Романівський районний суд Житомирської області
290/1155/25
Іменем України
03 лютого 2025 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В жовтні 2025 року через підсистему «Електронний суд» товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Абекор») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 03 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» та відповідачем було укладено кредитний договір № 1927577, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 5000,00 грн строком кредитування на 72 дні (до 12 вересня 2025 року).
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконує, позивач просить стягнути з нього заборгованість, яка утворилась станом на 26 вересня 2025 року, в сумі 8168,00 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом - 5000,00 грн, заборгованість за відсотками - 3168,00 грн.
Заперечуючи відносно наведених позивачем обставин, представником відповідача подано до суду відзив, в якому вказано, що належних та допустимих доказів щодо створення кредитного договору в порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та підписання такого правочину електронним підписом з можливістю ідентифікувати підписантів договору, позивачем не надано. Наявна в матеріалах справи паперова роздруківка такого договору не може вважати електронним документом та не свідчить про існування між сторонами кредитних відносин. Вказано, що належних та допустимих доказів щодо ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, позивачем не надано. Відповідач категорично заперечує його реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, створення особистого кабінету, отримання пропозиції (оферти) та ознайомлення із нею, отримання електронного повідомлення від кредитодавця в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця та використання одноразового ідентифікатора для підписання (укладення) кредитного договору. Зазначено, що жодних первинних документів на підтвердження заборгованості по борговому зобов'язанні позивачем не надано, виникнення такої заборгованості та її розмір підтверджується лише розрахунком заборгованості. При цьому доказів видачі кредиту та отримання відповідачем коштів у розмірі, заявленому позивачем, у матеріалах справи відсутні. Зазначено, що перерахування відповідачу певної суми коштів можуть бути підтверджені виключно первинними документами, оформленими у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які стороною позивача також не надані. При цьому, позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму процентів поза межами строку дії кредитного договору.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому вказано, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді зі застосуванням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора: d99529. ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» належним чином вжило всіх необхідних заходів для ідентифікації та перевірки особи позичальника через систему BankID, що повністю відповідає вимогам законодавства України та усталеній практиці укладення договорів у сфері фінансових послуг. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Кредитний договір є дійсним, законним та обов'язковим до виконання відповідачем. Відсутні також докази того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, не відповідали його внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов'язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними. Вказано, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. При цьому позичальник пролонгував строк кредитування за кредитним договором шляхом укладення додаткової угоди, що свідчить про визнання ним кредитних зобов'язань за спірним договором. Долучений до позову розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору. Відтак, наявні правові підстави для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що 03 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1927577 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Вказаний договір укладений через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця, що підтверджується формою послідовності дій щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця (Log file за кредитним договором № 1927577 від 03.07.2025) та паперовими копіями з текстів кредитного договору № 1927577 від 03.07.2025, а також паспорта споживчого кредиту, яким проінформовано позичальника про його умови, що підписані відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Позивачем долучено форму послідовності дій клієнта ОСОБА_1 щодо укладення електронного кредитного договору № 1927577 від 03.07.2025 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://firstcredit.com.ua, згідно з якою ОСОБА_1 , використовуючи номер телефона, ідентифікувався в ІТС та здійснив вхід в особистий кабінет.
Товариство перевірило статус клієнта ОСОБА_1 надав всю необхідну інформацію для формування Товариством належної пропозиції, натомість Товариство надало клієнту в особистому кабінеті паспорт споживчого кредиту для ознайомлення та підписання. Клієнт ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором v67075.
Кредитор сформував кредитний договір та електронний підпис одноразовим ідентифікатором, які направив позичальнику в ІТС. Клієнт ознайомився з кредитним договором та прийняв його умови, шляхом надсилання товариству повідомлення про прийняття умов та підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором d99529.
Після укладення договору Товариство направило клієнту листа-повідомлення про укладення електронного договору на електронну пошту позичальника.
На підтвердження здійснення вищевказаних послідовностей, позивач долучив до матеріалів позову паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено, що ОСОБА_1 03 липня 2025 року ознайомлено з інформацією про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, що були надані, виходячи з обраних ним умов кредитування, а також, які наслідки можуть настати в разі невиконання ним своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, зокрема застосування стандартної процентної ставки.
До укладення договору відповідач самостійно ознайомився з інформацією про умови кредитування, розміщеній на сайті позивача за посиланням: https://firstcredit.com.ua, після чого заповнив заявку, тим самим зареєструвався і створив Особистий кабінет.
Під час реєстрації та вході в Особистий кабінет позичальника при укладенні договору відповідачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_1 та електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується формою послідовності дій щодо укладення електронного договору та даними договору.
Таким чином, кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 03 липня 2025 року шляхом введення одноразового ідентифікатора d99529 в особистому кабінеті на вебсайті в мережі за посиланням: https://firstcredit.com.ua, відправленого відповідачу на його номер телефону НОМЕР_1 . Стороною позичальника вказано у договорі номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_2 .
Згідно з умовами кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 5000,00 грн, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та виконати інші обов'язки, передбачені договором (пункти 1.1.1, 1.2); строк кредиту 72 днів з кінцевим терміном повернення до 12 вересня 2025 року (включно) (пункт 1.3); кількість платежів - 2 платежі (пункт 1.3.1); періодичність сплати платежів: 1 платіж через 22 дні (період, що починається з моменту укладення договору та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати першого платежі), 2 платіж через 50 днів (період, що починається з наступного дня, що слідує за останнім днем першого періоду користування кредитом та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати другого платежу) (пункт 1.3.2); процентна ставка за користування коштами кредиту та становить: базова процентна ставка - 0,9900 % в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом, основна процентна ставка - 0,99 % в день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом (пункти 1.4 - 1.4.2); тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.5); денна процентна ставка на день укладення договору складає 0,07 % в день (пункт 1.7); орієнтовна реальна річна процентна ставка - 93,66 % річних (пункт 1.9); орієнтована загальна вартість кредиту - 5258,50 грн (пункт 1.10).
Кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій фомі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 , що емітована банком України. Дата надання кредиту: 03 липня 2025 року або 04 липня 2025 року (пункти 2.1, 2.2 кредитного договору).
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 кредитного договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту. Розрахунок процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та фактичної кількості днів у році, тобто метод «факт/факт». До періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту.
Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено продовження строку кредитування за ініціативою позичальника на кількість днів, запропоновану кредитором на підставі правочину, що укладається між сторонами.
Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно графіка платежів, крім випадку визначеного в пункті 6.2 договорі. Якщо відбулося продовження строку користування кредитом на підставі укладеного між сторонами правочину, повернення кредиту та сплата процентів, що нараховуються в період пролонгації, здійснюється згідно нового графіка платежів, крім випадку визначеного в пункті 6.2 договорі (пункт 6.1 кредитного договору).
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору, у випадку несвоєчасного виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту (частини кредиту), позичальник зобовязанийсплатити кредитору проценти в розмірі 0,99 % від залишку заборгованості за сумою кредиту за кожен день прострочення.
За змістом пункту 9.2 кредитного договору, позичальник підтвердив, що додаткові контактні дані позичальника, які вказані в договорі належать саме йому та він розуміє, що за такими контактними даними кредитор може здійснювати взаємодію із ним в порядку встановленому чинним законодавством України з урахуванням розділу 8 цього договору.
Додатком № 1 до кредитного договору № 1927577 є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), згідно якого дата видачі кредиту - 03.07.2025, кількість днів у розрахунковому періоді - 72, сума кредиту - 5000,00 грн, сума нарахованих процентів - 258,50 грн, до сплати (разом) - 5258,50 грн.
Анкета клієнта - фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення (ІТС), від позичальника ОСОБА_1 містить інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема дата його народження, індивідуальний податковий номер, серія, номер паспорта і дата його видачі, адреса проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу.
Крім того, до позовної заяви долучено інформаційне повідомлення споживача, яке підписане ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором d99529.
24 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1927577 від 03.07.2025, яку підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) q77906, відповідно до якої сторони продовжили строк кредитування на 64 дні та погодили, що строк кредиту складає загальну кількість днів користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту: 26 вересня 2025 року. Кількість платежів в період пролонгації - 2 платежі. Періодичність сплати платежів: 1 платіж через 14 днів (період, що починається з наступного дня, що слідує за днем укладення додаткової угоди та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати цього платежу), 2 платіж через 50 днів (період, що починається з наступного дня, що слідує за останнім днем першого періоду користування кредитом та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати цього платежу). Основна процентна ставка - 0,99 % в день, застосовується протягом періоду пролонгації (продовження). Денна процентна ставка на день укладення договору складає 0,29 % в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою складає 2554 % річних. Орієнтована загальна вартість кредиту за стандартною ставкою складає 5940,50 грн.
Також сторонами договору актуалізовано додаток № 1 «Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів)», згідно якого дата видачі кредиту - 03.07.2025, кількість днів у розрахунковому періоді за період з 07.08.2025 по 26.09.2025 - 64, сума кредиту - 5000,00 грн, сума нарахованих процентів - 940,50 грн, до сплати (разом) - 5940,50 грн.
Матеріали справи містять інформаційне повідомлення споживача, яке підписане ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором d99529.
Листом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім») від 13.10.2025 підтверджується факт перерахування коштів 03.07.2025 в розмірі 5000,00 грн, номер картки - НОМЕР_2 .
Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується листом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») від 12.11.2025 та випискою за договором № б/н за період 03.07.2025 - 04.07.2025, згідно якого на ім'я ОСОБА_1 емітовано цим банком платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку здійснено переказ коштів в сумі 5000,00 грн, дата транзакції: 03.07.2025.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, який був наданий одночасно з позовною заявою, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 26 вересня 2025 року становить 8168,00 грн, яка складається з 5000,00 заборгованості за кредитом, 940,50 грн заборгованості за відсотками та 2227,50 грн простроченої заборгованості за відсотками.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно частинами 2, 4 статті 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно статті 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року, у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Матеріалами справи та судом встановлено, що кредитний договір № 1927577 від 03 липня 2025 року із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця проживання, мобільного номеру телефону, містить електронний підпис із одноразовим ідентифікатором d99529, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису.
Таким чином, між ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір в електронному вигляді після верифікації особи позичальника - банком, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Укладений кредитний договір містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі. Ба більше, відповідач мав реальну можливість відмовитися як від одержання кредиту до моменту його видачі кредитодавцем, так і від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання кредитних коштів, однак таким своїм правом він не скористався та виконував умови договору і покладені на нього договірні зобов'язання, вчинивши дії щодо змін умов кредитного договору з проханням пролонгації строку кредитування, що свідчить про визнання ним умов договору.
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б спростували створення відповідачем особистого кабінету на сайті ТОВ «Фінансова компанія «Абекор», приналежність засобів зв'язку, як то номеру мобільного телефону, який використовувався, як ТОВ «Фінансова компанія «Абекор», так і відповідачем при укладенні договору, іншій особі ніж відповідач, а також як укладення самого договору, так і отримання відповідачем коштів за таким на вказаний ним номер банківської картки (приналежність платіжної картки відповідачу підтверджено випискою по банківському рахунку). Крім цього, доказів про те, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачу не належить, та/або доказів звернення ним до правоохоронних органів або до банку з приводу шахрайських дій з його рахунком/карткою, матеріали справи також не містять.
Виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо передання коштів на умовах кредиту, а також факт користування кредитними коштами підтверджено розрахунком заборгованості та банківською випискою АТ КТ «ПриватБанк».
Тому суд вважає, що факт укладення кредитного договору № 1927577 від 03 липня 2025 року в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 5000,00 грн та визнання ним кредитних зобов'язань з огляду на ініціативу позичальника щодо пролонгації строку кредитування доведено належними та достатніми доказами та констатує, що у відповідача виникли права щодо користування і обов'язки з повернення кредитних коштів.
Доводи представника відповідача про недоведеність факту отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не можуть вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Крім цього, оскільки у суду не виникло сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та за відсутності клопотань сторін щодо витребування такого оригіналу електронного доказу, тому були відсутні передбачені процесуальним законом підстави для дослідження оригіналу електронного доказу, з огляду на наявність у справі паперової копії доказу та за відсутності обґрунтованих сумнівів у його відповідності оригіналу.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.
Відповідно до положень статей 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов'язковим..
Відповідачем доводи позивача щодо невиконання ним зобов'язань за договором не спростовані, що було його процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, а тому майнові права ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» підлягають захисту шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості.
Суд бере до уваги розрахунки, надані позивачем, згідно яких станом на 26 вересня 2025 року заборгованість за кредитним договором № 1927577 складає 8168,00 грн, що складається з 5000,00 заборгованості за кредитом, 940,50 грн заборгованості за відсотками та 2227,50 грн простроченої заборгованості за відсотками.
При цьому, суд погоджується з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № 1927577 в розмірі 940,50 грн за період з 03 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року, виходячи з наступного.
Розмір відсотків в сумі 11,00 грн нарахований за період з 03 липня 2025 року по 24 липня 2025 року (22 днів) згідно пункту 1.4.3 кредитного договору та погоджений сторонами в кредитному договорі № 1927577 (пункт 1.3.2 кредитного договору).
Розмір відсотків в сумі 929,50 грн нарахований за період з 25 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року (64 днів) згідно пункту 2 додаткової угоди від 24.07.2025 до кредитного договору № 1927577 та погоджений сторонами в додатковій угоді від 24.07.2025 до кредитного договору № 1927577 (пункт 1.1 додаткової угоди від 24.07.2025 до кредитного договору № 1927577).
Надаючи оцінку доводам сторони відповідача про те, що відсотки за користування позичальником кредитними коштами в сумі 3168,00 грн (за 86 днів) нараховані поза межами строку кредитування (за період з 03 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року), суд звертає увагу на наступне.
Положеннями пункту 4.1 кредитного договору № 1927577 передбачено порядок пролонгації строку кредитування, за умовами якого строк кредиту може бути продовжено за ініціативою позичальника на кількість днів, запропоновану кредитором на підставі правочину, що укладається між сторонами.
Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно графіка платежів, крім випадку визначеного в пункті 6.2 договорі. Якщо відбулося продовження строку користування кредитом на підставі укладеного між сторонами правочину, повернення кредиту та сплата процентів, що нараховуються в період пролонгації, здійснюється згідно нового графіка платежів, крім випадку визначеного в пункті 6.2 договорі (пункт 6.1 кредитного договору № 1927577).
24 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1927577 від 03.07.2025, відповідно до якої сторони продовжили строк кредитування на 64 дні. Денна процентна ставка/день % визначена в розмірі 0,99 % в день.
Таким чином, за ініціативою позичальника було збільшено строк кредитування - на період 64 дні.
Пунктом 7.1 кредитного договору № 1927577 у розділі 7 «Відповідальність за договором» передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту (частини кредиту), позичальник зобов'язаний сплатити кредитору проценти в розмірі 0,99 % від залишку заборгованості за сумою кредиту за кожен день прострочення.
Суд зауважує, що умови кредитного договору № 1927577, на якому, зокрема, позивач ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділі договору, який регулює відповідальність позичальника («Відповідальність за договором»).
З аналізу змісту позовної заяви та як слідує з ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» розрахунку, проценти в сумі 2227,50 грн нараховує саме як проценти за користування кредитом, а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Окрім цього, у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача прострочених процентів за користування кредитами в розмірі 2227,50 грн, що передбачені пунктом 7.1 кредитного договору № 1927577, відсутні.
Суд вважає, що за встановлених обставин слід виходити з того, що узгоджений строк кредитування становить 22 дні (узгоджений сторонами строк дії кредитного договору), процентна ставка становить 0,01 % в день, та 64 днів (пролонгований строк кредитування), процентна ставка становить 0,99 % в день.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов кредитного договору № 1927577 становить 940,50 грн (в межах узгодженого та продовженого (пролонгованого) сторонами строку дії кредитного договору: за період з 03.07.2025 по 24.07.2025 (22 дні) становить 11,00 грн, виходячи з розрахунку: 5000,00 грн (тіло кредиту) х 0,01 % (процентна ставка) х 22 дні, та за період з 25.07.2025 по 26.09.2025 (64 днів) становить 929,50 грн, виходячи з розрахунку: 5000,00 грн (тіло кредиту) х 0,99 % (процентна ставка) х 64 днів).
З урахуванням викладеного, з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Абекор» підлягає стягненню 5940,50 грн заборгованості за кредитним договором № 1927577, в тому числі: заборгованість за кредитом - 5000,00 грн та 940,50 грн заборгованості за відсотками.
Частково задовольняючи позов, відповідно до статті 141 ЦПК України, суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» (адреса місцязнаходження: вул. Костянтинівська, 75, приміщення 601А Подільський район м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 39287145) 5940 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн 50 коп заборгованості за кредитним договором та 1761,81 грн судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.В. Ковальчук