Справа № 464/5860/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1034/25 Доповідач: ОСОБА_2
03 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року, -
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 , -
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
засуджено за ст. 336 КК України до трьох років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання постановлено рахувати з часу звернення вироку до виконання.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 будучи військовозобов'язаним, у зв'язку із оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України під час мобілізації, на особливий період, 13 квітня 2024 року пройшов військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якої визнаний придатним до військової служби у ДШВ. Того самого дня, близько 16:25 год. ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , відмовився отримувати під особистий підпис від відповідальної посадової особи бойову повістку про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оголошеної Указом Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» про необхідність з'явитись на 18 год. 13 квітня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для проходження подальшої військової служби у Збройних силах України у воєнний час, про що було складено акт про відмову від отримання повістки на відправку ОСОБА_6 . В подальшому, військовозобов'язаний ОСОБА_6 , всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, будучи належним чином оповіщеним про прибуття на відправку до військової частини, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», о 18 год. 13 квітня 2024 року без поважних причин, знаходячись і надалі фізично у пункті збору ІНФОРМАЦІЯ_2 , що по АДРЕСА_3 , на відправлення у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних силах України, під час мобілізації, на особливий період їхати відмовився та покинув вказаний пункт збору.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 покликається на те, що вирок суду є незаконним.
Звертає увагу, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, відніс до обставин, що пом'якшують покарання лише щире каяття, однак безпідставно не врахував активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставини, що обтяжують покарання - відсутні.
Акцентує, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, належить до нетяжких злочинів, що, на думку апелянта, свідчить про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства та без застосування покарання, пов'язаного з позбавленням чи обмеженням волі.
Наголошує, що суд не врахував відсутність тяжких наслідків вчиненого кримінального правопорушення, а також проігнорував висновок органу пробації, відповідно до якого його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі. Окрім цього, висновком встановлено, що він не становить високої небезпеки для суспільства.
Вважає, що не надано належної оцінки тому, що на його утриманні перебуває мати 1955 року народження, яка досягла 70-річного віку і потребує постійного догляду та не може залишатися без опіки.
Окрім цього зазначає, про наявність тяжкого захворювання - відкритої форми туберкульозу, у зв'язку з чим з 31 жовтня 2025 року перебуває на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр».
Покликається на те, що призначене судом покарання є явно несправедливим через його суворість та невідповідність ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і його особі.
Просить скасувати вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року та постановити ухвалу, якою застосувати щодо нього положення ст. 75 КК України із встановлення максимального іспитового строку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та виступ його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора про її заперечення та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Вина ОСОБА_6 за обставин, викладених у вироку є доведеною і ґрунтується на доказах, стосовно тих фактичних обставин справи, які ніхто у судовому засіданні не оспорював. За цих обставин, за згодою обвинуваченого та інших учасників судового провадження, слухання справи у суді першої інстанції відбувалось у порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України. Наслідки такого порядку розгляду учасникам судового провадження було роз'яснено у встановленому законом порядку.
Дії обвинуваченогоОСОБА_6 судом першої інстанції вірно кваліфіковані заст. 336 КК України.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України, відсутні апеляційні підстави піддавати сумніву правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та правову кваліфікацію.
Так, згідно вимог ст.ст. 50, 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, і мотивовано, всупереч доводам апеляційної скарги, встановивши наявність пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання, призначив обвинуваченому ОСОБА_6 мінімальне покарання у межах санкції ст. 336 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, яке він має відбувати в умовах ізоляції від суспільства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що у даному конкретному випадку, застосування відносно обвинуваченого інституту, так званого, умовного звільнення, суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети, оскільки ОСОБА_6 вчинив, в умовах особливого періоду, умисний злочин проти встановленого порядку комплектування Збройних сил України, що забезпечують обороноздатність України, особовим складом за мобілізацією.
Покликання обвинуваченого ОСОБА_6 про незадовільний стан здоров'я та наявність на утриманні матері похилого віку, на думку колегії суддів, не є визначальними обставинами, які давали б можливість застосувати відносно обвинуваченого положення ст. 75 КК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 рокувідносно ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4