04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 295/12458/24
провадження № 61-7818 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю «Бурвод»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сиротюк Роман Валерійович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у складі колегії суддів: Талько О. Б.,Коломієць О. С., Шевчук А. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Бурвод» (далі - ТОВ «Бурвод») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що 03 вересня 2012 року вона була прийнята на посаду інженера-гідрогеолога, а з 22 серпня 2016 року - переведена на посаду заступника директора ТОВ «Бурвод». Наказом ТОВ «Бурвод» від 03 травня 2022 року № 10/к/тр оголошено призупинення трудових відносин з нею відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин у умовах воєнного стану». Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 278/4190/23 вказаний наказ визнано незаконним та скасовано, з відповідача на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 107 614, 50 грн.
Вказувала, що при викладенні мотивувальної частини судового рішення Житомирським апеляційним судом у постанові вказано про фактичне підтвердження розміру середнього заробітку у період з 01 червня 2022 року по 29 квітня 2024 року на суму 160 550 грн. При цьому, діючи в межах заявлених позовних вимог, з урахуванням принципу диспозитивності, на її користь судом стягнуто 107 614, 50 грн.
01 травня 2024 року та 27 червня 2024 року вона зверталася до Богунського РВ м. Житомира Національної поліції України в Житомирській області із заявами про злочин, у яких, зокрема, зазначала про невиплату відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, вона подавала до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці скаргу щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 52 935 грн, що стало підставою для проведення останнім позапланових заходів державного нагляду (контролю). 21 травня 2024 року вона звернулася до відповідача з проханням виплатити решту заробітної плати за вимушений прогул, на що директором ТОВ «Бурвод» 27 травня 2024 року надано відповідь про те, що такий вид виплат покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України в силу статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин у умовах воєнного стану».
Вважала, що попереднє пред'явлення вимог на частину середнього заробітку з дійсно обґрунтованого розміру заробітної плати, передбаченої до виплати працівнику, не може позбавляти останнього на подальше звернення із вимогами про виплату решти суми, оскільки за змістом статті 235 КЗпП середній заробіток за своїм змістом є заробітною платою.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Бурвод» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 935, 50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2024 року у складі судді Лєдньова Д. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Бурвод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 935, 50 грн. Вказана сума визначена без урахування податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у висновках, наведених Житомирським апеляційним судом при розгляді справи № 278/4190/23, фактично визнано право ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку в обсязі, що відповідає періоду нарахування з 01 червня 2022 року по 29 квітня 2024 року у розмірі 160 550 грн. Однак апеляційний суд застосував межі заявлених позовних вимог та стягнув на користь позивачки середній заробіток в розмірі 107 614, 50 грн.
Враховуючи право позивачки на отримання середнього заробітку за відповідний період у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені нею позовні вимоги підлягають до задоволення, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 935, 50 грн.
Також суд зауважив, що з висновками суду апеляційної інстанції у справі № 278/4190/23, в яких, зокрема, встановлено період нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як основний критерій визначення грошової суми, позивачка могла ознайомитись після 03 травня 2024 року - дати складення повного тексту відповідної постанови, а тому строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачкою не пропущений.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Бурвод» задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2024 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлені ОСОБА_1 у цій справі позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Бурвод» середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним відстороненням позивачки від роботи вже були предметом судового розгляду у справі № 278/4190/23, у якій суд стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2022 року по 29 квітня 2024 року в розмірі 107 614, 50 грн, в межах заявлених нею позовних вимог.
Оскільки наявне судове рішення, що набрало законної сили, за позовними вимогами між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що провадження у цій справі підлягає закриттю відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 червня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 - адвокат Сиротюк Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21, від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23, від 07 лютого 2024 року у справі № 522/7990/17, від 14 травня 2024 року у справі № 214/1498/18, від 20 листопада 2024 року у справі № 757/56163/19.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/12458/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
12 серпня 2025 року справа № 295/12458/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сиротюка Р. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є прямим обов'язком роботодавця і такий мав бути виплачений позивачці після поновлення її на роботі, чого зроблено не було, відтак її право було порушено не на момент звернення з первісним позовом у справі № 278/4190/23, а вже після набрання рішенням у цій справі законної сили, тобто підстава для подання повторного позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникла лише після розгляду справи № 278/4190/23.
Апеляційний суд не врахував усталену практику Верховного Суду щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу як форми матеріальної відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та помилково обмежився формальним врахуванням суми позовних вимог, ігноруючи прямий обовязок ТОВ «Бурвод» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, що становить порушення її конституційного права на своєчасну оплату праці, а також не дослідив належним чином обставини протиправної бездіяльності роботодавця, яка спричинила вимушений прогул.
Вказує на порушення апеляційним судом принципів остаточності судового рішення та преюдиційності фактів, встановлених у справі № 278/4190/23 щодо існування заборгованості ТОВ «Бурвод» перед ОСОБА_1 у розмірі 160 550 грн. Вважає, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові, фактично заперечують встановлений факт заборгованості, чим порушується принцип res judicata.
Звертає увагу на те, що у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці, тому працівник має право звернутися до суду з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 вересня 2012 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду інженера-гідрогеолога, а 22 серпня 2016 року - переведена на посаду заступника директора ТОВ «Бурвод».
Наказом ТОВ «Бурвод» від 03 травня 2022 року № 10/к/тр оголошено призупинення трудових відносин із заступником директора ОСОБА_1 відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136. Призупинення діє з 03 травня 2022 року до дня припинення або скасування воєнного стану.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, зокрема, просила скасувати вказаний наказ та стягнути з ТОВ «Бурвод» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 107 614, 50 грн.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 278/4190/23 визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Бурвод» від 03 травня 2022 року №10/к/тр про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ «Бурвод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 107 614, 50 грн. Відповідна сума визначена без урахування податків та обов'язкових платежів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сиротюк Р. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99).
Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частин другої та третьої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19 (провадження № 61-1251св23)).
Однією з цілей застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подання нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності. Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Скасовуючи рішення першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 у цій справі позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Бурвод» середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним відстороненням позивачки від роботи вже були предметом судового розгляду у справі № 278/4190/23, у якій постановою Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2022 року по 29 квітня 2024 року в розмірі 107 614, 50 грн, в межах заявлених нею позовних вимог.
Таким чином, вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, у справі № 278/4190/23, тобто ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому суд апеляційної інстанції правильно закрив провадження у справі в частині наведених позовних вимог на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 278/4190/23 встановлено право ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2022 року по 29 квітня 2024 року саме у розмірі 160 550 грн, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про те, що у справі № 295/12458/24 позивачкою заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку з ТОВ «Бурвод», тобто до того самого відповідача, з тих самих підстав і за той самий період, що у справі № 278/4190/23, рішення по якій набрало законної сили та ОСОБА_1 не оскаржувалось.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21, від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23, від 07 лютого 2024 року у справі № 522/7990/17, від 14 травня 2024 року у справі № 214/1498/18, від 20 листопада 2024 року, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сиротюк Р. В., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сиротюк Роман Валерійович, залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович