05 лютого 2026 року
м.Суми
Справа №583/5156/25
Провадження № 22-ц/816/1493/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Сидоренко А.П. (суддя-доповідач),
суддів - Замченко А.О., Сізова Д.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Павленко Аліною Сергіївною, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2025 року ухваленого в м. Охтирка у складі судді Ярошенко Т.О., у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що 27 липня 2019 року між сторонами справи укладено договір позики № 92462, відповідно до умов якого товариство надало відповідачці грошові кошти в розмірі 5000 грн, а відповідачка зобов'язувалася повернути кредит, сплатити проценти та комісію за користування кредитом, в порядку та строки, визначені договором. Відповідачка в установлений договором строк свої зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 25380 грн, з яких: 5000 грн заборгованість за позикою, 20380 грн заборгованість за процентами та комісією, та яку просив стягнути з відповідачки, а також понесені судові витрати.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за кредитним договором № 92462 від 27 липня 2019 року у розмірі 25380 грн та в рахунок відшкодування судових витрат 5422,40 грн, а всього стягнуто 30802,40 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Павленко А.С., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, не взяв до уваги те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України. Виходячи із умов Договору позики № 92462 від 27 липня 2019 року, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» не мало права нараховувати таку велику кількість відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку, на який був виданий кредит.
Представником ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. З розрахунку заборгованості вбачається, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України за правилами, визначеними пунктом 5.3 договору позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом.
Із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою. Отже, кредитним договором було передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення. З матеріалів справи слідує, що заборгованість відповідачкою у встановлений договором строк не погашено.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2025 року - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як було встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 27 липня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 92462 (далі - Договір), відповідно до умов якого товариство надало відповідачці грошові кошти в розмірі 5000 грн (п.1.1.1 договору).
Пунктом 1.1.2 Договору за користування позикою передбачена плата у вигляді:
Процентів в розмірі 0,01 % в день від поточного залишку позики (п. 1.1.2.1) та комісії в розмірі 1,59 % в день від початкового розміру позики (п. 1.1.2.2).
Відповідно до пунктів 1.1.3, 1.1.4 нарахування процентів та комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Згідно п.1.1.5 Договору строк повернення позики (термін платежу) - 25 серпня 2019 року.
Пунктом 2.1 передбачено, що строк дії Договору - до повного виконання Позичальником зобов'язань за Договором.
Відповідно до п. 4.3 Договору обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.п. 1.1.5 Договору включно.
Пунктом 5.2 Договору визначено, що порушенням умов цього Договору є його не виконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Підвищену комісійну винагороду передбачено пунктом 5.3, згідно якого у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення (а.с. 6-9).
Згідно довідки ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» за № 92462 від 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 перераховано на банківську картку НОМЕР_1 грошові кошти 5000 грн, транзакція номер № 1139379500 (а.с. 21).
В свою чергу ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» надає послуги з переказу коштів на підставі договору № 04/08-17ПК, укладеного 04 серпня 2017 року між ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (а.с.20).
Із доданого до позову розрахунку заборгованості слідує, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором № 92462 від 27 липня 2019 року станом на 31 липня 2025 року становить 25380,00 грн, з яких: сума простроченої позики - 5000,00 грн., сума прострочених відсотків (п. 1.1.2.1) - 74,50 грн., сума прострочених комісій (п.5.3) - 20305,50 грн. (а.с. 14-17).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено отримання відповідачкою кредитних коштів, які у визначений умовами договору строк повернуто не було і не сплачені узгоджені договором відсотки та комісія.
Відтак суд вважав, що право позивача порушене і підлягає захисту, а тому необхідно стягнути заявлену суму заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 25380 грн 00 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до положень України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Представник відповідачки, у доводах апеляційної скарги не спростовує факт укладення 27 липня 2019 року договору позики та отримання кредитних коштів в сумі 5000,00 грн на умовах, зазначених в цьому договорі.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів за вказаним договором позики поза межами строку кредитування, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).
З аналізу наведених постанов Верховного Суду вбачається, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За нормами ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено з матеріалів справи, сторони договору у п. 1.1.5 визначили строк повернення позики - 25 серпня 2019 року.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачці нараховано суму прострочених відсотків в розмірі 74 грн. 50 коп., визначених п. 1.1.2.2 в період з 27 липня 2019 року по 25 серпня 2019 року, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування. Відомостей про нарахування процентів поза межами строку кредитування розрахунок заборгованості не містить.
За п. 5.3 договору сторони узгодили умови про те, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.
Отже, п. 5.3 договору передбачена відповідальність боржника, яка застосовується з моменту прострочення терміну платежу в разі наявності заборгованості поза межами строку повернення позики, тобто 25 серпня 2019 року, та яку, як міру відповідальності, сторони визначили у виді підвищеної комісійної винагороди.
Умови договору не містять положень обмеження строку відповідальності позичальника, визначеної п. 5.3, а тому з урахуванням порушення відповідачкою строків повернення позики та невиконання нею умов договору щодо обов'язку повернення отриманих кредитних коштів, позивачем здійснено нарахування в період з 26 серпня 2019 року по 22 грудня 2019 року в розмірі 20305 грн. 50 коп.
Спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про задоволення заявлених вимог позову.
Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Павленко Аліною Сергіївною, залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий А.П.Сидоренко
Судді А.О.Замченко
Д.В.Сізов