Справа № 950/2731/21
Номер провадження 22-ц/816/1311/26
Номер провадження 22-ц/816/1312/26
05 лютого 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Замченко А.О. (суддя-доповідач),
суддів - Сидоренко А.П., Петен Я.Л.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
у присутності представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нежевело В.В., представника ТОВ «ЗАУЕР» - адвоката Васильця С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР», ОСОБА_1
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року в складі судді Косолапа В.М., ухвалене в м. Лебедин, (повний текст виготовлено 06 вересня 2023 року)
та додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року в складі судді Косолапа В.М., ухвалене в м. Лебедин, (повний текст виготовлено 26 вересня 2023 року)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР», Виконавчого комітету Лебединської міської ради, державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової Олени Володимирівни, державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Ткачової Марії Василівни про визнання договору недійсним, припинення речового права, визнання дій незаконними, скасування державної реєстрації прав, зобов'язання вчинити дії,
17.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ЗАУЕР», Виконавчого комітету Лебединської міської ради, державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової О.В., державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Ткачової М.В. з позовом, який у подальшому уточнила. Свої вимоги мотивувала тим, що на підставі рішення Лебединського районного суду Сумської області їй належить право власності в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 28.01.2021.
У 2021 році вона довідалася, що за життя 28.12.2018 ОСОБА_2 уклав з ТОВ «ЗАУЕР» договір щодо права емфітевзису на вищевказані земельні ділянки на строк 100 років. Стосовно двох земельних ділянок було укладено один договір емфітевзису, але на момент прийняття рішення про його державну реєстрацію, він не відповідав вимогам законодавства, був укладений з порушеннями, а тому є недійсним.
Зауважувала, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових права на нерухоме майно державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 відбулася 28.12.2018, а рішення про її державну реєстрацію прийнято 04.01.2019. Вважала, що таким чином порушено процедуру реєстрації, оскільки державна реєстрація права проведена 28.12.2018, а рішення прийнято 04.01.2019, тобто реєстрація проведена за декілька днів до прийняття відповідного рішення.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових права на нерухоме майно державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 відбулася 21.02.2019, а рішення про її державну реєстрацію прийнято 26.02.2019. Аналогічно до першої земельної ділянки реєстрація проведена за декілька днів до прийняття відповідного рішення.
На обґрунтування недійсності договору емфітевзису від 28.12.2018 посилалася на наступні обставини.
У пунктах 1.1, 1.2 договору зазначено, що предметом договору є одна земельна ділянка, але фактично мова йде про дві земельні ділянки, тобто зміст договору не відповідає чинному законодавству.
Твердження, викладене в договорі щодо необхідності реєстрації договору, є нікчемним, оскільки реєстрації підлягає речове право, а не договір. При реєстрації договору від 28.12.2018 було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державна реєстрація речового права на земельну ділянку площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 відбулася 28.12.2018, підставою для внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав від 04.01.2019 №44964925, прийняте державним реєстратором Перекрестовою О.В.
Державна реєстрація речового права на земельну ділянку площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 відбулася 21.02.2019, але реєстрація першої земельної ділянки проведена раніше, що є порушенням порядку реєстрації. Підставою для внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав від 26.02.2019 №45694629, прийняте державним реєстратором Глушак М.В. При цьому спочатку земельні ділянки були передані згідно з актом, а потім через значний проміжок часу зареєстровано право емфітевзису.
Рішення про державну реєстрацію земельних ділянок були прийняті після набрання чинності Законом №2498-VIII, яким обмежено строк передачі земельних ділянок приватної форми власності на умовах емфітевзису не більше ніж 50 років. Але спірний договір від 28.12.2018 укладено на 100 років.
Вказувала, що усвідомлюючи наявність законодавчих обмежень, за кілька днів до набрання вищевказаним законом чинності, відповідач свідомо уклав договір на невигідних для власника землі умовах з метою забезпечення особистих інтересів.
За її зверненням комісією Міністерства юстиції України 30.12.2022 проведено камеральну перевірку державного реєстратора Ткачової (Глушак) М.В. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію речового права на підставі договору від 28.12.2018 №5, за результатами якої було встановлено, що поданий для державної реєстрації договір не відповідає вимогам законодавства, а державний реєстратор повинна була відмовити в проведенні державної реєстрації прав.
За змістом договору від 28.12.2018 №5 власнику до сплати належить сума коштів після вирахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме: 16100 грн. Вважає, що зміст договору емфітевзису та встановлені умови здійснення розрахунку за користування земельною ділянкою суперечать чинному законодавству, оскільки ціна договору зазначена в сумі 16100 грн з вирахування податків, які нібито сплатило ТОВ «ЗАУЕР» не маючи на те юридично встановленого обов'язку та підґрунтя. Зазначена сума є разовою до виплати за весь період дії договору, укладеного на 100 років, що не є доказом укладення договору та дотримання при цьому істотних умов.
Зазначала, що за життя ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями, мав вади з розумовою діяльністю, проходив лікування в психоневрологічній лікарні.
Вказувала, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства, а інформація щодо державної реєстрації іншого речового права, яка міститься в реєстрі, суперечить юридичній природі емфітевзису, а тому з наведених обставин наявні підстави для визнання спірного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Посилаючись на викладені обставини, просила:
- визнати недійсним договір від 28.12.2018 №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
- припинити похідне речове право користування (емфітевзис) за ТОВ «ЗАУЕР» на підставі договору №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018;
- визнати незаконними дії Виконавчого комітету Лебединської міської ради по прийняттю рішення та проведення державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзис) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР» як користувача щодо земельних ділянок площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 на підставі договору №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018;
- визнати незаконними дії державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової О.В. по проведенню державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР» як землекористувача щодо земельної ділянки площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091, дата реєстрації 28.12.2018, та проведення такої реєстрації в спосіб за датою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2019 за номером 44964925 зі строком дії сервітуту на праві емфітевзису 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису на підставі та умовах одного договору №5 про надання права, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР»;
- визнати незаконними дії державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Глушак (Ткачової) М.В. по проведенню державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР» як землекористувача щодо земельної ділянки площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091, дата реєстрації 21.02.2019, та проведення такої реєстрації в спосіб за датою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2019 за номером 45694629 зі строком дії сервітуту на праві емфітевзису 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису на підставі та умовах одного договору №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР»;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР» як землекористувача, проведених державними реєстраторами Виконавчого комітету Лебединської міської ради вищезазначених земельних ділянок;
- зобов'язати ТОВ «ЗАУЕР» звільнити та повернути власнику ОСОБА_1 дві земельні ділянки площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 цільове призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Лебединської міської ради Сумської області, у придатному стані для подальшого використання за цільовим призначенням.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 29.08.2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 №5, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР».
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), зареєстрованого за ТОВ «ЗАУЕР» на підставі договору від 28.12.2018 №5 на земельні ділянки: площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091; площею 0,4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:009.
Зобов'язано ТОВ «ЗАУЕР» повернути ОСОБА_1 земельні ділянки площею 2,8994 га, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091, та площею 0,4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091, розташовані на території Лебединської міської ради Сумської області.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «ЗАУЕР» на користь ОСОБА_1 908 грн судового збору.
Додатковим рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 18.09.2023 стягнуто з ТОВ «ЗАУЕР» на користь ОСОБА_1 3000 грн витрат на правничу допомогу, 60 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи, 163 грн 75 коп. судового збору, 660 грн витрат на правничу допомогу (представництво інтересів ОСОБА_1 при розгляді Сумським апеляційним судом апеляційної скарги на ухвалу суду від 07.02.2022).
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ЗАУЕР» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та додаткове рішення суду, ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Вказувало, що станом на день укладення договору №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 законодавством не було встановлено обмежень у тривалості строку дії договору емфітевзису, предметом якого є земельна ділянка приватної власності. Зазначало, що згідно зі ст. 638 - 640 ЦК України договір користування земельною ділянкою є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій формі, а тому договір №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 був укладений з дотриманням усіх норм чинного законодавства, підписаний його сторонами і земельну ділянку передано в користування ТОВ «ЗАУЕР» за актом приймання-передачі земельної ділянки від 28.12.2018.
Наголошувало, що суд першої інстанції помилково ототожнив держану реєстрацію договору та державну реєстрацію права користування за договором.
Заперечувало проти стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказувала, що таке рішення прийняте з урахуванням позиції та заперечень сторони відповідача і було значно занижено розмір необхідної до компенсації на користь позивача ОСОБА_1 суми витрат на правничу допомогу з реальної суми в межах розгляду справи в суді першої інстанції 10000 грн до 3000 грн. Зазначала, що представництво інтересів позивача здійснювалося на підставі належним чином оформленого договору про правничу допомогу від 13.03.2021, ордеру та відповідних додаткових договорів (том 4 а. с. 33).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її адвокат Нежевело В.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводили, що саме з моменту здійснення державної реєстрації права емфітевзису - юридично виник момент вчинення правочину, що визначено сторонами і в п. 5.4 спірного договору. Вважали помилковими доводи ТОВ «ЗАУЕР» про те, що станом на момент укладення правочину не було порушено вимог законодавства щодо строку дії договору, оскільки діяло інше законодавство відносно ст. 1021 ЗК України, яким не було встановлено обмеження максимального строку на укладення договору емфітевзису до 50 років, адже на момент державної реєстрації прав за спірним договором емфітевзису вже діяв Закон України від 10.07.2018 №2498-V-III.
Зміст договору емфітевзису та встановлені умови здійснення розрахунку за користування земельною ділянкою суперечать чинному законодавству та меті укладення договору, оскільки ціна договору зазначена в сумі 16100 грн з вирахуванням податків, які нібито сплатив користувач ТОВ «ЗАУЕР», не маючи на те юридичних підстав.
Звертали увагу на підтвердження витребуваною судом медичною документацією факту наявності в ОСОБА_2 вад розумової діяльності та перебування на лікуванні в психоневрологічній лікарні.
Зазначали про відсутність у тексті договору емфітевзису умов щодо можливості розірвання договору, у тому числі в односторонньому порядку, що є порушенням вимог до істотних умов договору та суттєво обмежує права власника щодо розпорядження своїми земельними ділянками, яке гарантоване державою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду в частині, якою відмовлено в задоволені позовних вимог та ухвалити постанову, якою позов задовольнити повністю; також просила змінити додаткове рішення в частині заниженого розміру відшкодування судових витрат за сплачений судовий збір під час усього розгляду справи та зниженого розміру відшкодування витрат на правничу допомогу зі стягненням зі сторони відповідача на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1816 грн, як доплачений на виконання ухвали Лебединського районного суду Сумської області від 22.12.2021, судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 07.02.2022 у розмірі 496 грн 20 коп., понесені витрати на правничу допомогу загалом в межах першої та апеляційної інстанції на суму 12000 грн, а також інші витрати по формуванню інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно на суму 60 грн.
Вказувала на порушення її прав, у тому числі неправомірними діями державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради по проведенню державної реєстрації похідного права користування (емфітевзису) земельними ділянками за ТОВ «ЗАУЕР» як землекористувачем.
Зазначала, що за результатами проведеної камеральної перевірки комісією Мін'юсту складено акт, яким встановлено, що поданий для державної реєстрації похідного права договір №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 не відповідає вимогам законодавства. Проведено державну реєстрацію іншого речового права на підставі документу, який не відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Посилаючись на інформацію з Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права відносно земельних ділянок з кадастровими номерами 5910500000:03:005:0091 та 5910500000:04:001:0091, вказувала на помилковість висновків суду в рішенні про те, що Виконавчий комітет Лебединської міської ради не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій, спрямованих на проведення державної реєстрації прав за ТОВ «ЗАУЕР».
Звертала увагу на те, що судом протиправно занижено розмір компенсації судових витрат позивача, які є співмірними, допустимими, обґрунтованими, реальними та відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідачем ТОВ «ЗАУЕР» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому товариство просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги, скасувати рішення суду та додаткове рішення суду, за результатами апеляційного перегляду повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (том 4 а. с. 180).
Постановою Сумського апеляційного суду від 28.03.2024 рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29.08.2023 у частині задоволення позовних вимог і додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18.09.2023 скасовані та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 03.10.2024 стягнуто з відповідачки на користь товариства 3000 грн компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Верховного Суду від 12.11.2025 постанову Сумського апеляційного суду від 28.03.2024 та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 03.10.2024 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
21.01.2026 представник ТОВ «ЗАУЕР» - адвокат Василець С.О. подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . Вважає, що оспорюваний договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018. складений з повним дотриманням вимог чинного законодавства і підстав для визнання його недійсним немає. Звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в прийнятій 04.09.2018 постанові в справі №823/2042/16 дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
22.01.2026 відповідач державний реєстратор Виконавчого комітету Лебединської міської ради Ткачова М.В. подала відзив, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Вважає, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у даній справі. При цьому посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду.
22.01.2026 відповідач державний реєстратор Виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестова О.В. подала відзив, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Також вважає, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нежевело В.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги позивачки та заперечувала проти доводів апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР», пояснення представника відповідача - адвоката Васильця С.О., який підтримав доводи апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР», та заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а. с. 115).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.10.2021 вбачається, що 28.01.2021 за ОСОБА_1 на підставі вказаного вище рішення суду зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 2,8994 га, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091, та площею 0,4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 (том 1 а. с. 141 - 142).
28.12.2018 між ТОВ «ЗАУЕР» і ОСОБА_2 укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №5, відповідно до якого останній передав у володіння та користування товариству земельні ділянки з кадастровими номерами 5910500000:03:005:0091, 5910500000:04:001:0091, зберігаючи за собою право розпорядження ними (том 1 а. с. 132 - 135).
Відповідно до пунктів 1.5, 2.1, 2.3, 5.3, 5.4 договору земельна ділянка передається в користування землекористувача протягом 10 календарних днів з моменту державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі земельної ділянки.
Термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису.
За користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику фіксовану одноразову плату в розмірі 20000 грн з урахуванням податків та зборів (обов'язкових платежів) за весь строк дії договору. До сплати власнику належить сума коштів, встановлена цим пунктом договору, за вирахуванням податків та зборів (обов'язкових платежів) у розмірі, передбаченому чинним на час виплати коштів податковим законодавством. Після відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору, належна до виплати власнику сума складає 16100 грн.
Це речове право на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Договір вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.
28.12.2018 між ТОВ «ЗАУЕР» і ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок з кадастровими номерами 5910500000:03:005:0091, 5910500000:04:001:0091 (том 1 а. с. 136).
З видаткового касового ордеру від 10.01.2019 вбачається, що 10.01.2019 ОСОБА_2 отримав від ТОВ «ЗАУЕР» 16100 грн за договором емфітевзису (том 1 а. с. 250).
04.01.2019 державним реєстратором Перекрестовою О.В. прийнято рішення №44964925 про державну реєстрацію іншого речового права, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку з реєстраційним номером 209462259105, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 за ТОВ «ЗАУЕР» (том 2 а. с. 105).
21.02.2019 ТОВ «ЗАУЕР» звернулося із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у зв'язку з чим 26.02.2019 державним реєстратором Глушак М.В. прийнято рішення №45694629 про державну реєстрацію іншого речового права, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку з реєстраційним номером 209445259105, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 за ТОВ «ЗАУЕР» (том 2 а. с. 107, 127).
Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.01.2019 на підставі рішення державного реєстратора Перекрестової О.В. від 04.01.2019 №44964925 за ТОВ «ЗАУЕР» 28.12.2018 зареєстровано речове право на земельну ділянку площею 2,8994 га, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091. Підставою виникнення іншого речового права зазначено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 №5 (том 1 а. с. 137 - 138).
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.02.2019 на підставі рішення державного реєстратора Глушак М.В. від 26.02.2019 №45694629 за ТОВ «ЗАУЕР» 21.02.2019 зареєстровано речове право на земельну ділянку площею 0,4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091. Підставою виникнення іншого речового права зазначено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 №5 (том 1 а. с. 139 - 140).
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 17.12.2020, яке набрало законної сили 19.01.2021, у справі №950/1976/20 визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,8994 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лебединської міської ради Сумської області, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091, та на земельну ділянку площею 0,4225 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лебединської міської ради Сумської області, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 (том 1 а. с. 115).
З акту за результатами проведення камеральної перевірки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Ткачової (Глушак) М.В. вбачається, що відповідно до п. 2.1 договору від 28.12.2018 №5 термін користування земельною ділянкою ТОВ «ЗАУЕР» на праві емфітевзису за договором складає 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису. Тобто поданий для державної реєстрації договір не відповідає вимогам законодавства. Крім того, відповідно до п. 5.4 договору він вважається укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже, державний реєстратор зобов'язана була відмовити в проведенні державної реєстрації прав з підстав, визначених п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (том 2 а. с. 248 - 249).
У зв'язку з виявленими порушеннями наказом Міністерства юстиції України від 30.12.2022 №5919/5 державному реєстратору Ткачовій М.В. тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 місяць (том 2 а. с. 250).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору від 28.12.2018 № 5, суд першої інстанції виходив з того, що сторони спірного договору встановили умову, відповідно до якої цей договір є укладеним з моменту його державної реєстрації, а на момент державної реєстрації речових прав умови договору суперечили вимогам закону, зокрема, щодо строку, на який його укладено (100 років), а тому наявні підстав для визнання такого договору недійсним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Згідно з ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач).
Частинами 1, 2 ст. 408 ЦК України в редакції, яка діяла станом на 28.12.2018, тобто на день укладення спірного договору, було передбачено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.
Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік.
Статтею 1021 ЗК України, яка діяла станом на 28.12.2018, тобто на день укладення спірного договору, було передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 №2498-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2019, частину четверту ст. 1021 ЗК України викладено в новій редакції та визначено, що строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років.
Як вже зазначалося вище, у п. 5.3, 5.4 оскаржуваного договору було передбачено, що це речове право на нерухоме майно підлягає державній реєстрації та що договір вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.
У частині 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Тобто, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує певні правові відносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Згідно з ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
28.12.2018 ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР» досягли згоди щодо істотних умов договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), зокрема, набрання чинності договору сторони пов'язали з державною реєстрацією речового права користування земельною ділянкою.
Іншого визначення часу чи моменту набрання чинності, а, відтак, і моменту укладення договору емфітевзису його текст не містить.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
З урахуванням принципу свободи договору, а також того, що згідно з частиною 2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР» визначили та пов'язали укладення договору з моментом його державної реєстрації, тобто державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17 зроблено висновок, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна, з якими закон пов'язує набрання чинності договору, а саме: можливість реалізації сторонами своїх суб'єктивних прав та обов'язків. Реалізувати свої суб'єктивні права та обов'язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.
У цій справі момент укладення оспорюваного правочину про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) пов'язаний з державною реєстрацією речового права, а державна реєстрація права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відбулася 04.01.2019 і 21.02.2019, тобто на момент, коли строк такого договору не міг перевищувати 50 років, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України.
У зв'язку з викладеним, доводи апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР» про те, що реєстратор вірно зареєстрував договір, бо на момент укладення спірного договору він відповідав вимогам чинного законодавства, є безпідставними та спростовуються наведеними вище мотивами.
Доводи апеляційної скарги Дігтярь В.О. про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 отримував плату за спірним договором, є необґрунтованими та спростовуються видатковим касовим ордером від 10.01.2019 (том 1 а. с. 150).
Посилання представника відповідача ТОВ «ЗАУЕР» - адвоката Васильця С.О. на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, та суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29.11.2023 у справі №513/879/19, є необґрунтованими, оскільки в зазначеній справі не існувало договірних правовідносин між сторонами, оскільки позивач спірного договору не підписував. У даній же справі договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №5 був підписаний ТОВ «ЗАУЕР» і ОСОБА_2 28.12.2018.
Вимоги в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ «ЗАУЕР» речового права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) кадастрові номера 5910500000:03:005:0091, 5910500000:04:001:0091, зобов'язання товариство повернути спірні земельні ділянки також були задоволені судом першої інстанції, оскільки вони є похідними від першої вимоги.
У постанові Верхового Суду від 03.03.2021 у справі №913/175/20 зазначено, що в частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми в разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми в чинній редакції (яка діяла і на час звернення позивача з позовом, і на час ухвалення судоми рішень), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржених судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи викладене, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ «ЗАУЕР» речового права користування спірними земельними ділянками та про зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій Виконавчого комітету Лебединської міської ради щодо прийняття рішення та проведення державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзис) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР» як користувача щодо спірних земельних ділянок, місцевий суд виходив з того, що зазначений комітет не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій, спрямованих на проведення державної реєстрації прав за ТОВ «ЗАУЕР» у межах даної справи, у зв'язку з чим вважав, що позов пред'явлено до неналежного відповідача та відмовив у його задоволенні в зазначеній частині.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.
Організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Відповідно до положень зазначеного Закону рішення про державну реєстрацію прав приймає безпосередньо державний реєстратор.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження в справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
З'ясувавши, що Виконавчий комітет Лебединської міської ради не приймав жодних рішень щодо реєстрації спірних земельних ділянок, районний суд вірно відмовив у задоволенні позову до вказаного відповідача.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що районний суд не врахував, що виконавчі комітети набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав у разі прийняття відповідною радою такого рішення, а тому необґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеної вимоги, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. У даному випадку рішення про державну реєстрацію приймали державні реєстратори Глушак М.В. і Дігтярь В.О., а не Виконавчий комітет Лебединської міської ради.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №915/127/18 зроблено висновок, що за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди відповідачем є не суб'єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства. Застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).
З огляду на викладене, районний суд дійшов вірного висновку в частині відмовив в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними дій державних реєстраторів Виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової О.В., ОСОБА_3 по проведенню державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР» як землекористувача щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5910500000:03:005:0091, 5910500000:04:001:0091 відповідно, оскільки обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає вимогам закону та не поновить порушене право.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за результатами камеральної перевірки Міністерства юстиції України встановлено факт порушення державним реєстратором вимог чинного законодавства та застосовано заходи реагування, також не є підставою для задоволення зазначених позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не задоволені похідні вимоги щодо припинення похідного речового права користування (емфітевзис) за ТОВ «ЗАУЕР» на підставі спірного договору від 28.12.2018, то апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що ця вимога також не підлягає задоволенню, оскільки позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, який не призведе до відновлення порушених прав.
Що стосується питання про стягнення судового збору, то апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням було задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру та дві похідні, які окремо судовим збором не оплачувалися. У задоволенні двох вимог немайнового характеру відмовлено. Враховуючи, що позов було задоволено на 33%, місцевий суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки пропорційно задоволеним позовним вимогам 908 грн судового збору (том 1 а. с. 17 - 18, том 3 а. с. 165 - 170).
У додаткову рішенні місцевого суду було вирішено питання про стягнення судового збору, сплаченого позивачкою за подачу апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позову. З матеріалів справи вбачається, що за апеляційну скаргу було сплачено 496 грн 20 коп., тобто 33% від зазначеної суми становить 163 грн 75 коп., про що вірно зазначено в додаткову рішенні (том 1 а. с. 76).
Крім того, позивачкою було сплачено 2000 грн за надання правничої допомоги при подачі апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення позову (том 3 а. с. 187). Місцевий суд вірно виходив з того, що цю суму необхідно стягувати пропорційно задоволеним вимогам у сумі 660 грн (2000 грн х 33%).
Також у додатковому рішенні вирішувалося питання щодо витрат на правничу допомогу. З матеріалів справи вбачається, що позивачка сплатила 10000 грн за правничу допомогу адвокату Нежевело В.В., надану їй в місцевому суді (том 3 а. с. 185, 189). Місцевий суд зменшив такі витрати до 3000 грн, при цьому стягнувши їх в повному розмірі, а не пропорційно задоволеним вимогам. Але колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч, 1, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, позивачкою були надані договір про правничу допомогу від 16.03.2021, розрахункову квитанцію №16-03/2021 на 6000 грн, договір про правничу допомогу від 18.02.2022, розрахункову квитанцію №18-02/2022 на 2000 грн, договір про правничу допомогу (додатковий) від 19.01.2023, розрахункову квитанцію №19-01/2023 на 4000 грн, акт приймання - передачі (звіт) виконаних робіт за договором про правничу допомогу (детальний опис) від 02.09.2023, ордер на надання правничої допомоги на підставі договору від 18.02.2022, ордер на надання правничої допомоги на підставі договору від 16.03.2021 (том 1 а. с. 77, 162, 239, том 3 а. с. 184 - 193).
З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн мають розумний, обґрунтований розмір.
У той же час, оскільки позов було задоволено частково (33%), відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам з відповідача на користь позивачки потрібно стягнути 3300 грн понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР» про те, що суд безпідставно стягнув 4000 грн витрат на правничу допомогу, є необґрунтованими з огляду на викладене нижче.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно з правовими висновками, викладеними в додаткових постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №873/244/21, від 19.07.2022 у справі №910/6807/21, від 16.03.2023 у справі №927/153/22, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Тобто, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути не лише ордер, а й договори про надання правничої допомоги, копії яких наявні в матеріалах справи.
Посилання апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР» на те, що витрати на правничу допомогу за участь адвоката в суді апеляційної інстанції повинен був вирішувати апеляційний, а не місцевий суд, також є безпідставними та суперечать вимогам ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням того чи було задоволено позовні вимоги.
Щодо стягнення витрат на компенсацію коштів, сплачених позивачкою за отримання відомостей з державного реєстру речових прав у сумі 60 грн (том 1 а. с. 143, 146), то місцевий суд вірно виходив з того, що вони підлягають стягненню відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 133, п. 3 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, але при цьому не врахував, що позов було задоволено частково, у зв'язку з чим стягненню підлягає 19 грн 80 коп. (60 грн х 33%), а тому додаткове рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
У той же час, додаткове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн та 60 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи, підлягає скасуванню з ухваленням у зазначеній частині нового рішення.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 у справі №530/1731/16-ц зроблено висновок, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
З огляду на викладене, оскільки рішення суду було залишено без змін, тому витрати сторін, понесені за подачу апеляційної та касаційної скарг, компенсації не підлягають та покладаються на сторони.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 381-382, 389 ЦПК України,
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР», ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року залишити без змін.
Додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року в частині вирішення питання щодо стягнення 3000 грн витрат на правничу допомогу, 60 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи, скасувати та ухвалити нове.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР» на користь ОСОБА_1 3300 грн витрат на правничу допомогу, 19 грн 80 коп. витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В іншій частині додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року.
Головуючий - Анна ЗАМЧЕНКО
Судді: Алла СИДОРЕНКО
Яна ПЕТЕН