21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 465/1701/21
провадження № 61-1св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року під головуванням судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремета Н. О. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення суду у цивільній справі № 465/1701/21,
Короткий зміст скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М.
Скарга мотивована тим, що в провадженні Франківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа № 465/1701/21 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне боржнику нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення НОМЕР_4, площею 32,5 кв. м, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . Вказану ухвалу суду виконано 16 березня 2021 року постановою державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові в межах ВП № НОМЕР_3 шляхом внесення відомостей про обтяження до реєстру.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто суму боргу за договором позики у розмірі 10 000,00 дол. США та судові витрати. На виконання рішення суду видано виконавчий лист, який первинно було пред'явлено для примусового виконання до приватного виконавця Пиць А. А., проте ним рішення суду виконано не було.
В подальшому, ОСОБА_1 пред'явив виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 10 000,00 дол. США та судових витрат приватному виконавцю Білецькому І. М.
Проте, з моменту відкриття 03 листопада 2022 року виконавчого провадження за цим виконавчим листом (ВП № НОМЕР_1) приватний виконавець Білецький І. М. формально поставився до виконання своїх посадових обов'язків, тривалий час не вчиняв жодних активних дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, а обмежився лише винесенням постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанови про стягнення з боржника основної винагороди та постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, які ним були винесені в день відкриття виконавчого провадження.
14 березня 2023 року приватному виконавцю Білецькому І. М. було подано клопотання, в якому представник стягувача просив повідомити щодо проведення звернення стягнення на належне боржнику ОСОБА_2 нежитлове приміщення НОМЕР_5, загальною площею 7,1 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом його продажу через СЕТАМ, а також щодо отримання відомостей про належні боржнику транспортні засоби та звернення на них стягнення. Проте лише 27 березня 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника і накладено арешт на нежитлове приміщення НОМЕР_5, загальною площею 7,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявник вважав, що приватним виконавцем Білецьким І. М. не забезпечено вчинення всіх можливих дій для належного та своєчасного виконання рішення суду в порядку та спосіб, що передбачені законом, а саме: 1) не звернено стягнення на належне боржнику ОСОБА_2 нежитлове приміщення шляхом його продажу через СЕТАМ; 2) не вжито дій щодо розшуку належного боржнику рухомого майна (транспортних засобів); 3) не повідомлено про підстави не вжиття (чи перешкоди для вжиття, у тому числі законодавчі) заходів щодо звернення стягнення на належне боржнику нерухоме та рухоме майно.
Заявник просив визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. при здійсненні ВП № НОМЕР_1, що полягає у:
- нездійсненні в період з 04 листопада 2022 року по 26 березня 2023 року усіх можливих заходів примусового виконання рішення суду своєчасно, у спосіб та в порядку, які встановлені законом;
- невжитті вичерпних дій, спрямованих на звернення стягнення на нерухоме майно боржника - нежитлове приміщення НОМЕР_5, загальною площею 7,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом його продажу через СЕТАМ;
- невжитті вичерпних дій щодо розшуку належного боржнику рухомого майна (транспортних засобів);
- ненаданні відповіді за результатами розгляду клопотання від 14 березня 2023 року, поданому у ВП № НОМЕР_1;
- зобов'язати приватного виконавця Білецького І. М. усунути порушення (поновити порушене право заявника), допущені у ВП № НОМЕР_1.
У травні 2023 року ОСОБА_1 подав доповнення до підстав скарги на бездіяльність приватного виконавця та вказав, щов ході ознайомлення у травні 2023 року з матеріалами зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6 та їх подальшого аналізу виявлено, що до зведеного виконавчого провадження на момент винесення 03 листопада 2022 року приватним виконавцем Білецьким І. М. постанови про відкриття виконавчого провадження за виданим ОСОБА_1 виконавчим листом та постанови про приєднання цього виконавчого провадження, входило два виконавчих провадження, а саме:
1) ВП № НОМЕР_7 (постанова про відкриття від 02 серпня 2022 року, виконавчий лист № 465/6351/21, виданий 28 липня 2022 року, стягувач - ОСОБА_3 , сума стягнення - 33 468,20 Євро, 38 019,97 грн (еквівалент - 1 217 355,66 грн));
2) ВП № НОМЕР_8 (постанова про відкриття від 21 вересня 2022 року, виконавчий лист № 465/9336/21, виданий 19 серпня 2022 року, стягувач - ОСОБА_4 , сума стягнення - 484 835,91 грн).
В ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження приватним виконавцем Білецьким І. М.:
15 вересня 2022 року на електронних торгах було реалізовано один об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 49 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , що належало ОСОБА_2 на праві власності (реєстраційний номер лоту: 515818), за 1 600 000,00 грн;
21 вересня 2022 року винесено постанову про зупинення ВП № НОМЕР_7 за виконавчим листом № 465/6351/21, стягувачем за яким є ОСОБА_3 у зв'язку із зупиненням ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року дії рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 червня 2022 року;
26 вересня 2022 року на електронних торгах було реалізовано другий об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 32,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (лот 516703), що належало боржнику ОСОБА_2 на праві власності і на яке, з метою забезпечення позову ОСОБА_1 , було накладено арешт ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року. Вважав, що він мав вищий пріоритет, у порівнянні з іншими стягувачами;
27 вересня 2022 року складено акт про проведені електронні торги у зведеному ВП № НОМЕР_6 про те, що на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти в сумі 1 520 000 грн від ОСОБА_5 за придбання на СЕТАМ, протокол № 576386 від 15 вересня 2022 року, лот: № 515818, ЄДРВП № НОМЕР_7, переможець: ОСОБА_5 .
В матеріалах зведеного виконавчого провадження міститься заява від 27 вересня 2022 року представника стягувача ОСОБА_4 про перерахування стягнутих грошових коштів. Проте відсутня постанова про завершення виконавчого провадження, де стягувачем був ОСОБА_4
05 жовтня 2022 року складено акт про проведені електронні торги у зведеному ВП № НОМЕР_6 про те, що на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти в сумі 698 810,00 грн від ОСОБА_6 за придбання на СЕТАМ нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 32,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , протокол № 576876 від 26 вересня 2022 року, лот № 516703, ЄДРВП НОМЕР_9, переможець: ОСОБА_6 .
Разом з тим, у цьому акті вказано, що електронні торги проведені при примусовому виконанні виконавчого листа № 465/6351/21, виданого 28 липня 2022 року Франківським районним судом м. Львова, стягувач ОСОБА_3 .
Тобто приватним виконавцем Білецьким І. М. в ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження було одержано 2 335 590,00 грн, з яких 698 810,00 від реалізації нежитлового приміщення 91, яким було забезпечено виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року.
Разом з тим, вважав, що у вказаний період виконанню підлягало лише одне діюче виконавче провадження ВП № НОМЕР_8 за виконавчим листом № 465/9336/21, виданим 19 серпня 2022 року Франківським районним судом м. Львова, стягувачем за яким є ОСОБА_4 , сума стягнення - 484 835,91 грн, тому були наявні підстави для закінчення виконавчого провадження по стягувачу ОСОБА_4 та виведення його із зведеного виконавчого провадження.
Вважав, що вказаних коштів, у зв'язку із зупиненням виконавчого провадження по стягувачу ОСОБА_3 , станом на 03 листопада 2022 року, було достатньо для виконання ухваленого на користь ОСОБА_1 рішення суду, однак, приватним виконавцем 04 листопада 2022 року перераховано лише частину суми стягнення, а саме: 297 346,18 грн - на виконання основного рішення, та 8 071,82 грн - на виконання додаткового рішення, і повідомлено про недостатність коштів для повного виконання ухвалених на його користь судових рішень.
Водночас, в матеріалах виконавчого провадження відсутній розрахунок, який приватний виконавець повинен був скласти згідно з вимогами пункту 15 розділу 7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, зокрема, загальної суми стягнення, суми, що залишилася після відрахування витрат виконавчого провадження; перелік стягувачів з визначенням їх черги та суми коштів, яка перераховується кожному стягувачу, тощо.
Заявник просив визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Білецького І. М. при здійсненні примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року у ВП № НОМЕР_1, що полягає у:
- нездійсненні в період з 04 листопада 2022 року по 26 березня 2023 року усіх можливих заходів примусового виконання рішення суду своєчасно, у спосіб та в порядку, які встановлені законом;
- неперерахуванні на користь стягувача ОСОБА_1 всієї суми стягнення за виконавчим документом у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, зокрема, за рахунок коштів, одержаних від реалізації забезпеченого нерухомого майна - нежитлового приміщення НОМЕР_4, площею 32,5 кв. м, що було реалізоване у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_6;
- зобов'язати приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), допущені у ВП № НОМЕР_1.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення до скарги, в яких звернув увагу на наявність у нього пріоритету перед іншими двома стягувачами у зведеному виконавчому провадженні на отримання коштів у рахунок погашення боргу, які надійшли приватному виконавцю від реалізації належного боржнику нежитлового приміщення НОМЕР_4, площею 32,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки накладенням арешту на це приміщення було забезпечено виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року у справі № 465/1701/21 за його позовом.
Також зазначив, що 20 червня 2023 року на адресу приватного виконавця Білецького І. М. було подано клопотання з вимогою за рахунок коштів, одержаних від реалізації заставленого (забезпеченого) нерухомого майна, що було реалізоване у зведеному виконавчому провадженні, перерахувати в користь стягувача ОСОБА_1 всієї суми стягнення за виконавчим листом у ВП № НОМЕР_1. Проте відповіді на клопотання та грошових коштів отримано так і не було.
Заявник вважав неправильною позицію приватного виконавця про черговість задоволення вимог стягувачів залежно від черговості надходження до нього заяв стягувачів про примусове виконання виконавчих листів. Також зазначив, що з урахуванням виплачених йому 04 листопада 2022 року приватним виконавцем грошових коштів, залишок по основній сумі боргу становить 1 868,81 дол. США, а по судових витратах - 1 928,18 грн, відтак, судові рішення в цій частині й досі залишаються не виконаними, при наявності достатніх коштів для повного погашення.
Заявник просив визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Білецького І. М. при здійсненні примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року у ВП № НОМЕР_1, що полягає у:
- недотриманні черговості задоволення вимог стягувачів всупереч нормам Закону України «Про виконавче провадження»;
- ненаданні відповіді за результатом розгляду клопотання від 20 червня 2023 року, поданого у ВП № НОМЕР_1;
- зобов'язати приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), допущені у ВП № НОМЕР_1, яке приєднано до ЗВП № НОМЕР_6.
Таким чином, підсумовуючи викладене, заявник просив визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. при здійсненні примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року у ВП № НОМЕР_1, що полягає у:
- нездійсненні в період з 04 листопада 2022 року по 26 березня 2023 року усіх можливих заходів примусового виконання рішення суду своєчасно, у спосіб та в порядку, які встановлені законом;
- невжитті вичерпних дій, спрямованих на звернення стягнення на нерухоме майно боржника - нежитлове приміщення НОМЕР_5, загальною площею 7,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом його продажу через СЕТАМ;
- невжитті вичерпних дій щодо розшуку належного боржнику рухомого майна (транспортних засобів);
- ненаданні відповіді за результатами розгляду клопотання від 14 березня 2023 року, поданому у ВП № НОМЕР_1;
-неперерахуванні на користь стягувача ОСОБА_1 всієї суми стягнення за виконавчим документом у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, зокрема, за рахунок коштів, одержаних від реалізації забезпеченого нерухомого майна - нежитлового приміщення НОМЕР_4, площею 32,5 кв. м, що було реалізоване у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_6;
- недотриманні черговості задоволення вимог стягувачів всупереч нормам Закону України «Про виконавче провадження»;
- ненаданні відповіді за результатом розгляду клопотання від 20 червня 2023 року, поданого у ВП № НОМЕР_1;
- зобов'язати приватного виконавця Білецького І. М. усунути порушення (поновити порушене право заявника), допущені у ВП № НОМЕР_1, яке приєднано до ЗВП № НОМЕР_6.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Франківський районний суд м. Львова ухвалою від 04 липня 2023 року скаргу адвоката Бобанича І. Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії приватного виконавця Білецького І. М. щодо примусового виконання рішень суду у цивільній справі № 465/1701/21 задовольнив частково.
Визнав дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. щодо розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації майна боржника ОСОБА_2 , неправомірними.
Зобов'язав приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. провести виконавчі дії відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням забезпечення вимог ОСОБА_1 щодо стягнення залишку сум з ОСОБА_2 у цивільній справі № 465/1701/21, а саме 1 868,81 дол. США основного боргу та 1 928,18 грн витрат на правову допомогу.
В інших вимогах скарги відмовив.
При частковому задоволенні скарги суд першої інстанції вказав, що фактичного виконання у повному обсязі рішень суду у цивільній справі № 4654/1701/21 не відбулося. Приватний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Приватний виконавець Білецький І. М. під час розподілу грошових коштів від продажу майна боржника мав враховувати, що позовні вимоги про стягнення боргу у цивільній справі № 465/1701/21 були забезпечені ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року, якою накладено арешт на майно, реалізоване в ході виконавчого провадження (нежитлове приміщення НОМЕР_4), тому стягувач ОСОБА_1 має вищий пріоритет забезпеченого обтяження.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу приватного виконавця Білецького І. М. задоволено.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року скасовано, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду від 19 березня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року скасувати, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року в частині задоволених вимог скарги залишити без змін, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року в частині відмовлених вимог скарги скасувати, ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги в цій частині задовольнити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд постановою від 04 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_7 , задовольнив частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що при скасуванні ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги приватного виконавця, залишив поза увагою, що ухвала суду першої інстанції оскаржувалася приватним виконавцем в частині задоволених вимог скарги, помилково переглянув ухвалу суду щодо вимог скарги ОСОБА_1 , у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено.
Львівський апеляційний суд постановою від 02 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., задовольнив.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року в частині часткового задоволення вимог скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Білецького І. М. щодо примусового виконання рішень суду у цивільній справі № 465/1701/21 скасував і в цій частині ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог скарги про:
- визнання неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. при здійсненні примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року у ВП № НОМЕР_1, що полягає у не перерахуванні на користь стягувача ОСОБА_1 всієї суми стягнення за виконавчим документом у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, зокрема, за рахунок коштів, одержаних від реалізації забезпеченого нерухомого майна - нежитлового приміщення АДРЕСА_5 , площею 32,5 кв. м, що було реалізоване у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_6;
- зобов'язання приватного виконавця Білецького І. М. усунути порушення (поновити порушене право заявника), допущені у ВП № НОМЕР_1, яке приєднано до ЗВП № НОМЕР_6.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. залишив без змін.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що стягувач ОСОБА_1 скористався правом вільного вибору приватного виконавця і первинно звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. із заявою про примусове виконання виконавчого листа, виконавче провадження за яким було відкрите 17 грудня 2021 року. При цьому, впродовж року рішення суду не було виконане і 03 листопада 2022 року виконавчий лист повернутий стягувачу за його заявою, а всі арешти за цим виконавчим провадженням приватним виконавцем Пиць А. А. скасовано (припинено) постановою від 03 листопада 2022 року. У зв'язку з цим, безпідставними є посилання заявника на несвоєчасне здійснення приватним виконавцем Білецьким І. М. усіх можливих заходів примусового виконання рішення суду у зведеному виконавчому провадженні, до якого ОСОБА_1 було приєднано 03 листопада 2022 року, тобто вже після вчинення усіх можливих та необхідних виконавчих дій за виконавчими листами інших двох стягувачів, які швидше подали до приватного виконавця відповідні заяви.
Посилання стягувача ОСОБА_1 на порушення приватним виконавцем вимог пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої, якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості - у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна, є безпідставними, оскільки нежитлове приміщення НОМЕР_4 на АДРЕСА_3 не мало правого статусу заставленого майна, а стягувач ОСОБА_1 не був заставодержателем.
