ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про відмову у відкритті апеляційного провадження
05 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3111/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС», м.Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року суддя першої інстанції Лічман Л.В., повний текст складено 30.10.2025
у справі № 916/3111/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства «КАШПЕРІВСЬКИЙ БУРЯКОРАДГОСП», с. Кашперівка Київської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС», м. Одеса
про стягнення 771 717 грн 78 коп.
24.11.2025 року на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3111/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Савицький Я.Ф., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 року.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/3111/25 за позовом Приватного акціонерного товариства «КАШПЕРІВСЬКИЙ БУРЯКОРАДГОСП», с. Кашперівка Київської області до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС», м.Одеса на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 року відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3111/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
04.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3111/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 залишено без руху з мотивів необхідності надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 та несплати судового збору в розмірі 13 890 грн 92 коп.
Копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 року було доставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС», м. Одеса в його електронний кабінет 09.12.2025 о 20:30, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку документа в кабінет Електронного суду від 10.12.2025 року.
Але апелянт не надав суду клопотання про усунення недоліків та про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 з наведенням поважних причин пропуску такого строку.
Як зазначено вище, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 була направлена до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» 24.11.2025 року, тобто, з пропуском строку, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції на 5 днів.
При цьому, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що повний текст рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 було видано 30.10.2025 року, проте копії рішення апелянт так і не отримав, та ознайомитись із змістом вказаного рішення зміг лише після публікації його на веб-порталі “Єдиний державний реєстр судових рішень» 03.11.2025. Апелянт також зазначає, що у зв'язку із масованими обстрілами та графіками відключення світла у 6 черзі у місті Одеса, апелянт приклав усіх зусиль задля своєчасного подання апеляційної скарги. Таким чином, на думку скаржника, останній день на подання апеляційної скарги припадає на 24.11.2025 року строк ним не пропущений.
В ухвалі суду апеляційної інстанції про залишення даної скарги без руху від 09.12.2025 було зазначено про помилковість таких суджень апелянта та було запропоновано надати суду у визначений строк обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення з апеляційною скаргою.
Але, як вже було вказано вище за текстом, станом на 05.02.2026 року від скаржника до суду не надійшло жодних заяв чи клопотань про усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, клопотання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
З цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Основного Закону однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов'язковості судового рішення тощо (абз. 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.
У постанові від 20.01.2025 у справі № 925/1596/23 Верховний Суд вкотре звернув увагу, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів ("Diya 97 v. Ukraine", № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані ("Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine", № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010).
Згідно із ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є одним із принципів господарського судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга, зокрема, на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
В даному випадку повний текст оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 у справі №916/3111/25 було складено та підписано - 30.10.2025 року, тобто, крайній строк на його оскарження припадав на 19.11.2025.
Клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 подано не було.
Як вбачається з матеріалів справи, копію рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року було доставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС» в його електронний кабінет 30.10.2025 о 19:24 год. про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку документа в кабінет електронного суду від 03.11.2025 року.
В той же час, у даному випадку апелянт пропустив строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 у справі №916/3111/25, однак не звернувся до суду з клопотанням про поновлення такого строку.
Як вбачається з положень ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Таким чином, процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга спочатку залишається без руху.
Водночас, неусунення певних недоліків скарги передбачають різні правові наслідки, а саме:
- повернення судом апеляційної інстанції скарги - у разі неусунення недоліків щодо її форми та змісту, при цьому скаржник не позбавлений права знову подати апеляційну скаргу з дотриманням встановлених до неї законом вимог;
- відмова судом апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження - у разі неусунення недоліків, пов'язаних із недотриманням вимог щодо дотримання строку та ініціюванням перед судом питання про його поновлення, що також є передумовою для відмови в подальшому у відкритті провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
До поданої з пропуском строку скарги (без клопотання про його поновлення чи з визнанням судом вказаних у ньому підстав неповажними),яка, крім цього, має інші недоліки, і ці недоліки скарги після залишення її судом без руху не усунуто, зокрема й не подано відповідного клопотання із зазначенням інших причин для його поновлення, слід застосовувати наслідки, передбачені чинним процесуальним законодавством.
Приписи пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України є імперативними та зобов'язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку.
За змістом положень ч. 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 цього Кодексу.
Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Господарським процесуальним кодексом України певних процесуальних дій (подібний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).
Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, згідно із ч. 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Можливість поновлення судом пропущеного строку на оскарження судового рішення не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується з наявністю поважних причин пропуску строку і має здійснюватися лише за умови наведення відповідних причин, які дають правові підстави вважати, що пропуск строку мав місце з об'єктивних, незалежних від волі заявника причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалось, залежить від їх доведення заявником, і такі причини мають зазначатися судом у відповідному процесуальному документі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 40/223-05.
За правовими позиціями Верховного Суду, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.04.2018 року № 822/2337/17).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №754/9100/14-ц).
Пунктом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яке він використовує, виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.
Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності). Особи, які брали участь у справі, без сумніву мають дотримуватися таких строків, і за їх клопотанням строки на апеляційне оскарження не можуть бути поновлені зі спливом значного періоду часу, зокрема, з причин неотримання копії рішення, оскільки особи повинні в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006)
У п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Отже, в контексті зазначеного, необхідність апеляційного перегляду судового рішення, що набрало законної сили, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.
Фактично, норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків. Навіть сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку з підтвердженням цього належними доказами. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, від 05.07.2023 у справі № 910/186/21 та ін.).
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Аналогічний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 922/2154/22, від 10.02.2025 у справі № 910/628/20.
Як зазначено вище, в даному випадку скаржник взагалі не надав суду клопотання, що виключає можливість суду надавати оцінку наявності або відсутності поважних причин для поновлення строку, при цьому, посилаючись в апеляційній скарзі, що не отримував оскаржуваного рішення, а дізнався з реєстру і саме з цієї дати обліковує строк звернення до суду апеляційної інстанції.
Такі посилання судовою колегією розглянуті та відхилені, бо останнім не виконані вимоги, викладені в ухвалі суду та не доведено належними засобами доказування факт неотримання ним судового рішення.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця (постанова від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20, пункт 6.22). Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).
Приписи процесуального законодавства щодо відмови у відкритті апеляційного провадження є імперативними і Верховний Суд вказав, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду у справі №120/5780/20-а від 22.06.2021 року).
Судова колегія зауважує, що скаржник, проявивши незацікавленість щодо даної справи, не лише мав змогу раніше дізнатись про існування оскаржуваного рішення. Зазначене свідчить, що поведінка скаржника залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто, мала суб'єктивний характер. До того ж, суд апеляційної інстанції надавав можливість скаржнику навести поважні підстави для поновлення пропущеного строку, надавши клопотання, але ним фактично цього не зроблено. Заявником не надано належних доказів на підтвердження того, що існували обставини, що об'єктивно перешкоджали отримати оскаржуване судове рішення та подати апеляційну скаргу в строк, визначений Господарським процесуальним кодексом України.
З огляду на викладене вище, повністю спростовуються посилання апелянта на те, що копії рішення суду першої інстанції апелянт не отримував, адже дане рішення направлялось в його електронний кабінет та колегією суддів встановлено, що апелянт 30.10.2025 року вже знав про існування даного рішення, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного документу Товариству. Тому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, в яких він стверджує, що подав апеляційну скаргу протягом 20 днів з моменту отримання повного тексту оскаржуваного рішення та посилання на неотримання ним оскаржуваного рішення не можна вважати поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, яке направлялось йому до електронного кабінету, при тому, що останній не звернувся з таким клопотанням до суду.
Таким чином, оскільки апелянт не виконав вимоги ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, не надав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25 з наведенням поважних причин пропуску такого строку та не сплатив судовий збір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.
Керуючись ст. 234, 256, 258, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ДІС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 року у справі № 916/3111/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош