05 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19199/25 пров. № А/857/49922/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 380/19199/25 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гуликом А.Г. у м. Львові в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
Головне управління ДПС у Львівській області (далі також - ГУ ДПС, позивач) звернулось з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП, відповідач), у якому просило стягнути з ФОП податковий борг до бюджету в розмірі 12760,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що з 29.11.2023 року відповідач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» і на момент подання апеляційної скарги є дійсним військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Враховуючи факт перебування на військовій службі, відповідач не веде підприємницької діяльності з 29.11.2023 року, і згідно вимог чинного законодавства України, звільнений від нарахування і сплати податку.
У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач має заборгованість з єдиного податку з фізичних осіб (18050400) у розмірі 12 760,00грн, у зв'язку із поданням заяви про застосування спрощеної системи оподаткування.
Позивач направив відповідачу податкову вимогу від 09.12.2024 № 0027111-1303-1301, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0600991922463.
У зв'язку із несплатою відповідачем податкового боргу, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) передбачено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Згідно з підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов'язок зі сплати грошового зобов'язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов'язання у встановлений законом строк є податковим боргом.
Позивач зазначає, що заборгованість відповідача по єдиному податку з фізичних осіб (18050400) - 12 760,00 грн, виникла на підставі заяви про застосування спрощеної системи оподаткування № б/н від 22.07.2021 на суму - 12760,00 грн (основний платіж -12760,00 грн) - дата виникнення боргу 20.01.2024.
Згідно з підпунктом 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 ПК України єдиний податок належить до місцевих податків.
Ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки) (пункт 293.1 статті 293 Кодексу).
За приписами статті 300 ПК України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Відповідно до пункту 25 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України самозайняті особи (фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність), які мали або не мали найманих працівників, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на весь період їх військової служби звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб відповідно до розділу IV цього Кодексу, звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку відповідно до глави 1 розділу XIV цього Кодексу, а також звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання звітності з військового збору у складі податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб або єдиного податку відповідно до пункту 16-1 цього підрозділу.
Підставою для такого звільнення є заява самозайнятої особи та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів за місцем податкової реєстрації самозайнятої особи протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована самозайнята особа перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв'язку з виконанням обов'язків під час мобілізації, на особливий період, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).
Якщо самозайнята особа, призвана на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, має найманих працівників і на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам заробітної плати та/або інших доходів, то обов'язок з нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця уповноважена особа.
Податок на доходи фізичних осіб, що був нарахований та утриманий уповноваженою особою з таких виплат фізичним особам, сплачується до бюджету демобілізованою самозайнятою особою протягом 180 календарних днів з першого дня її демобілізації без нарахування штрафних і фінансових санкцій. При цьому демобілізована самозайнята особа у заяві, передбаченій у цьому пункті, зазначає дані про суми нарахованого та утриманого уповноваженою особою податку з найманих працівників протягом строку військової служби самозайнятої особи.
Податкова звітність про суми податку, нарахованого та утриманого протягом строку військової служби самозайнятої особи уповноваженою особою з найманих працівників та інших фізичних осіб, подається демобілізованою самозайнятою особою у порядку та строки, встановлені цим Кодексом, без нарахування штрафних і фінансових санкцій, передбачених цим Кодексом.
Цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».
Як встановлено судом апеляційної інстанції, старший лейтенант ОСОБА_1 з 29.11.2023 призваний на військову службу за привозом під час мобілізації на особливий період, що підтверджується витягом з наказу (по стройовій частині) від 23.11.2023 №384.
Отже, відповідач звільнений від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку на період військової служби та має право подати протягом 10 днів після його демобілізації заяву щодо звільнення від сплати єдиного податку.
Таким чином, нарахування позивачем податкового боргу по єдиному податку з
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 380/19199/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Львівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк