Справа № 308/7531/23
Закарпатський апеляційний суд
05.02.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали контрольного провадження 11-кп/4806/682/25, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.12.2025.
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, до 16.02.2026 включно з визначенням застави - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
У разі внесення застави на ОСОБА_5 покладено обов'язки: прибувати до суду на першу вимогу у визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до ГУ ДМС у Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту на строк 02 (два) місяці, тобто до 19.02.2026 включно, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Покладено на обвинувачену ОСОБА_8 обов'язки: прибувати до суду на першу вимогу у визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до ГУ ДМС України в Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дію обов'язків, передбачених п. 1, 2, 3, 4 ч. 5 ст. 194 КПК України, строком до 02 (двох) місяців, тобто, до 16.02.2026 включно.
-2-
Продовжено обвинуваченим ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дію обов'язків, передбачених п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, строком до 02 (двох) місяців, тобто до 16.02.2026 включно.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_15 дію обов'язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 статті 194 КПК України, строком до 2 місяців, тобто до 16.02.2026 включно.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження № 12022071170000334 від 29.06.2022, за обвинуваченням: ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 1 ст. 263 КК України; ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_21 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 1 ст. 309 КК України; ОСОБА_22 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_23 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України; ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України; ОСОБА_25 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України; ОСОБА_26 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України; ОСОБА_27 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
19.12.2025 прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Підставою для продовження застосованих запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які, на переконання прокурора, не змінилися та є достатніми для тримання обвинувачених під вартою. Так, прокурор вважає, що перебування обвинувачених на волі може негативно вплинути на хід судового розгляду, оскільки вони зможуть вчиняти тиск на основного свідка у кримінальному провадженні. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що обвинувачені є мешканцями інших регіонів, тому не зможуть виконувати покладені на них обов'язки та матимуть змогу ухилятися від суду, знаючи про покарання, яке їм буде загрожувати, а також зможуть продовжити злочинну діяльність.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії раніше обраного судом запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , судом враховано тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого останньому пред'явлено обвинувачення, оскільки санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Також судом враховано і те, що обвинувачений ОСОБА_5 є мешканцем іншої області та зареєстрований поза межами Закарпатської області. З огляду
-3-
на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, судом констатовано про те, що ризики того, що обвинувачений ОСОБА_28 може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення, не відпали та продовжують існувати. З урахуванням, зокрема, даних про особу обвинуваченого, характеру інкримінованих йому діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального провадження, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи, а саме домашній арешт чи особисте зобов'язання є недоцільними з огляду на їх непропорційність встановленим ризикам.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу суду від 19.12.2025 про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою скасувати та постановити нову, якою відносно нього застосувати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що жоден із зазначених прокурором ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не існує. Прокурором в клопотанні не зазначено чому до нього не може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, оскільки відносно інших обвинувачених вже застосовано більш м'які види запобіжних заходів. Зазначає про незадовільний стан здоров'я, який погіршився за час перебування в умовах тривалої ізоляції від суспільства. Також зазначає, що визначений йому судом розмір застави є непомірним для нього, з огляду на наявність на утриманні матері - особи з інвалідністю ІІ групи, двох дітей, одна з яких є інвалідом з дитинства.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності прокурора, обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника, неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. При цьому береться до уваги і те, що будь-яких заяв про відкладення розгляду апеляційної скарги від вказаних осіб не надходило.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи сторін, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України для цього підстав.
За приписами ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 КПК України.
-4-
Згідно ч. 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статі 184 цього Кодексу повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 колегія суддів уважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні висновки такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з матеріалами та обставинами кримінального провадження.
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, санкцією ч. 3 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна. До того ж кримінальне правопорушення, передбачене ст. 307 КК України, є злочином у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров'я населення і такі мають значний ступінь суспільної небезпеки та значний резонанс у суспільстві.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому ОСОБА_5 , його тяжкість, а також те, що судове провадження не закінчено, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду та не буде виконувати процесуальні рішення, а також перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про те, що ризик переховування від суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування обвинувачених від суду.
Колегія суддів констатує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, в сукупності з іншими обставинами суттєво збільшує ризик втечі, а тому враховується при оцінюванні ризиків. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_5 переховуватися від суду, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій.
-5-
На користь реального існування вказаного ризику обґрунтовано віднесено ті обставини, що ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Колегія суддів уважає, що небезпека переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду, є переконливою. Судом першої інстанції також обґрунтовано враховано і ту обставину, що ОСОБА_5 зареєстрований поза межами Закарпатської області, що додатково свідчить про можливість перешкоджанню встановлені істини у даному кримінальному провадженні та ризику переховування його від суду.
Таким чином, колегія суддів констатує, що продовжує залишатися реальним ризик того, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
Крім того, актуальним залишається ризик незаконного впливу на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення, з метою зміни ним показань на його користь, зокрема, будучи на волі обвинувачений зможе здійснити підкуп чи застосувати насильство щодо нього.
Вищенаведене, на думку колегії суддів, свідчить і про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що встановлені при застосуванні запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 ризики переховування їх від суду, а також незаконного впливу на свідка, - на даний час не зменшилися й не відпали.
Оцінивши всі обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність з боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання кримінальному провадженню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24.07.2003; «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968; «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969; «Мацнеттер проти Австрії» від 10.11.1969; «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Таким чином, колегія суддів уважає, що прокурором доведено існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів контрольного провадження також вбачається, що сторона захисту під час розгляду клопотання не посилалась на наявність даних, які б підтверджували, що передбачені ст. 177 КПК України ризики, встановлені при обранні та продовженні обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зменшилися або відпали.
-6-
На наявність таких даних сторона захисту не посилається і в апеляційній скарзі.
Колегія суддів уважає, що продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції правильно враховано те, що застосований щодо ОСОБА_5 запобіжний захід з врахуванням його тривалості та у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку й кореспондується з характером суспільного інтересу, у зв'язку з чим, з огляду на сукупність викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , у силу характеру інкримінованих йому діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, з чим погоджується й колегія суддів, вважаючи, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не будуть достатніми для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та дієвості кримінального провадження.
З цих підстав, апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений ОСОБА_5 тривалий час перебувають під вартою.
Як такі, що не знайшли свого підтвердження апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що в матеріалах кримінального провадження є достатньо доказів та підстав, які свідчать про те, що запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 може бути змінений на більш м'який без шкоди для реалізації завдань кримінального провадження, а також про те, що прокурором не доведено існування будь-яких ризиків того, що більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .
Як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеним вище, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що передбачені ст. 177 КПК України ризики відсутні й стороною обвинувачення не наведено будь-яких обставин і не надано доказів у підтвердження таких ризиків.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про незадовільний стан здоров'я, то вказана обставина не є визначальною для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту 2 глави 2 розділу X наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 за № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», ст. 8, 107, 116 КВК України, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10.02.2012 за № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 за № 1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом
-7-
проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 за № 239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього захворювань можливе в умовах слідчого ізолятора та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, у тому числі й відповідних висновків лікарів чи посадових осіб УВП № 9, у ході апеляційного розгляду не встановлено і таких стороною захисту не надано.
Тому, доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений ОСОБА_5 має суттєві проблеми зі здоров'ям і в умовах ізоляції від суспільства йому не зможе бути забезпечено належне лікування, апеляційний суд визнає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а отже і не дають підстав для застосування щодо нього більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги у цій частині, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у будь-якому разі держава відповідно до усталеної практики ЄСПЛ має позитивні зобов'язання щодо особи, яка утримується під вартою, в частині надання особі необхідної медичної допомоги, але, разом із тим, сам по собі стан здоров'я обвинуваченої не є безумовною підставою для неможливості продовження щодо особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, у справі «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначає, що статтю 3 Конвенції не можна тлумачити як таку, що гарантує кожній особі, взятій під варту, медичну допомогу на такому самому рівні, як у найкращих цивільних медичних закладах. Тим не менш держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.
Само по собі встановлення певного діагнозу не є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Такий стан здоров'я за умови отримання належного медичного нагляду та доступу до відповідного лікування не унеможливлює перебування особи в умовах слідчого ізолятора чи іншого місця попереднього
-8-
ув'язнення, а відтак не може розглядатися як безумовна підстава для відмови у задоволенні клопотання слідчого чи прокурора про обрання чи продовження вказаного запобіжного заходу.
Як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеним вище, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що стороною обвинувачення не доведено неможливості застосування щодо нього більш м'яких запобіжних заходів для забезпечення належної процесуальної поведінки у кримінальному провадженні.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, а також незаконно впливати на свідка, однак, обставини, за яких вчинено кримінальне правопорушення, його тяжкість та інші наведені вище обставини, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З вищенаведених підстав, як такі, що не впливають на висновки суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє й доводи апеляційної скарги в частині даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , які характеризують його з позитивної сторони.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом першої інстанції та апеляційним судом обставини, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують наявність ступеня ймовірності того, що обвинувачений може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду та створять загрозу суспільству та, як наслідок, не спростовують висновки місцевого суду про неможливість запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, у разі незастосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів контрольного провадження, дане кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, судове провадження триває, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора та продовжив обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж 60 днів.
Крім того, постановляючи ухвалу про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд обґрунтовано взяв до уваги і положення ст. 182, 183 КПК України, тяжкість кримінального правопорушення, його специфіку та фактичні обставини кримінального провадження, негативні наслідки для суспільства та держави від кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , дані про особу обвинуваченого, його майновий і сімейний стан, і обґрунтовано визначив ОСОБА_5 розмір застави - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який на переконання апеляційного суду у разі його внесення буде достатнім для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Погоджуючись з вказаним висновком, апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні, і, оцінивши в сукупності тяжкість кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, - апеляційний суд вважає, що встановлений судом обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави, на даному етапі судового провадження є необхідним і достатнім, у разі його
-9-
внесення, для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 . Разом з тим, апеляційним судом, з огляду на положення п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не встановлено підстав вважати такий розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого навіть попри дані щодо наявності на його утриманні утриманців.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга, доводи якої не впливають на висновки суду першої інстанції, задоволенню не підлягають, а ухвала суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін.
Приймаючи рішення колегія суддів також бере до уваги положення ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що під час апеляційного розгляду не встановлено фактів, які б могли істотно вплинути на висновки суду першої інстанції чи спростувати їх, і на такі стороною захисту не вказується в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.12.2025 щодо нього - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді