Житомирський апеляційний суд
Справа №289/1786/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/227/26
Категорія ч.2 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
26 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №12025065670000067 за апеляційною скаргою законного представника потерпілого ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року, якою застосовано щодо неповнолітнього
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Радомишль, Житомирської області, громадянина України, освіта середня, студента 2-го курсу Поліського індустріального професійного коледжу, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
примусові заходи виховного характеру у кримінальному провадженні за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
В апеляційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати в частині вирішення питання про відшкодування шкоди та постановити нову ухвалу, якою стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. та у відшкодування матеріальної шкоди 136 740 грн. Вважає у вкааній частині ухвалу суду необгрунтованою. Вказує, що ОСОБА_10 не відшкодував шкоду потерпілому та не вибачився за вчинене, хоча вину визнав. Зазначає, що судом недостатньо враховано моральні та фізичні страждання потерпілого у зв'язку з ушкоджунням здоров'я, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_10 .
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року клопотання прокурора про застосування примусових заходів виховного характеру відносно неповнолітнього ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 12025065670000067 від 17.07.2025 за ч. 2 ст. 125 КК України - задоволено.
Застосовано до неповнолітнього ОСОБА_10 примусові заходи виховного характеру у виді: - застереження, оголосивши ОСОБА_10 осуд за вчинені дії та роз'яснивши неповнолітньому наслідки його протиправних дій, а саме: завдання шкоди потерпілому та попередивши про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового кримінального правопорушення; - передано неповнолітнього ОСОБА_10 під нагляд його законного представника - матері ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 1 рік.
Початок тривалості примусових заходів виховного характеру вирішено обчислювати з дня набрання чинності даною ухвалою.
Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування завданої злочином матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 15 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
За обставин, встановлених судом та наведених в ухвалі суду, 18.06.2025 року близько 19.00 години на території Межиріцької філії Комунальної установи Вишевицької сільської ради «Вишевицький ліцей» по вул. Космонавтів, 9, в с. Межирічка Вишевицької ТГ Житомирського району Житомирської області між неповнолітніми ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на грунті раптово виниклих неприязних відносин виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_10 , реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у виді спричинення шкоди здоров'ю потерпілого та бажаючи їх настання, підійшов до ОСОБА_9 та умисно наніс один удар кулаком правої руки в область голови потерпілого та по два удари кулаками правої та лівої руки в область обличчя останнього, від отриманих ударів останній впав на землю, а ОСОБА_10 наніс ще один удар ногою в область тулуба ОСОБА_9 .
Внаслідок вказаних умисних протиправних дій, ОСОБА_10 заподіяв потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді саден обличчя, травматичного видалення 1 зуба на верхній щелепі справа та вивиху 2 зуба на верхній щелепі справа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися в спричиненні умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я неповнолітнього ОСОБА_9 , неповнолітній ОСОБА_10 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України.
Водночас, оскільки неповнолітній ОСОБА_10 досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, проте, вину свою визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем реєстрації та навчання характеризується позитивно, його законний представник та він не заперечують про застосування щодо останнього примусових заходів виховного харектеру, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування до останнього на підставі ч.1 ст.497 КПК України примусових заходів виховного характеру у вигляді застереження та передачі неповнолітнього під нагляд його матері строком на 1 рік.
В судове засідання апеляційного суду неповнолітній обвинувачений ОСОБА_10 , його законний представник ОСОБА_11 , потерпілий ОСОБА_9 та його законний представник ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду, не з'явилися.
Законний представник потерпілого ОСОБА_8 просила проводити апеляційний розгляд у відсутності потерпілого та її, на своїх вимогах наполягала.
