03.02.26
22-ц/812/437/26
Провадження №22-ц/812/437/26
Іменем України
03 лютого 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Лівінського І.В. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №468/2281/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення, яке постановив Баштанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Янчука Сергія Васильовича у приміщенні цього суду 20 листопада 2025 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
У листопаді 2024 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Позов мотивовано тим, що 31 березня 2023 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір №19678791_Restruct про надання кредиту. Відповідно до змісту кредитного договору кредитування відповідача здійснювалось на наступних умовах: загальна сума кредиту - 173976 грн 60 коп.; строк кредитування - 60 місяців; спосіб надання коштів - безготівкове перерахування на поточний рахунок позичальника; розмір процентної ставки за користування кредитом - 0,01% річних; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 2,9 % щомісячно. Через неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору станом на 05 листопада 2024 року утворилася заборгованість в сумі 231939 грн 44 коп., з яких: 161303 грн 24 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 70636 грн 20 коп. - заборгованість по процентах та комісії. Позивач направив відповідачу повідомлення-вимог про наявність заборгованості за кредитним договором та про необхідність її погашення. Однак заборгованість не була погашена.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та понесені ним судові витрати.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та заперечував проти стягнення заборгованості в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту. Звертав увагу суду на суперечності між позовними вимогами та розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, а саме - в прохальній частині позову зазначено про стягнення заборгованості за процентами в сумі 706346 грн 20 коп., натомість відповідно до розрахунку заборгованість по процентам - 1 грн 72 коп., заборгованість за комісією - 70634 грн. Посилаючись на правову позицію, викладену Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2021 року у справі № 204/224/21, наполягав, що умова кредитного договору про оплату комісії за обслуговування кредиту є нікчемною. Також вказував, що щомісячно сплачував грошові кошти по 5045 грн 32 коп. на погашення заборгованості за кредитом, проте вони протиправно зараховувались банком як оплата комісії, а не тіла кредиту. Тому з урахуванням вже сплачених ним сум, вважав, що його заборгованість повинна складати 136076 грн 64 грн.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за договором про надання кредиту на «Врегулювання кредитної заборгованості» №19678791_Restruct від 31 березня 2023 року у сумі 131033 грн 04 коп., з яких: 131031 грн 32 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 1 грн 72 коп. - заборгованість по процентам, а також судовий збір у розмірі 1558 грн 63 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суд умотивував тим, що відповідач після отримання кредиту користувався кредитними коштами, що підтверджується випискою з рахунку та ним не оспорюється, кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався чи не визнавався недійсним.
Суд виснував, що матеріали справи підтверджують вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту, прострочених відсотків за кредитом.
Проте суд врахував аргументи відповідача щодо суперечності в структурі заборгованості, а саме - у тексті позовної заяви вказана сума 70636 грн. 20 коп. вказана як заборгованість по процентах та комісії, в прохальній частині це - заборгованість по процентах.
Натомість з наданого АТ «Таскомбанк» розрахунку та згідно з виписками з особового рахунку відповідача вбачається, що ця сума складається із заборгованості по річних процентах - 1 грн. 72 коп. та 70634 грн. 48 коп. заборгованості по комісії.
З огляду на викладене суд зробив висновок, що фактична заборгованість відповідача, підтверджена належними доказами, становить 231939 грн. 44 коп., з яких: 161303 грн. 24 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 1 грн. 72 коп. - заборгованість за відсотками; 70634 грн. 48 коп. - заборгованість по комісії.
Також суд погодився з позицією відповідача щодо протиправності стягнення комісії, пославшись на те, що з матеріалів не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням. Банк в кредитному договорі не зазначив переліку додаткових та супутніх банківських послуг, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення п. 1.4 заяви-договору про надання кредиту на «Врегулювання кредитної заборгованості» № 19678791_Restruct та вимоги про стягнення суми 70634 грн. 48 коп., зазначеної в позові як проценти за обслуговування кредиту, натомість визнаною судом комісією за обслуговування кредиту, є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Тому суд вважав, що вимога позивача про стягнення з відповідача 70634 грн. 48 коп., які нараховані як комісія за обслуговування кредитної заборгованості, є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, а також, що відповідно до розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку відповідача за період з 31 січня 2023 року по 05 листопада 2024 року банк безпідставно - за нікчемною умовою договору зарахував на погашення комісії сплачені відповідачем грошові кошти у розмірі 30271 грн. 92 коп., а тому вказану суму суд зарахував на погашення заборгованості, заявленої до стягнення позивачем у загальному розмірі 161304 грн. 96 коп., та стягнув з відповідача 131033 грн. 04 коп., з яких 131031 грн. 32 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 1 грн. 72 коп. - заборгованість по процентам.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в частині відмови в стягненні заборгованості по тілу кредиту у розмірі 30271 грн 92 коп., заборгованості по комісії у розмірі 70634 грн 48 коп. скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно та не всебічно дослідив важливий доказ, а саме - підписану відповідачем заяву-договір про надання кредиту на врегулювання кредитної заборгованості №19678791_Restruct від 31 березня 2023 року з додатком №1 та паспорт споживчого кредиту, а тому помилково та необґрунтовано зробив висновок, що підстав для нарахування та стягнення комісії не доведено. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що кредитний договір між сторонами укладено у 2023 році, відповідач протягом тривалого часу здійснював часткове погашення наявної комісії, жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій чи незгоди з пунктами кредитного договору не висловлював та не здійснював дій щодо відмови від договору. Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту та у письмовій формі досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо розміру комісії за обслуговування кредитом - 2.9% щомісячно, розміру процентів за користування кредитом 0,001% річних та графіку платежів. Позивач стверджує, що розрахунок заборгованості та виписка з клієнтських рахунків, сформована відповідно до норм діючого законодавства України, є належним доказом по справі, оскільки є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком в позовній заяві та є належним доказом існування саме вказаної суми боргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Додатково відповідач зазначив, що змушений був погасити заборгованість за кредитом, оскільки має необхідність отримати банківський кредит для сільськогосподарського виробництва у 2026 році, що підтверджує відповідна довідка банку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких міркувань.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи і так встановив суд першої інстанції, 31 березня 2023 року АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 уклали заяву-договір про надання кредиту на врегулювання кредитної заборгованості № 19678791_Restruct (далі - Кредитний договір).
За умовами цього договору загальна сума кредиту -173976 грн. 60 коп.; строк кредиту - 60 місяців (з 31 березня 2023 року по 31 березня 2028 року).
Сторони домовились, що проценти за користування кредитом становлять 0,001%; комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості, база розрахунку, порядок обчислення та сплати) - 2, 90% щомісячно, що становить 5045 грн. 32 коп. (пункти 1.2.1, 1.2.5, 1.2.8, 1.4).
Відповідно до пункту 1.10 Кредитного договору банк на умовах цієї заяви-договору зобов'язується надати позичальнику споживчий кредит «Врегулювання кредитної заборгованості», а позичальник (споживач) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі на умовах, встановлених цією заявою-договором. Кредит надається на рефінансування заборгованості позичальника в АТ «Таскомбанк» у сумі 173976 грн. 60 коп. шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Таскомбанк». Протягом строку дії заяви-договору розміри процентів та комісій залишаються незмінними.
Згідно з пунктом 1.11 Кредитного договору позичальник доручає банку проведення дебетового переказу коштів для погашення заборгованості за кредитним договором № 7485065140 від 27.11.2020 року у сумі 173976 грн. 60 коп., з поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк», на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк». Згода дебетування рахунку позичальника (споживача) за цим пунктом заяви-договору є безвідкличною.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 31 березня 2023 року станом на 05 листопада 2024 року становить 231939 грн.44 коп., з яких 161303 грн. 24 коп. - основний борг (в тому числі прострочений); 1 грн. 72 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами; 70634 грн. 48 коп. - заборгованість з комісії (а.с. 39).
03 червня 2024 року АТ «Таскомбанк» направило ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про дострокове повернення кредиту, натомість на день ухвалення оскаржуваного рішення у справі розрахована позивачем заборгованість не була погашена, тому АТ «Таскомбанк» просив її стягнути. Відповідач заперечував щодо позовних вимог щодо стягнення заборгованості з комісії, посилаючись на незаконність нарахування комісії позивачем (а.с. 12). Тобто оскільки ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання щодо сплати належних з нього коштів за кредитним договором, АТ «Таскомбанк» визнав строк повного виконання зобов'язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов'язання).
Вирішуючи питання законності та обґрунтованості висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів виходить з таких міркувань.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
Оскільки позичальник ОСОБА_1 в повному обсязі у передбачені Кредитним договором терміни та порядку кредитні кошти не повернув, що ним не заперечується, суд вважав, що є підстав для стягнення заборгованості.
Щодо умов укладеного сторонами договору про нарахування комісії.
Згідно Кредитного договору комісія за обслуговування становить 2,9 % щомісяця, що складає 5045 грн. 32 коп. (пункт 1.4).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що: «31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.
32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що : «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, яка переглядається, необхідність внесення плати комісії за обслуговування кредиту передбачена у пункті 1.4 Кредитного договору, в якому у дужках зазначено: «кредитної заборгованості, база розрахунку, порядок обчислення та сплати», розмір комісії визначений на рівні 2,9 % щомісяця, що складає 5045 грн. 32 коп. Про сплату платежу за додаткові та супутні послуги банку, а саме - обслуговування кредитної заборгованості вказано також у Додатку 1 до заяви-договору про надання споживчого кредиту (рядок 7).
При цьому в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Щодо вказівки про те, що комісія за обслуговування кредиту - «кредитної заборгованості, база розрахунку, порядок обчислення та сплати», не може вважтися таким переліком додаткових послуг, оскільки не містить для цього достатньої інформації та ціни кожної послуги. Додо того ж, якщо пункт 1.4 передбачає щомісячну оплату позичальником послуг саме з надання інформації про кредитну заборгованість, базу розрахунку, порядок обчислення та сплати, то таке прямо суперечить приписам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», тому що таку інформацію споживач має право отримувати безоплатно.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а положення пункту 1.4 та Додатку 1 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановивши, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «Таскомбанк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а також наявності законних підстав нараховувати щомісячну комісчію за такі послуги, тому дійшов обґрунтованого висновку, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 70634 грн. 48 коп. необґрунтована та задоволенню не підлягає. Також суд правильно врахував, що позивач при оплаті відповідачем передбачених Кредитним договором платежів їх частину - 30271 грн. 92 коп., неправомірно зарахував на оплату комісії за обслуговування кредиту, тоді як положення про оплату щомісячної комісії є безпідставними, а тому суд обґрунтовано на вказану суму зменшив розмір заборгованості, заявленої до стягнення позивачем, та стягнув на його користь 131033 грн. 04 коп., з яких 131031 грн. 32 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 1 грн. 72 коп.- заборгованість по процентам.
Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме - зменшення заборгованості за тілом кредиту на 30271 грн. 92 коп. та відмови у стягненні комісії як неприйнятні, оскільки посилання позивача на помилковість висновків суду через обов'язковість умов Кредитного договору та належність доказів на підтвердження розрахунку заборгованості суперечать наведеним в мотивувальній частині цієї постанови положенням матеріального закону та правовим висновками Верховного Суду, які зокрема, стосуються нікчемності окремих умов кредитних договорів, укладених також АТ «Таскомбанк», та свідчать про сталість судової практики при вирішенні подібних спорів.
Враховуючи, що при ухваленні рішення в оскаржуваній частині суд повно з'ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором, відповідно до статті 375 ЦПК України відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду не скасовано і не змінено, судові витрати у цій справі покладаються на відповідача, апеляційний суд не проводить перерозподіл судових витрат, який здійснений судом першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення, рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді І.В. Лівінський
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 05 лютого 2026 року