21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 357/16597/23
провадження № 61-6912св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та Білоцерківської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2023 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки.
2. Позов обґрунтовано тим, що Білоцерківською окружною прокуратурою за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021112030000318 від 07 грудня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367, частиною четвертою статті 358 КК України, встановлені порушення вимог земельного законодавства під час відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, на території Білоцерківської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.
3. Зазначав, що державним реєстратором Шкарівської сільської ради Білоцерківського району 31 березня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.
4. Звертав увагу суду, що підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено рішення Шкарівської сільської ради № 37-433 від 30 березня 2020 року, електронна сканована копія якого долучена державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.
5. Вказаним рішенням Шкарівської сільської ради № 37-433 від 30 березня 2020 року «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 » затверджено ОСОБА_2 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, для ведення індивідуального садівництва у приватну власність ОСОБА_2 .
6. На підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Якименською Л. Л., ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею, 0,0827, га ОСОБА_1 .
7. Згідно з пунктом 1.4 вказаного договору на земельній ділянці з вищевказаним кадастровим номером, яка належить ОСОБА_2 , забудови відсутні.
8. Стверджував, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 грудня 2022 року державним реєстратором Сквирської міської ради Харченко М. М. зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на нежитлову будівлю площею 262,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
9. Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено технічний паспорт № ТІ01:4612-6396-7964-5043 від 16 грудня 2022 року та довідку від 16 грудня 2022 року, електронні копії яких долучені державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю.
10. Вказував, що згідно довідки про технічні показники від 16 грудня 2022 року, що видана замовнику ОСОБА_3 , вказана нежитлова будівля зі слів останнього побудована господарським способом до 05 серпня 1992 року.
11. Проте, вказаний факт щодо будівництва будівлі на спірній земельній ділянці ще до 05 серпня 1992 року не відповідає дійсності, оскільки станом на 07 липня 2022 року згідно пункту 1.4 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , засвідчена відсутність будь-якої забудови на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га.
12. При цьому за результатами огляду місцевості від 12 липня 2023 року слідчим також встановлена відсутність будь-якої забудови на вищевказаній земельній ділянці.
13. Зазначав, що здійснити будівництво нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці до 05 серпня 1992 року не могли ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка була відведена у приватну власність вперше лише 30 березня 2020 року оскаржуваним рішенням Шкарівської сільської ради.
14. Вважав, зазначені дії відповідача лише вказують на недобросовісність набуття ним у власність спірної земельної ділянки та підтверджують той факт, що останній усвідомлював незаконність отримання ОСОБА_2 у 2020 році даної земельної ділянки водного фонду, фактично як землі з цільовим призначенням - для ведення садівництва, а отже усвідомлював можливість її повернення законному власнику (на даний час територіальній громаді).
15. Проаналізувавши інформацію, надану Білоцерківською міською радою (лист від 01 серпня 2023 року № 2236/01-11), Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось (лист від 17 червня 2022 року № 316/02.1), ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист від 30 червня 2022 року) встановлено, що вказана вище земельна ділянка як на момент її відведення у 2020 році, так і на сьогодні розташована на угіддях боліт та накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу ставу без назви на правій річки Рось в м. Біла Церква в районі вул. Таращанська, що має площу 1,5755 га.
16. Зазначав, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.
17. Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 30 червня 2022 року земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, розташована на угіддях боліт в адміністративних межах Шкарівської сільської ради за межами населеного пункту.
18. Отже, вказував, що на момент відведення у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки водного фонду розпорядником даної категорії земель є Київська обласна державна адміністрація, а не Шкарівська сільська рада.
19. Крім того, звертав увагу, що жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,0827 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.
20. З огляду на викладене вважав, що Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області незаконно розпорядилася землями водного фонду, площею 0,0827 га, у зв'язку з тим, що остання не є розпорядником даних земель в розумінні статті 122 ЗК України та всупереч вимогам статті 84 ЗК України.
21. Отже, рішення Шкарівської сільської ради № 37-433 від 30 березня 2020 року «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 », яким надано у приватну власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва земельну ділянку площею 0,0827 з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за межами населеного пункту прийнято всупереч вимог статей 20, 59, 61, 84, 118, 122 ЗК України та статті 88 ВК України, з перевищенням наданих законом повноважень та без зміни цільового призначення земельної ділянки.
22. Крім цього, зазначав, що спірна земельна ділянка вперше була сформована саме при відведенні її у приватну власність ОСОБА_2 та передана у приватну власність за результатами затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
23. Таким чином, спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_2 з порушенням вимог статі 50 Закону України «Про землеустрій», статей 118, 186- 1 ЗК України без складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
24. Наголошував, що при вивченні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вищевказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для індивідуального садівництва встановлено, що вказана технічна документація розроблена у зв'язку з тим, що в ній міститься дозвіл Шкарівської сільської ради на розробку вказаної технічної документації, а саме рішення Шкарівської сільської ради № 07-94 від 08 вересня 2016 року.
25. Згідно відповіді архівного відділу Білоцерківської РДА з додатками від 26 вересня 2023 року встановлено, що Шкарівською сільською радою рішення № 07-94 від 08 вересня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж для індивідуального садівництва не приймалося.
26. З огляду на викладене вважав, що технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, розроблено без дозволу відповідного органу.
27. Враховуючи викладене прокурор просив суд:
усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га;
усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
28. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Орєхова О. І. позов задоволено.
29. Усунуто перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0.0827 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та повернуто її на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради. Вирішено питання щодо судових витрат.
30. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області незаконно розпорядилося землями водного фонду площею 0,0827 га, оскільки сільська рада не була розпорядником земель, тому наявні підстави для повернення земельної ділянки на користь територіальної громади. При цьому суд також зазначив, що розпорядником земель, а саме Київською обласною державною адміністрацією не приймалося рішень (розпоряджень) про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель водного фонду до земель сільськогосподарського призначення, а саме садівництва.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
31. Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
32. Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у наданих позивачем доказів та графічних матеріалів вказано не точне, а орієнтовне місцезнаходження земельної ділянки, що належить відповідачу, що унеможливлює встановлення обставин належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
33. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням Шкарівською сільською радою Білоцерківського району Київської області положень, визначених статтями 19, 88 ВК України та статтями 58, 59, 60 ЗК України, за яким розпорядником земель водного фонду, якими являються в тому числі і прибережні захисні смуги, є органи виконавчої влади, а в даному випадку - Київська обласна державна адміністрація, водночас позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, тобто прокурором визначений орган влади (місцевого самоврядування) не той, до компетенції якого віднесено право розпоряджатися землями водного фонду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
34. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури.
35. У червні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Білоцерківської міської ради.
36. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
38. У касаційній скарзі Білоцерківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
39. Підставою касаційного оскарження Білоцерківська міська рада зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 580/1300/22, від 24 липня 2024 року в справі № 243/16/23, від 21 травня 2025 року в справі № 243/687/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
недослідження зібраних в справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
40. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка на момент набуття на неї первісного права власності перебувала в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за межами населеного пункту.
41. При цьому розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади на даний час відповідно до вимог частини п'ятої статті 122, пункту 24 Перехідних положень ЗК України покладено на Білоцерківську міську раду.
42. Судом апеляційної інстанції не надано уваги наявним в матеріалах справи доказами, які вказують на те, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на сьогодні розташована на угіддях боліт та накладається на землі водного фонду, а саме прибережну захисну смугу ставу без назви на правій річці Рось в м. Біла Церква в районі вул. Таращанська, що має площу 1,5755 га.
43. Також судом не враховано, що оскільки рішення Шкарівською сільською радою від 08 вересня 2016 року № 07-94 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж для індивідуального садівництва не приймалось, тому таку технічну документацію розроблено без дозволу відповідного органу.
44. Таким чином, вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що Шкарівська сільська рада незаконно розпорядилась землями водного фонду, оскільки не є розпорядником таких земель.
45. У касаційній скарзі заступник прокурора, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
46. Підставою касаційного оскарження заступник керівника Київської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 04 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, від 15 травня 2020 року в справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2020 року в справі № 469/1203/15-ц, від 20 грудня 2024 року в справі № 910/21682/15, 04 квітня 2025 року в справі № 757/2965/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
47. Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_2 з порушенням вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій», статей 118, 186-1 ЗК України, тобто без складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
48. Також прокурор зазначає, що рішення Шкарівської сільської ради від 08 вересня 2016 року № 07-94, яким надано дозвіл на розробку технічної документації, не приймалось.
49. Апеляційний суд під час апеляційного перегляду не врахував, що земельна ділянка розташована на угіддях боліт в адміністративних межах Шкарівської сільської ради за межами населеного пункту.
50. Крім того, заявник не погоджується з висновками апеляційного суду щодо визначення неналежного органу, в інтересах якого має пред'являтися позов, оскільки розпорядником спірної земельної ділянки водного фонду за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади згідно з вимогами частини п'ятої статті 122, пункту 24 Перехідних положень ЗК України є Білоцерківська міська рада.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги
51. У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури, Білоцерківської міської ради від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують. Також у відзиві представник відповідача просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
52. За результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021112030000318 від 07 грудня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367, частиною четвертою статті 358 КК України, встановлені порушення вимог земельного законодавства під час відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, на території Білоцерківської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.
53. Державним реєстратором Шкарівської сільської ради Білоцерківського району 31 березня 2020 року (індексний номер рішення 51869469 від 03 квітня 2020 року) зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.
54. Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено рішення Шкарівської сільської ради № 37-433 від 30 березня 2020 року, електронна сканована копія якого долучена державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.
55. Так, вказаним рішенням Шкарівської сільської ради № 37-433 від 30 березня 2020 року «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 » затверджено ОСОБА_2 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, для ведення індивідуального садівництва у приватну власність ОСОБА_2 .
56. Згідно договору купівлі-продажу від 07 липня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Якименською Л. Л., ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га відповідачу по справі ОСОБА_1 .
57. Згідно пункту 1.4 вказаного договору на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, яка належить ОСОБА_2 , забудови відсутні.
58. Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 грудня 2022 року державним реєстратором Сквирської міської ради Харченко М. М. зареєстровано (індексний номер рішення 65872786 від 22 грудня 2022 року) за ОСОБА_1 право приватної власності на нежитлову будівлю площею 262,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
59. Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено технічний паспорт № ТІ01:4612-6396-7964-5043 від 16 грудня 2022 року та довідка від 16 грудня 2022 року, електронні копії яких долучені державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю.
60. Згідно довідки про технічні показники від 16 грудня 2022 року, що видана замовнику ОСОБА_3 , вказана нежитлова будівля зі слів замовника побудована господарським способом до 05 серпня 1992 року.
Позиція Верховного Суду
61. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
62. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
63. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
64. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
65. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
66. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
67. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
68. Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.
69. Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
70. Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
71. Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
72. Згідно з приписами статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
73. Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
74. Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
75. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (стаття 1 ВК України).
76. Розміри прибережних захисних смуг визначені статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України.
77. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частини другі статей 60 ЗК України, 88 ВК України).
78. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
79. Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
80. У статті 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
81. Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть їх передавати у користування громадян.
82. З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
83. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
84. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону. Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).
85. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово підкреслювала те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14- 1цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
86. Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на сьогодні, розташована на угіддях боліт та накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу става без назви на правій річки Рось в м. Біла Церква в районі вул. Таращанська, що має площу 1,5755 га. Наголошував, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.
87. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилався на: лист Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (лист від 17 червня 2022 року № 316/02.1) (а. с. 91, т. 1), лист ТУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 30 червня 2022 року (а. с. 94, т. 1), лист Білоцерківської міської ради (лист від 01 серпня 2023 року № 2236/01-11) (а. с. 102, т. 1).
88. Суд першої інстанції, врахувавши надані стороною позивача докази, дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
89. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із недоведеності позовних вимог.
90. Колегія судді не погоджується із висновком апеляційного суду з огляду на наступне.
91. Так, у листі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (лист від 17 червня 2022 року № 316/02.1) вказано, що став розміщений на струмку без назви, правій притоці р. Рось в м. Біла Церква в районі вул. Таращанська. Став має площу 1,5755 га, русловий, експлуатується у каскаді водойм. Став перебуває в оренді. Водоприйомна споруда - залізобетонна галерея прямокутного профілю, водоскидна споруда шахтного типу з дерев'яними шандорами. Став наповнений на 100 %.
Будь-які відомості про встановлення прибережної захисної смуги на даному водному об'єкті в РОВР річки Рось відсутні, тому прибережна захисна смуга відповідно до вимог чинного законодавства становить 25 м.
92. Відповідно до листа Білоцерківської міської ради від 01 серпня 2023 року № 2236/01-11 повідомляється, що спірна земельна ділянка розташована на території зелених насаджень (в межах прибережено-захисної смуги навколо ставка - орієнтовна площа 0,0534 га), та частково в межах червоних ліній вул. Таращанська в м. Біла Церква - орієнтовною площею 0,0506 га. До листа додано графічні матеріали.
Крім того, вказаний лист містить інформацію, що в межах даної земельної ділянки прокладено інженерні мережі: газопровід середнього тиску підземної прокладки, зливова каналізація, водопровід, підземна лінія електропередачі, підземна мережа кабелю зв'язку. Також, частково земельна ділянка розташована в межах охоронної зони напірної каналізації та в межах охоронної зони від теплотраси наземного прокладання.
93. З листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 30 червня 2022 року вбачається, що згідно НСК спірна земельна ділянка на даний час відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
За інформацією, наданою відділом № 1 управління надання адміністративних послуг головного управління згідно картографічних матеріалів з проекту формування території та встановлення меж Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області спірна земельна ділянка розташована на угіддях боліт в адміністративних межах Шкарівської сільської ради за межами населеного пункту.
94. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
95. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
96. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
97. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
98. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
99. У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
100. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд, розглядаючи спір, дійшов обґрунтованого висновку, що надані прокурором докази на підтвердження обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду свідчать про обґрунтованість позовних вимог й, відповідно, наявності підстав для задоволення позовних вимог.
101. Саме по собі посилання апеляційного суду в мотивувальній частині постанови на лист Білоцерківської міської ради від 03 травня 2024 року, у якому вказано, що під час комісійного обстеження земельної ділянки та складання акта обстеження від 28 жовтня 2021 року будь-які топографо-геодезичні роботи щодо визначення точного місцезнаходження земельної ділянки не проводились, не свідчать про відсутність накладення земельної ділянки на землі водного фонду, з урахуванням наявності інших доказів, наданих позивачем.
102. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
103. З огляду на те, що відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на противагу доказам, поданим прокурором, відсутні підстави вважати, що вимоги прокурора у справі, яка переглядається, є недоведеними. Крім того, відповідач під час розгляду справи не був позбавлений можливості заявити клопотання щодо проведення, зокрема, відповідної експертизи на підтвердження своїх заперечень щодо доводів віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
104. Таким чином, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, вчинені дії сторонами та подані ними докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд, вирішуючи спір, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
105. Крім того, відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
106. Спірна земельна ділянка на момент набуття на неї первісного права власності перебувала в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за межами населеного пункту.
107. Постановою Верховної Ради України №807-ІХ від 17 липня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Білоцерківська міська територіальна громада.
108. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12 червня 2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Білоцерківська міська територіальна громада утворена шляхом об'єднання Білоцерківської міської ради із, зокрема, Шкарівською сільською радою.
109. Отже, розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади на даний час відповідно до вимог частини п'ятої статті 122, пункту 24 Перехідних положень ЗК України покладено на Білоцерківську міську раду.
110. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що прокурор звернувся до суду в інтересах неналежного суб'єкта.
111. Суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
112. Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
113. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про закриття касаційного провадження.
114. У відзиві на касаційні скарги представник відповідача просив закрити касаційні провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки здійснені заявниками посилання на судову практику стосуються правовідносин, які не є подібними.
115. Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
116. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
117. Перевіривши доводи вказаного клопотання та дослідивши матеріали касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про те, що підстав для його задоволення і закриття касаційного провадження немає, оскільки відповідним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно було дати оцінку під час касаційного перегляду з урахуванням фактичних обставин справи.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та Білоцерківської міської ради задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року скасувати, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович