Справа №567/2045/25
Провадження №2/567/178/26
29 січня 2026 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Венгерчук А.О.
секретар - Дем'янчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Острог цивільну справу за позовом ТОВ "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
ТОВ "Факторинг Партнерс" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість в загальному розмірі 39081,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору №2106863180442 від 13.03.2021 року, укладеного в електронній формі з ТОВ "Служба миттєвого кредитування", відповідачка отримала кредит в розмірі 1 800 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. В подальшому 01.12.2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ТОВ "Вердикт капітал" було укладено договір факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року, відповідно до якого ТОВ "Служба миттєвого кредитування" передало (відступило) на користь ТОВ "Вердикт капітал" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №2106863180442.
10.03.2023 було укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ "Вердикт капітал" відступило на користь ТОВ "Коллект центр" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2106863180442.
18.02.2025 було укладено договір про відступлення прав вимоги № 18-02/25 відповідно до якого ТОВ "Коллект центр" відступило на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №2106863180442.
Також позивач зазначає, що відповідно до кредитного договору № 3204481 від 16.11.2020 року, укладеного в електронній формі з ТОВ "Авентус Україна", відповідачка отримала кредит в розмірі 3 500 грн. на умовах строковості, зворотності та платності.
В подальшому, 30.11.2021р. між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № 30112021 від 30.11.2021 р., відповідно до якого ТОВ "Авентус Україна" передало (відступило) на користь ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 3204481.
23.05.2024 було укладено договір факторингу № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" відступило на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за договором № 3204481.
Посилається на те, що первісні кредитори зобов'язання за вищевказаними договорами виконали у повному обсязі та надали відповідачці кредитні кошти у розмірах, передбачених умовами договорів.
У порушення умов укладених договорів відповідачка зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконала та допустила виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 39081,98 грн.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 03.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачці встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про місце, дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином у відповідності до п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України, в поданій на адресу суду заяві просить здійснювати розгляд справи в її відсутності.
Відповідачка в поданому до суду відзиві на позовну заяву, не оспорюючи факт укладення кредитних договорів № 2106863180442 від 13.03.2021 року з ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та № 3204481 від 16.11.2020 року з ТОВ "Авентус Україна", заперечила проти позову та посилається на те, що вона не була повідомлена належним чином про заміну кредиторів у зобов'язанні. Одночасно заперечуючи проти позову, відповідачка також вказує на несправедливі умови кредитних договорів в частині процентної ставки та зазначає, що на її думку, положення вищевказаних договорів щодо встановлення процентів за користування кредитом є несправедливими, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Одночасно просить застосувати позовну давність до вимог позивача за договором №3204481. Враховуючи наведене просить відмовити у задоволенні позову, застосувати позовну давність та зменшити розмір неспівмірних та несправедливих штрафних санкцій до розміру тіла кредиту.
Позивач у поданій до суду відповіді на відзив на позовну заяву заперечив проти доводів відповідачки, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи зокрема на те, що не є підставою для звільнення боржника від виконання кредитного договору те, що він не був повідомлений про відступлення права грошової вимоги, а лише означає виконання боржником свого зобов'язання перед кредитодавцем, з яким укладав договір, що не було виконано. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. Окрім того, підписавши кредитний договір, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Нарахування відсотків за користування кредитом відбувались згідно з погодженими умовами кредитних договорів. Вказує, що позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань відсотків поза межами строку кредитування, а також на підставі ст.625 ЦК України. Отже, обов'язок позичальника сплатити проценти за надані йому грошові кошти (кредит) є істотною умовою кредитних договорів відповідно до Цивільного кодексу України. Одночасно заперечує факт пропуску позовної давності для звернення до суду. Враховуючи наведене, вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними кредитними договорами та оскільки взяті на себе зобов'язання відповідачка не виконала, у передбачені в договорах строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернула, наявні підстави для стягнення з неї такої заборгованості в повному обсязі.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи судом встановлено, що 13.03.2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2106863180442 в електронній формі, згідно якого відповідачці в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 1 800 грн.
Згідно п. 1.4. договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: 1) 2.00 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; 2) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1.64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а); 3) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.6); 4) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.в). Тип процентної ставки - фіксована. (а.с.138-140).
На підтвердження факту укладення кредитного договору між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 позивачем також надано паспорт споживчого кредиту, умови якого відповідають умовам кредитного договору, графік платежів за договором, заявку. (15, 32-33).
Відповідачка прийняла умови кредитного договору та підписала зазначений кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 13.03.2021 р. отримала кредит в сумі 1 800 грн. на свою платіжну картку та вказані обставини відповідачкою не спростовані та не заперечуються.
Згідно пункту 4.3 кредитного договору, вищевказаний договір укладається в електронній формі відповідно до Закону України "Про електронну комерцію"
Також судом встановлено, що 16.11.2020 р. між ТОВ "Авентус Україна" та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 32044481 в електронній формі.
З укладенням цього договору сторони домовилися про надання відповідачці кредиту у розмірі 3 500 грн. (п.1.3 договору).
Відповідно до п.1.5.1, 1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі: 1) 1,90 % в день - стандартна процентна ставка, яка застосовується протягом всього строку кредитування; 2) 0,01% в день - знижена процентна ставка, яка застосовується, якщо споживач протягом 30 днів або трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, здійснить повне погашення заборгованості.
Згідно з п.2.1, 2.2 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача.
Порядок створення та накладення сторонами підписів врегульовано п.1.1 кредитного договору та передбачає, що зі сторони клієнта кредитний договір підписується шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України "Про електронну комерцію".
Відповідачка прийняла умови договору про надання фінансового кредиту та підписала зазначений кредитний договір електронним підписом та 16.11.2020р. отримала кредит в сумі 3500 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується квитанцією від 16.11.2020р. та вказані обставини відповідачкою не спростовані та не заперечуються. (а.с.116-119, 124)
Сторони домовились, що укладення кредитних договорів з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Судом встановлено, що вищевказані кредитні договори підписані відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаних правочинів відповідачкою в порядку передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитних договорів, з їх укладенням сторони домовились, що укладення таких договорів з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачкою кредиту у ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ТОВ "Авентус Україна".
З матеріалів справи судом встановлено, що 01.12.2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ТОВ "Вердикт капітал" укладено договір факторингу №1-12 від 01.12.2021 року, згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі відносно відповідачки ОСОБА_1 в розмірі 13523,62 грн., що підтверджується договором факторингу №1-12 від 01.12.2021 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу від 01.12.2021 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 01.12.2021 року (а.с.99, 147-156).
10.03.2023 було укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ "Вердикт капітал" відступило на користь ТОВ "Коллект центр" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі відносно відповідачки ОСОБА_1 за договором №2106863180442 в розмірі 27601,98 грн. (а.с.100-115, 14)
18.02.2025 було укладено договір про відступлення прав вимоги № 18-02/25 відповідно до якого ТОВ "Коллект центр" відступило на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №2106863180442 в розмірі 27601,98 грн.(а.с.49, 34-45)
Також судом встановлено, що 30.11.2021р. між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № 30112021 від 30.11.2021 р., відповідно до якого ТОВ "Авентус Україна" передало (відступило) на користь ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 3204481. (а.с.141-146)
23.05.2024 було укладено договір факторингу № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" відступило на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 3204481 в розмірі 11480 грн. (а.с.15-31)
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Суд вважає безпідставними посилання відповідачки на те, що позивачем не було надано будь-яких доказів про направлення письмових повідомлень боржнику про відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами, оскільки боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.
Крім того, за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
Отже, посилання відповідачки на те, що вона не була повідомлена про відступлення права грошової вимоги не є підставою для її звільнення від виконання кредитного договору.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідачка в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснила повне погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладених кредитних договорів взяла на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов'язок нею був порушений, що підтверджується розрахунками заборгованості, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення частини кредиту, що залишилася.
З розрахунків заборгованості вбачається, що залишок заборгованості відповідачки за кредитним договором № 2106863180442 від 13.03.2021 року за основною сумою боргу становить 1 799,52 грн. та за кредитним договором №3204481 - 3 500 грн.
Відповідачка не надала суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак надані позивачем розрахунки заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунків від відповідачки, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачкою не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаних розмірах.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договорами, що обумовлено кредитними договорами та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Нарахування відсотків за користування кредитом відображені в наданих розрахунках заборгованості та з матеріалів справи вбачається, що алгоритм нарахування такої заборгованості відповідає умовам кредитних договорів.
Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем та не спростованої відповідачкою, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором №2106863180442 на час відступлення прав вимоги становить 25 802,46 грн. та за кредитним договором №3204481 - 7 980 грн., який на даний час не сплачений, а відтак вказані суми також підлягають стягненню з відповідачки.
При вирішенні спору суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитними договорами, наявність якої підтверджується розрахунками, наданими позивачем та не надано контррозрахунку, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
При цьому безпідставними є доводи, викладені у відзиві на позовну заяву щодо несправедливого та надмірно завищеного розміру процентів за кредитними договорами, що, на думку відповідачки, не відповідає засадам добросовісності та є несправедливими.
У разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду із позовом про визнання таких умов договору недійсними. З таким позовом відповідачка до суду не зверталася.
Окрім того, судом встановлено, що між сторонами було належним чином укладено кредитні договори, згідно яких сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Відповідачка повністю погодилася з умовами кредитних договорів, в яких, зокрема, чітко вказано розмір відсотків за користування кредитом, що підтверджується наявністю її електронного підпису.
Підписавши кредитні договори, відповідачка надала свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та не визнані недійсними.
Виходячи з оплатного характеру кредитних договорів, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).
Окрім того заперечуючи проти позову, відповідачка посилаючись на ст.551 ЦК України, просить зменшити розмір нарахованих відсотків за договорами.
Водночас згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відтак, зменшено може бути лише розмір пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Проценти ж були нараховані кредитодавцями, як плата за користування чужими грошовими коштами, в межах строку кредитування на підставі ст.1048 ЦК України відповідно до умов договорів. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, а також на підставі ст.625 ЦК України (пені та штрафу) позивачем не здійснювалось, а тому відсутні правові підстави для зменшення нарахованих процентів на підставі положень ч.3 ст.551 ЦК України.
Щодо заяви відповідачки про застосування позовної давності щодо вимог позивача за кредитним договором №3204481 суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Дослідивши умови кредитного договору суд встановив, що позовна давність обраховується з моменту закінчення строку кредитування, погодженого сторонами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений закон набрав чинності 02.04.2020 року.
Тобто у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12.03.2020 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023.
Таким чином, у даній справі сплив строку позовної давності міг би початись з 30.06.2023. З позовом позивач звернувся 19.11.2025.
Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Так, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України" "Про введення воєнного стану в Україні".
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації. На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Отже, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах від 22 вересня 2022 року у справі №920/724/21, від 13 липня 2023 року у справі № 910/14550/17, від 29 травня 2024 року у справі № 523/19380/21, від 25 вересня 2024 року у справі №06/2984/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/2721/23.
З наведеного слідує, що на підставі положень про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні строк позовної давності позивачем у цій справі не пропущено, відтак підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
При вирішенні спору судом також взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитними договорами суду не надала.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договорів факторингу.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки за кредитним договором № 2106863180442 від 13.03.2021 року становить 27601,98 грн., в тому числі : 1799,52 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 25802,46 грн. - сума заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами та за кредитним договором №3204481 від 16.11.2020 року - 11480 грн., в тому числі 3 500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 7980 грн. - сума заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами.
При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідачки судових витрат суд виходить з наступного.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 2422,40 грн.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв'язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 13000 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 року, заявку на надання юридичної допомоги №214 від 01.10.2025р., акт №21 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025.
З наданих суду доказів вбачається, що 02.07.2024 року між позивачем ТОВ "Факторинг Партнерс" та адвокатським об'єднанням "Лігал Ассістанс" було укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 року.
Згідно п.4.1 вищевказаного договору сторонами узгоджено, що загальна вартість послуг, що надається адвокатським об'єднання узгоджується у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до цього договору. (а.с.57-61).
Згідно заявки про надання юридичної допомоги №214 від 01.10.2025, виконаних адвокатським об'єднанням "Лігал Ассістанс", необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ "Факторинг Партнерс" щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , витягу з акту №21 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025, адвокатським об'єднанням було здійснено надання усної консультації з вивченням документів (2 години - 4000 грн.), складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості (3 години - 9 000 грн.), та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 13000 грн. (а.с.62, 63).
При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.
Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із стягненням заборгованості за кредитним договором.
Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають з відносин фінансового кредитування та є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.
Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.
Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні, який подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.
З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 4 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ТОВ "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" (юридична адреса: м.Київ, вул.Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, індекс 03150, код ЄДРПОУ 42640371) заборгованість в загальному розмірі 39081 (тридцять дев'ять тисяч вісімдесят одна) грн. 98 коп., а саме: за кредитним договором № 2106863180442 від 13.03.2021р. у розмірі 27 601 (двадцять сім тисяч шістсот одна) грн. 98 коп., за кредитним договором №3204481 від 16.11.2020р. у розмірі 11480 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.02.2026.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.