Апеляційний суд також вказав, що якщо протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням суду про задоволення позову законної сили за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (стаття 158 ЦПК України). Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року набрало законної сили 03 грудня 2021 року і, первинно, стягувач ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця Пиць А. А. із заявою про примусове виконання виданого, проте, рішення суду не було виконане і постановою приватного виконавця Пиць А. А. від 03 листопада 2022 року виконавчий лист повернутий стягувачу за його заявою, а всі арешти за цим виконавчим провадженням - скасовано (припинено). Повторно, заяву про звернення виконавчого листа до примусового виконання стягувач ОСОБА_1 подав до приватного виконавця Білецького І. М. 03 листопада 2022 року, вже після того, як належне боржнику нерухоме майно було реалізоване на електронних торгах в рамках зведеного виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів, стягувачами за якими були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому вимоги заявника про першочергове перерахування на його користь всієї суми стягнення за виконавчим листом за рахунок коштів, одержаних від реалізації арештованого нерухомого майна, є безпідставними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7 , в якій просив постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року скасувати, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року в частині задоволених вимог скарги залишити без змін, ав частині не задоволених вимог скарги скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги скарги в цій частині задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що частково задовольнивши скаргу заявника суд першої інстанції не мотивував судове рішення щодо бездіяльності в частині ухилення від проведення активних виконавчих дій, передбачених законом, а саме в період з 04 листопада 2022 року по 26 березня 2023 року, нездійснення жодних заходів примусового виконання рішення суду.
Апеляційний суд формально підійшов до повторного розгляду справи, оскільки не було надано відповідей на арґументи апеляційної скарги, що призвело до залишення скарги заявника по суті й надалі невирішеною, а не застосування при повторному розгляді справи правових висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права призводить до відсутності усталеної практики, що вказує на неефективність правової системи та необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Також апеляційним судом не застосовано приписи Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких виконавець зобов'язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Вказує, що 03 листопада 2022 року на користь ОСОБА_1 приватним виконавцем Білецьким І. М. перераховано грошові кошти у розмірі 297 346,18 грн та 8 071,82 грн в рахунок часткового погашення боргу. Проте апеляційний суд залишив поза увагою, що у період з 04 листопада 2022 року по 26 березня 2023 року та після цієї дати приватним виконавцем не вчинено жодних заходів, спрямованих на своєчасне, повне і неупереджене виконання рішення суду у цій справі та постановами приватного виконавця від 03 листопада 2023 року виконавчі листи, за якими стягувачем є ОСОБА_1 , повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Заявник послався на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, відповідно до якої належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Аналогічний за правовим змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2020 року у справі № 912/2171/18.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), відповідно до якої заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вдався до довільного трактування фактичних обставин справи стверджуючи, що арешт нерухомого майна, який накладено за ухвалою Франківського районного суду м. Львова в порядку забезпечення позову, було скасовано приватним виконавцем Пицем А. А. 03 листопада 2022 року, коли виконавчий лист повернув стягувачу ОСОБА_1 за його заявою. Проте це не відповідає дійсності, оскільки приватний виконавець не мав таких повноважень, таким чином апеляційний суд висловлюючи завідомо неправильне твердження яке суперечить приписам статті частини восьмої статті 158 ЦПК України фактично на ньому і ґрунтує подальші висновки, які призвели до прийняття незаконного рішення.
Апеляційним судом неправильно застосовані приписи статті 51 Закону України «Про виконавче провадження». Так, судом не враховано, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» (1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя). Відсутність хоча б однієї з цих умов, встановлених частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи частини восьмої статті 158 ЦПК України, помилково вказавши, що заходи забезпечення позову на користь стягувача ОСОБА_1 припинені у зв'язку із закінченням виконавчого провадження, що здійснював виконавець Пиць А. А., оскільки 03 листопада 2022 року виконавчий лист повернутий стягувачу за його заявою та всі арешти за цим виконавчим провадженням приватним виконавцем Пиць А. А. скасовано. Вказує, що поза увагою суду залишилося те, що 11 березня 2021 року ухвалою Франківського районного суду м. Львова було накладено арешт на належне боржнику нерухоме майно (нежитлове приміщення НОМЕР_4). 16 березня 2021 року постановою державного виконавця виконано ухвалу про забезпечення позову шляхом внесення відомостей про обтяження до реєстру. Виконавче провадження щодо виконання судового рішення у цій справі за заявою стягувача ОСОБА_1 відкрито 17 грудня 2021 року, тобто в межах дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. А тому, на думку заявника, заходи забезпечення позову продовжують діяти до повного виконання судового рішення, а не до закінчення виконавчого провадження, як помилково вважав суд.
Зазначає, що новим власником нежитлове приміщення НОМЕР_4, після його придбання з електронних торгів вживались заходи щодо скасування арешту цього приміщення та ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2022 року клопотання про скасування заходів забезпечення позову, яка набрала законної сили, залишено без задоволення та встановлено, що заходи забезпечення позову, продовжують існувати, потреба в забезпеченні позову на даний час не відпала, рішення суду не виконано, грошові кошти, зазначені у рішенні суду, позивачу не повернені.
Суд апеляційної інстанції скасувавши ухвалу суду першої інстанції про часткове задоволення скарги в порушення статті 382 ЦПК України не зазначив чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких заявник звернувся до суду, позбавив заявника ефективного засобу захисту при наявному порушенні прав на виконання остаточного судового рішення, чим порушив право на мирне володіння майном, що гарантовано пунктом 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також заявник вказує на те, що судом першої інстанції було проігноровано всі вагомі арґументи, які викладені заявником у скарзі, та не надано жодної правової оцінки таким арґументам чи будь-яких мотивів їх неприйняття, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Франківського районного суду м. Львова.
16 червня 2025 року цивільна справа № 465/1701/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року у справі № 727/1818/19-ц (провадження № 61-1313св19) з таких підстав.
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 727/1818/19-ц (провадження № 61-1313св19), врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), вважала, що за аналогією закону, ОСОБА_9 є особою, яка має вищий пріоритет зареєстрованого обтяження, оскільки обтяження на його користь зареєстроване раніше, а саме на виконання рішення суду у справі № 727/4714/17, виконавчий лист у якій перебуває на примусовому виконанні, що державний виконавець при розподілі коштів від продажу автомобіля не врахував, так як ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 25 липня 2017 року було змінено ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 червня 2017 року та накладено арешт на майно ОСОБА_10 в межах заявлених позовних вимог на суму 330 876,97 доларів США, в тому числі і на реалізований державним виконавцем на електронних торгах автомобіль MERCEDES-BENZ 312 D, вантажний, об'єм двигуна 2874 куб. см, 1996 року випуску.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження (частина перша статті 2 Закону).
Частиною першою статті 5 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов'язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
Згідно вимог статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Так, статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
За наявності зазначених у частині першій статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» обставини у першу чергу задоволенню підлягають вимоги забезпечені заставою.
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання, який надає кредитору право першочергового задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна перед іншими кредиторами (стаття 1 Закону України «Про заставу»).
Забезпечення позову - це спеціальний процесуальний порядок, система заходів, що вживаються судом за заявою учасника справи для гарантування реального виконання майбутнього рішення, якщо невжиття таких заходів може унеможливити чи ускладнити його виконання або захист прав. Це процесуальна дія, передбачена ЦПК України, яка дозволяє суду накладати арешт на майно, забороняти певні дії, встановлювати обов'язки тощо, до розгляду справи по суті.
Виходячи із зазначеного, застава є інститутом матеріального цивільного права, яка виступає як один із класичних способів забезпечення виконання вже існуючого, безспірного або оспорюваного матеріального зобов'язання (здебільшого договірного характеру).
Забезпечення позову, навпаки, є інститутом процесуального права, функція якого полягає не в забезпеченні існуючого матеріального боргу, а в забезпеченні ефективності здійснення правосуддя. Це тимчасовий, терміновий захід, спрямований на запобігання можливим перешкодам у виконанні майбутнього, ще не ухваленого судового рішення.
Тому з огляду на зазначене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 727/1818/19-ц, оскільки переконана, що у спірних правовідносинах неможливо застосовувати аналогію закону, оскільки арешт, який накладений в порядку забезпечення позову пріоритету не створює.
Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення суду у цивільній справі № 465/1701/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова
від 04 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня
2024 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
Є. В. Петров