бурову бригаду вахтовим методом в ТзОВ “ЗапСиббурнефть», з 16.04.2009 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 20.04.2009 прийнятий на посаду інженера по бурінню в бурову бригаду вахтовим методом в ТзОВ “ЗапСиббурнефть», з 12.02.2010 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 13.02.2010 прийнятий на посаду інженера по бурінню в бурову бригаду вахтовим методом в ООО “Буринженеринг» (далі - ТзОВ “Буринженеринг»), з 16.04.2010 звільнений за власним бажанням з ТзОВ “Буринженеринг», з 29.03.2011 прийнятий на посаду технолога в центральну інженерно-технологічну службу вахтовим методом в ЗАО “Инк-Сервис» (далі - ЗАТ “Инк-Сервис»), з 02.09.2011 переведений в Усть-Кутський район, робота вахтовим методом, з 01.12.2011 переведений в район крайньої півночі, робота вахтовим методом, з 01.01.2012 переведений в Усть-Кутський район, з 15.03.2012 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 05.04.2012 прийнятий на посаду технолога в центральну інженерно-технологічну службу вахтовим методом в ЗАТ “Инк-Сервис», з 18.07.2012 переведений в Усть-Кутський район, робота вахтовим методом, з 13.03.2013 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 25.04.2013 прийнятий на посаду технолога в північну експлуатацію вахтовим методом в ЗАТ “Инк-Сервис», з 01.01.2014 переведений на посаду інженера по бурінню в Північну експедицію вахтовим методом, з 07.04.2014 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 27.05.2014 прийнятий на посаду інженера-технолога в Північну експедицію вахтовим методом в ЗАТ “Инк-Сервис», 01.08.2014 ЗАТ “Инк-Сервис» реорганізовано в ООО “Инк-Сервис» (далі - ТзОВ “Инк-Сервис»), з 04.09.2014 звільнений за власним бажанням, з 29.09.2014 прийнятий на посаду інженера-технолога в Північну експедицію вахтовим методом в ТзОВ “Инк-Сервис», з 02.05.2015 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 15.06.2015 прийнятий на посаду інженера по бурінню в Північну експедицію вахтовим методом в ТзОВ “Инк-Сервис», з 10.06.2016 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 11.06.2016 прийнятий на посаду інженера по бурінню в Північну експедицію вахтовим методом в ТзОВ “Инк-Сервис», з 06.06.2017 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 07.06.2017 прийнятий на посаду інженера по бурінню в Північну експедицію вахтовим методом в ТзОВ “Инк-Сервис», з 20.04.2018 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 23.05.2018 прийнятий на посаду інженера по бурінню в Північну експедицію вахтовим методом в ТзОВ “Инк-Сервис», з 19.04.2019 звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 29.05.2019 прийнятий інженером по бурінню в Північну експедицію вахтовим методом в ТзОВ “Инк-Сервис», з 11.06.2020 трудовий договір розірвано за угодою сторін, з 17.09.2020 прийнятий на роботу комплектувальником в ТзОВ “ДІА-МЕБ», з 25.09.2020 переведений кур'єром, з 26.03.2021 звільнений з роботи за угодою сторін, з 21.01.2022 прийнятий на посаду майстра із складних робіт у бурінні (капітальному ремонті) свердловин в ТзОВ “Спецмехсервіс», підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №2 згідно Наказу №298 від 25.09.2018, підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №2 згідно Наказу №45 від 20.09.2023.
21.05.2024 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком по Списку №2. До вказаної заяви позивачем долучено документи на засвідчення набуття останнім необхідного страхового та пільгового стажу.
