вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" січня 2026 р. Справа№ 910/6412/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 28.01.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 (повний текст рішення складено 23.10.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 (повний текст додаткового рішення складено 05.11.2025)
у справі №910/6412/25 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс"
про зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (далі - відповідач, Товариство) про зобов'язання Товариства виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 шляхом продажу машини лісозаготівельної Форвардер АМКОДОР 2662-01, код комплектації 0008 (з маніпулятором Tajfun LIV 90KF (80), заводський номер НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 р. в., покупцю (Підприємство) за ціною 923 400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство є належним правонаступником ДП "Рава-Руське лісове господарство", в т.ч. в особі філій, а тому угоди, укладені ДП "Рава-Руське лісове господарство" підлягають обов?язковому виконанню із позивачем. При цьому, відмова відповідача від виконання форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 є недобросовісним ухиленням від виконання обов?язків за вказаним контрактом, чим порушуються права позивача, які підлягають захисту на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що у зв?язку із невиконанням правопопередником позивача умов Договору лізингу №210930/ОЛ-0308 від 30.09.2021 щодо своєчасної оплати лізингових платежів, відповідачем направлено вимоги про повернення предмету лізингу (від 05.12.2022 та від 29.12.2022), внаслідок чого правопопередником позивача за Актом приймання - передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 було повернуто предмет лізингу, і відповідно, Договір лізингу №210930/ОЛ-0308 від 30.09.2021 був достроково припинений (розірваний) у порядку п.п. 17.3.2. При цьому, повернення предмету лізингу має наслідком припинення зобов?язань сторін за Форвардним контрактом від 17.12.2021, що визначено п. 3.1 даного контракту. Додатково відповідач наголошував, що до Форвардного контракту від 17.12.2021 жодних змін щодо заміни сторони внаслідок правонаступництва не вносилось, а припинення відповідних правочинів відбулось ще до здійсненого правонаступництва позивачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- Договір оперативного лізингу є достроково розірваним із 04.01.2023 у порядку підпункту 17.3.2 пункту 17.3 цього договору, з чим погодився й сам лізингоодержувач (ДП "Рава-Руське лісове господарство"), повернувши лізингодавцю предмет лізингу за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 та виконавши таким чином пункт 4.8 Договору, що, у свою чергу, в силу положень пункту 1.3 форвардного контракту автоматично призвело до припинення дії такого контракту, тобто цей форвардний контракт вважається розірваним із 04.01.2023, а продавець (відповідач) звільняється від виконання своїх зобов'язань за цим форвардним контрактом;
- виходячи зі змісту положень частини другої статті 795, частини другої статті 806 ЦК України, наслідком повернення предмету лізингу за відповідним актом є припинення зобов'язань сторін за Договором оперативного лізингу.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення та заперечень на неї
29.09.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останнє просить стягнути з позивача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат, з посиланням на наступне:
- дублювання послуг, наданих представником, свідчить про повторне обрахування вже включених робіт, відповідні витрати не відповідають критеріям обґрунтованості та не можуть бути враховані при розподілі витрат на правничу допомогу;
- надані відповідачем документи не дозволяють стверджувати, що правнича допомога надана саме у межах цієї судової справи, тому що відсутня згадка про справу № 910/6412/25;
- з відзивом на позовну заяву відповідач повинен подати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, чого відповідачем не було зроблено в межах цієї справи.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" втрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
В іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" відмовлено.
Додаткове рішення мотивоване наступним:
- акт здачі-приймання наданих послуг та детальний розрахунок робіт містять дублюючі послуги, зокрема, у вказаних документах зазначено, що: адвокатом здійснювався правовий аналіз умов договору № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) від 30.09.2021 року - 3 години (п. 1.1.1.), разом з тим, підпунктом 1.1.2. опису повторно передбачено, що проводився правовий аналіз первинних документів, якими оформлені господарські відносини за договором № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) від 30.09.2021 - 2 години;
- натомість п. 1.1.3. передбачено правовий аналіз умов додаткової угоди від 25.04.2023 та первинних документів до неї - 4 години; аналогічні положення зазначені в підпунктах 1.1.4. "правовий аналіз позовних вимог ДСГП "ЛІСИ УКРАЇНИ" - 4 години" та 1.1.6. "правовий аналіз обґрунтованості позовних вимог в межах відповідної судової справи, вивчення та аналіз судової практики - 6 години"), що по суті є одними й тими ж послугами;
- відповідач вказав, що адвокатом було здійснено підготовку до участі та участь у судових засіданнях - 6 годин, проте, згідно з протоколами судових засідань тривалість всіх судових засідань у даній справі становила трохи більше однієї години;
- характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не є складними та не потребували значних затрат часу для дослідження, крім того, представник відповідача (Біла О.В) брала участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду;
- судом враховано, що відповідач у даній справі є державним підприємством та стягнення з нього грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн є суттєвим в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим суд вважав за можливе зменшити розмір витрат відповідача на правничу допомогу до 15 000,00 грн, решта витрат відповідача на правничу допомогу залишена за відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося 11.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 10.11.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/6412/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 шляхом продажу машини лісозаготівельної Форвардер АМКОДОР 2662-01, код комплектації 0008 (з маніпулятором Tajfun LIV 90KF (80), заводський номер НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 р. в., покупцю (Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" за ціною 923 400,00 грн. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваних рішення та додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги щодо оскаржуваного рішення суду першої інстанції зводяться до того, що:
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дострокове припинення Договору лізингу від 30.09.2021 у період до дати підписання сторонами Додаткової угоди від 25 квітня 2023 року, та, як наслідок, про дострокове припинення Форвардного контракту від 17.12.2021, на підставі його пункту 1.3 (у разі дострокового розірвання договору оперативного лізингу у зв'язку з невиконанням лізиногоодержувачем своїх зобов'язань по цьому договору дія цього контракту припиняється);
- посилання відповідача на несвоєчасність сплати лізингових платежів теж є недоречним, з огляду на Додаткову угоду до договору № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) від 30.09.2021 укладену 25.04.2023, якою Додаток 2 до договору № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) від 30.09.2021 викладено в новій редакції та змінено графік внесення чергових лізингових платежів;
- припинення діяльності ДП «Рава-Руське лісове господарство» не може вважатися підставою для невиконання умов Форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 з огляду на наявність відомостей, зокрема, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ДП «Рава-Руський лісове господарство», а саме про наявність правонаступника ДП «Ліси України»;
- висновок суду першої інстанції про дострокове припинення Договору лізингу від 30.09.2021 у порядку підпункту 17.3.2 вказаного договору суперечить умовам цього договору та не враховує матеріальну норму статті 525 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин та яка встановлює недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання;
- 25 квітня 2023 року між ТОВ «Лізингфінанс» (як лізингодавцем) та ДСГП «Ліси України» укладено Додаткову угоду до Договору лізингу від 30.09.2021, і внаслідок укладення цієї додаткової угоди сторони узгодили зміну графіку нарахування та сплати лізингових платежів, а отже установили інший момент відліку строку, і саме тому на підставі такої додаткової угоди було повністю відновлено правовідносини по Договору лізингу від 30.09.2021;
- у зв'язку із укладенням додаткової угоди від 25 квітня 2023 року, акт приймання-передачі від 04.01.2023 не можна вважати умовою для припинення дії Договору лізингу від 30.09.2021;
- не визнання відповідачем дійсності Форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 є недобросовісною і суперечливою поведінкою, що ставить державне підприємство, яке займає стратегічну позицію в умовах війни, у скрутне та невигідне становище;
- ДП «Ліси України» є належним правонаступником ДП «Рава-Руський лісове господарство», в тому числі в особі філій, або будь яких інших представників, а тому угоди укладені ДП «Рава-Руський лісове господарство» підлягають обов'язковому виконанню із позивачем і посилання на припинення діяльності сторони Форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 є недобросовісним ухиленням від виконання обов'язків відповідача;
- на підставі відмови ТОВ «Лізингфінанс» від взятих на себе зобов'язань за форвардним контрактом на продаж майна від 17.12.2021, чим порушено права та охоронювані законом інтереси ДП «Ліси України», бездіяльність ТОВ «Лізингфінанс» порушує майнові інтереси ДП «Ліси України», а тому заявлені позовні вимоги є ефективним способом захисту порушеного права Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Доводи апеляційної скарги щодо оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції зводяться до того, що:
- надані відповідачем документи не дозволяють стверджувати, що правнича допомога була надана саме в межах цієї судової справи, тому як у таких відсутня будь яка згадка про судову справу № 910/6412/25;
- з реквізитів Договору №040625 про надання правничої допомоги від 04.06.2025 вбачається, що виконавець - Біла О. В. є платником єдиного податку, має свідоцтво про державну реєстрацію № 6640-Ф номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 24150010003019739, РНОКПП 2790514523, та діє як ФОП з 15.03.2004, а свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001684 видане 18.09.2019 (через 15 років);
- Акт здачі-приймання наданих послуг від 21.07.2025 також підписано представником відповідача, як фізичною особою-підприємцем;
- отже, у даному випадку, юридичні послуги були надані Білою О. В. саме як фізичною особою-підприємцем, а не як адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально та є самозайнятою особою у розумінні приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
- надання юридичних послуг особою, не у статусі адвоката, а у статусі фізичної особи-підприємця (попри наявність у фізичної особи адвокатського свідоцтва) не може відноситись, ні до «витрат на професійну правничу допомогу», ні до «витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій»;
- чинне господарсько-процесуальне законодавство передбачає, що із відзивом на позовну заяву відповідач повинен подати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, чого відповідачем не було зроблено в межах цієї справи, що є окремо достатньою підставою для відмови скасування додаткового рішення про розподіл понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
12.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи відповідача у відзиві зводяться до того, що:
- у зв?язку із невиконанням правопопередником позивача умов Договору лізингу №210930/ОЛ-0308 від 30.09.2021 щодо своєчасної оплати лізингових платежів, відповідачем направлено вимоги про повернення предмету лізингу (від 05.12.2022 та від 29.12.2022), внаслідок чого правопопередником позивача за Актом приймання - передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 було повернуто предмет лізингу, і відповідно, Договір лізингу №210930/ОЛ-0308 від 30.09.2021 був достроково припинений (розірваний) у порядку п.п. 17.3.2;
- повернення предмету лізингу має наслідком припинення зобов?язань сторін за Форвардним контрактом від 17.12.2021, що визначено п. 3.1 даного контракту;
- до Форвардного контракту від 17.12.2021 жодних змін щодо заміни сторони внаслідок правонаступництва не вносилось, а припинення відповідних правочинів відбулось ще до здійсненого правонаступництва позивачем, а останнім не набуто жодного матеріального правовідношення за зобов?язаннями, що станом на момент переходу прав та обов?язків вже були припинені.
Додатково відповідач наголошував, що відповідна правова позиція підтверджена постановою Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/8400/24.
Короткий зміст відповіді на відзив
17.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошував, що:
- суд першої інстанції безпідставно застосував висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові у справі № 127/14633/16-ц від 16.05.2018;
- висновок про те, що Договір оперативного лізингу від 30.09.2021 припинив свою дію внаслідок підписання акту приймання-передачі є безпідставним та таким, що не відповідає правовідносинам, які склалися між сторонами;
- висновки судів в іншій справі № 910/8400/24 про те, що додаткова угода від 25.04.2023 є новим договором - є виключно правовою оцінкою суду обставини укладання такої додаткової угоди, а тому не може розглядатися, як преюдиційний факт під час розгляду цієї справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/6412/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6412/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/6412/25.
27.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6412/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/6412/25, розгляд справи призначено на 28.01.2026, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2026 у справі №910/6412/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026:
- справу №910/6412/25 за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.;
- заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено;
- визначено, що судове засідання по справі №910/6412/25 у режимі відеоконференції відбудеться 28.01.2026 о 15 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А. Зал судових засідань №16 (2 поверх).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 28.01.2026 з'явились представник позивача (скаржника) Василечко А.В. та представник відповідача Біла О.В., які приймали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також представник відповідача Смогоринський О.В. (в залі суду).
В судовому засіданні 28.01.2026 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу повністю.
Представники відповідача в судовому засіданні 28.01.2026 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 30.09.2021 між Товариством (Лізингодавець) і Державним підприємством "Рава-Руське лісове господарство" (Лізингоодержувач, ДП "Рава-Руське лісове господарство") був укладений договір № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) (далі - Договір), предметом якого є надання Лізингодавцем в тимчасове платне користування Лізингоодержувачу майна (неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства України до основних фондів), набутого Лізингодавцем у власність у продавця виробника, далі - Продавець, відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (замовлення та Додаток № 1 Договору) для підприємницьких цілей на визначений Договором строк, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до пункту 2.1 вказаного Договору, враховуючи умови Додаткової угоди від 25.04.2023, строк лізингу - до 14.11.2024.
Вказаною вище Додатковою угодою також було змінено Сторону -Лізингоодержувача за Договором на Підприємство.
Розділом 13, а саме пунктом 13.1 Договору визначено наступне: "Після закінчення строку дії даного Договору, Лізингоодержувач повертає предмет лізингу Лізингодавцеві у задовільному стані з урахуванням звичайного зносу, за адресою, вказаною Лізингодавцем".
Передача предмету лізингу відбувається за Актом приймання-передачі, який підписується зацікавленими сторонами і затверджується генеральним директором Товариства (пункт 13.2 Договору).
Виходячи з наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з закінченням 14.11.2024 строку лізингу, позивач був зобов'язаний негайно повернути предмет лізингу Лізингодавцю, проте, у порушення умов Договору позивачем предмет лізингу відповідачу не повернуто.
Відповідач зазначав, що він неодноразово звертався до позивача з проханнями та вимогами про повернення предмета лізингу, проте, позивач не виконав зобов'язання щодо повернення предмета лізингу, чим, на переконання Товариства, порушив умови Договору.
17.12.2021 Товариством (Продавець) та ДП "Рава-Руське лісове господарство" (Покупець) укладено форвардний контракт на продаж майна, умовами якого визначено, що після закінчення дії Договору оперативного лізингу (оренди), але не пізніше 20 грудня 2024 року, Продавець (Товариство) зобов'язується продати Майно, що було передано ним в користування в оренду, відповідно до специфікації (Додаток № 1 до форвардного контракту на продаж майна від 17 грудня 2021 року, який є невід'ємною частиною контракту), а Покупець (ДП "Рава-Руське лісове господарство") має право його купити.
Відповідно до пункту 1.3 форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021, його дія залежить від виконання в повному обсязі Покупцем своїх зобов'язань за Договором оперативного лізингу (оренди). У разі дострокового припинення дії (розірвання) договору оренди у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) Лізингоодержувачем своїх зобов'язань по ньому, підтверджених відповідними документами, дія цього Контракту припиняється, він вважається розірваним, а Продавець звільняється від виконання своїх зобов'язань по ньому.
У зв'язку з невиконанням ДП "Рава-Руське лісове господарство" умов Договору щодо своєчасної сплати лізингових платежів, відповідачем направлялись на адресу ДП "Рава-руське лісове господарство" вимоги про повернення предмета лізингу від 05.12.2022, від 29.12.2022.
Крім того, повторна вимога про повернення предмета лізингу від 29.12.2022 направлялась також і на адресу Підприємства.
На виконання вказаних вимог ДП "Рава-Руське лісове господарство" 04.01.2023 було повернуто Товариству предмет лізингу, що підтверджено Актом приймання передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023, який підписано сторонами та посвідчено печатками обох сторін.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Згідно з підпунктом 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 01.07.2021 № 1605-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо усунення суперечностей та уточнення визначення лізингової, орендної операції"), лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу, операцій із зворотного лізингу". Лізингові операції поділяються на:
а) оперативний лізинг (оренда) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця/орендодавця), за якою лізингодавець/орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу/орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем/орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом;
б) фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов'язані з правом володіння та користування об'єктом фінансового лізингу. Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору;
в) зворотний лізинг - операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій установі (лізингодавцю) з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою (лізингоодержувачем) в оперативний лізинг (оренду) або фінансовий лізинг.
За змістом відсилочних норм частин другої та третьої статті 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Оскільки, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом лише щодо фінансового лізингу, а саме Законом України "Про фінансовий лізинг" (чинний з 13.06.2021), то правовідносини у цій справі виникли за договором оперативного лізингу, до яких згідно з частинами другою та третьою статті 806 ЦК України застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 910/16910/20).
Частинами першою та другою статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення та перебігу спірних правовідносин), зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі № 756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24).
Договір, як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).
З огляду на зміст наведених норм, одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже, є правочином, який має юридичні наслідки у виді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлено законом або безпосередньо в договорі.
Зазначений усталений висновок щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.
Відповідно до імперативних положень частини першої статті 291 Господарського кодексу України, який був чинним станом на час припинення договору оперативного лізингу (оренди) від 15.06.2021 у січні 2023 року, одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Отже, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції враховує, що односторонню відмову від договору та його одностороннє розірвання слід розмежовувати як причину та наслідок.
Зважаючи на те, що в силу вимог частини другої статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а відповідним параграфом або законом не передбачено особливостей регулювання відносин за договором лізингу транспортного засобу, слід врахувати положення статті 795 цього Кодексу, згідно з якою передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 127/14633/16-ц від 16.05.2018 виснувала про те, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендодавця до орендаря, так і від орендаря до орендодавця. При цьому сторони можуть установити інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти в договорі оренди.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові у справі № 127/14633/16-ц від 16.05.2018, - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на те, що у вказаній постанові суд касаційної інстанції виклав саме підстави для застосування норм Цивільного кодексу України - ст. ст. 653, 759, 795 Цивільного кодексу України і підтвердив закріплене законодавцем загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди, і відповідні норми застосовані судом першої інстанції до спірних правовідносин лізингу, до яких застосовуються загальні норми про оренду до відповідного об?єкту спірного правоідношення.
Відповідно до частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір оперативного лізингу є достроково розірваним із 04.01.2023 у порядку підпункту 17.3.2 пункту 17.3 цього договору, з чим погодився й сам лізингоодержувач (ДП "Рава-Руське лісове господарство"), повернувши лізингодавцю предмет лізингу за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 та виконавши таким чином пункт 4.8 Договору, що, у свою чергу, в силу положень пункту 1.3 форвардного контракту автоматично призвело до припинення дії такого контракту, тобто цей форвардний контракт вважається розірваним із 04.01.2023, а продавець (відповідач) звільняється від виконання своїх зобов'язань за цим форвардним контрактом.
Вказаний висновок заснований на тому, що, виходячи зі змісту положень частини другої статті 795, частини другої статті 806 Цивільного кодексу України, наслідком повернення предмету лізингу за відповідним актом є припинення зобов'язань сторін за Договором оперативного лізингу.
Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Доводи скаржника про те, що висновок суду першої інстанції про дострокове припинення Договору лізингу від 30.09.2021 у порядку підпункту 17.3.2 вказаного договору суперечить умовам цього договору та не враховує матеріальну норму статті 525 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин та яка встановлює недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання - судом апеляційної інстанції відхиляється як необгрунтований, оскільки як встановлено вище, факт повернення лізингодавцю предмету лізингу за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 та виконання таким чином пункту 4.8 Договору, в силу положень пункту 1.3 форвардного контракту автоматично призвело до припинення дії такого контракту, тобто цей форвардний контракт вважається розірваним із 04.01.2023, а продавець (відповідач) звільняється від виконання своїх зобов'язань за цим форвардним контрактом.
Доводи скаржника про те, що не визнання відповідачем дійсності Форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 є недобросовісною і суперечливою поведінкою, що ставить державне підприємство, яке займає стратегічну позицію в умовах війни, у скрутне та невигідне становище- є необгрунтованими та недоведеними скаржником в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції.
Крім того, доводи скаржника про те, що висновки судів в іншій справі № 910/8400/24 про те, що додаткова угода від 25.04.2023 є новим договором - є виключно правовою оцінкою суду обставини укладання такої додаткової угоди, а тому не може розглядатися, як преюдиційний факт під час розгляду цієї справи - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що суперечать ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що покладений в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог цілком відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.
Крім того, доводи скаржника про те, що припинення діяльності ДП «Рава-Руське лісове господарство» не може вважатися підставою для невиконання умов Форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 з огляду на наявність відомостей, зокрема, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ДП «Рава-Руський лісове господарство», а саме про наявність правонаступника ДП «Ліси України» - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки підставою відмови у позові є правомірні висновки суду першої інстанції про те, що в силу положень пункту 1.3 форвардного контракту, останнім припинено його дію, тобто цей форвардний контракт вважається розірваним із 04.01.2023, а продавець (відповідач) звільняється від виконання своїх зобов'язань за цим форвардним контрактом, а не відсутність у позивача прав правонаступника.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції , проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Щодо вимог апеляційної скарги стосовно необгрунтованості додаткового рішення, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Так, у відзиві на позов відповідачем не вказувалось про понесення судових витрат на правничу допомогу. У подальшому, у заяві від 22.07.2025 відповідач повідомив суд про те, що відповідач планує понести судові витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, а також до вказаної заяви долучені докази понесення таких витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи віднесено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Матеріалами справи підтверджується, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення додані:
- копія договору № 040625 від 04.06.2025 про надання правничої допомоги, укладеного між відповідачем (замовник) та адвокатом Білою О.В. (виконавець);
- детальний опис робіт від 21.07.2025;
- копія ордеру серії ВС № 1386132 від 04.06.2025;
- копія акту здачі-приймання послуг від 21.07.2025.
Згідно з положеннями ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За умовами укладеного договору від 04.06.2025 замовник (відповідач) доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу та консультаційно-юридичні послуги пов'язані із застосуванням норм матеріального та процесуального права (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору, послуги включатимуть: правовий аналіз договору від 30.09.2021 № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди); правовий аналіз первинних документів, якими оформлені відносини за договором від 30.09.2021 № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди); правовий аналіз умов форвардного контракту на продаж транспортного засобу від 17.12.2021; правовий аналіз позовних вимог ДСГП "Ліси України" про зобов'язання вчинити певні дії; правовий аналіз обґрунтованості позовних вимог в межах відповідної судової справи, складання та подання відзиву на позов та інших процесуальних документів; забезпечення, за окремими дорученням замовника, правового супроводу інтересів замовника в господарському суді та участь в судових засіданнях по розгляду справи.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору, вартість послуг визначається за погодженням сторін та становить 25 000,00 грн. Оплата проводиться на підставі даного договору.
Сторони погодили, що розрахунки за цим договором проводяться у безготівковій формі в межах 10-ти днів з дати ухвалення відповідного судового рішення судом першої інстанції (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 6.1 договору, останній вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
21.07.2025 між відповідачем та виконавцем (Білою О.В.) підписано акт здачі-приймання наданих послуг на загальну суму 25 000,00 грн.
Відповідачем також до матеріалів справи долучено детальний опис робіт від 21.07.2025 на суму 25 000,00 грн.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з п.п. 4, 6 ст. 1 вказаного Закону, договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання".
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/583/19).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Поряд з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).
Водночас, у пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
При встановленні розміру гонорару, як вказано у вищевказаній постанові Верховного Суду, можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Доводи скаржника про те, що договір від 04.06.2025 укладений між відповідачем та Білою О.В. як фізичною особою - підприємцем, а не як з адвокатом,- судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки укладення договору представником як фізичною особою-підприємцем не позбавляє такого представника статусу адвоката. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Доводи скаржника про те, що надані відповідачем документи не підтверджують, що правнича допомога була надана саме у межах справи № 910/6412/25, - також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки згідно з умовами договору від 04.06.2025 надавалась правнича допомога саме за тими договорами, які були предметом розгляду у даній справі (від 30.09.2021 № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди), форвардного контракту на продаж транспортного засобу від 17.12.2021).
В свою чергу, суд першої інстанції вірно встановив, і що перевірено судом апеляційної інстанції, акт здачі-приймання наданих послуг та детальний розрахунок робіт містять дублюючі послуги, зокрема, у вказаних документах зазначено, що: адвокатом здійснювався правовий аналіз умов договору № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) від 30.09.2021 року - 3 години (п. 1.1.1.), разом з тим, підпунктом 1.1.2. опису повторно передбачено, що проводився правовий аналіз первинних документів, якими оформлені господарські відносини за договором № 210930/ОЛ-0308 оперативного лізингу (оренди) від 30.09.2021 - 2 години. Натомість п. 1.1.3. передбачено правовий аналіз умов додаткової угоди від 25.04.2023 та первинних документів до неї - 4 години. Аналогічні положення зазначені в підпунктах 1.1.4. "правовий аналіз позовних вимог ДСГП "ЛІСИ УКРАЇНИ" - 4 години" та 1.1.6. "правовий аналіз обґрунтованості позовних вимог в межах відповідної судової справи, вивчення та аналіз судової практики - 6 години"), що по суті є одними й тими ж послугами.
Крім того, відповідач вказав, що адвокатом було здійснено підготовку до участі та участь у судових засіданнях - 6 годин, проте, згідно з протоколами судових засідань у даній справі, тривалість всіх судових засідань в суді першої інстанції у даній справі становила більше однієї години.
Також, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не є складними та не потребували значних затрат часу для дослідження, крім того, представник відповідача (Біла О.В) брала участь у судових засіданнях в суді першої інстанції у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивач у даній справі є державним підприємством та стягнення з нього грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн є суттєвим в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано зменшив витрат відповідача на правничу допомогу до 15 000,00 грн, залишивши решту витрат відповідача на правничу допомогу за відповідачем.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано ухвалено додаткове рішення про розподіл судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу шляхом стягнення з позивача на користь відповідача 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Інші доводи, посилання та обргрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані, проте, не є такими, що впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо підстав оскарження додаткового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні суду першої інстанції, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, як не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного додаткового рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/6412/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/6412/25 - залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/6412/25 - залишити без змін.
4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/6412/25 залишити за скаржником.
5. Матеріали справи №910/6412/25 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано:05.02.2026.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Г.А. Кравчук
О.М. Сибіга