Справа №567/1483/25
Провадження №2/567/50/26
29 січня 2026 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Венгерчук А.О.
секретар - Дем'янчук Н.В.
з участю позивачки ОСОБА_1
представника позивачки - адвоката Хмарук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Острозі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на дату смерті, -
В Острозький районний суд звернулася адвокат Хмарук Ю.М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на дату смерті.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачки - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з трьох земельних ділянок площею 1,10 га 0,14 га та 0,59 га, які розташовані на території колишньої Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області та належали ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 030096 від 28.02.2005.
Вказує, що ОСОБА_3 за життя - 22.09.2023 року склала заповіт, згідно якого вказані земельні ділянки заповіла онуці ОСОБА_1 .
Посилається на те, що позивачка про наявність заповіту складеного на її користь дізналася після спливу строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки не знала про наявність заповіту на свою користь.
Вказує, що відразу після того, як позивачці стало відомо про наявність складеного на її ім'я заповіту остання звернулася у нотаріальну контору для оформлення спадкових прав за заповітом, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Окрім того, станом на дату смерті ОСОБА_3 зі спадкодавцем на дату смерті був зареєстрований її син ОСОБА_2 , який у разі прийняття спадщини має право на обов'язкову частку в спадщині, але на час смерті спадкодавця не проживав разом з нею, відтак вказаний факт повинен бути встановлений в судовому порядку, оскільки у нотаріуса згідно поданих документів відсутня можливість встановити відповідний факт.
Посилається на те, що зазначений строк для прийняття спадщини був пропущений позивачкою з поважних причин, оскільки останній не було відомо про наявність заповіту складеного на її користь.
Вказує, що вищевказані обставини для позивачки стали об'єктивною перешкодою для своєчасної подачі заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , що й спонукало звернутися до суду з вищевказаним позовом.
У зв'язку з вищезазначеним, просить визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , а також встановити факт постійного непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації на момент смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 04.09.2025р. відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання у справі, сторонам визначено строк для подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 04.11.2025р. закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав та доводів, викладених у позовній заяві. Позивачка додатково пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_3 , яка на день смерті була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Посилається на те, що дізналась про складення ОСОБА_3 заповіту на її користь випадково, через значний проміжок часу після її смерті, а саме у серпні 2025 року, перебираючи особисті речі ОСОБА_3 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де вона знайшла вищевказаний заповіт від 22.09.2023, а відтак вчасно не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, так як була необізнана про наявність такого заповіту. Зазначила, що на час відкриття спадщини разом з померлою був зареєстрований її син ОСОБА_2 , однак він фактично не проживав разом з померлою на дату смерті, не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або ж за видачею свідоцтва про право на спадщину.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, в поданій до суду заяві позов визнав в повному обсязі, просив розглядати справу у його відсутності, не заперечував проти задоволення позову. Одночасно підтвердив фактичні обставин справи та вказав, що дійсно не проживав зі спадкодавцем на час смерті та не претендує на майно, що залишилось після її смерті.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, свідка, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані докази, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.10.2024 року (актовий запис № 497 від 02.10.2024 року) (а.с.13).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами 5624281200:07:001:0113 площею 1,10 га, 5624281200:08:001:0200 площею 0,14 га та 5624281200:09:003:0110 площею 0,59 га, що розташовані на території колишньої Вельбівненської сільської ради та право власності на які за померлою посвідчувалося державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 030096 від 28.02.2005. (а.с.15)
На день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 була зареєстрована у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . та разом із нею за вказаною адресою на день смерті були зареєстровані: син - ОСОБА_2 , невістка - ОСОБА_4 , онук - ОСОБА_5 , онука - ОСОБА_6 , правнук - ОСОБА_7 , правнук - ОСОБА_8 , що підтверджується довідкою старости сіл Вельбівно, Бадівка № 07.03.-12/398/3 від 05.08.2025 р. (а.с.16)
За життя, 22.09.2023 року, ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого земельні ділянки, які належать їй на ніпдставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №030096 від 28.02.2005, заповіла ОСОБА_1 (а.с.14)
На день смерті ОСОБА_3 вказаний заповіт змінено чи скасовано не було, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 19.08.2025 року. (а.с.19-30)
Спадкові справи після смерті ОСОБА_3 не заводилися, що підтверджується Витягом зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 19.08.2025 року. (а.с18)
Таким чином, судом встановлено, що заяви про прийняття чи відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ніким не подавалися.
19.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Грунтківської І.А. з приводу прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з пропуском нею строку для подання заяви про прийняття спадщини, водночас для ОСОБА_1 роз'яснено про її право звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавця. Окрім того зазначено, що згідно наданої довідки про зареєстрованих осіб станом на дату смерті ОСОБА_3 зі спадкодавцем на дату смерті був зареєстрований її син ОСОБА_2 , який у разі прийняття спадщини має право на обов'язкову частку в спадщині. Оскільки позивачка зазначає про те, що ОСОБА_2 не проживав постійно зі спадкодавцем на дату смерті, вказаний факт повинен бути встановлений в судовому порядку, оскільки у нотаріуса згідно поданих документів відсутня можливість встановити відповідний факт. (а.с.17)
04.08.2025 р. ОСОБА_2 посвідчив заяву про відмову від спадщини, у якій відповідач, зокрема, зазначив, що йому відомо, що ОСОБА_3 залишено заповіт, посвідчений старостою сіл Вельбівно і Бадівка Острозької міської ради Рівненського району Рівненської області 22 вересня 2023 року за №11, та він відмовляється від спадкового майна, зазначеного в заповіті. (а.с.32)
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що знайома з ОСОБА_1 протягом тривалого часу. Їй відомо, що в ОСОБА_1 була баба ОСОБА_3 , яка залишила заповіт на належну їй земельну ділянку на ім'я позивачки. Вказала, що позивачці не було відомо про наявність даного заповіту та вона його знайшла випадково в речах ОСОБА_3 в серпні 2025 року.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до загальних положень про спадкування, викладених у статтях 1220, 1222, 1270 ЦК України, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, початком перебігу якого є час її відкриття.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої- п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно із ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно із ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно із ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
В судовому засіданні встановлено, що строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 закінчився 01.04.2025 р., та позивачка ОСОБА_1 в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини у строк, визначений ст.1270 ЦК України не зверталася, таким чином пропустила строк для її прийняття.
Статтею 1272 ЦК України визначені наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
У відповідності до ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила ч.3 ст.1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту, тощо.
Законом не визначено чіткого переліку обставин, які можуть бути поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.
Встановлення критерію поважності такої причини відповідно ч.3 ст.1272 ЦК України віднесено до дискреції суду, який при розгляді конкретної справи повинен врахувати усі обставини в їх сукупності, що не дали можливості або перешкодили спадкоємцеві прийняти спадщину у встановленому законом порядку та строки.
Таким чином, позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Окрім того, про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у разі доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту також вказано у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18, 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19, від 15 квітня 2021 року у справі №591/1271/18, від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №643/13260/19, від 22 грудня 2021 року у справі № /4978/19.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що пропустила строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки їй не було відомо про існування заповіту складеного на її користь. Вказані обставини у своїх сукупності створили для неї об'єктивні труднощі для подачі заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 .
За вказаних обставин суд вважає слушними доводи позивачки щодо причини несвоєчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини через необізнаність про наявність заповіту, оскільки вона не є спадкоємцем за законом першої черги за законом і про своє право спадкування за заповітом достовірно дізналася лише в серпні 2025 року, після чого вона і звернулася до нотаріальної контори. При цьому в даному випадку заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання позивачки про його існування не вимагало від неї вчинення дій щодо прийняття спадщини.
Одночасно судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на дату її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично там не проживав.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до п.п. 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, законодавець в даному випадку встановив вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Таким чином, доказом прийняття спадщини та постійного проживання разом зі спадкодавцем на момент смерті може бути довідка про зареєстроване місце проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, разом з тим сама по собі реєстрація місця проживання за певною адресою не є єдиним та безумовним доказом такого проживання.
Зокрема, місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
При цьому згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2013 року у справі № 6-41137св13, місце проживання і місце реєстрації не є тотожними з урахуванням п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», згідно з якою реєстрація - це лише внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання, із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку уповноваженого на те органу.
Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 року у справі № 6-14554св15 реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, для реалізації прав та свобод особи реєстрація її місця проживання чи місця перебування наперед встановленого значення не має.
Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» висновки судів про те, що вирішальне значення при визначенні місця проживання особи є офіційні дані органу реєстрації місця перебування та місця проживання фізичної особи, а не дані про її фактичне місце проживання, є передчасними.
Отже, за умови наявності реєстрації місця проживання особи за певною адресою і при цьому фактичне постійне проживання особи за іншою адресою без проведення такої реєстрації у визначеному порядку не означає, що зазначена особа постійно проживає за місцем своєї реєстрації, якщо про це свідчать протилежні факти.
Аналіз наведених норм права дозволяє сформулювати висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, своєчасності й повноти прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.
Оскільки ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом, проте не проживав разом зі спадкодавцем на момент смерті, хоч і був зареєстрований разом з нею за однією адресою, то для реалізації позивачкою своїх прав на успадкування належних ОСОБА_3 земельних ділянок повністю, необхідно встановити факт не проживання відповідача за його зареєстрованим місцем проживання на момент смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зібрані у справі, досліджені судом кожен окремо та в сукупності докази у повній мірі підтверджують факт не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 до дня її смерті та на час відкриття спадщини.
Відповідач ОСОБА_2 в поданій на адресу суду підтвердив факт свого не проживання зі спадкодавцем та визнав позов в повному обсязі.
Окрім того відповідач ОСОБА_2 , дізнавшись про існування заповіту, складеного його мамою на ім'я позивачки, 04.08.2025 посвідчив заяву про відмову від спадщини, проте така відмова не була подана нотаріусу та не могла бути взяти до уваги останнім у зв'язку з тим, що така заява посвідчена по закінченню 6-місячного строку для прийняття спадщини, що суперечить ч.1 ст.1273 ЦК України.
Інші спадкоємці за законом, які можуть претендувати на спадщину після смерті ОСОБА_3 , відсутні.
Згідно з п.п.2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Метою встановлення факту не проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем є необхідність реалізації позивачкою права на спадщину, отже такий факт породжує юридичні наслідки.
За вказаних обставин єдиним існуючим і ефективним способом захисту порушеного права позивачки, а також способом для усунення розбіжностей в наявних документах, в зв'язку з наявністю відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача, є встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в судовому порядку.
Звернення ОСОБА_1 з вищевказаним позовом суд розцінює як передбачений законом спосіб захисту своїх прав та інтересів з метою реалізації свого права на спадкування.
Частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи свободу заповіту, дотримуючись захисту прав позивачки в аспекті статті 6 Конвенції прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що наявні у справі докази свідчать про наявність у позивачки об'єктивних та істотних перешкод для реалізації її прав на спадкування, що мало наслідком пропуск нею встановленого законом строку для прийняття спадщини.
Таким чином, право позивачки на прийняття спадщини підлягає захисту шляхом визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення факту не проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації на час смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.5, 10-13, 76-81, 89, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.1272 ЦК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на дату смерті - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю у два місяці, що починається з дня набрання рішенням суду законної сили.
Встановити факт постійного не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації : АДРЕСА_1 , на час смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.02.2026.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.