Враховуючи, що в апеляційній скарзі законного представника потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_8 не йдеться про погіршення становища неповнолітнього ОСОБА_10 , а його інтереси в апеляційному суді представляє захисник ОСОБА_7 , який не заперечував про розгляд апеляційної скарги у відсутності підзахисного, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд без участі неповнолітнього ОСОБА_10 та його законного представника.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора та захисника ОСОБА_7 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про наявність в діях неповнолітнього ОСОБА_10 суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, як і застосування щодо ОСОБА_10 відповідних примусових заходів виховного характеру, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги законного представника потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_8 стосовно неправильного вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно із ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до положень ст.1179 ЦК України, неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що законним представником потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_8 в порядку ст. 128 КПК України було заявлено цивільний позов до неповнолітнього ОСОБА_10 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в розмірі 13 6740,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. ( а.п.23-28).
Вказаний позов судом першої інстанції задоволено частково, тобто відмовлено в задоволенні цивільного позову в частині стягнення матеріальної шкоди та стягнуто з неповнолітнього ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цивільного позову в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції зазначив наступне.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень
Пленумом Верховного суду України у п.п. «в» п. 19 Постанови №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Верховний Суд неодноразово підтверджував, що відшкодуванню підлягають лише реально понесені та документально підтверджені витрати, які є необхідними та розумними. Відсутність доказів оплати або неможливість підтвердити зв'язок витрат зі справою є підставою для відмови в їх відшкодуванні.
Отже, судом першої інстанції встановлено, що в обгрунтування заявлених вимог на відшкодування матеріальної шкоди законний представник потерпілого послалася на те, що внаслідок вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення ОСОБА_9 має необхідність встановлення імплантантів трьох зубів, однак коштів на лікування не має. Комплекс пошкоджень у потерпілого знаходиться в прямому причинному зв'язку з вчиненням протиправних дій ОСОБА_10 .
На обгрунтування позовних вимог представник неповнолітнього потерпілого надала роздруківку з Інтернету щодо надання стоматологічних послуг «Імплант під ключ» від Astra Dent (а.с.27-28). При цьому, жодних доказів на підтвердження заявленої суми 136740,00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди останньою не надано (належним чином сформованих та оформлених направлень чи рецептів лікаря із зазначенням у них медичних препаратів, які містяться у фіскальних чеках чи інших документів про проходження лікування та необхідності встановлення імплантантів 3 зубів саме в стоматологічній клініці Astra Dent), а тому долучена до позовної заяви роздруківка є неналежним доказом понесених витрат для визначення суми матеріальної шкоди.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що можливі майбутні витрати не можуть бути стягнуті судом, оскільки захисту підлягає вже порушене право потерпілого, а майбутні витрати, які пов'язані із відновленням ушкоджень здоров'ю внаслідок суспільно-небезпечного діяння можуть бути стягнуті у загальному порядку, передбаченому законом.
За таких обставин, суд першої інстанції відмовив в задоволенні цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 136740,00 грн.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необгрунтованими.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілий не позбавлений права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням здоров'я, зокрема, відшкодування витрат, які ним будуть понесені в майбутньому надавши підтверджуючі докази.
Водночас, колегія суддів не погоджується із визначеним розміром відшкодування моральної шкоди виходячи з наступного.
В обґрунтування розміру моральної шкоди законним представником потерпілого зазначено, що моральна шкода потерпілому спричинена глибиною фізичних та душевних страждань, внаслідок спричинення ОСОБА_10 йому тілесних ушкоджень, яке призвело до необхідності лікування та адаптації після отриманих травм, а також стресами та тривалим психологічним дискомфортом.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про стягнення з неповнолітнього ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 15000 грн., суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань, яких зазнав потерпілий у зв'язку з пошкодженням його здоров'я, ступінь вини ОСОБА_10 , зусилля, необхідні потерпілому для відновлення попереднього стану.
Отже, враховуючи вимоги розумності та справедливості, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень, а саме : дискомфорт у спілкуванні та в побуті з урахуваням його молодого віку, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, а також поведінку ОСОБА_10 після скоєного, те, що він є неповнолітньою особою та студентом, апеляційний суд вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 гривень буде достатнім.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу законного представника потерпілого ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні №12025065670000067 від 17.07.2025 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, відносно неповнолітнього ОСОБА_10 - змінити в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., збільшивши розмір відшкодування.
В іншій частині ухвалу суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: