Дата документу 05.02.2026 Справа № 337/4768/24
ЄУН 337/4768/24 Головуючий у І інстанції: Бредун Д.С.
Провадження № 22-ц/807/28/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
05 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,-
У вересні 2024 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статуту підприємства,що знаходиться у загальному доступі на офіційному сайті Концерну, основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
Позивач є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, споживачем яких є ОСОБА_1 , яка є власницею нежитлового приміщення № 2 (літ. А), щ розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
02 жовтня 2021 року на виконання вимог «Про житлово-комунальні послуги» позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
З 01.11.2021 між позивачем та відповідачем укладений типовий індивідуальний договір № 74201971 про надання послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 2.
Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Концерн «МТМ» зазначав, що окремо розташована будівля по АДРЕСА_1 оснащена двома приладами комерційного обліку теплової енергії, про що зазначено в рахунках за надані послуги, відповідно, обсяг спожитої в будівлі теплової енергії на опалення визначається за показниками вузлів комерційного обліку.
Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва тажитлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика) встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/ будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Також за твердженням позивача, враховуючи знаходження приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення, вказане приміщення є опалювальним.
Відповідно до умов укладених договорів плата виконавцю складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.
Плата за абонентське обслуговування включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води. Концерном «Міські теплові мережі» абонентська плата розрахована відповідно до річних планових витрат на зазначені функції та не залежить від обсягів спожитих послуг. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця та не залежить від обсягів послуг.
На виконання пункту 5 Договору позивач надавав послугу з постачання теплової енергії відповідачу в нежитлове приміщення № 2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.11.2021 до 30.04.2024 на загальну суму 70754,20 грн, відповідач сплатила - 0 грн, тому борг складає 70754,20 грн.
Нарахування у спірному періоді здійснювалися по двоставковому формату тарифу тільки по другій ставці (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення відповідача.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, розташуванням нежитлового приміщення Відповідача у багатоквартирному житловому будинку.
Посилаючись на означені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути в з ОСОБА_1 на користь концерну суму грошової заборгованості за індивідуальним договором про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії №74201971 від 01 листопада 2021 року за період з 01 листопада 2021 року до 30 квітня 2024 року суму грошової заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 70754,20 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність їм висновків суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, Концерн «МТМ» зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що до позовної заяви долучено детальну інформацію щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії за договором № 74201971 та архів показів опалення.
Нарахування відповідачу в період з 01 листопада 2021 року до 30 квітня 2024 року здійснювалися по двоставковому формату тарифу виключно за другою ставкою (умовно-постійні витрати), що є платою за приєднане теплове навантаження згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення відповідача.
Крім того, відключення системи опалення окремо розташованої будівлі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , на законних підставах відбулося лише 30 квітня 2024 року, тоді як спірний період якраз складає час із 01 листопада 2021 року до 30 квітня 2024 року, а оскільки нарахування відповідачу відбувалось лише за умовно-постійній частині тарифу згідно з тепловим навантаженням на будівлю пропорційно опалювальній площі цієї будівлі, наявність або відсутність лічильника в цьому випадку не має значення.
У своєму відзиві ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сєдова М.В. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, зазначає, що належні відповідачу приміщення обладнане приладом обліку теплової енергії, який установлено відповідно до норм чинного законодавства. У спірний період часу ОСОБА_1 не отримувала від позивача послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується архівом показників опалення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, врахувавши, що показання приладу обліку «CAMLEX KOMPAKT 15-1,5» № 012800 049329, що встановлений у будівлі АДРЕСА_1 , за спірний період жодного разу не змінювались.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що Концерн «МТМ» діє на підставі статуту, в до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
02 жовтня 2021 року на офіційному веб-сайті Концерну «Міські теплові мережі» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії.
ОСОБА_1 з 09 грудня 2019 року на праві власності належить нежитлове приміщення 2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 223,4 кв.м. (а.с.12).
Згідно з Актом обстеження від 23.02.2024, у приміщенні 2 в буд. АДРЕСА_1 , межа балансової належності знаходиться у підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 , та з початку опалювального періоду 2023-2024 років засувка по межі балансової належності перекрита і опломбована.
На підставі службової записки відділу з технічного аудиту № 128/43 від 01.03.2024 зняті нарахування за теплові витрати трубопроводами системи опалення від межі розподілу до місця встановлення приладу обліку за опалювальний період 2023-2024 років.
Згідно з рішенням ЗМРВК №194 від 23.04.2024, окремо розташована будівля АДРЕСА_1 від'єднана від зовнішніх інженерних мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання 30.04.2024 (а.с.13-14).
Будівля АДРЕСА_1 обладнана технічним приладом обліку «CAMLEX KOMPAKT 15-1,5» № 012800 049329, показання якого за весь спірний період: з листопада 2021 року до квітня 2024 року складають 386,779 Гкал(м3) (а.с.15-31).
У розрахунку основного боргу за договором № 74201971 зазначено, що за адресою надання послуг: АДРЕСА_2 , за період з 01 листопада 2021 року до квітня 2024 року обліковується заборгованість у розмірі 70754,20 грн.
Матеріали справи також містять копії рахунків за постачання теплової енергії, а також реєстр про їх відправку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з відповіддю УДМС України в Запорізькій області від № 2301.3-8271/23.1-24 від 09.09.2024, з 10.03.2021 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом за власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат пов'язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов'язком власника.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч..1, 3 ст. 2 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаного Закону виконавцями комунальних послуг є: 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з п.1 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до вказаних Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Згідно з п. 32 Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
П. 35-37 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно доп.11Договору обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузла комерційного обліку, які зазначені в рахунках за надані послуги або розрахунком до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджених наказом Мінрегіону від 22.11.2018 року №315.
Пунктом 6 Розділу III Методики визначено, що у будівлі/будинку, у якій/якій частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється на опалення опалюваного приміщення, оснащеного вузлом розподільного обліку, визначається на підставі показань відповідного вузла розподільного обліку з врахуванням частки обсягу спожитої теплової енергії на загально будинкові потреби опалення будівлі/будинку, що визначається пропорційно до загальних/опалювальних площ/об'ємів цих приміщень, та враховуючи вимоги розділів VI, VIII цієї Методики.
Згідно Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869Концерном «МТМ» для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені рішенням Виконавчого комітету Запорізької Міської Ради від 11.10.2021 № 374.
Собівартість виробництва, транспортування та постачання теплової енергії складається, по-перше, з вартості палива, електроенергії, покупної теплової енергії та, по-друге, витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані.
Перший вид витрат називається умовно-змінними, тобто такими, розмір яких залежить від обсягів теплової енергії, що вироблена та надана споживачам.
Другий вид витрат не залежить від обсягів теплової енергії, що вироблена та надана споживачам, тому називається умовно-постійними.
Проте обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, яке виробляє та транспортує теплову енергію споживачам.
У періоді застосування сезонного тарифу на теплову енергію, до 01.10.2021, тобто до введення двоставкового формату тарифу, як умовно-постійні, так і умовно-змінні витрати в тарифі враховувались разом, і споживач, сплачуючи за теплову енергію, компенсував теплопостачальному підприємству одночасно дві частини витрат у складі однієї сплати.
Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо, тобто двома ставками.
Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.
Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину).
Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (далі - Правила), визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.
Згідно з пунктом 32 Правил № 830 розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 34 цих Правил визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Колегія суддів зауважує, що позивач зазначав, що відповідно до умов укладених договорів плата виконавцю складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.Плата за абонентське обслуговування включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води. Концерном «Міські теплові мережі» абонентська плата розрахована відповідно до річних планових витрат на зазначені функції та не залежить від обсягів спожитих послуг. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця та не залежить від обсягів послуг.
За твердженням позивача, на виконання пункту 5 Договору, Концерн надавав послугу з постачання теплової енергії відповідачу в нежитлове приміщення № 2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.11.2021 до 30.04.2024 на загальну суму 70754,20 грн, відповідач сплатила - 0 грн, тому борг складає 70754,20 грн.
Крім того, Концерн у позові зазначав, що окремо розташована будівля по АДРЕСА_1 оснащена двома приладами комерційного обліку теплової енергії, про що зазначено в рахунках за надані послуги, відповідно, обсяг спожитої в будівлі теплової енергії на опалення визначається за показниками вузлів комерційного обліку. Однак, просив також урахувати, що приміщення, належне позивачу, розташоване в багатоквартирному будинку.
Натомість, як встановив суд першої інстанції і не заперечували сторони, що показання приладу обліку «CAMLEX KOMPAKT 15-1,5» № 012800 049329, що встановлений у будівлі АДРЕСА_1 , за спірний період жодного разу не змінювались, і складають 386,779 Гкал(м3) як на листопад 2021 року, так і до квітня 2024 року.
Саме такі показники зазначив і позивач у Інформаційній довідці щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії за договором 74201971, укладеним з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15)
Матеріли справи містять також свідоцтво про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки № 2-4169-21 від 13.07.2021, що дійсне до 13.07.2025, - теплолічильника «CAMLEX KOMPAKT 15-1,5» № 012800 049329, що встановлений у будівлі АДРЕСА_1 , у якому також зазначені аналогічні обчислювальні показники.
Тобто, за даними лічильника, до приміщення, належного відповідачу, жодної одиниці теплової енергії фактично не надходило.
З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у цій справі не має значення наявність або відсутність лічильника у приміщенні, на яке нараховані витрати (умовно-постійні) за абонентське обслуговування, оскільки плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця та не залежить від обсягів послуг, включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води, оскільки той факт, що абонентська плата не залежить від обсягів послуг, не передбачає автоматичного обов'язку її стягнення за послугу, яка фактично не надана.
Крім того, позивач підтвердив, що під час обстеження відділом з технічного аудиту нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено, що межа балансової належності цієї будівлі розташована у підвалі житлового будинку по АДРЕСА_5 , та з початку опалювального періоду 2023-2024 років засувка на межі балансової належності перекрита і опломбована, що підтверджено також актом обстеження від 23.02.2024, у зв'язку з чим, 30.04.2024 Концерн «МТМ» склав акт про відключення системи опалення за цією адресою та рішенням ЗМРВК №194 від 23.04.2024 окремо розташована нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 була від'єднана від зовнішніх інженерних мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Таким чином, з огляду на незмінність показників повіреного приладу обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 2, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, адже, з огляду на те, що вже на початок опалювального періоду 2023-2024 років засувка на межі балансової належності між будинком АДРЕСА_6 , що є нежилим приміщенням, перекрита і опломбована,апеляційний суд погоджується з висновком, що позивач не надав суду фактичних даних, необхідних для перевірки наданого розрахунку заборгованості.
Крім того, Концерн не надав суду жодних доказів наявності у приміщенні відповідача спільних комунікацій з опаленням будинку: транзитних трубопроводів радіаторів, підводок, радіаторів, стояків, тощо.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання», тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
На переконання колегії суддів, абонентська плата за обслуговування є лише складовою вартості тарифу, а не повноцінною послугою з теплопостачання, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, з урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, суд надав належну оцінку доводам позивача, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу Концерну «МТМ» слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі»- залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2025 рокув цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 05 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: