Провадження № 11-кп/803/863/26 Справа № 212/8055/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 січня 2026 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого : ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції)
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8
прокурора: ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12 грудня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 156 КК України,-
Обставини, встановлені судом першої інстанції:
Ухвалою судді Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 09 лютого 2026 року, включно без визначення розміру застави.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, переховування та впливу на потерпілу та свідків, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги:
Із вказаним судовим рішенням не погодились захисник та обвинувачений та оскаржили в апеляційному порядку.
Захисник ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, відмовити у задоволені клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання.
У випадку неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у мінімально можливому розмірі.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що обвинувачений ОСОБА_10 перебуває під вартою вже два роки без належного обґрунтування з боку суду.
Зазначає, що сторона обвинувачення не довела продовження чи появу нових ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а судом не враховано обставини, визначені ст. 178 КПК України.
Вказує, що твердження сторони обвинувачення про ризик переховування не підтверджується жодними доказами. Посилається на практику ЄСПЛ, відповідно до якої оцінка такого ризику не може ґрунтуватися виключно на тяжкості обвинувачення.
Звертає увагу суду, що під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено фактів незаконного впливу ОСОБА_6 на свідків чи потерпілих. Більшість свідків уже допитані, тому вплив на їхні показання є неможливим.
Сторона захисту вважає за можливе застосування більш м'якого запобіжного заходу - цілодобового домашнього арешту або особистого зобов'язання.
Апелянт наголошує, що судом порушено вимоги ч. 3 ст. 183 КПК України, оскільки не визначено розміру застави, яка могла б забезпечити виконання обов'язків обвинуваченим. На його думку, це свідчить про обвинувальний ухил та грубе порушення прав людини.
Обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне. На обґрунтування вимог зазначає, що такої юридичної установи, як Жовтневий районний суд, не існує, у зв'язку з чим подані клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є незаконними та не мають юридичної сили.
У доповненнях до апеляційної скарги він просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю.
Вказує, що не отримував клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та копій матеріалів, якими прокурор обґрунтовував своє клопотання.
Позиції сторін в суді :
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити з зазначених в підстав.
Прокурор ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог апеляційних скарг, просила ухвалу суду 1-ї інстанції просив залишити без змін.
Висновки суду:
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Відповідно до наданих матеріалів колегією суддів встановлено, що в провадженні Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.
Ухвалою Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 09 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, тобто, у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи, вчинені членом сім'ї, яке у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, тобто в даному випадку, на переконання суду, тяжкість обвинувачення у сукупності з наведеними вище обставинами, свідчить про продовження існування ризику, передбаченого п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто ризик втечі, який не можливо відвернути без продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що потерпілою по зазначеному кримінальному провадженню є малолітня особа, яка протягом тривалого часу була членом сім'ї обвинуваченого, та враховуючи, що інкримінований обвинуваченому злочин, є насильницьким, направленим проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, тобто має значну ступінь суспільної небезпеки.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, тому апеляційні доводи сторони захисту в цій частині вважає необґрунтованими.
Ураховуючи викладене, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, оскільки прокурор довів наявність ризику переховування від суду з урахуванням тяжкості покарання за інкримінований злочин, який не зменшився, та у сукупності з іншими встановленими обставинами колегія суддів вважає, що вказане виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_6 під вартою, суду не надано.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення, щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що:
?особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики;
?заяв про взяття на поруки обвинуваченого ОСОБА_6 до суду не надходило;
?домашній арешт, з огляду на інкриміноване правопорушення, не може бути застосований, оскільки останній обвинувачується у злочині проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Вказане, на думку колегії суддів, унеможливлює застосування стосовно обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, оскільки такі заходи не забезпечать як запобігання встановленим судом ризикам, так і виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, та можуть негативно вплинути на перебіг судового розгляду цього кримінального провадження.
Отже, на даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні; наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 і виключити ризики, пов'язані зі звільненням його з-під варти.
Тривалість судового розгляду в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження та великим обсягом доказів, що підлягають дослідженню. Це саме по собі не утворює підстав для звільнення з-під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування цього виду запобіжного заходу.
Слід зауважити, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого чи впливу на свідків жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій у подальшому. Фактично його належна процесуальна поведінка та відсутність спроб, передбачених ст. 177 КПК України, зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.
Також колегія суддів, враховуючи, що за змістом наявних матеріалів під час судового розгляду ще не допитані свідки, вважає на даному етапі судового розгляду кримінального провадження наявним ризик впливу з боку обвинуваченого на свідків, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України (тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них, у зв'язку з чим доводи захисника про те, що допит свідків під час досудового розслідування свідчить про відсутність вказаного ризику, є непереконливими.
Також апеляційний суд зазначає, що судове слідство ще триває, остаточного рішення не ухвалено, а свідки можуть бути повторно допитані судом. Тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який обвинувачений може вжити протиправних заходів з метою впливу на свідків для зміни їхніх показань.
З урахуванням стадії судового провадження та висунутого обвинувачення, даних про особу обвинуваченого, на переконання колегії суддів, на даному етапі є реальним ризик впливу обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні з метою зміни ними показань на його користь, а тому доводи сторони захисту у цій частині також є непереконливими.
Таким чином, доводи апеляційних скарг захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються зазначеними обставинами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги факти того, що обвинувачений має позитивну характеристику з місця проживання та роботи, раніше не судимий, адже вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підґрунтям для застосування та продовження саме такого запобіжного заходу.
Більш того вказані обставини існували і на момент вчинення інкримінованого злочину, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити йому у разі звільнення з під варти, втекти від слідства та суду чи здійснити вплив на свідків або вжити інших дій з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_6 суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а більш м'які запобіжні заходи не спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, та про необхідність продовження щодо останнього найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також апеляційний суд зазначає за приписами п.1 ч.4 суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Згідно п.п. 3, 15 ч.1 ст.1 Закону Про запобігання та протидію домашньому насильству домашнє насильство між іншим - діяння (дії або бездіяльність) сексуального психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Враховуючи вказані приписи закону та фактичні обставини, викладені в обвинувачені, суд першої інстанції обґрунтовано не застосував відносно обвинуваченого заставу, як альтернативний вид запобіжного заходу.
Доводи апелянта про невручення обвинуваченому клопотання про продовження запобіжного заходу в порушення вимог ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 199, ч. 3 ст. 200 КПК України є безпідставними, оскільки вони не впливають на доведеність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та в жодному разі не можуть бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
Фактично подані апеляційні скарги викликані самим лише недосягненням бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_6 з-під варти, що в жодному разі не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Ураховуючи сукупність обставин, у тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_6 , суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних, які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а інші, менш суворі запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого, і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
Твердження апелянта про відсутність такої установи, як Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки оскаржуване рішення винесено Покровським районним судом м. Кривого Рогу. Даний суд як державний орган має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи обвинуваченого є необґрунтованими, оскільки Покровський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області здійснює свої повноваження на законних підставах.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, та апелянтом не наведені.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого під вартою є обґрунтованими та виправданими, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи судом, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12 грудня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.. ст. 156 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: