Справа № 308/10154/25
Іменем України
22 січня 2026 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого Собослой Г.Г.
суддів Кожух О.А., Джуга С.Д.
з участю секретаря Голубєвої Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.07.2025 року у справі № 308/10154/25 (Головуючий: Придачук О.А.), -
У липні 2025 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Лешанич Л.В., звернулися в суд із заявою, в якій просив встановити факт проходження військової служби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявник зазначає, що встановлення заявленого факту має для нього юридичне значення, оскільки дає можливість у майбутньому отримати соціальні пільги, необхідні для лікування й відновлення здоров'я.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 18 липня 2025 року у відкритті провадження за заявою адвоката Лешанич Лесі Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики, про встановлення факту проходження військової служби - відмовлено.
Не погоджуючись із даною ухвалою суду представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій ставиться питання про скасування ухвали, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у відкритті провадження відсутні, так як після численних спроб офіційно підтвердити проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , отримати позитивну відповідь не вдалося через знищення відповідних документів. Наявні запити, заяви та відповіді від командування підтверджують цей факт і зазначають, що встановлення факту проходження військової служби громадянином ОСОБА_2 , у військовій частині НОМЕР_1 можливе лише в судовому порядку, відповідно до ст.. 315 ЦПК України, шляхом подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Законодавством не визначено іншого, позасудового способу вирішення даного питання. Попри витрату багатьох офіційних документів, наразі збереження нотаріально посвідчені заяви свідків про участь ОСОБА_2 у бойових діях, а також інформація із засобів масової інформації, що підтверджує його перебування у військовому погоні.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку.
При постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження за заявою адвоката Лешанич Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , суд першої інстанції із посиланням на вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Закону України «Про основи національного супротиву» ст.. 315 ЦПК України зазначав, що факт проходження військової служби, не може бути встановлений в суді в порядку окремого провадження і законодавством передбачено інший позасудовий порядок встановлення зазначеного факту, що має юридичне значення, а сама відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
При зверненні до суду із даною заявою ОСОБА_2 зазначав, що із 2019 року перебував у резерві територіальної оборони Херсонської області - 124 бригада, 192 батальйон і на початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року він зв'язався із своїм командиром та отримав наказ прибути до обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання зброї й виконання подальших наказів щодо оборони міста від окупаційних військ.
Під час окупації міста Херсон військами російської федерації усі документи міського й обласного військоматів були знищені, унаслідок чого втрачений військовий квиток, списки особового складу та інші документи, що стосувалися служби заявника.
Із 04 серпня 2022 року по 2024 рік ОСОБА_2 знаходився у полоні і 13.03.2024 р. завдяки зусиллям адвоката його було звільнено, що підтверджується Довідкою про звільнення №00518.
Департамент захисту прав громадян, постраждалих унаслідок збройної агресії, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повідомили, що комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи, ухвалила рішення щодо визнання факту позбавлення волі ОСОБА_2 внаслідок збройної агресії проти України (заява від 27.07.2023 року), подана ОСОБА_3 .
На звернення ОСОБА_4 , щодо обставин проходження її сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період лютого, березня 2022 року надали відповідь, що вони пригадують, що заявник у перші дні з початку повномасштабного вторгнення з рф. в Україну був внесений до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 . Подальша доля ОСОБА_2 не відома. Однак у подальшому, з метою нерозголошення вказаних списків та унеможливлення їх потрапляння до рук ворога, списки особового складу та уся службова документація була знищена. Тому офіційно підтвердити факти перебування ОСОБА_2 в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 немає можливості.
Встановлення факту проходження громадянином ОСОБА_2 у військовій частині НОМЕР_1 можливе лише в разі звернення зацікавлених осіб до суду у встановленому законодавством порядку, відповідно до ст.. 315 ЦПК України.
Метою встановлення факту проходження військової служби є можливість у майбутньому отримати відповідні соціальні пільги, необхідні для лікування й відновлення здоров'я для заявника.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 квітня
2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року.
Оскільки, ОСОБА_2 протягом двох років перебував у полоні, що підтверджено комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи ухвалила рішення щодо визнання факту позбавлення волі заявника, внаслідок збройної агресії проти України, втратив офіційні документи міського й обласних воєнком атів, списки особового складу та інші документи, що стосувалися служби заявника знищено, при наявності таких умов і такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення і заявник не має можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч 1 ст. 186 ЦПК України, так як відмова органу в установленні такого факту, може бути оскаржена заінтересованою особою до суду є передчасним і ухвала суду підлягає скасуванню, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (п.п. 1,2,4 ч 1 ст. 379 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 374,379,381-384 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 18 липня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