За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 21.05.2024 та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №092850025031 від 07.03.2024, яке мотивоване тим, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії (30 років), який становить 25 років 27 днів, пільговий - 18 років 01 місяць 05 днів. До страхового стажу не зараховано періоди з 19.04.2007 по 18.04.2008, з 18.05.2008 по 16.04.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 13.02.2010 по 16.04.2010, з 29.03.2011 по 15.03.2012, з 05.04.2012 по 13.03.2013, з 25.04.2013 по 07.04.2014, з 27.05.2014 по 04.09.2014, з 29.09.2014 по 02.05.2015, з 15.06.2015 по 10.06.2016, з 11.06.2016 по 06.06.2017, з 07.06.2017 по 20.04.2017, з 23.05.2018 по 19.04.2019, з 29.05.2019 по 11.06.2020, оскільки організації, в яких працював ОСОБА_1 , знаходяться на території російської федерації. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 10.07.2002 по 24.10.2002, оскільки наявна перерва у проведенні атестації робочого місця.
Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області №092850025031 від 07.03.2024, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі №300/4805/24 визнано протиправним та скасовано вищевказане рішення пенсійного органу, зобов'язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу за Списком №2 спірні періоди роботи та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до п.“б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2025 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Хмельницькій області залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі №300/4805/24 - без змін.
13.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою, в якій просив повідомити про виконання рішення суду від 23.09.2024 по справі №300/4805/24, за результатами розгляду якої, пенсійний орган листом №2143-1382/В-02/8-0900/25 від 14.03.2025 повідомив, що на виконання вказаного рішення суду було повторно розглянуто заяву позивача від 21.05.2024 та з 02.06.2024 призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV). Розмір пенсії з 02.06.2024 становив 9689,12 грн. В ході перегляду матеріалів електронної пенсійної справи було з'ясовано, що при розрахунку заробітної плати вилучено період заробітку за листопад 1994 року. Після доопрацювання пенсійної справи розрахунок заробітку для обчислення пенсії змінився, зокрема, вибрано інший період заробітку за 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000, з 01.05.1995 по 30.06.2000. Внаслідок такого перерахунку розмір пенсії з 02.06.2024 становив 9648,34 грн. При обчисленні розміру пенсії для розрахунку заробітної плати не було враховано довідки про заробітну плату, виданими підприємствами, розташованими на території російської федерації, в яких вказано суми заробітної плати за періоди з 01.04.2007 по 16.04.2010, з 29.03.2011 по 11.06.2020, оскільки рішенням суду не було зобов'язано враховувати дані довідки для розрахунку заробітної плати. Для обчислення пенсії не було враховано довідки про заробітну плату, видані ООО “ЗапСиббурнефть» №13 від 06.11.2013 за період з квітня 2007 року по квітень 2008 року, №14 від 06.11.2013 за період з травня 2008 року по квітень 2009 року, №15 від 06.11.2013 за період з квітня 2009 року по лютий 2010 року, видану ООО “Буринженеринг» №17 від 06.11.2013 за період з січня 2010 року по березень 2010 року, видану ООО “Инк-Сервис» №048-003-078682 від 25.05.2020, за період з березня 2011 року по травень 2020 року, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді СНД. Також зазначено, що п.6 Прикінцевих Положень Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків. Дане питання перебуває в опрацюванні.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими та підставними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Положеннями частини першої статті 40 Закону №1058-IV визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно абз.4, 5 ч.1 ст.40 Закону №1058-IV, для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до п.п.3 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Порядку №22-1).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами (пункт 2.10 Порядку №22-1).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог ч.1 ст.4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (ч.2 ст.4 Закону №1058-IV).
Так, Законом України №290/95-ВР від 11.07.1995 було ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15.04.1994 (далі - Угода від 15.04.1994).
Відповідно до ст.4 цієї Угоди, кожна із Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно ст.9 цієї Угоди, регулюються Угодою СНД або (і) двосторонніми угодами.
Згідно п.2, 3 ст.6 Угоди СНД, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць СНД і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (ст.11 Угоди СНД).
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.13 Угоди СНД, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», прийнято рішення про вихід з цієї Угоди, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві та доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України №72/14-612-108210 від 29.12.2022 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного трудового/страхового стажу із оплатою праці за виконану позивачем роботу, оформлення і видача спірних довідок про заробітну плату, мало місце до 19.06.2023, тобто до виходу Держави Україна з Угоди СНД.
Окрім вказаного, приписами абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 22 Федерального закону російської федерації №167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013 "Про страхові пенсії" передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд російської федерації.
В Державі Україна право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Як визначено статтею 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом ч.1, 10, 12 ст.20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч.16 ст.106 Закону №1058-ІV, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.
Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі №300/4805/24 були задоволені вимоги позивача, а тому з огляду на зміст положень ч.4 ст.78 КАС України, суд висновує, що ОСОБА_1 дійсно працював протягом описаних вище спірних періодів.
Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20%. Дане питання перебуває в опрацюванні.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області вказує лише на єдину підставу неврахування заробітної плати ОСОБА_1 , отриманої на території російської федерації, яка зазначена у коментованих довідках, зокрема, припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, однак такі вимоги є необґрунтованими, оскільки в матеріалах пенсійної справи міститься довідки, видані ОСОБА_1 ТзОВ “ЗапСиббурнефть» про стаж роботи та нарахування заробітної плати №13 від 06.11.2013, №14 від 06.11.2013 та №15 від 06.11.2013.
Коментовані довідки містять відомості про заробіток позивача, який враховується при обчисленні пенсії.
Підставою видачі вищевказаних довідок є особові рахунки працівника за період з 2007 року по 2008 рік, з 2008 по 2009 рік та з 2008 по 2010 рік, такі підписані відповідальними особами підприємства, на них міститься відтиск печатки відповідного підприємства, а також до них внесено дані про адресу місцезнаходження підприємства, яке їх видало, вказано інформацію про нарахування страхових внесків до Пенсійного фонду по встановлених тарифах.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що вищевказані довідки, видані ТзОВ “ЗапСиббурнефть» не викликають обґрунтованого сумніву з приводу факту роботи ОСОБА_1 у цьому Товаристві та сум нарахованої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, а відтак підтверджує обставини працевлаштування позивача та отримання заробітної плати в період з квітня 2007 року по квітень 2008 року, з травня 2008 року по квітень 2009 року, з квітня 2009 року по лютий 2010 року.
ТзОВ “Буринжениринг» видало позивачу довідку №17 від 06.11.2013 про стаж роботи та нарахування заробітної плати за період з січня по квітень 2010 року, яка містить відомості про його заробітну плату за період з січня 2010 року по квітень 2010 року.
Підставою видачі вказаної довідки є особові рахунки працівника за 2010 рік, що дозволяє зробити висновок про видачу вказаної довідки на підставі первинних документів. У довідку внесено запис, що страхові внески за спірні періоди нараховувалися та сплачувалися у Пенсійний Фонд по встановлених тарифах.
Колегія суддів зазначає, що дана довідка підписана відповідальними особами підприємства, на ній міститься відтиск печатки відповідного підприємства. Також ця довідка містить адресу місцезнаходження підприємства, яке видало вказану довідку.
ТзОВ “Инк-Сервис» видало ОСОБА_1 довідки №048-003-078682 від 25.05.2020 та №048-003-078682 від 20.05.2020 про стаж роботи і нарахування заробітної плати.
Підставою видачі вказаних довідок є особові рахунки працівника, що дозволяє зробити висновок про те, що вони були видані на підставі первинних документів, підписані відповідальними особами підприємства, на них міститься відтиск печатки відповідного підприємства. Також до цих довідок внесені дані про адресу місцезнаходження підприємства, яке їх видало. Також у довідку внесено запис, що страхові внески за спірні періоди нараховувалися та сплачувалися у Пенсійний Фонд за встановленими тарифами.
Разом з тим, довідки ТзОВ “ЗапСиббурнефть» №13 від 06.11.2013, №14 від 06.11.2013, №15 від 06.11.2013, ТзОВ “Буринжениринг» №17 від 06.11.2013, ТзОВ “Инк-Сервис» №048-003-078682 від 25.05.2020, №048-003-078682 від 20.05.2020, містять інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 з урахуванням районного коефіцієнту та північної надбавки з їх окремим відображенням від основного розміру заробітної плати в окремих таблицях.
Судова палата Верховного Суду з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 09.10.2019 по справі №489/5283/16-а дійшла висновку, що законодавством не передбачено право осіб на врахування до заробітку, з якого обчислюється пенсія, північної надбавки, яку отримували особи під час роботи в районах Крайньої Півночі. Факт сплати роботодавцем позивача страхових внесків з вказаних сум виплаченої надбавки в даному випадку жодного значення для вирішення спору не має.
Вищевказані висновки Верховного Суду були підтримані у подальшому у постановах від 25.05.2022 по справі №348/592/17 та від 17.01.2023 по справі №211/1910/17.
Слід також враховувати приписи пункту 4.7 Порядку №22-1, за змістом якого право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
В контексті досліджуваного правового регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено в абз.7 п.4.7 Порядку №22-1.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган фактично переклав на ОСОБА_1 тягар доказування власного неперевіреного сумніву щодо достовірності документів, отриманих особою, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження відомостей про заробіток позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно ст.101 Закону №1788-ХІІ, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З огляду на вищевказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на перерахунок пенсії лише з тих підстав, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та неможливо надати запит на звірку достовірності відомостей зазначених у довідках про розмір виплаченої позивачу заробітної плати за спірний період.
Що стосується неврахування ГУ ПФУ в Хмельницькій області при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та ГУ ПФУ при здійсненні перерахунку пенсії позивача підвищення розміру пенсії на 20% відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР, колегія суддів зазначає наступне.
Закон №56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.
Згідно ч.1, 2 ст.5 Закону №56/95-ВР, статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
Відповідно до п.п.5 п.2.6 Порядку №22-1, при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону №56/95-ВР).
Як слідує зі змісту наявного в матеріалах пенсійної справи посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.11.2005 (реєстраційний №225), ОСОБА_1 є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом №56/95-ВР.
Вказане посвідчення надавалось позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 21.05.2024, що визначається та не заперечується сторонами, а також підтверджується наявною в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.11.2005 (реєстраційний №225).
Частиною другою статті 6 Закону №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20%.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі №300/4805/24, ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняло рішення №092850025031 від 12.03.2025, яким ОСОБА_1 з 02.06.2024 призначено пенсію.
Згідно вказаного рішення, розмір пенсії позивача з 02.06.2024 становив 9648,34 грн та складається з розміру пенсії за віком (ст.27) (26369,12-0,36500) в розмірі 9624,73 грн, доплати за понаднормовий стаж (абз.2 ч.1 ст.28) (за 1 років) в розмірі 23,61 грн.
Коментоване рішення також містить інформацію у графі "Особливості", серед іншого про те, що ОСОБА_1 "Проживає в гірському нас.пункті - з 30.11.2005 по 01.06.2024".
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно наявної в матеріалах пенсійної справи копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 від 30.08.2014, пенсіонер з 31.10.2005 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
У подальшому, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області рішенням №092850025031 від 13.03.2025 здійснило перерахунок пенсії позивача у зв'язку з уточненням даних в ЕПС, внаслідок якого розмір пенсії ОСОБА_1 з 02.06.2024 становить 9648,34 грн та складається з розміру пенсії за віком (ст.27) (26369,12-0,36500) в розмірі 9624,73 грн та доплати за понаднормовий стаж (абз.2 ч.1 ст.28) (за 1 років) в розмірі 23,61 грн.
Вказане рішення також містить інформацію у графі "Особливості", серед іншого про те, що ОСОБА_1 "Проживає в гірському нас.пункті - з 30.11.2005 по 01.06.2024".
Судом встановлено, що рішення №092850025031 від 12.03.2025 та №092850025031 від 13.03.2025 не містять відомостей про розрахунок пенсії позивача із включенням до її розміру підвищення пенсії згідно ст.6 Закону №56/95-ВР на рівні 20%, а також відповідачі не надали суду доказів того, що станом на момент призначення з 02.06.2024 та перерахунку з 02.06.2024 пенсії заявника, пенсіонер не проживав в гірському населеному пункті станом на 02.06.2024. Інших мотивів неврахування при призначенні та перерахунку з 02.06.2024 пенсії ОСОБА_1 включення до її складових сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20% відповідачі суду не навели.
Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону №56/95-ВР.
Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо доводів відповідача-1 в частині не включення до розміру пенсії ОСОБА_1 сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20%, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 по справі №240/722/20, в якій зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (ст.48 Конституції України) (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України “Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше - до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до ст.6, 8, 19, 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу на те, що п.6 Прикінцевих положень Закону №4059-IX встановлено, що у 2025 році ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте, на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку норму.
Внаслідок чого ОСОБА_1 , як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлений гарантованого йому ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР права на підвищення розміру пенсій на 20%.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.1998 №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці, зокрема у постанові від 17.04.2018 по справі №826/12123/16, звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд наголошує, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2021 по справі №640/9677/20 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України
Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.
Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов'язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність порушення відповідачами права позивача при призначенні та перерахунку пенсії на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР.
Відповідно до ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про : визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача у тому разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На думку колегії суддів, за наявності формальних підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Верховний Суд по справі №580/1617/19 зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, відповідно до п.4.1, 4.2, абз.3 п.4.3, п.4.10 Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, після реєстрації заяви позивача, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на призначення пенсії за віком в розумінні Порядку №22-1 є ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Разом з тим, суд зазначає, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 23.09.2024 по справі №300/4805/24, ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняло рішення №092850025031 від 12.03.2025, яким ОСОБА_1 з 02.06.2024 призначено пенсію.
Згідно вказаного рішення розмір пенсії позивача з 02.06.2024 становив 9648,34 грн та складається з розміру пенсії за віком в розмірі 9624,73 грн та доплати за понаднормовий стаж в розмірі 23,61 грн.
При цьому, ГУ ПФУ в Хмельницькій області при призначенні пенсії не врахувало позивачу заробітну плату зазначену у вищевказаних довідках ТзОВ “ЗапСиббурнефть», ТзОВ “Буринжениринг» та ТзОВ “Инк-Сервис», а також не врахувало при призначенні пенсії підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР.
Водночас, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області рішенням №092850025031 від 13.03.2025 здійснило перерахунок пенсії позивача у зв'язку з уточненням даних в ЕПС, внаслідок чого розмір пенсії ОСОБА_1 з 02.06.2024 становив 9648,34 грн та складається з розміру пенсії за віком у розмірі 9624,73 грн та доплати за понаднормовий стаж у розмірі 23,61 грн.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області при здійсненні перерахунку розміру пенсійної виплати позивача з 02.06.2024 не було враховано при обчисленні пенсії відомостей про заробітну плату, зазначену у вищевказаних довідках, а також не встановлено підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Хмельницькій області та ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Стосовно позовних вимог зобов'язального характеру, колегія суддів зазначає, що позивачем при зверненні за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 із заявою від 21.05.2024 надавались довідки про заробітну плату, а також документ, що засвідчує встановлення йому статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Вказана обставина не заперечується сторонами.
Натомість, Івано-Франківський окружний адміністративний суд у рішенні від 23.09.2024 по справі №300/4805/24 у мотивувальній частині зазначив, що надаючи оцінку вимозі позивача про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням заробітної плати зазначеної у довідках, то така є передчасною та до задоволення не підлягає. У випадку, який досліджується судом орган пенсійного фонду ще не вчинив жодних дій/не прийняв будь-якого рішення щодо довідок, про необхідність врахування яких вказує відповідач, тобто такі правовідносини не стали спірними.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що органом пенсійного забезпечення, який зобов'язаний відновити порушене право позивача на належне пенсійне забезпечення є ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яке здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 02.06.2024 без урахування при обчисленні йому пенсії відомостей про заробітну плату, зазначену у вищевказаних довідках, а також не встановило підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року по справі №300/1866/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук