Романівський районний суд Житомирської області
290/450/25
Іменем України
03 лютого 2026 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В квітні 2025 року через систему «Електронний суд» товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі ТОВ «Свеа Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 11 січня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм») та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 10000,00 грн строком кредитування на 30 днів (до 09 лютого 2022 року).
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконує, а також на те, що ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги за вказаним договором, позивач просить стягнути з нього заборгованість в сумі 32750,00 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом - 10000,00 грн та 22750,00 грн заборгованості за відсотками.
В поданому до суду відзиві відповідач заперечив відносно наведених позивачем обставин, зокрема щодо факту укладання договору в електронному вигляді (дистанційно) без підписання паперової угоди чи нотаріального посвідчення, що, на його думку, викликає сумнів щодо справжності підпису та волевиявлення позичальника. Вказав, що кредитний договір в частині нарахування пені/неустойки та відсотків за користування кредитом порушує права позичальника в період дії воєнного стану, суперечить статтям 7, 16 Закону України «Про споживче кредитування» та не відповідає принципам добросовісності. Зазначив на відсутність належного повідомлення боржника про відступлення права вимоги від первісного кредитора (ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм») до ТОВ «Свеа Фінанс», що є необхідною умовою для переходу права вимоги за кредитним договором. Окрім цього, посилаючись на здійснення позичальником останньої оплати за кредитом 18.02.2022, відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності за позовними вимогами. Також відповідач просить врахувати соціальні гарантії, передбачені для осіб зі статусом учасника бойових дій та покласти витрати щодо сплати судового збору на ТОВ «Свеа Фінанс».
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що 11 січня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022, за умовами якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 10000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором (пункт 1.1 договору).
Тип кредиту: кредит, мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта; кредит надається строком на 30 днів (до 09.02.2022). Строк дії договору починається з моменту його укладення відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 1.2 договору).
За змістом пунктів 1.3, 1.6 договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 292,00 % річних від суми кредиту в розрахунку 0,80 % на добу. Товариством клієнту може бути запропонований індивідуальний промокод для зниження стандартної процентної ставки, яка становить 2,5 % на добу.
Для клієнта, якому товариство вперше надає кредит, діє акційний період і нарахування процентів в цей час здійснюється за ставкою 0,5 % на добу за умови повного повернення кредиту протягом 30 днів з моменту надання кредиту (пункт 1.5 договору).
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (пункт 1.7 договору).
Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору. Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором (пункти 2.1, 2.2 договору).
Відповідно до пункту 2.4 договору, якщо відповідно до пункту 1.5 договору, скориставшись промокодом, клієнт прострочить виконання зобов'язання або в разі пролонгації кредиту зі зниженою процентною ставкою, нараховані згідно умов договору проценти підлягають перерахуванню за стандартною процентною ставкою (2,5 % на добу) з першого дня прострочення клієнтом строку, зазначеному в пункті 1.2 договору.
Пунктом 3.3.4 договору передбачено відстрочення виконання зобов'язання на строк 7/14/30 днів, сплативши для цього проценти відповідно до наведеного нижче розрахунку: 7 днів - 3% на добу від тіла кредиту; 14 днів - 2,5% на добу від тіла кредиту; 30 днів - 2,2% на добу від тіла кредиту.
Згідно з пунктом 4.3 договору, у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в пункті 1.2 договору та/або в додатку(ах) до цього договору, проценти передбачені в пункті 1.3 договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 (дев'яноста) календарних днів, починаючи з першого дня прострочення виконання умов договору.
Невід'ємною частиною до цього договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті товариства (пункт 1.8 договору).
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 договору, цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Всі додатки та додаткові угоди, складені сторонами в електронному вигляді і підписані з використанням одноразового ідентифікатора, є невід'ємними частинами договору.
Додатком № 1 до договору фінансового кредиту № 09876-01/2022 є графік платежів, згідно якого дата видачі кредиту - 11.01.2022, кількість днів у розрахунковому періоді - 30.
Договір та додаток до нього підписані відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: W0135.
До зазначеного договору позивач додав Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» (в редакції з 13.01.2021).
Крім того, до позовної заяви долучено паспорт споживчого кредиту, який 11.01.2022 підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором W0135, у якому містяться інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному договорі про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022.
Листом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (далі ТОВ «Універсальні платіжні рішення») від 18.03.2025 підтверджується факт перерахування коштів в розмірі 10000,00 грн, дата та час платежу 11.01.2022 23:40:05, маска картки - НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 130667507, призначення платежу: «Зачисление 10000,00 грн на карту НОМЕР_1 ».
10.02.2022 ОСОБА_1 подав заявку на відстрочення виконання зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 на термін 7 днів, в якій, зокрема, міститься додаткова угода № 3 від 10.02.2022 до договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022, в якій сторони погодили відстрочити виконання зобов'язання за договором на 7 днів, тобто до 16.02.2022, будь-які нарахування за кредитом на строк дії відстрочення призупиняються, сума заборгованості клієнта становить 12650,00 грн, яка складається з суми кредиту 10000,00 грн та суми відсотків за користування кредитом 2650,00 грн. Вказана заява підписана ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: W1329.
18.02.2022 ОСОБА_1 подав заявку на відстрочення виконання зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 на термін 14 днів, в якій, зокрема, міститься додаткова угода № 3 від 10.02.2022 до договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022, в якій сторони погодили відстрочити виконання зобов'язання за договором на 14 днів, тобто до 03.03.2022, будь-які нарахування за кредитом на строк дії відстрочення призупиняються, сума заборгованості клієнта становить 12900,00 грн, яка складається з суми кредиту 10000,00 грн та суми відсотків за користування кредитом 2900,00 грн. Вказана заява підписана ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: W354.
28 липня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі ТОВ «Росвен Інвест Україна») та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» укладено договір факторингу № 28072023, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «Росвен Інвест Україна» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Росвен Інвест Україна» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 28072023 від 28 липня 2023 року, ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 09876-01/2022 до відповідача ОСОБА_1 , який в Реєстрі значиться під № 35, в сумі 32750,00 грн, що складається з 10000,00 грн заборгованості за кредитом та 22750,00 грн заборгованості за відсотками.
Досліджене рішення ТОВ «Росвен Інвест Україна» від 25.03.2024 підтверджує реорганізацію підприємства - ТОВ «Свеа Фінанс», внаслідок чого змінилася його назва з ТОВ «Росвен Інвест Україна» на ТОВ «Свеа Фінанс».
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Свеа Фінанс», розмір заборгованості за кредитним договором № 09876-01/2022 від 11.01.2022 станом на 18 березня 2025 року становить 32750,00 грн, з яких: 10000,00 грн заборгованості за кредитом та 22750,00 грн заборгованості за відсотками.
Крім цього, з розрахунку заборгованості вбачається, що 10.02.2022 ОСОБА_1 сплачено 2100,00 грн, які зараховані на сплату згідно умов додаткових угоди щодо відстрочення виконання зобов'язання, 18.02.2022 сплачено 3500,00 грн, які зараховані на сплату згідно умов додаткових угоди щодо відстрочення виконання зобов'язання, 24.06.2022 сплачено 3600,00 грн, які зараховані на сплату відсотків, 26.12.2022 сплачено 10500,00 грн, які зараховані на сплату відсотків.
За приписами частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно частинами 2, 4 статті 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно статті 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року, у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Матеріалами справи та судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11 січня 2022 року із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця проживання, мобільного номеру телефону, містить електронний підпис із одноразовим ідентифікатором W0135, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису.
Укладений договір про надання фінансового кредиту містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшом частково виконував його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.
При цьому будь-які докази протиправності дій третіх осіб стосовно ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору у матеріалах справи відсутні. Ба більше, відповідач мав реальну можливість відмовитися як від одержання кредиту до моменту його видачі кредитодавцем, так і від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання кредитних коштів, однак таким своїм правом він не скористався та виконував умови договору і покладені на нього договірні зобов'язання, періодично сплачуючи відсотки за користування кредитом, що свідчить про визнання ним умов договору.
Виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо передання коштів на умовах кредиту, а також факт користування кредитними коштами та часткового виконання позичальником кредитних зобов'язань щодо їх повернення підтверджено розрахунком заборгованості та листом фінансової установи.
Крім того, суд звертає увагу, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Встановивши, що між сторонами виникли договірні відносини за умовами договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 суд констатує, що у відповідача виникли права щодо користування і обов'язки з повернення кредитних коштів.
Доводи відповідача про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не можуть вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Крім цього, оскільки у суду не виникло сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та за відсутності клопотань сторін щодо витребування такого оригіналу електронного доказу, тому були відсутні передбачені процесуальним законом підстави для дослідження оригіналу електронного доказу, з огляду на наявність у справі паперової копії доказу та за відсутності обґрунтованих сумнівів у його відповідності оригіналу.
Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Належних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, відповідачем не надано, тому в силу прямого припису статті 204 ЦК України його правомірність презюмується.
Таким чином, ТОВ «Свеа Фінанс» у встановленому порядку набуло права та обов'язки кредитодавця за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022, укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм».
Як зазначалось вище, відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 та витягу з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 28072023 від 28 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 32750,00 грн, із яких: 10000,00 грн заборгованості за кредитом та 22750,00 грн заборгованості за відсотками, нарахованими за період з 24.01.2022 по 25.04.2023.
Разом з тим, суд не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 в сумі 22750,00 грн, виходячи з наступного.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 був погоджений сторонами та становив 30 днів. Дата повернення кредиту - 09 лютого 2022 року.
Розмір відсотків за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 був погоджений сторонами та становив 0,80 % в день.
Пунктом 3.3.4 договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 передбачено право клієнта на відстрочення виконання зобов'язання на строк 7/14/30 днів, сплативши для цього проценти відповідно до наведеного нижче розрахунку: 7 днів - 3% на добу від тіла кредиту; 14 днів - 2,5% на добу від тіла кредиту; 30 днів - 2,2% на добу від тіла кредиту.
Таким чином, умовами договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 передбачено випадки збільшення строку кредитування - за ініціативою позичальника на 7/14/30 днів.
Доказів того, що позичальник в межах строку кредитування (за період з 11.01.2022 по 09.02.2022) ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 матеріали справи не містять.
Подані 10.02.2022 та 18.02.2022 від позичальника ОСОБА_1 заявки на відстрочення виконання зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 від 11.01.2022 на термін 7 днів та на термін 14 днів не свідчать про пролонгацію строку кредитування за ініціативою позичальника, оскільки такі заявки подані після завершення строку кредитування.
Пунктом 4.3 договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 у розділі 4 «Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів» передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в пункті 1.2 договору та/або в додатку(ах) до цього договору, проценти передбачені в пункті 1.3 договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 (дев'яноста) календарних днів, починаючи з першого дня прострочення виконання умов договору.
Суд зауважує, що умови договору про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022, на якому, зокрема, позивач ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділі договору, який регулює відповідальність позичальника («Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів»).
З аналізу змісту позовної заяви та як слідує з ТОВ «Свеа Фінанс» розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування (з 10.02.2022 по 25.04.2023) позивач нараховує саме як проценти за користування кредитом, а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Суд вважає, що за встановлених обставин слід виходити з того, що узгоджений строк кредитування становить 30 днів (узгоджений сторонами строк дії кредитного договору), а процентна ставка становить 0,80 % в день.
Відтак, в межах узгодженого сторонами строку дії кредитного договору (30 днів) за період з 11.01.2022 по 09.02.2022 ОСОБА_1 необхідно було сплатити відсотки в сумі 2400,00 грн, виходячи з розрахунку: 10000,00 грн (тіло кредиту) х 0,80 % (процентна ставка) х 30 днів (строк позики).
Разом з тим, заявляючи вимогу про стягнення відсотків у сумі 22750,00 грн за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 ТОВ «Свеа Фінанс» обчислило їх по 24 квітня 2023 року, тобто поза межами строку дії кредитного договору.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Надані позивачем розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників до договору факторингу не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 в розмірі 22750,00 грн.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитами за межами строку кредитування відсутні.
Відтак, заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 становить 12400,00 грн, з яких: 10000,00 грн заборгованості за кредитом та 2400,00 грн заборгованості за відсотками.
Разом з тим, із розрахунку заборгованості ТОВ «Свеа Фінанс» вбачається, що за період з 10.02.2022 по 26.12.2022 (після спливу строку кредитування) ОСОБА_1 в рахунок виконання кредитних зобов'язань за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 було внесено кошти на загальну суму 19750,00 грн, які безпідставно були списані первісним кредитором на сплату комісії за пролонгацію та проценти по кредиту.
Доводи відповідача про застосування до позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 по справі № 9901/120/19 зазначено, що поняття строку міститься у частині першій статті 251 ЦК України. Відповідно до цієї норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 252, стаття 253 ЦК України).
Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку із цим. Характерною рисою строків, визначених законом, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників правовідносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) викладено висновок про те, що «загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS - CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, який неодноразово продовжувався та скасований постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року з 30 червня 2023 року.
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 зазначив виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Врахувавши, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, строки позовної давності застосуванню не підлягають, оскільки вони були продовжені Законом.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ) викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 у справі № 926/1812/21.
Окрім того, відповідно до пункту 19 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в країні запроваджено воєнний стан, який на даний час триває.
Позов ТОВ «Свеа Фінанс» поданий до суду 17 квітня 2025 року, коли строки позовної давності були продовжені.
Таким чином, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (пункт 12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (пункт 19 Перехідних положень ЦК України) суд вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення заборгованості за кредитним договором продовжено та позивачем не пропущено при зверненні до суду із даним позовом.
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 09876-01/2022 становить 12400,00 грн, останнім на виконання своїх кредитних зобов'язань сплачено кошти в сумі 19750,00 грн, тобто на даний час кредит є повністю погашеним, у задоволенні позову ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором слід відмовити, адже домовленості про сплату відсотків за користування коштами та інших платежів після закінчення строку кредитного договору матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Керуючись статтями 512, 514, 526, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (адреса місцязнаходження: бульвар Вацлава Гавела, 6 м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 37616221) до ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.В. Ковальчук