Справа № 455/645/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1134/25 Доповідач: ОСОБА_2
03 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 листопада 2025 року, -
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка, Донецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ст. 336 КК України до трьох років позбавлення волі.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 постановлено рахувати з часу звернення вироку до виконання.
Вирішено питання з речовими доказами.
Запобіжний захід не обирався.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 , будучи військовозобов'язаним у зв'язку з прийняттям Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію", будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про наслідки неявки на загальну мобілізацію, прибув 23 березня 2022 року до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 та 11 травня 2022 року пройшов військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби. В подальшому, 27 липня 2022 року військовозобов'язаний ОСОБА_6 подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оскільки це суперечить його релігійним поглядам.
Крім цього, ОСОБА_6 будучи військовозобов'язаним у зв'язку з прийняттям Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію", 16 липня 2024 року подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про відмову від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оскільки це суперечить його релігійним поглядам. Однак, прибув 22 липня 2024 року до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , та 31 липня 2024 року пройшов військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби.
В подальшому, ОСОБА_6 12 березня 2025 року вручалась повістка, згідно якої він мав з'явитися 12 березня 2025 року на 11:30 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , на відправку для проходження військової служби під час мобілізації, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин, маючи можливість прибути, 12 березня 2025 року, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимоги Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про загальну мобілізацію», тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 покликається на те, що вирок підлягає скасуванню, внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, конституційних гарантій України і обов'язкових міжнародних стандартів у сфері прав людини.
Акцентує, що його відмова від проходження військової служби включаючи службу без зброї, ґрунтується на глибоких релігійних переконаннях як одного з Свідків Єгови, і всі наявні докази підтверджують щирість та послідовність його переконань.
Наголошує на помилковості висновку суду про те, що право на альтернативну (невійськову) службу застосовується лише в мирний час. Крім цього, вважає, що відсутність законодавчої процедури направлення на проходження альтернативної (невійськової) служби під час військового стану не скасовує конституційну гарантію.
Просить скасувати вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 листопада 2025 року, ухвалити новий вирок, яким визнати його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст. 336 КК України та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Зазначає, що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Горлівка, Донецької області, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має неповнолітнього сина, працює вантажником у ТзОВ ТК «Рукавичка» і з 13 березня 1999 року є охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні і визначальними елементами його релігійних переконань є дотримання біблійної заборони «Не вбивай» і саме з цих підстав він послідовно відмовлявся від проходження будь-якої військової служби, у тому числі без зброї, водночас висловлюючи готовність проходити альтернативну (невійськову) службу, не пов'язану з військовою діяльністю, підпорядкуванням чи командуванням.
Разом з тим, звертає увагу, що його було призвано на військову службу і матеріали щодо нього передані до органів поліції, а 19 березня 2025 року - повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та в подальшому, проведено судовий розгяд.
Покликається на те, що досліджені судом докази, зокрема його показання, показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також письмові заяви до ТЦК та СП і довідки релігійної організації, підтверджують, що відмова від військової служби була зумовлена виключно щирими релігійними переконаннями.
Також акцентує, що суд першої інстанції неправомірно ототожнив поняття «військовий обов'язок», передбачене ч.4 ст. 35 Конституції України, із базовою (строковою) військовою службою, дійшовши помилкового висновку, що альтернативною службою може бути замінена лише строкова служба.
Наголошує, що відсутність законодавчо врегульованого механізму реалізації альтернативної служби в умовах воєнного стану не може бути підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності, а покликання на особливі умови мобілізації як підставу для обмеження його прав, на думку апелянта, суперечить ч.2 ст. 35 та ст. 19 Конституції України.
Окрім цього, звертає увагу на неможливість застосування у даному випадку висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24, вважаючи їх такими, що зроблені per incuriam та суперечать нормам національного і міжнародного права.
Повторно дослідити письмові докази: заяву до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27 липня 2022 року; заяву до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16 липня 2024 року; заяву до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30 січня 2025 року; заяву о до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12 березня 2025 року; довідку № 4051 від 22 липня 2022 року Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні»; довідку № 1604 від 28 січня 2025 року Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні».
Повторно допитати свідка ОСОБА_11 .
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 покликається на те, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.
Зазначає, що об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, становлять дії військовозобов'язаного, які полягають в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, а суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, тобто усвідомленням суспільно небезпечного характеру своїх дій і бажанням уникнути проходження військової служби.
У зв'язку з цим, на думку сторони захисту, при вирішенні питання про наявність або відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу інкримінованого кримінального правопорушення, необхідно відмежовувати ухилення від виконання військового обов'язку від сумлінної відмови від військової служби як способу реалізації права на свободу совісті.
Наголошує, що на національному рівні право на альтернативну (невійськову) службу у разі несумісності релігійних переконань із виконанням військового обов'язку гарантується безпосередньо Конституцією України, у тому числі в особливий період.
Покликаючись на практику ЄСПЛ щодо застосування ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, сторона захисту зазначає, що держава має позитивний обов'язок створити систему альтернативної служби, яка повинна бути відокремлена від військової структури, не мати карального характеру та залишатися в розумних часових межах.
Звертає увагу, що заходи правового режиму воєнного стану, передбачені ст. 8 Закону України № 389, не містять положень, які б передбачали обмеження права на свободу віросповідання, а відтак, чинне законодавство не дає підстав для обмеження гарантованих прав.
Акцентує, що обвинувачений ОСОБА_6 послідовно пояснював у судовому засіданні, що як Свідок Єгови вважає для себе неприйнятним проходження будь-якої військової служби, носіння зброї, військової форми, складання присяги та перебування під військовим командуванням, водночас готовий виконувати цивільну службу оборонного характеру і про свої переконання він повідомляв органи РТЦК та СП, дотримувався правил військового обліку, оновлював дані та проходив ВЛК, що свідчить про його добросовісну поведінку.
На переконання сторони захисту, дії обвинуваченого ОСОБА_6 підлягали оцінці як реалізація права на сумлінну відмову від військової служби, а не як кримінально каране ухилення.
Також, звертає увагу на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні ст. 75 КК України, виходив із підвищеної суспільної небезпечності кримінального правопорушення, однак не надав належної оцінки обставинам, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має неповнолітню дитину, з 1999 року є членом релігійної організації Свідків Єгови. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Вважає можливим застосування відносно обвинуваченим ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Просить скасувати вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 листопада 2025 року та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинуваченого ОСОБА_6 невинуватим у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та виступ його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційних скарг щодо невинуватості обвинуваченого, водночас просили, що у разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 - застосувати положення ст. 75 КК України, думку прокурора про заперечення апеляційних вимог та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження були дотримані.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 місцевим судом вірно кваліфіковані заст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана об'єктивна оцінка, і правильно покладеними в основу обвинувального вироку.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений указами Президента України і діє дотепер.
Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про оборону України», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Ч.2 ст. 35 Конституції України прямо передбачає, що право на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Таким чином, свобода світогляду і віросповідання не є абсолютною у розумінні як європейського, так і вітчизняного права та може відповідно корегуватись виходячи з легітимної мети інтересів громадської безпеки, необхідності охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб, що і відбувається в Україні після введення, у передбаченому законом порядку, воєнного стану.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII стаття 1 визначає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Стаття 2 даного Закону регламентує види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий склад.
Відтак, законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Колегія суддів звертає особливу увагу на те, що українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави і військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див, наприклад, рішення у справі «Сristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_6 є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово проходив військово-лікарські комісії, за результатами яких визнавався придатним до військової служби, був належним чином повідомлений про необхідність явки та відправки для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, однак умисно відмовився від мобілізації та без поважних причин не з'явився за викликом.
Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_9 , який у судовому засіданні пояснив, що обіймав посаду виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , обвинувачений ОСОБА_6 був визнаний придатним до військової служби, йому було вручено повістку, однак останній заявив про відмову від проходження служби у зв'язку з належністю до релігійної організації Свідків Єгови, при цьому свідок роз'яснював ОСОБА_6 обов'язки військовозобов'язаного та наслідки неявки.
Показання свідка ОСОБА_10 узгоджуються з вищенаведеними та підтверджують факт перебування обвинуваченого ОСОБА_6 на військовому обліку, проходження ним ВЛК, визнання придатним до військової служби, відсутність документів про відстрочку чи бронювання, вручення повісток і повідомлення про обов'язок з'явитися для відправки.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 зазначив, що обвинувачений ОСОБА_6 є членом громади Свідків Єгови.
Також, вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена і рядом письмових доказів та процесуальних документів, належним чином досліджених і проаналізованих судом першої інстанції, зокрема: направленнями на ВЛК № 892 від 09 травня 2022 року та № 1577 від 22 липня 2024 року; довідкою ВЛК № 892 від 11 травня 2022 року; картками обстеження та медичного огляду від 11 травня 2022 року та 31 липня 2024 року; довідкою ВЛК № 2702/159/7 від 24 вересня 2024 року з висновком «здоровий, придатний до військової служби»; обліковою карткою до військового квитка серії № НОМЕР_1 ; розпискою до повістки №1716; заявами ОСОБА_6 від 27 липня 2022 року, 16 липня 2024 року та 12 березня 2025 року.
Вищезазначене в сукупності підтверджує дію на території України правового режиму воєнного стану та загальної мобілізації, факт отримання обвинуваченим ОСОБА_6 повісток, результати його медичних оглядів у 2022 та 2024 роках, за наслідками яких він визнаний здоровим та придатним до військової служби, а також подання ним заяв про відмову від мобілізації та про заміну військової служби на альтернативну з мотивів релігійних переконань.
Окрім цього, дані протоколів старшого слідчого СВ ВП №1 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_12 тимчасового доступу до речей і документів від 18 березня 2025 року та огляду документів від 20 березня 2025 року констатують автентичність і належність медичних документів, розписок про отримання повісток, заяв обвинуваченого ОСОБА_6 та матеріалів його особової справи, які узгоджуються між собою за змістом та датами.
А отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 , будучи військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто 12 березня 2025 року повістку, без поважних причин не прибув цього ж дня на 11:30 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 на відправку для проходження військової служби піл час мобілізації, а відтак, ухилився від призову за мобілізацією, з чим погоджується і колегія суддів.
Таким чином, безпідставними є доводи апелянтів про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України у діях обвинуваченого ОСОБА_6 , який, незважаючи на те, що є громадянином України, постійно проживає на її території, користується всіма благами нашої держави і визнаний придатним до військової служби, покликаючись на віросповідання свідомо і категорично відмовився виконувати свій обов'язок по захисту України під час воєнного стану.
Що стосується доводів апелянтів і трактувань про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у зв'язку з «сумлінною відмовою» від військової служби, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що ч.4 ст. 35 Конституції України передбачає можливість заміни виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою лише у випадках та порядку, визначених законом. Водночас чинне законодавство України не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних чи інших переконань, про що мотивовано у оскаржуваному вироку, з чим погоджується і колегія суддів.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 (провадження № 51-603кмо25), відповідно до якої законодавство України не допускає відмову від призову під час мобілізації з мотивів релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, а таке обмеження свободи сповідувати свої переконання має легітимну мету.
Що стосується призначеного покарання, то напереконання колегії суддів, суд першої інстанції, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставини, призначив обвинуваченому ОСОБА_6 мінімальне покарання у межах санкції ст. 336 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення, яке він має відбувати в умовах ізоляції від суспільства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що у даному конкретному випадку, застосування відносно обвинуваченого інституту, так званого, умовного звільнення, суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети, оскільки ОСОБА_6 вчинив, в умовах особливого періоду, умисний злочин проти встановленого порядку комплектування Збройних сил України, що забезпечують обороноздатність України, особовим складом за мобілізацією.
Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про необхідність повторного дослідження ряду письмових доказів та допиту свідка ОСОБА_11 , то колегія суддів вважає його безпідставним, виходячи з положень ст. 404 КПК України, оскільки такі повно та без порушень досліджені судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка у вироку суду, а повторне дослідження доказів, на думку колегії суддів, має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування постановленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 листопада 2025 року відносно ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4